Калькулювання на основі видів діяльності

Видів діяльності

Розподіл накладних витрат на основі аналізу

Управління на основі аналізу видів діяльності

Традиційні методи калькулювання собівартості продукції були роз­роблені на початку минулого століття за умов типового фабричного виробництва, яке мало такі характеристики: значну питому вагу прямих витрат (прямі матеріальні витрати, прямі ви­трати на оплату праці тощо); відносно невелику кількість допоміжних функцій (планування, закупівля,
фінансовий менеджмент, контроль якості тощо); низький рівень автоматизації; масове або серійне виробництво стандартної продукції; повільні зміни в продукції та методах виробництва.

За цих умов собівартість продукції традиційно визначали додаванням до пря­мих витрат пропорційної частини накладних витрат. Накладні витрати розподі­ляли між виробами на основі однієї бази розподілу, пов'язаної з обсягом вироб­ництва (години праці робітників, машино-години тощо).

Наприкінці XX століття сталися суттєві зміни в організації й технології ви­робництва. Розвиток техніки, використання роботів, упровадження гнучких техноло­гій на основі комп'ютерів зумовили зміну структури витрат. У багатьох сучасних ви­робництвах прямі витрати праці становлять лише 5—15% від собівартості продукції. Водночас зростання рівня автоматизації й ускладнення виробництва спричинили іс­тотне зростання питомої ваги накладних витрат. При цьому значна частина наклад­них витрат не пов'язана з обсягом виробництва, а залежить від його складності.

За таких умов розподіл накладних витрат пропорційно до однієї бази, пов'язаної з обсягом виробництва, призводить до викривлення собівартості продукції, зок­рема має місце тенденція завищення собівартості відносно нескладних виробів, що випускаються в значній кількості, та заниження собівартості більш складних виробів, що випускаються невеликими партіями.

Потреба в більш реалістичних підходах до розподілу накладних витрат була зумовлена також посиленням конкуренції на світовому ринку, що обмежило зрос­тання прибутку за рахунок підвищення цін.

Необхідність усунення вказаних обмежень та посилення контролю за витра­тами на всіх стадіях життєвого циклу зумовили виникнення калькулювання на основі діяльності, а пізніше — управління на цій основі.

Калькулювання на основі видів діяльності — це система кальку­лювання, що передбачає спершу групування накладних витрат за видами діяль­ності (процесами, операціями), а потім розподіл їх між видами продукції (робіт, послуг), з урахуванням потреби останніх у відповідних видах діяльності.

Ідеї, покладені в основу такого підходу, висловлювалися давно. Упер­ше такий підхід було запроваджено ву США на початку 60-х років XX століття, але сфера його застосування обмежувалася витратами на збут товарів. Поширенню цього підходу сприяли публікації, авторами яких були професори Гарвардського університету Р.Купер і Р.Каплан, які системно описали й обґрунтували систему калькулювання на основі видів діяльності у сучасному її вигляді.

На відміну від традиційної системи калькулювання, побудованої за принци­пом "продукція споживає ресурси", калькулювання на основі видів діяльності перед­бачає, що продукція споживає діяльність (виробничі процеси, операції), а діяль­ність споживає певні ресурси.

При цьому накладні витрати, що традиційно вважалися постійними, розгля­дають як довготермінові змінні витрати, зміна яких пов'язана зі зміною відповід­них чинників, відмінних від обсягу виробництва.

У більшості підприємств лише незначну частину виробничих накладних ви­трат можна визначити як короткотермінові змінні витрати. Ілюстрацією таких ви­трат є електроенергія на технологічні цілі. Для розподілу таких витрат можна застосову­вати бази, пов'язані з обсягом, зокрема машино-години.

Переважну частину накладних витрат становлять довготермінові змінні ви­трати, які не змінюються при зміні обсягу діяльності, але змінюються (хоча й поступово) під впливом інших чинників.

Ілюстрацією таких витрат є витрати на зберігання матеріалів, переналагодження устаткування, планування виробничого процесу тощо. Такі витрати можуть змінюватися внаслідок змін у номенклатурі продукції та складності виробництва.

Тому для розподілу довгострокових змінних витрат слід обирати відповідні бази розподілу залежно від чинника таких витрат.

Довготермінові постійні витрати не змінюються впродовж тривалого періоду ані під впливом обсягу, ані під впливом інших чинників, Ілюстрацією таких витрат є платня виконавчому директорові. Питома вага таких витрат, зазвичай, дуже незначна.

Установлення зв'язку між витратами та їх чинниками дає змогу об'єднати всі накладні витрати в однорідні групи — пули.

Пул витрат — сукупність однорідних витрат, пов'язаних з певною діяльністю.

Беручи до уваги обрані чинники витрат, визначають ставки розподілу наклад­них витрат. Ставка розподілу накладних витрат визначається відношенням значення очікуваних накладних витрат, що включені до певного пулу до очікуваного значення чинника витрат для цього пулу витрат. Розподіл пулу накладних витрат за видами продукції здійснюють шляхом помноження ставки розподілу накладних витрат на фактичне значення чинника накладних витрат.

В узагальненому вигляді послідовність калькулювання на основі діяльності можна така:

- визначення основних видів діяльності (операцій), що споживають ресурси;

- об’єднання накладних витрат у пули за видами діяльності;

- визначення фактора витрат для кожного пула накладних витрат;

- обчислення ставки розподілу для кожного пула накладних витрат;

- віднесення накладних витрат до відповідних видів продукції (робіт, послуг).

Калькулювання на основі діяльності дає змогу отримати точнішу інформацію про витрати, необхідну для прийняття як поточних, так і стратегічних рішень. Тому калькулювання на основі видів діяльності слід розглядати як складову управління на основі діяльності.

Дата добавления: 2014-01-07