Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Загальна структура

Вступ

1. Зміст поняття терміну «економіка»

«Економіка» є терміном грецького походження, що дослівно означає мистецтво ведення господарства.

Будь – яка діяльність по виробництву необхідних для життя продуктів і предметів, їх переміщення і продаж називається господарською й комерційною діяльністю, а підприємства на яких вона здійснюється створюють органічно взаємозв’язану економічну систему і в цілому народне господарство.

Залежно від ступеня інтеграції складових елементів економічної системи виокремлюють економіку народного господарства (макроекономіку), економіку тих чи інших його галузей, економіку первинних суб’єктів господарювання (мікроекономіку).

Водночас терміном «економіка» широко користуються на позначення сукупності окремих економічних наук, що охоплює: політичну економію, макроекономіку, мікроекономіку, маркетинг, менеджмент, статистику, фінанси, фінансовий облік, аудит, економіку різних галузей народного господарства, економіку конкретних підприємств тощо.

 

 

2. Дисципліна « Економіка підприємства» її зміст, задачі та зв'язок з іншими дисциплінами, що вивчаються

Економіка підприємства – це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

За визначенням П. Самуельсона «Економіка» - наука про те, як суспільство використовує певні, обмежені ресурси для виробництва корисних продуктів та розподіляє їх між різними групами людей».

З іншого боку, економіка – це вчення про те, як змусити краще працювати систему виробництва та розподілу, тобто це економічна політика.

Економіка підприємства - наука про те, як економічні явища і закони здійснюються у рамках кожного, окремо взятого, підприємства.

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки – підприємства. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція та надаються потрібні послуги.

На підприємстві зосереджені висококваліфіковані кадри, на ньому вирішуються питання економного витрачення ресурсів, застосування високопродуктивної техніки та технології, розробляються бізнес – плани, використовується маркетинг, здійснюється ефективне управління – менеджмент. Виживає лише те підприємство, яке найбільш розумно й компетентно визначить потреби ринку, створить і організує виробництво продукції, яка користується попитом, а також забезпечить високим доходом висококваліфікованих працівників.

Метод пізнання – матеріалістичної діалектики (будь – яке економічне явище розглядається в часі, просторі, з урахуванням всіх факторів, що впливають на нього).

Дисципліна «Економіка підприємства» - є базовою дисципліною, оскільки охоплює всі ключові розділи прикладної економіки, організації та забезпечення ефективного господарювання на рівні основної структурної ланки суспільного виробництва, дає необхідну сукупність теоретичних і практичних знань з управління ринковою економікою на сучасному етапі її розвитку в Україні.

Економіка підприємства спирається не тільки на власну логіку й зміст, а й на вихідні методологічні положення суміжних дисциплін, зокрема економічної теорії, макроекономіки, мікроекономіки, маркетингу, менеджменту, фінансів, статистики та бух обліку.

 

 

ТЕМА 1. МІСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО У СТРУКТУРІ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

1.1. Поняття та склад міського господарства

Міське господарство -складова частина народного господарства України. Поняття міського господарства пов’язано з містом.

Місто визначається як територія, що має певний статус і характеризується специфічним середовищем: соціальним, виробничим, природним, архітектурним.

Міське господарство являє собою комплекс розташованих на території міста підприємств, організацій та установ що обслуговують матеріально-побутові та культурні потреби населення що мешкає в ньому.


Воно включає до свого складу:

- соціальну інфраструктуру;

- будівельну промисловість;

- підприємства з виробництва місцевих будматеріалів

 

 

До соціальної інфраструктури відносяться такі види діяльності (Рис. 1.1.):

 

Рис. 1.1. Склад соціальної інфраструктури міста

1.2. Особливості міського господарства

Для ефективного управління діяльністю підприємств міського господарства необхідно звернути увагу на їх особливості.

Як невід’ємна частина народного господарства, міське господарство тісно зв’язано з його галузями і особливо з промисловістю. Взаємозв’язок міського господарства і промисловості виявляється в наступному:

- розміри міського господарства та темпи його розвитку визначаються в основному чисельністю населення і її зростанням, які в свою чергу залежать від розмірів та темпів росту промисловості.

- міське господарство може розвиватися тільки на базі розвитку промисловості, яка забезпечує його різноманітними матеріалами та обладнанням;

- діяльність підприємств міського господарства забезпечує нормальну роботу промислових підприємств;

- різноманітність галузей та видів підприємств;

- місцевий характер діяльності;

- органічний (комплексний) зв'язок підприємств одного з іншим;

- зв'язок більшості підприємств з певною територією;

- велика розкиданість споруд по території міста;

- різноманітні види діяльності;

- однорідність продукції окремих підприємств;

- специфічний зв'язок процесів виробництва і споживання.

 

А) Товарна продукція

 


 



Б) Комунальна продукція

В) Послуга

1.3. Житлово – комунальне господарство як складова частина міського господарства

Житлово – комунальне господарство - є складовою частиною міського господарства

ЖКГ - це галузь призначена задовольняти потреби населення житлово-комунальними послугами

В його склад входять такі підгалузі:

- підприємства водопостачання

- підприємства каналізаційного господарства

- підприємства теплопостачання

- підприємства санітарної очистки

- підприємства житлового господарства

- підприємства зеленого будівництва

- підприємства міського електротранспорту

- ритуальні установи

- підприємства дорожньо-мостового господарства

- підприємства міського освітлення

- підприємства готельного господарства та інші.

1.4. Особливості виробничо - експлуатаційної діяльності підприємств комунального господарства

Підприємства ЖКГ мають специфічні особливості діяльності:

- більшість комунальних підприємств не створюють матеріальної продукції, а надають послуги;

- більшість комунальних підприємств доставляють свою продукцію безпосередньо споживачеві, мінуючи посередників;

- діяльність комунальних підприємств носить локальний чи місцевий характер, тобто продукція де виробляється, там і споживається;

- розвиток комунальних підприємств носить комплексний характер;

- у більшості комунальних підприємств процес виробництва співпадає з процесом реалізації продукції чи послуг інакше кажучи продукція комунальних підприємств у більшості випадків не може накопичуватися на складі;

- наявність великого резерву виробничих потужностей;

- наявність постійного контингенту споживачів;

- нерівномірність споживання продукції;

- різноманітні види діяльності;

- ритм роботи більшості комунальних підприємств повинен бути безперебійним;

- чисельність експлуатаційного персоналу більшості комунальних підприємств визначається не обсягом виробленої продукції, а кількістю та режимом роботи агрегатів;

- оплата праці основного експлуатаційного персоналу комунальних підприємств здійснюється за погодинно-преміальною системою;

- більшість підприємств ЖКГ виробляють однотипну продукцію.

 

ТЕМА 2. ПІДПРИЄМСТВО В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

2.1. Поняття і цілі створення підприємства

Підприємство - це організаційно відокремлена економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що
виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Підприємство - це суб’єкт господарювання який має права юридичної особи і займається виробничою, науково - дослідницькою та комерційною діяльністю з метою отримання прибутку.

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву: завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо;

Воно може включати декілька виробничих одиниць - заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами.

Під ними розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність в галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансового результату - прибутку.

Кожне з них привласнює собі певне фірмове найменування, під яким вона значиться у державному реєстрі своєї країни.

Кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має закінчену систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у
вигляді певного терміну, символу малюнка або їх комбінацій.

Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці прийнято називати - місією.

До характерних особливостей підприємства відносять наступне:

- економічна відокремленість

- технологічна відокремленість

- юридичне оформлення відокремленості

- участь у суспільному розподілі праці

 

2.2. Напрямки діяльності підприємства

У практиці господарювання кожне підприємство (фірма), що являє собою складну виробничо-економічну систему, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрямки. (Рис.2. 1 .)

 
 

Рис. 2.1. Напрямки діяльності підприємства

Визначальним напрямком діяльності кожного підприємства є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинен передбачити:

- комплексне дослідження ринку;

- дослідження рівня конкурентоспроможності і цін на продукцію;

- дослідження вимог покупців товару;

- дослідження методів формування попиту і каналів товарообігу.

Інноваційна діяльність охоплює:

- науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва;

- впровадження технічних, організаційних та інших нововведень;

- формування інвестиційної політики на найближчі роки;

- визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

Виробнича діяльність. Серед всієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що складають виробничу діяльність, найважливішими треба вважати:

- обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку;

- формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції;

- збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції;

- забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами;

- розробка і дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Комерційна діяльність. До комерційної діяльності відносять:

- дійову рекламу;

- раціональну організацію збуту продукції;

- розвиток системи товарних бірж;

- певне стимулювання покупців.

Післяпродажний сервіс охоплює:

- пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів;

- гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну;

- забезпечення необхідними запасними частинами;

- проведення ремонтів впродовж нормативного строку служби тощо.

Економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема вона включає:

- стратегічне і поточне планування;

- облік і звітність;

- ціноутворення;

- систему оплати праці;

- ресурсне забезпечення виробництва;

- зовнішньоекономічну і фінансову діяльність тощо.

Цей напрямок пронизує усі інші напрямки діяльності, є визначальним для оцінки і регулювання всіх елементів в системі господарювання на підприємстві.

Соціальна діяльність - це постійне підтримання на належному рівні умов праці і життя трудового колективу. Вона впливає істотно на ефективність усіх інших її загальних напрямків. Результативність інноваційної виробничої, комерційної та економічної діяльності підприємства безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності усіх категорій працівників, дієвості застосовуваного мотиваційного механізму,

2.3. Правові основи функціонування, статут підприємства

Підприємства має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності.

З великої кількості юридичних актів визначальними є «Господарський кодекс України», статут підприємства, а також угоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Будь - яке підприємство діє на підставі власного статуту.

Статут – це певне зібрання обов’язкових правил, що регулюють його діяльність, взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання.

Статут затверджує власник чи засновник підприємства, а для державних підприємств – власник майна за участю відповідного трудового колективу.

Колективний договір відіграє велику соціальну роль.

Колективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією підприємства, що укладається щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективний договір регулює виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу і адміністрації.

У колективний договір включають зобов’язання щодо поліпшення умов праці та стану довкілля; заходи для забезпечення зростання продуктивності праці та Ії оплати, професійної підготовки й підвищення кваліфікації кадрів соціального захисту працівників підприємства.

2.4. Класифікація підприємств

Для забезпечення ефективної діяльності в сучасних умовах, кваліфікованого управління підприємством важливою є повна класифікація підприємств за певними ознаками.

Класифікація підприємств – це їх угрупування за певними ознаками (Табл. 2.1.).

 

Таблиця 2.1. Класифікація підприємств

Класифікаційні ознаки Види підприємств
Мета й характер діяльності комерційні (які мають прибуток) некомерційні (доброчинні, освітянські, медичні, наукові та підприємства невиробничої сфери)
Вид діяльності завод банк інститут контора агентство магазин фірма.. тощо
Форма власності майна приватні (індивідуальні та сімейні) колективні комунальні державні
Національна належність капіталу національні закордонні змішані (спільні)
Правовий статус і форма господарювання одноосібні кооперативні (виробничі та споживчі) орендні господарські товариства (повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, командитне, акціонерне товариство)
Галузево-функціональний вид діяльності промислові сільськогосподарські будівельні транспортні торгові виробничо-торгові торгово-посередницькі інноваційно - впроваджувальні лізингові банківські страхові туристичні житлово-комунальні
Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування головні дочірні асоційовані філії
Розмір за кількістю працівників великі; (більше 1000 чол. працівників) середні; малі (у промисловості та будівництві до 200 осіб, інші галузі виробничої сфери - 50, наука й наукове обслуговування - 100. галузі невиробничої сфери - 25, роздрібна торгівля - 15) - мікропідприємства (до 10 осіб та виручкою до 250 тис. грн. на рік)

 

Мета і характер діяльності Для переважної більшості підприємств власним є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційної відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

Форма власності майна:

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім'ї, виключно на їх особистій праці.

Колективне - це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Д ержавні та державні комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць.

Спільне підприємство (змішаної форми власності).

Це підприємство засноване на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян).

За належністю капіталу розрізняють підприємства (фірми):

Національні - капітал належить підприємцям своєї країни;

Закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль. Такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження;

Змішані - капітал належить підприємцям двох або декількох країн. Їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства, що зумовлює місце знаходження його штаб-квартири. Якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

За правовим статусом і формою господарювання

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання усім майном (капіталом). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі (дрібні) за чисельністю працівників фірми.

Кооперативні підприємства (кооперативи) -добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі та споживчі.

Орендні підприємства. Оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності.

Господарські товариства являють собою певні об'єднання підприємців. Вони поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні і акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) -товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язанням підприємства усім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Командитним є товариство, яке, поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція. Акціонерні товариства бувають двох видів:

Відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах;

Закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

За технологічною і територіальною цілісністю підприємства поділяються на:

Материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правовому статусу та степеню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на:

- дочірні;

- асоційовані;

- філіали.

Дочірнє підприємство (компанія) - юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; про те материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями.

Філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

Розмір за кількістю працівників:

Малі підприємства складають основу малого бізнесу. До них відносяться господарюючі суб'єкти з чисельністю працюючих:

- у промисловості та будівництві - до 200 чол

- в інших галузях виробничої сфери - до 50 чол

- в науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол

- в галузях невиробничої сфери - до 25 чол

- роздрібній торгівлі - до 15 чол

Мікропідприємства мають чисельність до 10 осіб.

 

2.5. Структура підприємства: характеристика виробничої структури

Структура підприємства - цейого внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними.

При цьому розрізняють поняття виробничої, загальної структур. Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, які виконуються у відповідних підрозділах.

Виробнича структура –це склад підрозділів підприємства. Розрізняють такі виробничі структури:

- цехову;

- безцехову;

- корпусну;

- комбінатську

Цех - це адміністративно відокремлена частина підприємства, у якій виконується певний комплекс робіт у відповідності з внутрішньозаводською спеціалізацією.

Цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.

Основні цехи виготовляють продукцію, що призначена для реалізації на сторону, тобто продукцію що визначає профіль та спеціалізацію підприємства.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб у середині самого підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних виробничих процесів.

Побічні цехи займаються, як правило утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

Експериментальні (дослідні) цехи займаються підготовкою та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

Безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ підприємства.

Виробнича дільниця - цесукупність територіальне відокремлених робочих місць, на яких виконується технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

Корпус – це об'єднання однотипних цехів на великих підприємствах.
У цьому випадку корпус стає основним структурним
підрозділом підприємства.

Комбінатська виробнича структура використовується на підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість).Її основу становлять підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат).

Будь-яке підприємство - це сукупність не тільки виробничих підрозділів. До його складу входять відділи апарату управління, заклади культурно - побутового призначення, інші невиробничі підрозділи. Тому поряд з виробничою існує і поняття загальної структури підприємства.

Загальна структура -цесукупність всіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.

Директор очолює підприємство. Він здійснює керівництво підприємством в цілому, тобто презентує підприємство у будь-яких організаціях та закладах, розпоряджається в межах чинного законодавства його майном та засобами, укладає договори, відкриває в банках розрахункові рахунки тощо.

Головний інженер керує науково – дослідними таекспериментальними роботами, безпосередньо відповідає за удосконалення техніки та технології виробництва. В його обов'язки входить також технічна підготовка та обслуговування виробництва, розробка заходів щодо підвищення якості продукції та дотримання технологічної дисципліни.

Головний економіст(заступник директора з питань економіки) відповідає за організацію планової роботи на підприємстві. Підпорядковані йому відділи здійснюють контроль за виконанням планових завдань, проводять аналіз діяльності підприємства. У його компетенції знаходяться також питання фінансів, організації праці та заробітної плати.

Начальник виробництва - забезпечує виконання планів підприємства. З цією метою начальник виробництва та підпорядковані йому виробничі відділи розробляють оперативні плани випуску продукції для кожного цеху, забезпечують ритмічну роботу по їх виконанню, здійснюють контроль та регулювання перебігу виробничого процесу.

2.7. Добровільні та інституціональні об'єднання підприємств

Підприємства (фірми) згідно чинного законодавства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.

Функціонують два типа об’єднань:

- добровільні;

- інституціональні.

Інституціональні об’єднання підприємства це такі діяльність яких започатковується в директивному порядку.

До добровільних об'єднань відносять:

- асоціації - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

- корпорації - договірні об'єднання господарюючих суб'єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

- консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також цілі держави (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв'язку);

- концерни - форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності і контролю; об'єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки: промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну господарюючі суб'єкти втрачають свою самостійність, підпорядковуються звичайно фінансовим структурам. В сучасних умовах значно розширюється мережа міжнародних концернів;

- картелі - договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції;

- синдикати - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання. Подібним чином може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;

- трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності;

- холдінги - специфічна організаційна форма об'єднання капіталів; державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти ля придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або другого добровільного об'єднання. Завдяки цьому воно здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у холдінгу суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність. Проте вирішення основних питань їх діяльності належить холдінговій фірмі;

- фінансові групи - об'єднання юридичне та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до них, координують усі сфери їх діяльності.

2.8. Ринкове середовище господарювання підприємств, поняття ринку

Ринок - це сукупність існуючих та потенційних покупців товару.

Ринок - це вільний еквівалентний обмін виробничими благами між виробниками продукції чи послуг і споживачами.

Ринок відрізняється від не ринку тим, що ціну за товар, роботу чи послугу визначає не виробник, а споживач і сам ринок на основі попиту і пропозицій.

Ринок не можна плутати з торгівлею, тому що торгівля - це галузь економіки і частка ринкової системи.

Ринок - це складна економічна категорія з розвинутою інфраструктурою.

Ринок має такі характерні риси:

- різноманітність форм власності (державна, колективна, приватна)

- збалансованість попиту і пропозиції

- повна економічна самостійність підприємств і організацій

- вільне ціноутворення

- чітко виражена соціальна спрямованість розвитку економіки

- наявність системи соціального захисту населення

 

2.9. Види ринків

Ринки розподіляються за географічною ознакою на (рис. 2.3.):

- локальні, чи місцеві;

- регіональні;

- національні ринки (це ринки які охоплюють національну територію однієї країни, наприклад ринок США, Японії);

- транснаціональні;

- світовий ринок (сукупність національних ринків).

В залежності від виду товару на:

- товарні ринки

- ринки цінних паперів

- ринок вільної робочої сили

- валютні ринки

- ринок туристичних послуг

- ринок юридичних послуг

- ринок ліцензій, тощо.

В залежності від попиту і пропозицій н а:

- збалансований (попит рівняється пропозиції)

- ринок продавця (на такому ринку попит перевищує пропозицію і існує диктат з боку продавця. Продавець диктує асортимент, ціни і якість продукції)

- ринок покупця - на такому ринку пропозиція перевищує попит і існує диктат з боку покупця.

2.10. Функції ринку

Сануюча - суттєвість цієї функції складається у тому, що ринок за допомогою конкуренції звільняється від слабких нежиттєздатних підприємств даючи можливість розвиватися сильним підприємствам.

Інформаційна - суттєвість цієї функції складається у тому, що ринок інформує учасників виробництва про стан справ на ринку, що дозволяє кожному підприємцю орієнтувати своє виробництво на ринок

Стимулююча - суть цієї функції складається у тому, що ринок спонукає знижувати індивідуальні витрати, впроваджувати нову техніку, підвищувати виробничність праці.

Регулююча - ринок дозволяє регулювати попит і пропозицію і під їх впливом відбувається перелив ресурсів із однієї галузі в іншу, із одного регіону в інший.

Посередницька - ринок дозволяє встановити для кожного підприємства найбільш вигідні для нього технологічні зв'язки.

 

2.11. Моделі переходу до ринку

Світова практика виробила три основні методи переходу до ринку:

- еволюційна - суть цієї моделі складається в тому, що вводяться поступово всі атрибути ринку. Розрахована ця модель на 10-15 років. Ця модель не може бути використана в умовах економічної кризи.

- "Шокової терапії" - суть цієї моделі полягає у тому, що вводяться одночасно всі атрибути ринку, включно вільне ціноутворення. Це приводить до інфляції, падінню виробництва і безробіттю, що спонукає підприємства краще працювати щоб вижити.

- Модель «жорсткого» регулювання -суть цієї моделі полягає у тому, що держава регулює ціни на важливі види продукції з одного боку і прибутки населення з другого. В її основу покладено стимулювання підприємництва.

Світовий досвід показує, що жодна модель в чистому вигляді не використовується, а тільки їх комбінація. Комбінацій існує стільки, скільки країн.

2.12. Принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку

1. принцип соціального партнерства – підприємство зобов’язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення.

2. Принцип свободи підприємництва – цей принцип забезпечується певними правами підприємства, а самеL можливість самостійної діяльності, самостійної організації виробництва, самостійності у прийнятті господарських рішень, реальним правом розпорядження майном і прибутком підприємства).

 

ТЕМА 3. ТРУДОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Персонал підприємства, його класифікація і структура

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності.

Крім постійних працівників, в роботі підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі контракту.

1. Всі працівники підприємства поділяються на:

- промислово-виробничий персонал (ПВП);

- непромисловий персонал (НПП).

Такий розподіл персоналу необхідний для розрахунків заробітної плати, для визначення продуктивності праці.

2. В залежності від виконуючих функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії:

- робітники;

- спеціалісти;

- службовці;

- керівники.

Робітники - це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням послуг та ін. Крім того до їх складу включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників. В свою чергу робітники поділяються на основних і допоміжних.

Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи. Також до них відносять адміністраторів, юрисконсультів, соціологів тощо.

Службовці - це працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування.

Керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів, а також їх заступники.

3. Важливою є класифікація персоналу за професією, спеціальністю і кваліфікацією.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Професійний.склад підприємства залежить від.специфіки діяльності, характеру продукції чи послуг, рівня технічного розвитку.

Кваліфікація це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовки працівника до виконання професійних функцій, відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців залежить від рівня освіти і досвіду роботи.

Розрізняють спеціалістів:

- найвищої кваліфікації - працівники, що мають наукові ступені та звання;

- вищої кваліфікації - мають вищу освіту і значний практичний досвід роботи;

- спеціалісти середньої кваліфікації - мають середню спеціальну освіту та певний практичний досвід;

- спеціалісти-практики - займають відповідні посади, але не мають спеціальної освіти.

Робітники також за рівнем кваліфікації поділяються на чотири групи:

- висококваліфіковані;

- кваліфіковані;

- малокваліфіковані;

- некваліфіковані

Підготовка кадрів в Україні здійснюється через систему державних і недержавних навчальних закладів. Для робітників це:

- навчальні заклади з підготовки молодих спеціалістів;

- індивідуальне і бригадне навчання на виробництві;

- курси оволодіння другою і суміжними спеціальностями;

- підготовку службовців і спеціалістів здійснюють коледжі, технікуми, інститути, університети, академії. Сьогодні співвідношення персоналу в Україні таке: 82% керівників інших категорій 18%.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Основні антропометричні точки | Показники використання персоналу
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 761; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.014 сек.