Умови прийняття управлінських рішень

Для того щоб виявити сукупність видів і груп рішень, які приймають на підприємстві, оцінити їх якість, визначити з чиєї ініціативи вони приймаються, в якому порядку і якими методами опрацьовуються, які фактичні сторони їх реалізації, використовуються документи адміністративного діловодства, проводять спеціальні спостереження за розпорядчою діяльністю апарату управління й анкетні опитування керівників підприємств та їх підрозділів.

R Прийняття рішень - це центр оперативної діяльності, тому менеджери повинні здійснювати її якнайкраще, ця робота потребує затрат часу і енергії, а також пернаментного прагнення до найвищої майстерності.

Одним з вихідних питань дослідження в теорії прийняття управлінських рішень є розробка класифікації рішень. В залежності від різних ознак рішення об'єднуються у такі групи.

Класифікація управлінських рішень:

Ø За сферою охоплення:

¯ загальні (стосуються всієї організації);

¯ часткові (стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем).

Ø За часом дії:

¯ стратегічні;

¯ тактичні;

¯ оперативні.

Ø За характером дій:

¯ директивні;

¯ нормативні;

¯ методичні;

¯ рекомендаційні;

¯ дозволяючі.

Ø За напрямом впливу:

¯ направлене на зовнішнє середовище (взаємовідносини з постачальниками, споживачами тощо);

¯ направлене на внутрішню систему.

Ø За функціональними призначеннями:

¯ планові;

¯ організаційні;

¯ регулюючі;

¯ активізуючі;

¯ контрольні.

Ø За характером і змістом:

¯ творчі;

¯ прийнятті за аналогією:

¯ інтуїтивні (базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору).

Ø За способом прийняття:

¯ індивідуальні;

¯ колективні.

Ø За рівнем прийняття:

¯ на вищому рівні управління:

¯ на середньому ріпні управління;

¯ на нижньому рівні управління,

Ø За ступенем повноти, інформації:

¯ прийняті в умовах визначеності;

¯ прийняті в умовах невизначеності;

¯ прийняті в умовах ризику.

Ø За методами підготовки:

¯ креативні (творчі, оригінальні приймаються творчими особистостями);

¯ евристичні (нові, пошукові, які приймаються з допомогою евристичних методів);

¯ репродуктивні (відтворюючі, традиційні).

Встановлюючи інші ознаки, класифікацією рішень можна продовжити. Класифікація рішень у менеджменті дає можливість керівникам глибше зрозуміти зміст і значення своєї діяльності, раціональніше розподілити час на виконання окремих видів робіт. Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі кращого варіанта і реалізації прийнятого рішення.

Хоча практика прийняття різноманітних рішень нараховує тисячоліття, однак фундаментальна теорія рішень ще не склалася. Проблема прийняття ефективних рішень цікавила ще древньогрецьких філософів. Давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н. е.) розробив учення про силогізм (грець. Syllo-gissmos. Наприклад: всі метали - електропровідники, мідь -метал, отже, мідь - електропровідник), обґрунтував твердження про те, що в процесі міркування не можна підмінювати один предмет думки іншим, одночасно визнавати два висловлювання, що виключають одне одного тощо.

Англійський філософ-матеріалІст Ф. Бекон (1561-1626 рр.) детально розробив метод дедукції і довів, що в процесі пізнання можна рухатись не лише від загального до часткового (як це робив Арістотель), а й від часткових міркувань до загальних висновків.

У формування теорій рішень чималий внесок зробив французький філософ і математик Р. Декарт (1596-1650 рр.), який сформулював відомі правила:

1.Не приймати за істинне що б тим не було, доки не переконаєшся, що немає упередженості в судженнях, вважати вірним тільки те, що с абсолютно зрозумілим і визначеним, жодним чином не може бути піддане сумніву.

2.Розчленовувати кожну частину цілого, яке підлягає дослідженню, па стільки поділів, скільки можливо і потрібно для правильного розв’язання питання.

3.Керувати ходом своїх думок, щоб, починаючи з найпростішого і легко пізнавального, піднімаючись мало-помалу, як по східцях, приходити до пізнання найскладнішого.

4.Завжди робити перелік настільки повним і огляд усього, що підлягає дослідженню, настільки вичерпним, щоб досягти абсолютної впевненості в тому, що нічого не пропущено.

Нині питанням подальшої розробки і розвитку теорії прийняття рішень займаються економісти, юристи, філософи, кібернетики, математики, соціологи, психологи та ін. Окремі з них розглядають теорію прийняття рішень у сфері менеджменту як самостійну наукову дисципліну. Існують також інші трактування теорії прийняття рішень. У вузькому розумінні це статистична теорія, в якій розробляється чіткий апарат вибору найкращого з певної кількості альтернативних рішень в умовах невизначеності і ризику. Нерідко теорія прийняття рішень розглядається як сукупність формальних прийомів оптимізації рішень,

За більш широким тлумаченням В.Г. Шоріна, теорія прийняття рішень включає дослідження операцій, математичний аналіз, моделювання, а також евристичні методи обґрунтування рішень і теорію ігор. Американські вчені С. Бір і М. Старр складовими кількісної теорії прийняття рішень вважають також системний аналіз, імітаційне.моделювання, методи експертних оцінок,

Успішне прийняття рішень базується на таких умовах:

ü право,

ü повноваження,

ü обов'язковість,

ü компетентність,

ü відповідальність.

Право прийняття рішень мають усі менеджери, але відповідні групи їх можуть прийняти тільки конкретні рішення. Наприклад, загальні рішення можуть приймати тільки лінійні керівники.

З правом прийняття рішень тісно зв'язані питання повноважень.

R Повноваження - це границі, в межах яких той чи інший керівник має право приймати рішення. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які згідно з посадовими обов'язками може приймати тільки директор підприємства.

В правах і повноваженнях прийняття рішень не підкреслюється обов'язковість їх прийняття. Але в теорії прийняття рішень доказується необхідність дотримуватись правила: маєш право і повноваження приймати рішення - зобов'язаний в ситуації, яка вимагає рішення, приймати його.

Однією з необхідних умов прийняття рішення є компетентність керівника у розглядуваних питаннях. Компетентність - одна з найважливіших вимог до менеджера будь-якого рівня. Менеджер повинен мати відповідну освіту, повинен знати техніку конкретного виробництва чи невиробничої сфери на її сучасному рівні. Залучення менеджером спеціалістів для підготовки рішень з питань, що вимагають глибоких знань, називають процесом запозичення компетенції. Передача частини своїх повноважень для прийняття рішень іншим менеджерам - делегування повноважень.

Відповідальність показує, які санкції можна застосувати щодо менеджера в результаті прийняття хибного рішення.

Дата добавления: 2014-01-07