Соціологія особистості, її проблеми

Соціальна структура особистості

Поведінка особистості. Соціальна активність

Чинники соціалізації

Адаптація й інтеріорізація

Соціалізація особистості

Соціологія особистості, її проблеми

Лекція 6. Особистість як соціальна система

Питання для роздумів

1. Чи може суспільство існувати без соціальних ін­ститутів?

2. Чи може у суспільстві виникнути таке становище, коли соціальні інститути не будуть поліпшувати життя людей?

3. Чи може в майбутньому відпасти потреба у такому соціальному інституті як держава?

4. Яке місце у структурі суспільства займають соціальні інститути і соціальні організації?

5. «Організація Об'єднаних Націй», «Міжнародне То­вариство Червоного Хреста», військовий блок НАТО - це соціальні інститути чи соціальні організації?

6. Чи можуть соціальні інститути й організації не збе­рігати цілісність суспільства, а навпаки руйнувати її?

Література

1. Андреев Ю.П. Категория «социальный институт» // Философские науки. - 1984.

2. Блау П.М. Исследование формальных организаций // Американская социология: Перспективи. Проблеми. Методы. -М., 1970.

3. Голднер 3. Анализ организаций // Социология сегодня. Проблеми й перспективи. - М., 1967.

4. Лейман И.И. Наука как социальный институт. - Л., 1971.

5. Осовський В. Соціальна організація та соціальна інституція // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. -1998.-№3.

6. Пригожий А.И. Социология организаций. -М., 1980.

7. Сорокин П.А. Общедоступньш учебник социологии. Статьи разньїх лет. - М., 1994. — ч. 1.

8. Социология /Г.В. Осипов, Ю.П. Коваленко, Н.И. Щипанов, Р.Г.Яновський. М.: Думка, 1990.

9. Социология: курс лекций. Радугин А.А., Радугин А.,- 3-є изд, перераб. и доп.- М.: Центр, 2000.

10. Социология: наука об обществе: Учебн. пособие. -Харьков, 1996.

11. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закла­дів /За редакцією В.Г. Городяненка. - К: Видавничий центр «Академія», 1999.

12. Соціологія: Підручник /За заг. редакцією проф.. В.П. Андрущенка, проф. M.I. Горлача. Харьків. - К, 1998.

13. Тадевосян З.В. Социология: Учебн. пособие. - М., 1995.

14. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. - Львів, 1996.

15. Якуба Е. А. Социология. - Харьков, 1996.

Усі процеси, що відбуваються у суспільстві, його зміни і розвиток відбиваються в кожній окремій людині, яка є членом цього суспільства і одночасно його творцем. Тому суспільство як система соціальних відносин існує в кожній людині, в кожній особистості у вигляді мікромоделі. Здійснюють ту чи іншу діяльність і таким чином створюють культуру окремі люди – особистості. Тому в соціологи багато уваги приділяється особистості.

Соціологія особистості - розділ соціології, який вивчає особистість в її соціальних відносинах у суспільстві. Це соціологічна теорія, предметом дослідження якої є особа як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин на рівні її зв'язків з соціальними спільнотами. У соціології відрізняють декілька різних термінів, що стосуються людської особи, але від­окремлюють різні її боки, різні характеристики.

Під терміном «людина» розуміють родове поняття, представника біологічного виду як продукт природи. Тер­міном «індивід» позначається конкретна людина, представник людського роду, з його індивідуальними характеристиками, отриманими від народження. Кожна окрема людина має певний колір очей, волосся, ті чи інші риси обличчя тощо.

Тобто все те, що людина отримує від народження й ус­падковує біологічно через генетичний апарат від своїх батьків, складає поняття «індивід». Тому й кажуть, що інди­відом народжуються. Термін «особистість» означає соціальне в людині. Все, що людина-індивід набуває за свого життя від суспільства, від спілкування з іншими людьми, складає її особистість. Тому й кажуть, що особистість є продуктом суспільства - людина у соціальних відносинах. Особистістю не народжуються, нею стають. Уявіть собі дитину, яка, народившись, була б позбавлена всіляких контактів з іншими людьми, хоча була б забезпечена всім необхідним для біологічного існування. Ким би виросла ця дитина? Вона була б живою істотою, за морфологічними ознаками не відрізнялась би від людини, але не була б особистістю, бо не отримала б певних соціальних рис, що виділяють особистість (не могла б розмовляти і мислити).

У соціології досліджується людина соціальна - осо­бистість, яка без суспільства не існує. Саме тому, мабуть, Е. Дюркгейм вважав суспільство за Бога, бо воно творит людину-особистість. Є ще термін «індивідуальність». Логічним було б вважати, що ним треба позначити всі особливі риси, притаманні окремому індивіду. Але в науці склалося так, що ним позначають те особливе і специфічне, що відрізняє одну людину від іншої, включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними, успадкованими і набутими якостями. Це її неповторні, індивідуальні особливості. Індивідуальність більше цікавить психологів та філософів. Соціологів же цікавить не сама неповторність конкретної людини, а її поведінка і місце у суспільному житті, вплив на суспільні процеси.

Отже, соціальне, що є в людині і що робить її осо­бистістю, є саме тим чинником, який відрізняє цю істоту від тварини, піднімає її на вищий щабель у тваринному світі. Але кожна людина має як соціальні, так і біологічні характеристики. Людина - біосоціальна істота, і це завжди ускладнювало процес вивчення и поведінки, ставило і ставить безліч проблем, які не так вже й просто вирішити. Перерахуємо деякі, основні проблеми соціології особистості.

1. Що є визначальним для особистості: її біологічні чи соціальні чинники? Звідки у людини з'являються добрі і злі якості? Одні стверджують, що людина отримує їх від природи, інші - що на це впливає соціальне оточення. Починаючи з XVII ст., думка про визначну роль соці­ального чинника стає переважаючою. Теза, подана англій­ським філософом Д. Локком, «людина формується у сус­пільстві» панує у світі. Поступово з'являються все нові теорії, в яких все більше місця відводиться соціальним чинникам. Це поступово привело до абсолютизації ролі культури і суспільного у житті людини і до нехтування біологічними складовими людського єства. Так, К. Маркс інтерпретував людську природу як виключно продукт зовнішніх соціальних сил. Недарма у критиці марксизму можна зустріти думку про те, що марксизм - це соціологія без біології. Сьогодні, коли ми маємо великі досягнення досліджень у генетиці, не можна відкидати або надавати перевагу одному з цих чинників: обидва вони важливі й обидва впливають на формування особистості. Але, якщо природний чинник закладає потенційні можливості індивіду, то соціальний, скориговуючи ці потенційні можливості, вже формує остаточно ту чи іншу особистість. Людина як біологічна істота генетично запрограмована, але в її істо­ричному розвитку відбувається взаємодія специфічних людських генів з виникаючими культурними формами. Отже, формування особистості з індивіду відбувається за допо­могою взаємодії цих обох чинників.

2. Що найадекватніше визначає особистість: раціо­нальність чи ірраціональність? На це питання, знову ж таки, немає одностайної відповіді, бо кожній особистості при­таманні як раціональні, так і ірраціональні дії. І хоча примат раціональності подекуди переважає, що можна відчути навіть на русі релігій до їх раціональних форм, все ж таки для ірраціональності ще залишається достатньо місця, і навряд чи вона заміниться повною раціональністю. До цього, мабуть, ніколи не дійде, бо вже так влаштована психологія людини. Саме у психології людини завжди відведене певне місце для ірраціональності (схильності до обрядовості, містики тощо), без цього людина перетворилася б у певний автомат.

3. Що становить стрижень особистості: її індивідуаль­ність чи набір соціальних норм і цінностей суспільства? Тут теж важко відповісти однозначно: яскраві особистості бувають у відсталих і у досить розвинених суспільствах. Людина незалежно від соціального оточення може вбирати в себе досягнення культури всього людства, а не тільки свого суспільства. Але здебільшого саме це соціальне оточення виступає основною причиною становлення особистості.

4. Що найкраще репрезентує особистість: її свідомість чи її поведінка? В ідеальному варіанті свідомості кожного повинна відповідати певна поведінка. Але ми часто маємо випадки, коли людина, усвідомлюючи згубність своєї поведінки, все-таки її не змінює. Одна справа, що думає людина сама про себе, а інша, що про неї думають люди, дивлячись на її поведінку. Коли ми є справжніми: у своїх думках, внутрішніх переживаннях чи у зовнішніх проявах нашої поведінки? Мимоволі пригадуються слова А.П. Чехова: «У людині все повинно бути прекрасним: і душа, і одяг, і думки».

Ми перерахували лише деякі з проблем соціології особистості. Зрозуміло, що їх набагато більше. І всі вони пов'язані з процесом становлення особистості, який у соціо­логії називається соціалізацією. Народившись, людина вже є індивідом, але особистістю вона стає лише завдяки соціалізації. Як же визначити це явище?

Дата добавления: 2014-01-07