Африканське звичаєве право

Вступ

ВСТУП

План

1. Африканське звичаєве право: формування і еволюція, особливості.

2. Африканське звичаєве право в колоніальний період.

3. Формування сучасних правових систем африканських держав. Кодифікація африканського звичаєвого права.

4. Джерела і структура африканського звичаєвого права. Традиційне правосуддя.

ВИСНОВКИ

Навчальна мета: ознайомити студентів з правовими системами традиційного типу

Виховна мета: підвищення рівня правової культури та ерудованості студентів, ознайомлення з найкращими правовими здобутками людства, прищеплення поваги до загальносвітових цінностей – поваги до людини, її життя, здоров’я та законних інтересів.

Зв'язок з іншими темами, навчальними дисциплінами: міжнародним публічним правам, із загальною теорією держави і права, державним правом зарубіжних країн.

Зв'язок з практикою: значення лекції для підготовки юриста обумовлене необхідністю знати, як позитивний так і негативний юридичний досвід накопичений зарубіжними країнами.

Література

1. Бехруз Х. Введение в сравнительное правоведение: Учебное пособие. – Одесса: Юрид.літ., 2002. – С.187-229.

2. Голяк Л.В., Мацко А.С., Тюріна О.В. Порівняльне правознавство.– К.: МАУП, 2004. – 200с.

3. Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник/ Відп. редактор В.Н.Денисов. – К.: Юстиніан, 2003. – С.116-122, 128-132.

4. История государства и права стран Азии и Африки. Очерки / Рогожин А.И., Сафронова И.П., Страхов Н.Н. – М.: Юрид. лит., 1964. – 254с.

5. Луць Л.А. Сучасні правові системи світу. Навчальний посібник – Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – С. 185-191.

6. Муромцев Г.И. Источники права в развивающихся странах Азии и Африки. – М.: Изд-во УДН, 1987. – 148 с.

7. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник/ Под ред В.А.Туманова. – М.: Юрист, 2000. – 295-320, 334-344.

8. Синицына И.Е. Обычай и обычное право в современной Африке: История изучения. Кодексы обычного права. М.: Наука, 1978. – 285с.

9. Супатаев М.А. Право в современной Африке. – М.: Наука, 1989. – 175 с.

10. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток. / В.С. Журавський, О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко; За заг. ред. В.С. Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296с.

11. Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник / Отв. ред. А.Я. Сухарев. – М.: Норма, 2000. – 840с.

Правові системи, що входять в дану правову сім'ю, є найдавнішими правовими системами, пов'язаними з поняттям традиційного суспільства, з його способом життя і своєрідним поглядом на право в системі регуляторів суспільного життя.

Найважливіша особливість традиційного права полягає в тому, що воно є правом общини або групи, а не правом індивідів. Дана специфіка виявляється в переважному відношенні до прав народу по відношенню до індивідуальних прав і свобод. Колективні права виступають як гарант у реалізації індивідуальних прав. Община (колективна) форма мислення є визначальною у формуванні традиційного праворозуміння. Отже, головним суб'єктом права виступає община або група. Основне призначення права в традиційному суспільстві полягає в забезпеченні гармонії і згурто¬ваності всередині общини, а також у суспільстві та природі в цілому.

Сім'я традиційного права об'єднує: південно-східне азіатське звичаєве право, звичаєве племінне право американських індіанців, а також африканське звичаєве право, в якому найповніше відображено специфіку традиційного права.

Південно-східне азіатське звичаєве право характеризується всіма ознаками, властивими сім'ї звичаєвого права. Важливою складовою структури правової системи ряду держав Південно-Східної Азії, виступає система звичаєвого права, за допомогою якого взаємовідношення між населенням регулюється цими зви¬чаями. Так до колонізації Індонезії звичаєве право займало цен¬тральне місце в системі регулювання суспільних відносин. Даному праву властива загальна ознака, що характеризує звичаєве право взагалі, — це зв'язок із міфологією. Прикладом цього є уявлення індонезійців про те, що душі предків спостерігають за общиною, і порушення правил, що містяться у звичаєвому праві, викликають їх незадоволеність. Крім того, звичаєве право найтіснішим чином пов'язане з общиною формою життя більшої частини населення Індонезії. Своєрідними кодексами звичаєвого права Індонезії є кодекс «Шивамана» (X ст.) і кодекс «Кутараманава» (XIV ст.).

З колонізацією Індонезії Голландією на її територію проникло колоніальне європейське право. Проте воно не змогло викоренити звичаєве індонезійське право, яке продовжувало і продовжує регулювати взаємини корінного населення.

Крім того, у деяких державах Південно-Східної Азії прояв звичаєвого права, як і раніше, знаходить відображення в системі відправлення правосудця. Наприклад, земельний суд маорі в Новій Зеландії розглядає судові справи відносно корінного населення. Це перш за все питання, пов'язані з правом власності на землю, про розділ земельних ділянок, а також деякі питання сімейно-правових і спадково-правових відносин. Крім того, при законотворчості враховуються норми звичаєвого права корінного населення, наприклад Закон «Про дітей, молодь і їхні сім'ї» 1989 р.

Племінне право американських індіанців також є різно-видом звичаєвого права, якому властиві його основні ознаки. Зокрема, право американських індіанців є також общанним правом. Воно як і раніше є правом, що регулює відносини корінного населення, особливо у сфері сімейно-правових і спадково-правових відносин, а також при регулюванні суперечок між конфліктуючими сторонами. Широко поширені так звані «кола правосуддя» — традиційна для жителів Північної Америки програма прими¬рення за участі сторін конфлікту, їхніх родичів і общини, коли рішення ухвалюється консенсусом і є формою традиційного правосуддя.

1. Формування і еволюція африканського звичаєвого права

З'ясування генезису правових і державних начал в африканських суспільствах має принципове значення для з'ясування загальних закономірностей їх походження і первинного розвитку, вивчення їх подальшої еволюції, а також для розуміння все ще вирішального значення правових звичаїв у формуванні і функціонуванні правових систем сучасних африканських держав.

Своєрідність африканських соціальних структур іноді створює стереотип суспільств, де в минулому не існувало державності і права. Вивчення процесу виникнення і становлення ранніх правових і державних систем в африканських суспільствах є завданням досить складним. Докладне ознайомлення з ними свідчить, що цей процес має стародавню історію. Задовго до приходу колонізаторів в африканських суспільствах, разом із перехідними переддержавними суспільствами, існували держави, і соціальне життя в них регулювалося правом. Звичайно, традиційні соціальні утворення ще не були державами в їх сучасному розумінні, і, отже, прийняті в них звичаї не вважалися правом у сучасному розумінні.

У своєму розвитку звичаєве африканське право пройшло три етапи:

— перший етап — формування африканського звичаєвого

права;

— другий етап — звичаєве право в колоніальний період;

— третій етап — формування сучасних правових систем

африканських держав.

В африканських суспільствах із давніх часів панувало роздроб¬лене різноманітне неписане звичаєве право, що відображало на¬півфеодальний устрій життя традиційного суспільства. На ранніх етапах розвитку африканських суспільств звичай і традиція збігалися з правосвідомістю, і тому впродовж століть традиційним для корінного населення Африки залишалося саме звичаєве право. Зрозуміло, воно не представляло єдиного комплексу, оскільки різні етнічні групи, різні суспільства мали свої самобутні системи правових звичаїв. Разом із тим, саме різноманітні звичаї залишалися головним регулятором взаємин у цих суспільствах.

Вони звичайно мали усний характер. Якщо в писемності головним є повідомлення, для передачі якого вона служить, а також прагнення до анонімності суспільних відносин, то усне спілкування, навпаки, ставить на перше місце індивідуалізацію суспільних відносин. Усне спілкування сприяє розвитку не тільки відносин між індивідуумами. Групи, з яких складається суспіль¬ство, відіграють визначальну роль у збереженні слова: саме на них, а не на письмовий текст, покладається завдання запам'ятати послання.

Общинна модель структури суспільства спрямована на встановлення гармонії між суспільством та індивідуумом. Дія індивідуума завжди розглядаються як дії члена певної общини, відповідно, його обов'язки і права визначаються даною общиною.

Незважаючи на те, що відомості про звичаєве право раннього періоду розвитку дуже незначні, вивчення звичаєво-правових норм африканських суспільств дозволяє відновити реальні механізми регулювання суспільних відносин.

Правовий збірник XIII ст., відомий під назвою «Фетха негаст» («Правосуддя царів»), є унікальним документом, що відображає потенціал і можливості норм звичаєвого права в регулюванні складних суспільних відносин. Даний правовий документ, складений в Єгипті, регулював не тільки взаємини усередині суспільства, але й на основі правових традицій ісламу і християнства регулював зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні відносини Єгипту як великого політичного і торговельного центру з могутньою Візантією. Завдяки цьому в даному документі можна виявити і вплив візантійського права.

У XVI ст. в Ефіопії цей збірник було затверджено як правовий кодекс, який, разом із біблійними текстами (Старий і Новий завіт) і соборними уложениями християнської церкви, включав «книги царів» (імператорські канони), що містили правові норми і царські настанови.

Ще одною пам'яткою звичаєвого права, що дійшла до нас, є старовинні «речення» (кабари), що належали вождеві Малагасійської держави Імерна (Імерн), які у своїй основі містили звичаї. Згідно із цією пам'яткою звичаєвого права, ухвалені народними зборами рішення ґрунтувалися на традиціях і звичаях. Ці старовинні «речення» зберігалися в усній формі, і лише в середині XIX ст. були записані і опубліковані мовою малаги. Згодом звичаєво-правові норми малаги систематизувалися в урядових ви¬даннях, що отримали назву «кодексів».

Одним із перших таких кодексів є «Кодекс 48 статей», прийнятий в 1828 p., що регулював деякі питання кримінально-правових і цивільно-правових відносин. За ним було укладено «Кодекс 50 статей», що регулював питання адміністративного управління провінціями. У 1863 р. було прийнято ще два кодекси; один з яких містив кримінально-правові і цивільно-правові норми, другий — норми про розділ майна між сторонами і палацовою скарб¬ницею в спірних випадках та інші положення.

Згодом «Кодекс малаги 101 статті», прийнятий в 1868 p., і найповніший «Кодекс 305 статей», прийнятий в 1881 p., були видані урядовою палацовою друкарнею, але були відомі лише вузькому колу чиновників. Останній з названих кодексів містив статті про політичні і кримінальні злочини, про державну владу, власність, рабів і т. п. У ньому містилася норма, що приписувала збереження неписаних народних традицій і звичаїв, яких дотри¬муються і сьогодні. Вони залишаються в силі і застосовуються нарівні з письмовими законами, зібраними в даному кодексі.

За традицією до публікації правитель проголошував промову (кабар) перед народними зборами, а потім зачитувалися статті кодексів. На початку XX ст. ці документи були опубліковані французькою мовою і стали відомі в Європі.

Африканські суспільства протягом багатьох століть жили відповідно до норм добровільно дотримуваних звичаїв, що регулювали різні сторони організації життя племен. Дотримання норм звичаєвого права забезпечувалося шанобливим ставленням до традицій предків. Кожна з численних общин мала свої традиції та звичаї. Відмінності між звичаями одного району або однієї етнічної групи були невеликими, проте вони могли стати значними поза цими межами.

Таким чином, перший етап формування традиційного афри-канського права охоплює зародження і еволюцію звичаїв як основних регуляторів суспільного життя в традиційних афри-канських суспільствах, починаючи з періоду розкладання первісного суспільства.

Дата добавления: 2014-01-07