Типи суспільно-економічних формацій

Тип формації	Сутність формації
Первісний устрій	-низький рівень розвитку виробничих сил; -суцільна залежність людини від природи; -основний рід занять - збиральництво, полювання, рибальство; -примітивні знаряддя праці; -безкласове суспільство
Рабовласницький устрій	-поділ суспільства на класи і загострення класової боротьби; -відношення між людьми на основі панування і підкорення; -поява приватної власності на засоби виробництва і рабів; -розподіл суспільної праці між землеробством і ремеслом; -поява городництва і плодоводства; -поява філософії, мистецтва, ідеології, моралі;
Феодальний устрій	-наявність крупного поміщичого землеволодіння і натурального господарства; - володіння безпосередніми виробниками засобами виробництва і землею; -особиста залежність селянина від поміщика та різні форми експлуатації; -розвиток ремесла, торгівлі, міст
Капіталістичний (буржуазний) устрій	-капіталістична власність на засоби виробництва; -наймана праця робітників; -отримання прибутків шляхом експлуатації робітників став стимулом розвитку капіталізму; -загострення протиріч між буржуазією і робітничим класом

Заміна однієї формації іншою виникає в результаті соціальної революції і економічних реформ. Вже в давньому світі прийшли до розуміння необхідності осмислення господарчого життя. В сучасному часі економічна філософія входить в систему соціальної філософії.

В Новому часі склалася дуже важлива сфера наукового пізнання – політична економія. Її засновником був Адам Сміт (1723-1790). У фундаментальній праці “Вивчення природи і причин багатства народів”, А. Сміт узагальнив столітній досвід політичної економії, підтвердив ідею товарного виробництва і обміну як сферу людської діяльності, яка розвивається за об’єктивними законами, а тому не потребує державного регулювання. Давід Рікардо (1772-1823) у праці “Начала політичної економії і податкового обладнання” підкреслив, що вартість лежить в основі прибутків.

Таким чином, економічне життя це є соціальний процес, у якому люди діють в якості безпосередніх діячів конкретного господарства.

Цивілізаційний підхід охоплює історичний розвиток суспільства з точки зору поняття “цивілізації”. Це поняття народилося у Франції в ХVІІІ ст. і визначало ідеальний устрій людського суспільства. Часто термін “цивілізація” ототожнювався з терміном “культура”. Цивілізація втілює в собі технологічний аспект культури з установкою на безмежний розвиток і зміну цілей цього розвитку.

Цивілізація (лат. сivilis – державний) – сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства. Французькі просвітники називали суспільство цивілізованим, якщо воно засновувалося на розумі і справедливості. У сучасному розумінні цивілізація обумовлюється трьома основними компонентами: техніка, соціальна організація, філософія. Марксизм розглядав становлення цивілізації в історичному аспекті і пов’язував з появою антагонізмів між станами і класами, з поглибленням розподілу праці, появою законів, які виражають сутність класових відносин.

У ХІХ-ХХ ст. поширилася концепція “локальних цивілізацій” (М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі). Німецький філософ-ідеаліст О. Шпенглер виділяв культуру як царство органічно-життєвого, а цивілізацію як сукупність техніко-механічних елементів. Цивілізація розглядається ним, як показник занепаду і загибелі суспільства. Він відкинув закономірну єдність всесвітньо-історичного розвитку і вважав, що історія розпадається на ряд незалежних, неповторних, замкнутих «циклічних культур» - особливих надорганізмів, з індивідуальною долею, які переживають етапи виникнення, розквіту і загибелі. Задачу філософії він бачить у осягненні кожної культури, її «морфологічної структури», в основі котрої лежить «душа» культури. Він був впевнений, що західна культура занепадає і перетворюється у цивілізацію.

Англійський історик і соціолог А. Тойнбі визначив цивілізацію як відрізок історії, штучно ізольований для дослідження. Цілісність кожного відрізку і визначає відмежування однієї цивілізації від іншої. Поняття суспільного прогресу він підміняє «теорією циклічності». Всесвітня історія розглядається філософом як сума цивілізацій, які проходять однакові фази: народження, зростання, падіння, розклад і загибель.

М. Данілевський виділив культурно-історичні типи цивілізації, як були самобутними і хронологічно змінювали одна одну:

-єгипетський

-китайський

-асіро-вавлоно-фінікійський

-індійський

-іранський

-аравійський

-германо-романський (європейський)

- слов’янський

Ці цивілізації, за думкою М. Данилевського, можуть не тільки замінювати одна одну, але й співіснувати.

В кінці ХХ ст. сформувалася особлива сфера знання – “цивілізаційні винаходи” – охоплення всього, що накопичено наукою за попередні роки, надання прогнозу майбутнього світової цивілізації. Представники одного з таких напрямків (Н. Моїсєєв та ін.) вважали, що в ХХІ ст. виникне єдина планетарна цивілізація з загальнолюдським Розумом, Пам’яттю і Духовним світом.

Основні цивілізаційні норми, які притаманні
сучасному суспільству

- примат держави і суспільства над людиною;

- легка взаємозамінність людей і правовий нігілізм;

- симбіоз влади і власності;

- переважно екстенсивне ведення господарства.

Світова цивілізація знаходиться в стані кризи, що визначає необхідність вироблення стратегії її подальшого розвитку. Тому велике значення приділяється культурі взаєморозуміння людей різних духовних орієнтацій, пошуку компромісів в суспільно-політичному житті, усуненню насилля як способу вирішення суспільних і особистих проблем. Адекватним є заклик “Діяти локально, мислити глобально”.

Питання для самоконтролю

1. Які підходи до осмислення і аналізу розвитку суспільствавироблені у світовій філософії?

2. Чим поняття «громадянське суспільство» відрізняється від поняття «людське суспільство»?

3. На які причини, що впливали на розвиток суспільства, звертали увагу представники натуралістичних концепцій?

4. Чи погоджуєтесь ви з концепцією геополітики?

5. Що вкладається у поняття «суспільно-економічна формація»?

6. Які зміни протягом останніх століть пройшли у людській цивілізації?

7. Які завдання ставить перед собою сучасне цивілізоване суспільство?

ОСНОВНА І ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1. Бичко І.В. Філософія: Навч. посіб./ І.В. Бичко
та ін. – К.: Либідь, 1994.- 576 с.

2. Волинка Г.І. Історія філософії: Підручник / Г.І. Волинка, В.І. Гусєв.- К.: Каравела, 2006.- 480 с.

3. Горбач М.Я. Філософія: Підручник / М.Я. Горбач. –Львів: Логос, 1997.- 228 с.

4. Надольний І.Ф. Філософія: Курс лекцій / І.Ф. Надольний, Л.В. Губерський та ін. - К.: Вікар, 2000.- 516 с.

5. Петрушенко В.Л. Філософія: Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти 1-ІV рівнів акредитації. –К.: Каравела, 2001.- 448 с.

6. Подольська Є.А. Філософія: Підручник.- К.: Центр навчальної літератури, 2006.-704 с.

Додаткова література

1. Волинка Г.І. Читанка з історії філософії. У 6 кн./ Г.І. Волинка.- К.: Довіра, 1992.- Кн.1.- 207 с.

2. Кохановский В.П., Яковлев П.П. Хрестоматия по философии: Учеб. пособ. для высш. учеб. завед.- Ростов-на-Дону: Феникс,1997.- 544 с.

3. Фролов И.Т. Философский словарь / И.Т. Фролов.- Изд. 5-е.- М.: Изд-во полит. лит-ры, 1986.- 588 с.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абсолютна і відносна істина – категорії діалектики, які характеризують процес розвитку пізнання та розкривають відношення між тим, що вже пізнано і тим, що буде пізнаватися, уточнюватися змінюватися, спростовуватися у подальшому пізнання

Абстракція – одна з форм пізнання і мислення, де у подумках йде відволікання від ряда ознак предметів і відношень між ними та виділення будь-яких якостей або відносин

Аналіз і синтез – процеси абстрактного і фактичного розкладання цілого на складові частки і об’єднання цілого з частин

Аналогія – подібність нетотожних об’єктів у певних сторонах, якостях, відносинах; висновок про наявність певних ознак на підставі фіксації подібності, яка існує у деяких інших ознаках

Анімізм – вірування у душу і духів, які можуть впливати на життя людей, тварин, на предмети і явища навколишнього світу

Антилогізм – формула логіки, яка виражає несумісність посилань категоричного силогізмуз запереченням його висновка

Антропогенез – процес виникнення і розвитку людини як суспільної істоти

Апейрон – поняття, введене Анаксимандром для визначення безмежної, невизначеної, без якісної матерії, яка вічно рухається

Апостеріорі – термін, який у відмінності під апріорі означає знання, яке отримане від досвіду

Апріорі – термін, який означає знання, отримане до і незалежно від досвіду, яке початково притаманне свідомості

Атеїзм – система поглядів, яка заперечує віру у зверхні сили (духи, боги, потойбічне життя тощо); заперечення будь-якої релігії

Буддизм – релігія, яка проповідує позбавлення від страждань шляхом відмови від бажань і досягнення «найвищого просвітлення»- нірвани

Буття – найбільш абстрактне і загальне поняття, яке визначає існування чого-небуть взагалі

Геліоцентрична система світу – система, в якій Земля розглядається як нерухома і центром світостворення, навколо котрої обертається Сонце, Місяць, планети і зірки

Герменевтика – мистецтво і теорія тлумачення, яке має на меті виявити смисл тексту, виходячи х його об’єктивних (граматичне значення слів та іх історично обумовленів варіації) і суб’єктивних (наміри авторів) засад

Гіпотеза – система умовиводів, за рахунок якої на підставі рада фактів формується висновок про існування об’єкта, зв’язку або причини явища, причому висновок не можна сприймати як абсолютно достовірне

Гуманізм - сукупність поглядів, які ґрунтуються на гідності, повазі і правах людини, визначають його цінність як особистості

Деїзм – вчення, яке визнає існування бога у якості без особистої першопричини світу, яка розвивається за власними законами

Діалектика – наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення

Догматизм - спосіб мислення, який оперує незмінними поняттями, формулами без використання нових даних практики і науки, конкретних умов місця і часу

Дуалізм – вчення протилежне монізму, яке рахує, що матеріальна і духовна субстанції є рівноправними началами (першопочатками)

Закон – внутрішній суттєвий і усталений зв’язок явищ, який обумовлює іх упорядковану зміну

Ідеалізм – філософський напрямок, який виходить з первинності духовного, нематеріального і вторинності матеріального

Іраціональний – неосяжний розумом, мисленням, який не виражається у логічних поняттях і лежить в основі людського духу і навіть самого буття

Істина – вірне, правильне відображення дійсності у думках, критерієм якого є практика

Категорії – форми усвідомлення у поняттях всезагальних способів відношення людини до світу, які виражають найбільш загальні і суттєві якості, закони природи, суспільства і мислення

Космологія – розділ астрономії, наука про всесвіт як єдине взаємопов’язане ціле

Логос – термін, який визначає всезагальний закон, основу світу, його порядок і гармонію

Матеріалізм – напрямок, який стверджує первинність матеріального і вторинність духовного, ідеального, що означає вічність і нестворенність світу, його безкінечність у часі і просторі

Матерія – об’єктивна реальність, яка існує поза і незалежно від людської свідомості і яка відбивається нею

Метафізика - спосіб мислення як результат однобічності у пізнанні, який розглядає речі і явища як незалежні один від одного, заперечує внутрішні протиріччя як джерело розвитку у природі і суспільстві

Метод – спосіб досягнення цілі, певним чином упорядкована діяльність

Монізм – філософське ічення, яке приймає за основу всього сущого один початок

Мислення – активний процес відображення об’єктивного світу у поняттях, судженнях, теоріях тощо, пов’язаний з вирішенням тих чи інших задач, вищий продукт мозку

Натуралізм –методологічний принцип, який використовується у певних теоріях та пояснює розвиток суспільства законами природи

Натурфілософія – філософія природи, особливістю котрої є загальне абстрактне тлумачення природи як єдиної цілісності

Неотомізм – офіційна філософська доктрина католицької церкви, яка ґрунтується на вченні Ф. Аквінського

Неофрейдизм – напрямок у сучасній філософії, який ґрунтується на психоаналітичних принципах дослідження людини, його місця і ролі у структурах суспільних інститутів

Номіналізм – напрямок середньовічної філософії, який рахував поняття лише іменами одиничних предметів

Об’єктивна істина - зміст людських знань, який не залежить від волі і бажань суб’єкта

Пантеїзм – філософське вчення, згідно якому бог уявляє собою без особистий початок, який знаходиться не за межами природи, а тотожний з нею

Парадигма – сукупність теоретичних і методологічних засад, які визначають конкретне наукове дослідження а також вибір проблем і моделі вирішення досліджуваних задач

Поняття – одна з форм відображення світу на ступені пізнання, пов’язаної з застосуванням мови, форма узагальнення предметів і явищ

Принцип – першопочаток, керівна ідея, основне правило поведінки

Протилежність – категорія, яка виражає внутрішнє джерело будь-якого розвитку і руху

Розвиток – суттєвий, необхідний рух, зміна у часі

Раціоналізм – вчення, згідно якому всезагальність і необхідність – це логічні ознаки достовірного знання і не можуть бути виведені із досвіду і його узагальнень

Реалізм – напрямок у середньовічній схоластиці, який стверджував, що загальні поняття мають реальне існування і передують існуванню одиничних речей

Самосвідомість – виділення людиною самої себе із об’єктивного світу, усвідомлення і оцінка свого відношення до світу, себе як особистості, своїхз вчинків, дій, думок і почуттів, бажань і інтересів

Сенсуалізм – вчення у гносеології, яке визнає відчуття єдиним джерелом пізнання

Скептицизм – філософська концепція, яка піддіє сумніву можливість пізнання об’єктивної істини

Свідомість – найвища, притаманна тільки людині форма відображення об’єктивної дійсності

Софістика – свідоме застосування у дискусії або у доказах неправильних доведень, софізмів, різних способів, замаскованих зовнішньою, формальною правильністю

Субстанція – об’єктивна реальність в аспекті внутрішньої єдності усіх форм саморозвитку, всієї різноманітності явищ природи і історії, фундаментальна категорія наукового пізнання, теоретичного відображення конкретного

Сутність – смисл даної речі, те, що вона є сама по собі і у відмінності від змінних станів речі під впливом тих чи інших обставин

Схоластика – середньовічна філософія, яка намагалася раціонально обґрунтувати і систематизувати християнське віровчення

Теологія – віровчення даної релігії

Трансцендентний – термін, який означає те, що знаходиться за межею свідомості і пізнання

Універсалії – загальні ідеї, визначені у середньовічній філософії

Феноменологія –напрямок сучасної філософії, основа екзистенціоналізма, утримувався від будь-яких суджень, які мають відношення до об’єктивної реальності і виходять за межі чистого досвіду

Цілісність – внутрішня єдність об’єкта, його диференціація від оточуючого світу

Частина і ціле – філософські категорії, яки виражають відношення між сукупністю предметів і зв’язком, який об’єднує ці предмети і приводить до появи у сукупності нових якостей і закономірностей, не притаманних предметах в їхній роз’єднанні

Екзистенціоналізм – напрямок у сучасній філософії, який спробував створити новий світогляд, спосіб буття людської особистості

Емпіризм – вчення у теорії пізнання, який вважав чуттєвий досвід єдиним джерелом знань і стверджував, що все знання ґрунтується на досвіді

«Я» - духовний центр людської особистості, індивідуальності, який відноситься діяльно до світу і до самої себе

Дата добавления: 2014-01-07