Тема 1. Туризм як форма міжнародних відносин

Виникнення та етапи розвитку міжнародного туризму. Основні поняття та терміни в курсі «міжнародний туризм». Форми і види міжнародного туризму. Особливості міжнародного туризму.
1. Виникнення та етапи розвитку міжнародного туризму.
Міжнародні відно́сини — система міждержавних взаємодій, суб’єктами яких є держави і міждержавні та неурядові організації, приватні особи.
Міжнародний туризм бере свій початок в середині XIX ст, тобто з часу зміцнення капіталістичного ладу в найбільш розвинених країнах світу. Міжнародний туризм розвивається в тісному взаємозв'язку з іншими сторонами міжнародного життя і реагує не лише на загальне політичне і економічне положення в світі, але і в окремих країнах. Цим пояснюється нерівномірність розвитку туризму в різні роки.
Колискою туризму стала Європа, на її долю припадало майже 2/3 кількості іноземних туристів, таку ж долю в світовому туристському потоці складають європейці, які, як правило, мало виїжджають за межі континенту. Оскільки кожному туристському району необхідно було забезпечити прийом, розміщення і харчування пасажирів – туристів, з'явилася потреба в будівництві туристських об'єктів, що зводилися залізничними управліннями, що узяли на себе фінансування, рекламу і створення фірм, обслуговуючих мандрівників.
Однією з перших країн, в якій перемогла буржуазна революція і почав розвиватися капіталізм, була Англія. Саме тут і утворилися перші туристські організації, що розвинули свою діяльність спочатку усередині країни, а потім і за її межами. Історично організованому туризму більше ніж 150 років. Вважається, що він виник у 1847 р., коли англієць Томас Кук відкрив у Лондоні перше у світі туристичне агентство, яке займалось організацією турів, придбанням квитків та розробкою програм екскурсій. У ті часи Велика Британія була впливовою капіталістичною країною, колоніальною імперією, а її промисловість значно випереджала промисловість інших країн світу. Капіталістичні відносини призвели до посилення внутрішньої та зовнішньої міграції населення, що, у свою чергу, спричинило розвиток транспортних зв'язків. Залізниця, створена виключно з метою перевезення вантажів, у 1830-х pp. почала перевозити також пасажирів [2, 58].
У 1855 р. відбулась перша міжнародна подорож на виставку до Парижа. Саме цю дату можна вважати датою народження міжнародного туризму.
У 50-70 роках англійці складали велику частину іноземних туристів, які відвідували Європу. Велику роль в розвитку туризму в Європі в другій половині ХIX в. зіграло збільшення протяжності залізниць. У 1888 р. на європейському континенті побувало вже 500 тис. туристів з Англії. З середини 60-х років починає розвиватися туризм між Англією і США.
Розвиток екскурсійної діяльності супроводжувався відкриттям різних виставок, музеїв, історичних і культурних пам'ятників. Не дивлячись на елітарний характер і певну роз'єднаність в діяльності, ці організації зіграли важливу позитивну роль в залученні молоді до пізнання історичних, культурних і природних пам'яток.
Досягнення в області транспорту на початку ХХ ст відбилися і на розвитку туризму. Для подорожей і екскурсій використовувалися залізниці, пароплави, а декілька пізніше і автомобільний транспорт. Швидкість, віддаленість, комфортність пересувань постійно зростали. Морський транспорт теж удосконалювався. Збільшувалися водотоннажність, швидкість, підвищувалася комфортабельність кораблів, покращувалася їх технічна оснащеність.
Настільки швидкий розвиток судноплавства супроводився збільшенням числа американських туристів.
На початку XX ст. з'явився новий вид транспорту - автомобільний, що мало б сприяти бурхливому розвитку туристичної галузі. Але Перша світова війна призупинила розвиток міжнародного туризму. Довоєнного рівня міжнародний туризм зміг досягнути тільки через три роки після закінчення війни.Перша світова війна 1914-1918 рр. украй негативно відбилася на розвитку міжнародних туристських зв'язків. Можна з упевненістю сказати, що в цей період туризм припинив свою діяльність. Проте слід зазначити, що військові потреби привели до удосконалення як залізничного, так і автомобільного транспорту, крім того, для перевезень людей почала використовуватися і авіація.
Закінчення першої світової війни поклав початок новому етапу в розвитку міжнародного туризму. Перш за все це пов'язано із збільшеною роллю США на світовій арені і активізацією американського капіталу в Європі. Приплив американців в західноєвропейські країни в цей час значно збільшується і перевершує число англійських туристів.
Досить швидко об'єм міжнародного туризму і подорожей досяг передвоєнного рівня, а опісля за три-чотири роки перевершив його в більшості держав.
У 20-і роки значно розширюється географічний простір іноземного туризму. Так, до війни велика частина туристів прямувала до Італії і Швейцарії, а після її закінчення практично всі держави Європи виявилися залученими в сферу туризму.
У 1925 р. в Гаазі відбувся перший конгрес Міжнародного союзу офіційних організацій з пропаганди туризму. У ньому взяли активну участь представники 14 європейських країн. Серйозним чинником, що вплинув на розвиток туризму в 20-30 роки став бурхливий розвиток автомобільного і авіаційного транспорту.
Проте цей же період характеризується рядом чинників, які досить негативно відбилися на міжнародному туризмі, багато в чому затримали його подальший розвиток. Це, перш за все світова економічна криза 1929- 1933 рр. До 1932 р. число іноземних туристів, що побували в Англії, скоротилося до рівня початку 20-х років.
Іншою важливою причиною, яка уповільнила темпи зростання іноземного туризму в 30-і роки, було загострення політичної обстановки в Європі у зв'язку з приходом до влади в Германії нацисткої партії Гітлера і підготовкою Німеччини до війни.
У зв'язку з цим чинником треба сказати про досить специфічну особливість іноземного туризму як масової форми спілкування людей. При загостренні міжнародної ситуації іноземний туризм приваблює увагу різних спецслужб та розвідувальних органів в якості каналу для збору інформації, а також для проведення політичної та підривної роботи. Друга світова війна різко скоротила об’єм міжнародного туризма. Радість перемоги над фашизмом була засмучена горем втрат, крім того, багато міст Європи лежали у руїнах. Необхідно було відновлювати зруйновані готелі, бази, дороги, електростанції, вокзали тощо. В перші роки гостро відчувався дефіцит грошей, паливно-енергетичних ресурсів, продуктів харчування, кваліфікованих кадрів.
Перед початком Другої світової війни міжнародний туризм відіграв негативну роль - він став каналом для політичної та підривної діяльності реакційних сил. У Німеччині був створений спеціальний підрозділ, який мав на меті відправляти солдатів до європейських країн під виглядом туристів. Після закінчення війни туризм зміг досягти довоєнного рівня тільки через п'ять років. Відтоді туризм зазнав якісних змін. Туристична індустрія сьогодні - одна з галузей світового господарства, що найбільш динамічно розвиваються.Стати самостійним, природним і звичайним явищем подорожей туризм зміг лише на певному рівні розвитку суспільних відносин, на базі високорозвиненого і стійкого економічного, політичного і культурного спілкування між народами. Це збігається з періодом формування міжнародного ринку, зростання міжнародної торгівлі і появи засобів транспорту.
Тільки через кілька років після закінчення другої світової війни міжнародний туризм у Європі почав відроджуватись. Довоєнний рівень був досягнутий в кінці 40-х років. В цей період туристичні обміни та поїздки отримали широкий розвиток в США та Канаді. Успішно розвивався туризм у Мексиці, Панамі, на Кубі (основну частину складали американці). У 1950 році загальна кількість іноземних туристів, зареєстрованих у всьому світі, почала перевищувати довоєнний рівень та досягла 25 млн. осіб.
Необхідність розвитку через міжнародні туристські зв'язки стосунків між державами в політичних, економічних, соціальних і культурних аспектах ще в 20-х роках нашого століття висунула на порядок денний питання про узгодження в цьому напрямі спільних дій між національними туристськими і транспортними організаціями різних країн. Так, в 1925 р. був створений Міжнародний конгрес офіційних асоціацій пропаганди туризму (МКОАПТ), в 1927 г.- Міжнародний конгрес офіційних туристських організацій (МКОТО), а в 1930 р. був заснований Міжнародний союз організацій і пропаганди туризму (МСОПТ). До цього часу міжнародний туризм, постійно розвиваючись і удосконалюючись, вже зумів практично перейти від індивідуальних форм до організованих. Це вимагало формування досконалішої організаційної структури з керівництва світовим туризмом.
50-і роки ознаменувалися підйомом міжнародного туризму. До 1960 р. число туристів, що виїжджають за кордон, досягло 71 млн. чоловік, тобто виросло майже в три рази. Період з 1961 по 1970 р. супроводжувався подальшим підйомом туристського бізнесу, про що свідчить збільшення кількості іноземних туристів, число яких в 1971 р. досягло 168,4 млн. чоловік.
Зростання значення іноземного туризму в зовнішньополітичній і зовнішньоекономічній діяльності багатьох держав призвело до того, що Організація Об'єднаних Націй і її спеціалізовані органи почали більше уваги приділяти цій сфері міжнародної співпраці, що швидко розвивається. Так, в 1963 р. в Римі було проведено I Конференцію ООН з туризму і подорожей. На ній був розглянутий широкий спектр проблем, що стосуються туризму, і вироблені рекомендації, сприяючі прискореному розвитку цій формі спілкування людей.
Важливим підсумком Римської конференції стало прийняття офіційного визначення таких понять, як «тимчасовий відвідувач», «турист» «екскурсант», що необхідне, зокрема, для забезпечення певної уніфікації і аналізу статистичного обліку туризму. Увага в роботі конференції була приділена і питанням, які пов'язані із спрощенням пограничних і митних формальностей, процедур.
Були розглянуті і такі питання, як загальний напрям розвитку туризму, формування для задоволення його все зростаючих запитів відповідної матеріальної бази, системи підготовки кваліфікованих кадрів, а також допомога країнам, що розвиваються, в створенні індустрії туризму.
У 1969 р. згідно резолюції Генеральної асамблеї ООН неурядова організація МСОТО була реорганізована в міжурядову Всесвітню туристську організацію (ВТО). Цей факт став свідоцтвом загального визнання не лише економічного, соціального, культурного, але і політичного значення міжнародного туризму.
Вся діяльність ВТО направлена на здійснення міжнародної співпраці держав у сфері туризму і повністю відповідає принципам сучасного права. Головна мета ВТО полягає в заохоченні і розвитку туризму з тим, щоб внести вклад до економічного розвитку, міжнародного взаєморозуміння, миру, прогресу і всезагальної поваги і дотримання прав людини і основних свобод для всіх без не враховуючи расу, стать, мову і релігію.
80-м- рокам рокам передував період туристичного підйому. За 30 років число учасників міжнародних туристських зв'язків виросло в 11 разів. Туризм до цього часу отримав розвиток у всьому світі, проте в різних регіонах його зростання було неоднакове. Збільшення об'ємів міжнародного туристичного обміну в Європі, Африці і Латинській Америці було на рівні середньосвітових показників, а в країнах Близького Сходу воно перевищило їх більш ніж в 3 рази, в країнах Південної Азії- більш ніж в 5 разів, в східній Азії- більш ніж в 10 разів.
У 80 роки держави Європи і Північної Америки залишилися на лідируючих позиціях, як по прийому іноземних туристів, так і по відправці громадян за рубіж. У число країн, які були «постачальниками» туристів, увійшли Японія і Австралія. Держави Північної Африки і Азії стали головними конкурентами південно-європейських країн Середземномор'я, оскільки вони пропонували туристський продукт (море-сонце-пляж) за доступнішими цінами.
У нашій країні і інших соціалістичних країнах в період 1985-1992 рр. сталися важливі демократичні зміни, процеси політичної демократизації, становлення ринкових стосунків. Зовнішньополітичний курс радянського керівництва на закінчення «холодної війни» і припинення конфронтації із Заходом, гасла «гласність» і «перебудова» викликали широкий інтерес з боку міжнародної громадськості, що не уповільнило відіб'ється і на такій сфері міжнародних відносин, як туризм.
У 80-і роки міжнародний туризм став важливою частиною міжнародних економічних зв'язків. В цей час спостерігається зростання доходів від міжнародного туристського обміну. Сформувалася тенденція до зміни структури туристського попиту, світовий туристський ринок став різноманітнішим. Можна з упевненістю сказати про його розділення на три частини: молодіжний туризм, дорослий туризм, туризм для літніх людей («туризм третього віку»). У цей період велике значення для розвитку туризму мало зростання міського населення індустріальних країн Заходу. Це сприяло збільшенню об'ємів як внутрішнього, так і міжнародного туризму.
У соціальному аспекті для 80-х років характерне підвищення попиту на туристські послуги з боку тих верств населення, чиї доходи є середніми або навіть невисокими. Таким чином, можна сказати і про зміну структури туристського попиту. У ці роки збільшився відсоток групового туризму, оскільки вартість туру нижче за рахунок знижок за групове обслуговування, що надається готельними підприємствами, і пільгових тарифів на транспорті.
2. Основні поняття та терміни в курсі «міжнародний туризм».
Внутрішній туризм - це поїздки відвідувачів-резидентів за межі свого звичайного середовища, але в межах своєї країни (подорожі в межах України осіб, які постійно проживають в Україні).
Іноземний (в'їзний) туризм - це поїздки відвідувачів-нерезидентів у регіоні, що знаходиться за межами їх звичайного середовища (подорожі в межах України осіб, що не проживають постійно в Україні).
Зарубіжний (виїзний) туризм - це поїздки осіб-резидентів країни (регіону), які здійснюють перебування в місцях, що знаходяться за межами їх країни і за межами їх звичайного середовища (подорожі осіб, що постійно проживають в Україні, за межі митної території України).
Прикордонний обмін - перетин кордону особами, які мешкають у прикордонній території та регулярно або час від часу перетинають кордон з метою перебування у прикордонній території сусідньої держави (така територія для цих осіб є звичайним середовищем) на термін, що не перевищує 24 години, без здійснення ночівлі у країні відвідання. Перетин державного кордону України мешканцями прикордонних територій здійснюється у місцевих пунктах пропуску за спрощеним порядком, якщо це передбачено відповідними положеннями чинних міждержавних угод. За рекомендаціями ВТО, ця категорія осіб не зараховується ні до туристів, ні до одноденних відвідувачів.
Туризм в межах країни - це сукупність внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму.
Національний туризм - це сукупність внутрішнього та зарубіжного (виїзного) туризму.
Міжнародний туризм - це сукупність іноземного (в'їзного) та зарубіжного (виїзного) туризму.
Відвідувач - будь-яка особа, що здійснює поїздку в місце (країну), яке знаходиться за межами її звичайного середовища, на термін, що не перевищує один рік підряд, з метою, яка не спричиняє діяльність, що оплачується з джерел, які знаходяться у місці
відвідання. Сезонні робітники, емігранти не вважаються відвідувачами оскільки займаються діяльністю, оплачуваною з джерела у місці відвідання.
Відвідувачі поділяються на дві категорії: - туристи; - одноденні відвідувачі. Турист - відвідувач, перебування якого складає як мінімум одну ночівлю у відвідуваному місці. Використовується з метою характеристики туризму з точки зору місця чи країни (місця відвідання), які приймають відвідувача.
Одноденний відвідувач - відвідувач, перебування якого у місці відвідання менше ніж 24 години і при цьому не включає жодної ночівлі у відвідуваному місці. До одноденних відвідувачів належать:
- круїзні пасажири - особи, що прибувають у певну країну на круїзних суднах і які ночують на борту судна, навіть, якщо вони сходять на берег для екскурсій або в інших приватних справах;
- екіпажі транспортних засобів, члени яких є іноземними особами, тобто не є резидентами відвідуваної країни, і перебувають у даній країні протягом дня;
- транзитні відвідувачі, які без здійснення ночівлі у закладі розміщення прямують територією даної країни до свого місця призначення в іншій країні.
Внутрішній турист - відвідувач-резидент, який здійснює поїздку в межах своєї країни, але за межі свого звичайного середовища (особа, що подорожує в межах України і постійно проживає в Україні).
Іноземний (в'їзний) турист - відвідувач-нерезидент по відношенню до країни відвідання (особа, що подорожує в межах України і не проживає в Україні постійно). Зарубіжний (виїзний) турист - відвідувач-резидент, який здійснює поїздку за межі своєї країни (особа, що подорожує за межі митної території України і постійно проживає в Україні).
Транзитний відвідувач - особа, яка робить зупинку в даній місцевості або країні під час слідування до місця призначення.
Не зараховуються до числа туристів: прикордонні працівники, тимчасові іммігранти, постійні іммігранти, кочівники, транзитні пасажири, які не залишають транзитної зони, біженці, військовослужбовці, консульські робітники, дипломати.

Необхідно окреслити визначення понять "світовий туризм", "міжнародний туризм", "іноземний туризм" і "внутрішній туризм".
1. Світовий туризм: 1) частина світогосподарських зв'язків і відносин у галузі пересування, відпочинку і подорожей; 2) одна з основних галузей світової економічної діяльності, важливий показник світового розвитку.
2. Міжнародний туризм: 1) важливий напрямок міжнародного співробітництва у конкретній діяльності на основі поваги до національної культури та історії кожного народу й основних інтересів кожної держави; 2) сфера розвитку туристичних відносин між народами різних країн і ознайомлення здосягненнями інших держав у різних галузях.
А також, міжнародний туризм являє собою вид діяльності, спрямованої на надання різного виду туристичних послуг і товарів туристичного попиту з метою сприяння задоволення широкого кола культурних і духовних потреб іноземного туриста.
3. Іноземний туризм – це система подорожей та обміну, що здійснюється на основі міждержавних договорів з врахуванням чинних міжнародних норм. Іноземний туризм реалізується шляхом здійснення міжнародних туристичних зв'язків на основі організації прийому туристів у конкретній країні, поїздок громадян даної країни за кордон. Таким чином, іноземний туризм – це сфера міжнародного туризму стосовно визначеної конкретної країни.
4. Внутрішній туризм - це тимчасовий виїзд громадян конкретної країни з постійного місця проживання у межах національних кордонів цієї країни для задоволення туристичних цілей.
Туризм спочатку розглядався як подорож. Термін "туризм" в перекладі з французького означає прогулянка, поїздка. Проте з розвитком економіки, коли потреба в подорожах різко виросла, з'явилися виробники послуг для таких подорожей, туризм стає товаром. Як товар туризм реалізується в формі послуг (матеріальних і нематеріальних). Туристичні послуги, запропоновані в ролі товару на світовому ринку, різноманітні. До них відносяться послуги:
1) по розміщенню туристів (в готелях, мотелях, пансіонатах, кемпінгах, боатингах);
2) переміщенню туристів до країни призначення і по країні різними видами пасажирського транспорту;
3) забезпеченню туристів харчуванням (в ресторанах, кафе, барах, тавернах, пансіонатах);
4) спрямовані на задоволення культурних потреб туристів (відвідання театрів, музеїв, природних та історичних заповідників, фестивалів та ін.);
5) спрямовані на задоволення ділових інтересів туристів (участь в конгресах, симпозіумах, наукових конференціях, ярмарках і виставках);
6) послуги торгових підприємств (продаж сувенірів, подарків, листівок і т.п.);
7) по оформленню документації (паспорта, візи та ін.).
Виникнення туризму як товару вимагало розвитку відповідної матеріально-технічної бази, наявності кваліфікованих кадрів по обслуговуванню туристів, цілеспрямованого і якісного управління туристичними господарськими суб'єктами.
В сучасних умовах туризм являє собою одну з найбільш розвинених галузей світового господарства, форм зовнішньоекономічної діяльності.
Так, якщо в 1950 р. кількість туристів у всьому світі складала 25 млн., а обіг туріндустрії - 2,1 млрд. дол., то в 1995 р., згідно даних Всесвітньої організації туризму, ці показники перевищили 400 млн. і 372,6 млрд.дол. США.
До початку 90-х років частка туризму вже склала більше 10% світової торгівлі товарами й послугами, що дозволило йому зайняти третє місце після експорту нафти і автомобілів, а до 2005 р. туризм повинен вийти на перше місце.
Що стосується міжнародного визначення поняття "турист", то найпоширенішим є визначення ВТО (1963): "Турист - будь-яка особа, яка тимчасово відвідує країну (регіон) і залишається у ній не менше 24 годин з метою розваг, отримання вакантних місць, професійної діяльності, покращення здоров'я, навчання, взяття участі в конференціях, зустрічей з друзями і родичами, з релігійними та спортивними цілями".
До туристів прийнято відносити також екіпажі літаків і кораблів, які прибувають у країну й обслуговують транспортні засоби.
Особи, які знаходяться у країні перебування менше 24 годин, вважаються екскурсантами і не фіксуються як туристи.
Вимоги до уніфікації визначення поняття "турист" пов'язані з необхідністю адекватного статистичного обліку в туризмі, а також тією обставиною, що в сфері туристичного обслуговування діють численні економічні пільги, які не розповсюджуються на інших осіб (понижений податок на додану вартість, візові та митні пільги).
Манільська конференція з туризму (1981 р.) прийняла найбільш широке визначення поняття "турист", що дозволив уніфікувати всі підходи і зняти деякі протиріччя у визначеннях туриста в різних країнах: "Турист – особа, що подорожує з будь-якою ціллю, крім пошуку заробітку і зміни місця постійного проживання, за терміном перебування поза межами місця проживання не менше 24 годин".
Це визначення зобов'язані офіційно використовувати всі країни-члени ВТО. Всі національні туристичні організації повинні своєчасно і повно надавати у ВТО статистику про прийом і направлення туристів, а також дані про витрати туристів.
Міжнародний (іноземний) турист- це міжнародний відвідувач, що здійснює щонайменше одну ночівлю в колективному чи індивідуальному засобі розміщення у відвідуваній країні.
Міжнародний (іноземний) одноденний відвідувач - це відвідувач, що здійснює щонайменше однієї ночівлю в колективному чи індивідуальному засобі розміщення у відвідуваній країні. Міжнародний туризм включає в себе осіб, що виїжджають за кордон і не займаються там оплачуваною діяльністю.
Більшість країн світу останніми роками форсованими темпами розвивають туріндустрію, прагнучи не упустити свого шансу в поділі економічної вигоди від міжнародного туризму. Відповідно підсилюється конкуренція різних країн на ринках виїзного і в'їзного туризму.
Тенденція поступального розвитку міжнародного туризму здатна стати досить сприятливою основою для розвитку іноземного в'їздного туризму в Україні. Однак для цього необхідно прийняти енергійні заходи для просування українського турпродукту на ринку міжнародного туризму.
На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні чинники:
1) Економічне зростання і соціальний прогрес призвели до розширення об'єму ділових поїздок і поїздок з пізнавальними цілями.
2) Вдосконалення всіх видів транспорту здешевіло поїздки.
3) Збільшення числа найманих робітників і службовців в розвинених країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня.
4) Інтенсифікація труда і отримання трудящими більш тривалих відпусток.
5) Ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонної формальності.
Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є вельми складною системою, міра розвитку якої залежить від міри розвитку економіки країни загалом.
Сьогодні, на думку аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать такі чинники:

1. Економічне зростання і соціальний прогрес привели до розширення обсягу ділових поїздок та подорожей з пізнавальними цілями.

2. Удосконалення всіх видів транспортних засобів зробило дешевшими поїздки.

3. Збільшення кількості найманих працівників і службовців у розвинутих країнах та підвищення їхнього матеріального й культурного рівня.

4. Інтенсифікація праці й отримання працюючими більш довгих відпусток.

5. Розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами привів до розширення міжособистісних зв'язків між регіонами.

6. Розвиток сфери послуг стимулював розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес у галузі телекомунікації.

7. Послаблення обмежень на вивіз валюти у багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей.
3. Форми і види міжнародного туризму
Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну, тобто іноземний туризм. Він поділяється на виїзний і в'їзний. Виїзний туризм - це подорож осіб, що постійно проживають в Україні, в іншу країну. В'їзний туризм - це подорож в межах України осіб, що не проживають постійно в Україні.
За економічними ознаками; а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як активний і пасивний.
Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.
Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави являється пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.
Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.
Туристичний імпорт - це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни Це пасивний туризм.
Туристичний експорт - це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Це активний туризм. Коли платежі за надання туристичних послуг, тобто грошові потоки, ідуть в Україну - це означає експорт туризму, тобто активний туризм. Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, тратить гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тої країни, з якої турист вивозить гроші.
В Україні, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туризму, ніж його експорт. В зв'язку з цим країна втрачає великі можливості одержання валюти і розвитку туризму як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.
Види міжнародного туризму класифікуються в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.
За метою поїздки -рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.
Рекреаційний туризм - це туризм з метою відпочинку, оздоровлення і лікування.
Пізнавальний або культурний туризм - це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями й унікальними природними об'єктами.
Науковий туризм - це знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах і т.п.
Діловий туризм - поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.
За методом проведення туризм поділяється на організований і неорганізований.
Подорож одного туриста чи групи туристів за точним маршрутом і регламентом, встановленим туристичним господарським суб'єктом, називається організованим туризмом. Організовані туристи пов'язані з господарським суб'єктом взаємними обов'язками, забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.
Подорож окремого туриста чи групи туристів, не пов'язаних ніякими взаємними обов'язками з туристичною фірмою, називається самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Подорож туристом організовується самостійно.
За чисельністю розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Подорож одної людини за своїм планом називається індивідуальним туризмом, а подорож групи людей (в тому числі сім'ї) за власним планом називається груповим туризмом.
За тривалістю подорожі виділяють короткочасний і тривалий туризм. Короткочасний - це такий туризм, коли тривалість подорожі не перевищує 3-х діб. Тривалий - це туризм, термін подорожі при якому більше 3-х діб.
В залежності від віку туристів, розрізняють дитячий, молодіжний і зрілий туризм.
В залежності від засобів пересування розрізняють туризм з використанням особистого і громадського транспорту, що належить тур фірмі або орендується нею. Виходячи з цього, туризм поділяється на такі види: автотуризм, караванний круїз, морський і річний круїз та ін. За методом розміщення туризм ділиться на стаціонарний і рухомий. Стаціонарний туризм пов'язаний з постійним місцем розміщення туриста на весь період путівки. Рухомий туризм - це туризм, пов'язаний з подорожуванням (круїзи, тури і т.д.).
За інтенсивністю туристичних путівок розрізняють туризм постійний і сезонний. Постійний туризм - це круглорічне і більш-менш рівномірне відвідання туристичних місць (міст, курортів і т.п.). Сезонний туризм пов'язаний з відвіданням туристичних місць тільки в певну пору року.
В останні роки в практиці міжнародного туризму швидкими темпами розвиваються нові види туризму, такі як парадорес, таймшер, сільський туризм і т.д.
У сучасній світовій економіці безперечно значну роль відіграє така її галузь, як туризм. Він є сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення національного та місцевих бюджетів, виконуючи при цьому економічну, соціально-культурну, політичну, рекреаційну, виховну та екологічну функції. Але на сьогоднішній день розвиток цієї галузі економіки пов'язаний з рядом екологічних проблем, які потребують негайної уваги та пошуку шляхів їх вирішення. Одним з шляхів їх вирішення є стійкий напрямок розвитку туристичної діяльності. Саме цей напрямок обрала Всесвітня туристична організація за підтримки ООН. Існує велика кількість досліджень, які розкривають зміст поняття "стійкий розвиток". На їх основі необхідно сформулювати принципи формування такого розвитку туристичної галузі, який би підпорядковувався принципам саме такого розвитку та збігався із загальними програмами всесвітніх організацій, які спрямовані саме на цей напрямок.
На сьогодні екологічно орієнтований туризм є однією з характерних рис конкурентоспроможності, сучасна людина, обираючи місце для відпочинку, намагається залишити урбанізоване навколишнє середовище.
Тому завданням стійкого туризму є забезпечення цієї потреби на принципах екологічної, соціальної та економічної стійкості регіону, де організовується туристична послуга.
Туристичний бізнес в цілому світі - один з найперспективніших напрямків підприємництва. З початку 60-х років туризм розвивається дуже динамічно. Прибутки від нього становлять десятки мільярдів доларів США. Україна також має значні рекреаційні ресурсі (природні, культурні, соціальні та ін.), які можуть виконати функцію двигуна ринкової економіки.
З 1997р. Україна є членом Всесвітньої туристської організації (ВТО). Але за даними цієї організації за обсягом надходжень від туристичної діяльності Україна не є лідером, отримуючи близько 3 млрд американських доларів, в порівнянні з такими провідними країнами в цій галузі, як Америка (більш ніж 70 млрд американських доларів), Італія, Франція, Іспанія, Великобританія (близько 20-30 млрд американських доларів) [1]. Незважаючи на недостатньо активну туристичну діяльність в Україні, ставлення до туризму поступово змінюється на позитивне. Але, як свідчать статистичні дані, розвиток туристичної діяльності в Україні не характеризується постійним приростом кількості туристів (табл.1). Тобто існують перспективи розвитку цієї та недоцільне використання наявних природних та культурних ресурсів України.
Якщо зробити стислий огляд розвитку туризму як галузі світового господарства за останні 10 років, то основні висновки будуть такими: спостерігається постійне збільшення доходів від туризму, стрімке зростання кількості туристів, зростання значущості туристичної галзі у світовій торгівлі, подальший розвиток туристської інфраструктури та створення нових робочих місць (за даними ВТО у сфері туризму зайнято більш ніж 250 млн чоловік, тобто кожен десятий робітник у світі). Але цей огляд має дещо споживчий характер, тому що розвиток цієї діяльності має значний негативний вплив, який можна згрупувати за трьома ознаками:
1) на природне середовище;
2) на соціально-культурне середовище;
3) на економічне середовище.

З огляду на першу ознаку можна виділити декілька напрямків впливу:

- екосистема (розбудова туристичної інфраструктури має безпосередній вплив на екосистему);
- ґрунт (змив та ерозія ґрунтів внаслідок будівництва готелів та місць відпочинку);
- рослинність (засмічення територій та втрата їх естетичної цінності, скорочення біорізноманіття);
- вода (забруднення стічними водами);
- повітря (використання значної кількості транспортних засобів);
- дикі тварини(створення фактору занепокоєння).
Вплив на соціально-культурне середовище характеризується погіршенням стану культурно-історичних пам'яток, об'єктів та територій у зв'язку з інтенсивним їх використанням в туристичних цілях, негативний вплив на місцевих жителів, їх традиції та звички, зростання криміналітету серед місцевих жителів.
З економічної точки зору велике значення має сезонний характер функціонування транспортної галузі, підприємств харчування, сезонна зайнятість робітників, необхідність у великій кількості низькокваліфікованих робітників (покоївок, офіціантів та ін.), вилучення з господарського використання значних територій.
Виходячи з вищезазначених проблем, існує лише один засіб вирішення їх - це розвиток туристичної галузі на засадах стійкого розвитку. Всесвітня туристична організація (яка на даний момент має назву ЮНВТО) та Всесвітня рада з подорожей та туризму (ПРПТ), а також Європейський Союз дали визначення стійкого туризму:
Стійкий розвиток туризму задовольняє теперішні потреби туристів та регіонів, що приймають, охороняючи та примножуючи можливості на майбутнє. Управління усіма ресурсами повинно здійснюватися таким чином, щоб, задовольняючи економічні, соціальні та естетичні потреби, зберегти культурну цілісність, важливі екологічні потреби, біологічне розмаїття та системи життєзабезпечення. Продукція стійкого туризму - це продукція, яка існує злагоджено з місцевим середовищем, суспільством, культурою таким чином, що це приносить користь, а не збиток туристичному розвитку.

Згідно з основним напрямками програми підтримки стійкого розвитку Центральної та Східної Європи ЮНВТО запропонувала деякі моменти, які необхідно виконати:

- зниження сезонності попиту на туристичні послуги: таким чином, асортимент туристичних послуг повинен задовольняти потреби туристів постійно, знижуючи сезонність даної послуги. Ця умова є необхідною для підтримки соціально-економічного стану дестинації (це територія, на якій пропонуються певні туристичні послуги);
- підтримка та покращання благополуччя населення дестинації в умовах змінності ринку: передбачає, що з розвитком туристичного напрямку господарства економіка регіону не повинна повністю зосереджуватись на цьому виді діяльності, тобто бути у змозі диверсифікувати свою діяльність;
- мінімізація використання природних ресурсів та виробництва відходів: це є необхідною умовою для підтримки балансу між навколишнім середовищем та діяльністю людини, тобто необхідно запроваджувати системи ефективного та економного використання ресурсів різного характеру;
- збереження та надання цінності культурній та природній спадщині: цей напрямок є найбільш необхідною умовою, виходячи з особливості туристичної діяльності, оскільки сама ця спадщина є продуктом, який визначає конкурентоспроможність дестинації.

Тобто неконтрольоване використання природної та культурної спадщини може призвести до занепаду території, непридатності її як елемента туристичної інфраструктури. Лише раціональне навантаження на ці багатства, якими володіє майже кожен регіон, може привести до отримання комерційних винагород та можливостей примноження наявної спадщини ресурсів.

У цілому проект стійкого розвитку туризму повинен задовольняти три принципові моменти: екологічну стійкість, соціокультурну стійкість та економічну стійкість (рис.1).
Виходячи з методики інтеграції принципів стійкого розвитку в розвиток світового туризму, принцип екологічної стійкості можна поділити на природокористування (раціональне землекористування, ефективне використання біоресурсів, пом'якшення впливу на природу) та охорону природи (підтримка об'єктів охорони природних територій, охорона рідкісних видів та екосистем).

Сутність принципу соціокультурної стійкості включає в себе охорону культури (охорону традицій та устоїв, зростання міжкультурного взаємопорозуміння) та соціальний розвиток (психічна та фізична рекреація, передача та обмін інформацією, зростання освітнього рівня, створення соціальних структур та інститутів, створення робочих місць). Під економічною стійкістю розуміємо економічний розвиток (розвиток інфраструктури, розвиток сполучених галузей, зростання благополуччя місцевих общин, надходження до бюджету, економічна інтеграція світового господарства).

Взагалі забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку полягає в управлінні станом трьох систем: біологічної природи людини, біосфери та соціально-економічної системи.

Підтримка першої складової означає вирішення двох груп завдань: підтримка фізичного стану людини на достатньому рівні та розвиток в ній соціальної складової. Якщо розглянути цей аспект стосовно туристичної галузі економіки, то самою ціллю туризму є покращання фізичного стану людини шляхом оздоровлення. Але розвиток туризму не повинен шкодити людському суспільству в тих місцях, де організовується туризм.

Так, наприклад, місцеві жителі, що жили в Бірмському релігійному комплексі в Пагані, були виселені звідти, щоб не захаращувати комплекс для туристів. Звичайно, що ці жителі не в змозі продовжувати свій звичайний спосіб життя, навряд чи буде адекватною реакція місцевих жителів регіону, куди вони були переселені, нова місцевість може викликати негативну реакцію через захворювання як фізичного характеру, так і психологічного. Щодо соціальної складової, необхідною умовою існування туристичної діяльності повинна бути підтримка та поважання культури та традицій туристів та жителів дестинації.

Підтримка біосфери підпорядковується двом завданням: збереження життєво важливих ланок та механізмів функціонування біосфери та наявність екологічних меж впливу на екосистему. Таким чином, туристична діяльність повинна задовольняти ці два завдання. В рамках першої організація послуги не повинна негативно впливати на біорізноманіття дестинації та взагалі на екосистему. Наприклад, внаслідок сафарі в Кенії та через надмірну кількість туристів існує безліч випадків, коли леви виявляють неадекватну поведінку. Це приклад того, що поряд з узгодженням будівництва туристичної інфраструктури з біосферою для розвитку стійкого туризму необхідно контролювати відвідуваність певної дестинації. Значну роль відіграє наявність екологічних меж. Так, прикладом нераціонального використання природних ресурсів є те, як в Кенійському заповіднику Шаба нестача води, яку скотарі Шамбуру використовували для годування худоби, була спричинена тим, що одного разу нею був заповнений басейн готелю Сарови Шаби. Тобто необхідно збалансовувати стрімкий розвиток туризму з межами використання відновлюваних та невідновлюваних ресурсів, а також з межами забруднення природних систем.

Третя система, яка характеризує рівень життя та існування людини, є соціально-економічна система. Розвиток саме цієї системи стимулює та спрямовує зусилля людини на досягнення певних результатів в безпосередньому взаємозв'язку з навколишнім середовищем. Навіть якщо перші дві системи задовольняють вимоги стійкого розвитку, неможливо ідентифікувати цей розвиток як стійкий без достатньо розвинутого соціально-економічного середовища.

Яскравим прикладом поєднання ефективного розвитку туристичної діяльності в узгодженні з біосферою є приклад Наньшанської культурно- туристичної зони в Китаї. Існування цієї зони підпорядковано певним правилами, таким як, ефективне використання енергії та матеріалів, організація відходів, контроль та зниження забруднення повітря, контроль та зниження шумового забруднення, захист прибережних територій, раціональне використання небезпечних речовин, прийняття ISO 14001. Всі ці дії є не тільки статтями витрат, вони є вирішальним фактором конкурентоспроможності даної зони.

Таким чином, розвиток туристичної діяльності, виходячи з наявного ринкового середовища, рівня економічного та соціального розвитку суспільства, повинен відбуватися за засадах стійкого розвитку. При цьому стійкий туризм повинен задовольняти ефективне поєднання трьох складових буття: економічної, екологічної та соціокультурної. Виходячи з нерозривного взаємозв'язку біосфери, людини та соціально- економічного розвитку, принципи туристичної діяльності, що своєю сутністю охоплюють раціональне поєднання потреб кожного з цих елементів, приведуть до стійкого її розвитку.

Дата добавления: 2014-01-07