Поняття і структура правової системи

План

1. Поняття системи права. Галузі права, правові інститути.

2. Правові норми: ознаки, структура. Співвідношення правових норм зі статтями правових актів.

3. Система права і система законодавства.

4. Види правових систем. Поняття міжнародного права.

1. Поняття системи права. Галузі права, правові інститути

Право — система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки (норм), що встановлюються, санкціонуються державою і забезпечуються всіма засобами державного примусу. Системою права є єдність усіх чинних юридичних норм певної держави, що характеризується розподілом за галузями та інститутами права.

Структурним елементом системи права є галузь права. Підставою для поділу норм права на галузі та інститути є предмет і метод правового регулювання. Предмет правового регулювання — суспільні відносини, що впорядковуються за допомогою права, тобто він визначає, що саме врегульовують норми тієї або іншої галузі. Метод правового регулювання являє собою спосіб впливу права на певну сферу суспільних відносин, тобто показує, як саме відбувається правове регулювання.

Галузь права — це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та своїм особливим методом регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин.

Усі галузі права об'єднують у сфери публічного і приватного права.

Публічне право регулює переважно сферу відносин між державою та особою, а також відносини між окремими державними органами. До сфери публічного права належить конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове тощо.

Приватне право регулює сфери суспільних відносин, де проявляється ініціатива окремого індивіда. До сфери приватного права належать галузі цивільного, господарського, сімейного права.

Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета й методу правового регулювання розрізняють конституційне, адміністративне, фінансове, цивільне право.

За місцем, яке посідають галузі права в правовій системі, вони поділяються на основні та комплексні.

Основні галузі права — це галузі, що утворюють основну частину системи права окремої держави. Серед них розрізняють профілюючі (або традиційні), процесуальні, спеціальні та ін.

Профілюючі галузі права утворюють базу, основну і обов'язкову частину системи права (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне право).

Процесуальні галузі права — це галузі права, які закріплюють порядок застосування норм матеріального права (цивільний, господарський, адміністративний, кримінальний та інші процеси).

Спеціальні галузі — це ті галузі, що на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудове, екологічне, земельне, сімейне, фінансове право).

Комплексні галузі — галузі, які утворюються на основі кількох галузей права у сфері суспільних відносин, що належить до сфери регулювання цих галузей. До комплексних галузей можна віднести банківське, страхове право.

Сучасне право України складається з таких основних галузей:

1) конституційне (державне) право — закріплює основи суспільного й державного ладу, форму правління та державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи;

2) адміністративне право — регулює відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності;

3) цивільне право — регулює особисті немайнові та майнові відносини між фізичними та юридичними особами;

4) фінансове право — регулює відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного бюджету;

5) трудове право — регулює трудові відносини між працівником і адміністрацією підприємства, установи, організації;

6) земельне право — регулює відносини між державою та суб'єктами різних форм власності на землю;

7) сімейне право — регулює шлюбо-сімейні відносини й питання опіки та піклування;

8) кримінальне право — визначає види суспільно небезпечних діянь (злочинів) і покарання, що застосовуються до осіб, які їх скоїли. Структурним елементом галузі права є Правовий інститут, що об'єднує споріднені правові норми і відрізняється від галузі права обсягом відносин, які регламентуються.

Інститут права являє собою систему юридичних норм, що регламентують певну сторону однорідних відносин, які складають особливу частину галузі права.

Наприклад, галузь цивільного права містить такі інститути права: «купівля-продаж», «спадкування», «відшкодування збитків» тощо; галузь конституційного права — інститут громадянства, інститут виборчого прав» тощо. Первинною ланкою системи права є норма права.

Інститути права поділяють на галузеві, що містять норми однієї галузі (інститут спадкування), та міжгалузеві, що об'єднують норми, які належать до різних галузей права (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності тощо). Міжгалузевим є, наприклад, інститут формування законодавчого органу нашої держави, що утворюється сукупністю норм, які належать до галузей конституційного права (норми, що встановлюють сам порядок виборів до Верховної Ради України), адміністративного та кримінального права (норми, які встановлюють відповідальність за порушення порядку виборів), фінансового права (норми, які встановлюють порядок та розміри фінансування виборчої кампанії) та деяких інших галузей права.

2. Правові норми: ознаки, структура. Співвідношення правових норм зі статтями правових актів

Правова норма — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

Правова норма має власну внутрішню будову, де виділяють гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Диспозиція — це частина норми, у якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів. Диспозиція є центральною, основною частиною правової норми, яка, власне, указує, описує дозволену (можливу), обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму) поведінку суб'єкта.

Гіпотеза — це частина норми, у якій зазначаються умови, обставини, із настанням яких можна або необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обставини охоплюються поняттям юридичні факти. Призначенням гіпотези є визначення сфери і меж дії диспозиції правової норми. Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? у якому випадку? за якої умови?

Санкція — це частина норми, у якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Завданням санкції є забезпечення здійсненності диспозиції правової норми.

Слід зазначити, що наявність у нормі права всіх елементів не є обов'язковою.

3. Система права і система законодавства

Якщо поняття «система права» характеризує внутрішню структуру права — його зміст, то поняття «система законодавства» описує його зовнішню сторону — форму.

Таким чином, система права та система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма.

Система законодавства — це взаємопов'язана і взаємодіюча сукупність всіх нормативно-правових актів, що діють на території певної держави. Законодавство є формою існування права: норми права втілюються в законах та інших нормативно-правових актах.

Структура системи законодавства — це її внутрішня організація, яка виявляється в її поділі на галузі та інститути законодавства.

Кожна держава має своє законодавство. Законодавство України включає нормативно-правові акти, що поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Крім цього, елементами законодавства України є її міжнародні договори, які були ратифіковані Верховною Радою України.

Закон — це нормативно-правовий акт законодавчого органу влади, який ухвалюється з дотриманням особливої законодавчої процедури, регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу.

В Україні закони ухвалює Верховна Рада України. Також допускається ухвалення законів на референдумі. Закони ухвалюються на основі та відповідно до Конституції України, яка має найвищу юридичну силу і є Основним Законом України.

Підзаконні акти — це нормативно-правові акти, які видають державні органи в межах своїх повноважень на підставі та відповідно до закону.

Підзаконні акти поділяються:

• на загальні (постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України);

• відомчі (акти міністерств та відомств);

• місцеві (акти місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування).

Слід розрізняти нормативно-правові акти, які складають систему законодавства держави, та індивідуальні правові акти.

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави та встановлює, змінює або скасовує правові норми. Його основні ознаки:

1) приймається державними органами в межах їх компетенції;

2) має певну, чітко визначену форму;

3) має юридичну силу, тобто породжує юридичні наслідки;

4) має загальний характер, тобто поширюється на всю сферу однотипних відносин;

5) застосовується до невизначеної кількості випадків;

6) охороняється державою.

Індивідуальний правовий акт — це юридичний документ, що приймається компетентним органом держави в конкретних випадках правовідносин.

Йому властиві такі ознаки:

1) приймається на основі нормативно-правового акта;

2) поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію;

3) має одноразове значення, тобто застосовується один раз;

4) адресується чітко визначеним суб'єктам;

5) може бути оскаржений зацікавленими особами.

Таким чином, відмінність нормативно-правового акта від індивідуального полягає в тому, що він містить і закріплює юридичні норми, тоді як індивідуальний акт є завершальним документом правозастосування і містить державний припис щодо конкретної юридичної справи. Нормативно-правовий акт використовується багаторазово і не має індивідуально-визначеного адресата, а індивідуальний акт має разове, індивідуалізоване застосування. Індивідуально-правовим актом є, наприклад, рішення і вирок суду, наказ про зарахування або про звільнення.

Отже, система законодавства — сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз системи права. Правові акти загального характеру називають нормативними актами, а ті, що стосуються конкретної юридичної справи,— індивідуальними актами.

4. Види правових систем. Поняття міжнародного права

У кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, органи юрисдикції, сформувалися особливості правової культури. Усі названі явища об'єднує загальне поняття «правова система». У будь-якій державі правова система обумовлюється історичними і географічними чинниками.

Правову систему слід відрізняти від системи права. Вони не тотожні за обсягом і змістом. Система права входить до складу правової системи.

Правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конкретної країни.

Елементи правової системи суспільства:

• суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи — комерційні та некомерційні організації, держава, соціальні спільності тощо;

• правові норми й принципи;

• правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи;

• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура;

• законність, правопорядок.

У світі налічується близько двохсот національних правових систем. Національні, тобто індивідуальні правові системи кожної держави об'єднуються в правові сім'ї — романо-германську (континентальну), англосаксонську (прецедентну), мусульманську, індуську тощо.

Для англосаксонської правової сім'ї характерним є переважання як джерела права судового прецеденту і відсутність кодифікованих галузей права. Основні принципи організації цієї правової сім'ї склалися в Англії в XIII ст. і збереглися до цього часу.

Історичне коріння романо-германської правової сім'ї сягає римського права (І ст. до н. е.— VI ст. н. е.). Основним джерелом права тут є писане право, тобто юридичні норми, сформульовані в законодавчих актах держави.

Традиційні правові системи базуються на звичаєвому праві (Японія, країни Тропічної Африки тощо).

Релігійні правові системи (мусульманська та індуська) у своїй основі мають певне релігійне вчення.

Особливою системою права, відмінною від внутрішньодержавної, є міжнародне право.

Міжнародне право — це система юридичних норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, створюваними шляхом узгодження позицій учасників цих відносин і забезпечуваних у разі потреби індивідуальним або колективним примусом.

Головними суб'єктами міжнародного права є суверенні держави, на підставі волевиявлення яких утворюються вторинні або похідні суб'єкти міжнародного права — міжурядові організації.

Для міжнародної системи характерною є відсутність законодавчих, виконавчих та судових органів. Норми міжнародного права створюються шляхом узгодження позицій суб'єктів міжнародного права й втілюються в міжнародних договорах або домовленостях. У міжнародному праві основними принципами здійснення його норм є сумлінне виконання взятих зобов 'язань.

Отже, міжнародне право є самостійною й специфічною системою права. Однак, незважаючи на специфіку цієї системи регулювання міжнародних відносин, вона є системою правових норм. Саме це відрізняє її від інших способів регулювання міжнародних відносин, наприклад від міжнародної моралі та міжнародної ввічливості, із якими міжнародне право взаємодіє. Також існує взаємовплив міжнародного права й зовнішньої політики держави, тобто загального курсу її діяльності на міжнародній арені. Зовніпіня політика повинна здійснюватися в правових межах, тобто відповідати нормам міжнародного права. У жодному разі зовнішньополітичні інтереси держави не можуть служити виправданням відступу від вимог міжнародного права. У свою чергу зовнішня політика й дипломатія як найважливіший спосіб її здійснення покликані сприяти прискоренню створення міжнародно-правових норм, необхідних для регулювання певних відносин, із метою забезпечення їхньої стабільності та поступального розвитку.

Тема:

Дата добавления: 2014-01-07