Формування та структура виробничого процесу

Виробничий процес — це сукупність взаємозв'язаних дій людей, за­собів праці та природи, потрібних для цілеспрямованого, по стадійного перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена як для споживання, так і для подальшої переробки.

Таким чином, основними елементами виробничого процесу є:

> праця як свідома діяльність людини;

> предмети праці (служать для їх перетворення у готову продукцію);

> засоби праці (використовуються людиною для перетворення предметів праці у готову продукцію).

На сучасних підприємствах процес виробництва досить складний. Він поєднує велику кількість окремих процесів, які утворюють струк­туру виробничого процесу.

Виробничі процеси на підприємстві залежно від їх ролі у виготов­ленні продукції поділяють на три види:

1. Основні — процеси, що безпосередньо пов'язані з перетворенням предметів праці у готову продукцію. У результаті основних ви­робничих процесів випускається продукція, яка передбачена планом підприємства.

2. Допоміжні — процеси, які лише сприяють безперебійній роботі підприємства, але безпосередньої участі у виготовленні продукції не беруть.

3. Обслуговуючі — процеси, що створюють умови для здійснення ос­новних та допоміжних процесів (транспортні та складські процеси).

Головна відмінність між основними та допоміжними процесами по­лягає в тому, що продукт, вироблений у результаті основного виробничо­го процесу, надходить на ринок, а продукт, отриманий під час допоміж­ного процесу, споживається в межах підприємства.

Залежно від стадії виробничого циклу виробничі процеси поділя­ють на:

1. Підготовчі - процеси, що призначені для виконання операцій підготовки живої праці, предметів і засобів праці до перетворен­ня предметів праці в корисний (кінцевий) продукт.

2. Перетворювальні — процеси, під час яких відбувається перероб­ка предметів праці (в кінцевий продукт) за рахунок реалізації перетворюваної функції. Перетворення предметів праці здійснюється шляхом цілеспрямованої зміни форми, розмірів, зовніш­нього вигляду, фізичних чи хімічних властивостей тощо.

3. Кінцеві — процеси (завершальної стадії), які полягають у підго­товці результатів попереднього перетворення в кінцеву продукцію для подальшого споживання.

За ступенем автоматизації виробничі процеси поділяють на:

1. Ручні - процеси, які виконуються безпосередньо робітником без застосування машин і механізмів.

2. Механізовані — процеси, що виконуються робітником за допомо­гою машин і механізмів.

3. Машинні — процеси, що виконуються машинами, якими управ­ляє робітник.

4. Автоматизовані — процеси, які виконуються машинами під на­глядом робітника.

5. Автоматичні — процеси, що виконуються без участі робітника спеціальними машинами за попередньо розробленою програмою, тобто з використанням сучасної комп'ютерної та мікропроцесор­ної техніки.

6. Апаратні — процеси, що здійснюються в спеціальних апаратах в автоматичному чи автоматизованому режимах.

Залежно від характеру впливу на предмети праці виробничий про­цес поділяється на такі специфічні процеси:

1. Підготовчий — процес, що включає операції з доставки загото­вок, інструменту, оснащення та підготовки робочого місця до роботи.

2. Технологічний — процес, що безпосередньо пов'язаний із пере­творенням ресурсів у готову продукцію.

3. Процес контролю, який передбачає виконання контрольно-ви­мірювальних операцій для досягнення відповідності продукції технічним та іншим умовам і вимогам.

4. Процеси транспортування і складування пов'язані з перемі­щенням і зберіганням продукції протягом усього виробничого циклу, а також інтегрують виробничий процес в одне ціле та за­безпечують узгодженість окремих операцій у часі.

За перебігом у часі виробничі процеси поділяються на:

1. Дискретні (перервні), для яких характерні циклічність і наяв­ність технологічних перерв.

Неперервні — у яких відсутні перерви між різними видами опе­рацій.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція завершена частина виробничого процесу, яка виконується на одному ро­бочому місці, над тим самим предметом праці без переналагодження устаткування.

Розрізняють основні та допоміжні операції.

При основній операції предмет обробки змінює свою форму, розмір, певні властивості та якісні характеристики.

Допоміжні операції забезпечують нормальне виконання основних операцій.

Уміння раціонально організувати виготовлення виробу полягає в то­му, щоб розділити складний процес на прості операції, а потім звести їх у єдиний комплекс таким чином, щоб забезпечити випуск готової продукції (виробів) у необхідній номенклатурі та кількості у потрібний строк.

8.3. Основні принципи організації виробничого процесу

Раціональна організація виробничого процесу залежить від певних принципів.

До них належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматичність та гнучкість.

1. Принцип спеціалізації означає розподіл праці між окремими підроз­ділами підприємства та робочими місцями в процесі виробництва та їх кооперування. Цей принцип характеризується обмеженою та ста­більною номенклатурою продукції, яка виготовляється в кожному виробничому підрозділі.

2. Принцип пропорційності передбачає відносно однакову продуктив­ність за одиницю часу взаємопов'язаних підрозділів підприємства, а в їх межах — дільниць, бригад та робочих місць.

3. Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Принцип паралельності найчастіше використо­вується в умовах серійного та масового виробництва і включає в себе:

> паралельне виготовлення різноманітних вузлів, деталей, агрега­тів для комплектування готового складного виробу;

> одночасне виконання різноманітних технологічних операцій при обробленні однакових деталей на паралельно розміщеному обладнанні.

4. Принцип прямоточності означає забезпечення найкоротшого шляху проходження виробами всіх стадій і операцій виробничого процесу — від запуску матеріалів до виходу готової продукції без зу­стрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці та робочі місця по можливості розміщують за ходом технологічного процесу, а допоміжні виробництва та обслуговуючі служби тримають як найближче до тих структурних підрозділів, які вони обслуговують.

5. Принцип безперервності виробничого процесу означає скорочення часу перерв між суміжними технологічними операціями при вироб­ництві конкретних виробів, вибір оптимального виду руху предметів праці у виробництві.

6. Принцип ритмічності означає рівномірний випуск продукції у пев­ні проміжки часу.

За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовля­ють однакову або таку, що рівномірно зростає, кількість продукції, забезпечуючи рівномірне завантаження робочих місць.

7. Принцип автоматичності передбачає автоматизацію виробничих процесів, економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосе­редньої участі у виконанні операцій виробничого процесу, що сприяє збільшенню обсягів виробництва та зменшенню застосуван­ня ручної праці.

8. Принцип гнучкості означає оперативну адаптацію виробничого про­цесу до змін організаційно-технічних умов, пов'язаних із переходом на виготовлення нової продукції або з її модифікацією. Ступінь гнучкості можна визначити кількістю витраченого часу та сумою додаткових витрат, що необхідні підприємству при його переході на виробництво нового виду продукції або її модифікації.

Всі перераховані принципи раціональної організації виробничого процесу взаємопов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалі­зуються у практичній виробничій діяльності підприємств.

8.4. Організаційні типи виробництва та їх характеристика

Тип виробництва — це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, об­сяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць, кваліфікацію робітників, собівартість продукції.

Властивий певному виробничому підрозділу тип виробництва зумов­лює застосування методів підготовки, планування, контролю виробниц­тва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожний із яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише одного з них або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність то­го чи іншого типу виробництва. За сукупністю цих ознак розрізняють такі загальноприйняті типи виробництва:

* одиничне (індивідуальне);

* серійне;

* масове.

Тип виробництва підприємства визначається типом виробництва провідного цеху, а тип виробництва цеху — характеристикою дільниці, де виконуються найвідповідальніші операції та зосереджена значна час­тина основних виробничих фондів.

Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, бо на підприємстві й навіть в окремих цехах може ма­ти місце поєднання різних типів виробництва.

Одиничне виробництво характеризується:

> широкою номенклатурою продукції;

> виготовленням виробів в одиничних примірниках або малими серіями;

> застосуванням універсального устаткування;

> групуванням робочих місць за принципом технологічно однорід­них операцій;

> відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;

> високою кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний
характер виконуваних робіт

> відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготов­лення виробу;

> тим, що об'єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його великі вузли;

> порівняно невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів.

Форма одиничного виробництва поширена на підприємствах, які ви­готовляють складні вироби і системи спеціального призначення.

Серійне виробництво характеризується:

> виготовленням виробів партіями, які періодично повторюються;

> обмеженою номенклатурою виготовлених виробів;

> застосуванням універсального і спеціалізованого устаткування;

> групуванням робочих місць за технологічним і предметним прин­ципами;

> закріпленням за робочими місцями обмеженої кількості детале-операцій;

> середньою кваліфікацією працівників;

> детальною розробкою технологічних процесів;

> об'єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталі виробу;

> відносно більшими витратами на підготовку виробництва нових виробів порівняно з одиничним типом виробництва.

Цей тип виробництва поширений на підприємствах, які випускають складні вироби і системи спеціального призначення, що швидко зміню­ються за конструкцією.

Залежно від розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та великосерійне виробництво.

Основним завданням виробництв серійного типу є забезпечення пе­ріодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ та робітників.

Для вирішення цього завдання важливе значення мають такі нормативи:

> розмір партій (серій) виготовлення виробів;

> нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску-випуску;

> тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і се­рій виробів;

> випередження запуску-випуску партій деталей і складальних одиниць;

Основним нормативом у серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партій запуску заготовок, деталей у ви­робництво.

Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устатку­вання і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчо-завер­шального часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомі­сткості операцій в результаті їх багаторазового повторення. Обробка дета­лей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробниц­тві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюєть­ся оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій, який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.

Масове виробництво має такі особливості:

> вироби виготовляються у великих кількостях;

> застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, при­строї та інструменти;

> робочі місця розміщуються за ходом технологічного процесу об­робки виробів (предметний принцип);

> робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;

> технологічний процес розробляється детально;

> об'єктом планування, нормування та обліку є деталі, операції;

> робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;

> підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших ви­трат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип виробництва властивий в основному виробам широкого вжитку. Цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спе­ціалізації та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.

Крім загальноприйнятих типів виробництва існують нетрадиційні (специфічні) типи. Це змішаний метод організації виробничих процесів, який поєднує методи великосерійного та масового виробництва. Він за­стосовується для усунення таких недоліків масового та серійного вироб­ництва, як орієнтація не на конкретного споживача і його вимоги, а на середні стандарти, а також труднощі переналагодження виробництва, пов'язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

Окремо виділяють дослідне виробництво, в якому виготовляють зразки або партії виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масо­вого виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного..

Дата добавления: 2014-01-07