КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Особливості аграрного маркетингу
2.1. Основні відмінні риси аграрного маркетингу
Маркетинг, який пов'язаний з продукцією сільськогосподарських виробників, набагато складніший від інших видів маркетингу: ця складність зумовлена різноманітністю методів і способів його здійснення. Застосування різноманітності таких методів пояснюється великою кількістю і різноманітністю виробленої продукції, її цілеспрямованістю й значимістю для кінцевого споживача. Сільськогосподарську продукцію (споживчу продукцію) умовно можна поділити на: - товари попереднього вибору, які доповнюють гармонію користі і споживання (продукти довготермінового зберігання - консерви, борошно, напівфабрикати тощо); - товари особливого попиту для задоволення високого рівня життя, його естетики (ексклюзивні сорти вин, коньяків, ковбас, сирів і т.п.). Специфічною особливістю агромаркетингу в Україні є те, що його функції у формуваннях малого агробізнесу виконують, як правило, не підготовлені до цього фахівці, а самі підприємці. Це суб'єктивні особливості, а специфіка сільського господарства породжує низку особливостей об'єктивних. Розглянемо найважливіші з них. 1. У розвинутих країнах сільське виробництво ведуть переважно фермерські господарства, які хоч і можуть бути досить великими підприємствами, але, як правило, не в змозі монополізувати окремий сектор. Тобто дрібні сільськогосподарські виробники не спроможні організувати вплив на ринок, на ринкові ціни. На ринку сільськогосподарської продукції завжди багато продавців для того, щоб хтось із них зміг запропонувати таку кількість продукту, яка помітно вплинула б на ціну. Таким чином, в аграрному секторі дотримуються двох головних умов досконалої конкуренції:
- наявність на ринку великої кількості продавців, кожний з яких не володіє достатньою кількістю пропозицій товару для впливу на ціну; - воля продавця поступати на ринок і покидати його. Тому можна зробити висновок, що сільське господарство - це галузь із досконалою конкуренцією, яка в інших галузях економіки майже не трапляється. У свою чергу, досконала конкуренція зумовлює певні особливості агромаркетингу. 2. Нерозвинутість українського ринку землі, ресурсів, частіше робить неможливим вхід і вихід товаровиробника на цьому ринку. Крім цього, в Україні досконалій конкуренції перешкоджає недостатність і нерівномірність розвитку ринкової інформації і, як наслідок, можливість для посередників легко наживатися за рахунок селян. Це також відбивається на складності агромаркетингу. 3. У сільському господарстві земля використовується як безпосередній ресурс, засіб виробництва. В землеробстві використовується особлива властивість верхнього шару землі - родючість, яка є найважливішою характеристикою землі як ресурсу в сільському господарстві. Земельний ресурс вкрай неоднорідний у різних землевласників. Незважаючи на технічний прогрес, земля лишається найважливішим засобом виробництва в сільському господарстві. Через це еластичність пропозиції сільськогосподарської продукції низька, і подальше збільшення оброблюваної площі недоцільне. Незважаючи на досить високі показники залучення земель у сільськогосподарський обіг (72,2% землі сільськогосподарського призначення, 79,8% сільгоспугідь розорані), із 32,7 мли га орних земель 4,6 мли га деградовані. Виробництво сільськогосподарської продукції на цих землях збиткове. Так, у лісостеповій зоні Одеської області від використання 1 га деградованих земель отримано 98,4 грн., а витрати на виробництво продукції рослинництва на цьому гектарі становили 143,8 грн., збиток -45,4 грн.; у степовій зоні ці показники становили 68,3, 82,6 і 14,3 грн., відповідно.
Сільськогосподарське виробництво набагато залежить від природних умов. Навіть у країнах з високою аграрною культурою, де застосовуються високоінтенсивні технології в сільському господарстві, результати виробництва, як і раніше, непередбачувані. Посухи, повені, шкідники, хвороби тварин і рослин роблять аграрний сектор галуззю порівняно ризикованого вкладу капіталу. Таким чином, природні та економічні процеси в агробізнесі інтегруються і створюють нові умови для виробництва, а також для організації маркетингу. 4. Спеціалісти або служби агромаркетингу мають справу з товарами першої життєвої потреби. Звичайно, вони повинні своєчасно і в необхідній кількості та асортименті, а також з урахуванням віку, національних традицій, стану здоров'я споживачів задовольняти їх потреби та інтереси. Товар, як правило, з коротким терміном зберігання, тому необхідна оперативність поставок, доцільна й безпечна упаковка, сервісне та естетичне забезпечення. Продукти харчування мають не тільки споживче призначення, а й естетичне, моральне. Цей аспект також знаходить втілення в агромаркетингу. 5. Можливість диверсифікації продукції сільського господарства значною мірою обмежена. Технічний прогрес у цій галузі супроводжується виведенням більш досконалих сортів культивованих рослин і порід тварин. Але навіть удосконалена селекціонерами пшениця або виноград за своїми споживчими якостями залишаються все тією ж пшеницею або виноградом, і корисність цих продуктів для споживача збільшити дуже важко. Тому, на відміну від інших секторів економіки, сільськогосподарські виробники більш обмежені в можливостях підвищувати ціни на свою продукцію, як, наприклад, це роблять виробники телевізорів, випускаючи кожну нову модель. З іншого боку, кінцевим товаром сільськогосподарського виробництва є продовольчі продукти. Але цінова еластичність попиту на продукти харчування, як правило, низька. Споживачі купують основні види харчування незалежно від зростання чи зниження цін на них практично в незмінних обсягах.
Попит на сільськогосподарські і продовольчі товари не еластичний і за доходом. Помічено, що при низьких рівнях добробуту людей, коли на харчування витрачається основна частина бюджету сім'ї, на кожну додатково зароблену гривню сім'я намагається забезпечити насамперед свої потреби в їжі. Коли проблема харчування перестає бути першочерговою, то додатковий заробіток використовується на інші товари та послуги - людина фізіологічно не може з'їсти більше лише тому, що в неї на це з'явиться більше грошей. Тому зі збільшенням доходів попит на продукти харчування і відповідно на сільськогосподарську продукцію зростає чи падає непропорційно. Разом з тим, навіть коли попит на ринку сільськогосподарської продукції стійкий, ціни на ньому вкрай нестабільні, незначні коливання в обсягах пропозиції залежно від тисяч непідконтрольних виробникові причин (високий або низький врожай і т.п.) - і ціна падає або злітає з неадекватною швидкістю. Усі ці проблеми зумовлюють цінову політику в маркетинговій діяльності сільськогосподарських виробників. 6. У сільському господарстві робочий період не збігається з періодом виробництва, особливо в рослинництві, де продукцію отримують 1-2 рази на рік, а робочий період триває цілий рік. У зв'язку з цим спеціалісти з маркетингу повинні дуже добре знати діалектику попиту споживачів, уміти прогнозувати тенденцію його задоволення, ринкову кон'юнктуру, конкуренцію та інше, оскільки від цього залежить ефективність агромаркетингу. 7. Сезонність виробництва і отримання продукції зумовлює специфіку маркетингового забезпечення вивчення ринку збуту і просування продукту. У зв'язку з тим, що споживач може бути останнім, виникає доцільність маркетингової діяльності по переробці продукції безпосередньо виробником у господарстві, по виконанню функції, що реалізується в інших видах маркетингу між першим і кінцевим споживачем, тобто дистриб’юторами. Особливо слід виділити первинну або кінцеву переробки, оскільки переробка продукції, її сервісне забезпечення і конкурентоспроможність з аналогічною імпортною продукцією в господарствах малого агробізнесу ще не відповідає сучасним вимогам споживачів. Це пояснюється тим, що фермерські господарства працюють на дефіцитному ринку, в них немає достатнього досвіду організації підприємництва і маркетингової діяльності, а також достатньо коштів і матеріальних засобів.
8. Для сільського господарства характерні різноманітні організаційно-господарські форми. З урахуванням цього утворюються відповідні системи агромаркетингу, різні точки зору сприйняття і адаптивності до потреб, запитів та інтересів споживачів. Тому першочерговим завданням агромаркетингу є створення агромаркетингу України, що забезпечить необхідні умови для реалізації можливостей кожного агропромислового формування. На сучасному етапі в Україні певне поширення отримав фермерський рух. Через обмежені матеріальні можливості агромаркетинг фермерських господарств розвинутий слабко, а це стало причиною того, що на ринку продукції сільського господарства фермерство представлене не досить виразно. 9. Система маркетингу агробізнесу, включаючи виробництво, перероблення і доведення продукту до кінцевого споживача, має особливість нерівномірності, нерівнозначності і різного рівня здійснення маркетингової діяльності. А недостатній рівень маркетингового забезпечення лише в одній ланці цього ланцюга приводить до незадовільного маркетингу. Це знижує ефективність агробізнесу в цілому. Так, сільськогосподарському підприємцю важко своєчасно реагувати на перспективу зміни попиту споживачів на етапі розроблення виробничої програми бізнес-плану. А виробничий процес у сільському господарстві обмежується декількома місяцями, а то й роками (відгодівля худоби). Важко фермеру підвищити конкурентоспроможність продукції вже налагодженого виробництва порівняно з вітчизняними або зарубіжними конкурентами, які вийшли з новим товаром у відповідний сегмент ринку. 10. Система агромаркетингу відрізняється від систем інших" 11. Більш низький рівень науки і мистецтва агромаркетингової діяльності порівняно з іншими видами маркетингу зумовлений насамперед тим, що: а) виробники мають справу з продуктами повсякденного попиту та ще й на дефіцитному ринку, тому керівники сільськогосподарських підприємств приділили недостатньо уваги агромаркетингу, внаслідок чого в них немає досвіду в цій діяльності; б) ще й досі не сформована наука про агромаркетинг і, отже, немає науково обґрунтованих рекомендацій щодо його здійснення. У сільськогосподарських, головним чином, великих підприємствах починають створюватися служби маркетингу, які працюють за інерцією на інтуїтивній основі. Зростає інтерес і фермерів до маркетингу, оскільки фермер розуміє, що, порівняно з більшістю товарів, для сільськогосподарських продуктів характерні підвищена громіздкість (зерно, грубі корми і т.п.) та схильність до швидкого псування (м'ясо, молоко, овочі, фрукти). Значні обсяги продукції впливають на маркетингові функції, що стосуються фізичного маніпулювання. Об'ємні продукти займають багато місця, потребують відповідних приміщень і умов. Отже, при співвідношенні з їх цінністю, вони обходяться значно дорожче в перевезеннях та зберіганні. Через швидке псування необхідні термінові доставки, певну умови зберігання (температурний режим для овочевої продукції і фруктів, охолодження молока, замороження м'яса). Усе це зумовлює додаткові витрати, відволікає від основного виробництва, веде до подорожчання продукції. До того ж, обсяг виробленої продукції фермерського господарства змінюється з року в рік, зумовлює реакцію фермерів на ціни, урядові заходи, а крім того, на кількості і якості продукції позначаються погодні умови і хвороби тварин. Зміни в обсягах випуску продукції залежно від названих факторів впливають на процес агромаркетингу. В цих умовах виходом із становища для фермера є швидка реалізація продукції. Зміни обсягів випуску сільськогосподарської продукції фермерів, у свою чергу, мають велике значення для фірм продовольчого маркетингу, які спеціалізуються на виробництві окремих видів продовольчих товарів. Наприклад, різке скорочення збору продовольчого зерна пшениці торкнеться мукомельних підприємств та хлібопекарних заводів і не чіпатиме переробників продовольчої сировини (цукрових буряків, соняшника) чи виноробів. Зміни в поставках продукції з фермерських господарств мають істотний вплив на закупівельні ціни, потреби у сховищах та завантаженість виробничих потужностей переробки, які належать фірмам продовольчого маркетингу. Прагнення зменшити ризик та невизначеність, які спричинюються коливаннями поставок продукції з ферм, зумовлюють створення більш тісних договірних зв'язків між маркетинговими агенціями і фермерськими господарствами, більш активний вихід фермерів на ринок. Останніми роками значно скоротилася сезонність у постачанні свіжої продукції, вирощеної в Україні та за її межами. Це заслуга транспортної функції продовольчого маркетингу. Розширення експортних можливостей посередників зумовлює поглиблення спеціалізації сільськогосподарських формувань. Така спеціалізація подовжує канали продовольчого маркетингу, підвищила важливість його транспортної функції. Фермерські господарства, здійснюючи свою виробничу діяльність, витрачають близько 90 % свого доходу для придбання хімікатів, насіння, робочої сили, засобів виробництва, землі та інших засобів матеріально-технічного постачання. Успішний розвиток сільського господарства зумовлює збільшення закупівель цих товарів, що знаходяться за межами господарств. Це приводить до зростання значення галузі економіки, яка поставляє ці ресурсні компоненти для сільського господарства. Посилення залежності сільського господарства від постачання зі сторони поставило їх економічний добробут у залежність від несільськогосподарського сектора економіки. У сільському господарстві виникає досить багато протиріч, коли інтереси одного фермера розходяться з інтересом певної групи інших господарств. Це відноситься насамперед до процесу формування цін. Наприклад, на деяку продукцію ціни на ринку досить високі, і це забезпечує високі прибутки господарству. Для нього є логічним збільшувати випуск цієї продукції. Але якщо всі фермери забажають розширити випуск цієї продукції, то ціни на ринку і відповідно прибутки на одиницю цієї продукції знизяться. З іншого боку, проблема агромаркетингу полягає в дуже малому розриві між ціною реалізації і собівартістю продукції, що зумовлено конкуренцією в сільському господарстві. Агромаркетинг, його знання та вміле використання допомагають підприємцям вирішувати питання, зумовлені ринковими відносинами і зміною форм власності в сільському господарстві, насамперед: 1. На випуску якої продукції слід зосередити головну увагу і як підготувати продукцію до реалізації? 2. Де і коли купувати засоби матеріально-технічного постачання, а також кому й коли продавати свою продукцію? 3. Яку частину маркетингової діяльності доцільно виконувати самостійно? 4. Які можливості і що можна й треба зробити для розширення ринку? 5. Як забезпечити стале зростання виробництва продукції і прибутків? 6. Як мінімізувати ступінь ризику агробізнесу?
2.2. Функції аграрного маркетингу
Функції агромаркетингу - це сукупність сталих відокремлених і специфічних направлень маркетингової діяльності, об'єднаних спільними діями на стадії підготовки, прийняття і реалізації рішень, зумовлених єдністю об'єкта і цілей агромаркетингу. Існують різні точки зору трактування змісту функцій маркетингу взагалі і агромаркетингу зокрема. Функції маркетингу повинні відображати специфіку агропромислового виробництва самого продукту і його збуту підприємствами. В Україні притримуються своєї точки зору щодо функцій агромаркетингу та їх змісту, до яких відносять: - вивчення ринку, попиту і пропозиції сільськогосподарської продукції, можливостей конкурентів, збільшення обсягів випуску тієї чи іншої продукції та зниження її ціни, зовнішнього аграрного середовища; - здійснення прогнозу змін попиту і пропозицій певних товарів; - визначення стратегії агромаркетингу, розроблення цільових маркетингових програм, планування маркетингової діяльності, асортименту сільськогосподарської продукції; - здійснення цінової політики, розроблення договірних, роздрібних, оптових цін, знижок і надбавок; - організація товарної політики; - планування, організація і здійснення збуту продукції; - стимулювання продаж; - планування і організація експорту сільськогосподарської продукції та міжнародного агромаркетингу. Щоб не допустити багатьох неузгоджень і неточностей у змісті функцій агромаркетингу, їх доцільно класифікувати за двома критеріями: змістом і об'єктом маркетингового впливу. Загальні функції агромаркетингу за змістом маркетингового впливу поділяються так: - аналіз; - прогнозування; - планування; - організація; - управління; - облік і контроль; - оцінювання. Конкретні функції за об'єктом маркетингового впливу класифікуються так: - дослідження ринків; - вивчення споживачів маркетингового середовища; - аналіз зовнішнього маркетингового середовища; - здійснення товарної політики; - підготовка товару до реалізації; - ціноутворення і цінова політика; - рух товарів і збут продукції; - формування попиту і активізація збуту; - комерційна діяльність; - обліково-фінансова діяльність; - зовнішньоекономічна маркетингова діяльність; - підтримування життєвого циклу товару; - управління маркетингом. Маркетингова діяльність поєднує і взаємопов’язує загальні і конкретні функції. Здійснення будь-якої конкретної функції пов'язане з виконанням всіх загальних. Щоб мати глибше уявлення про, загальні функції агромаркетингу, доцільно розглянути їх докладніше. Аналіз включає: збирання, оброблення, систематизацію і вивчення внутрішньої та зовнішньої інформації; виявлення відхилень від планових програм і визначення їх причин (зниження урожайності озимих зернових внаслідок несприятливих погодних умов їх перезимівлі); виявлення можливостей і шляхів ліквідації цих відхилень (підсівання яровими зерновими або пересівання поля на весні); зведення аналітичних матеріалів за агромаркетингу і представлення їх керівництву для прийняття відповідних рішень (зниження урожайності призведе до зменшення обсягів виробництва продовольчого зерна, отже, по зерну може бути не виконаний контракт; виробник заздалегідь про це повідомляє споживачеві-хлібопекарю, пропонує йому інші варіанти, які враховують інтереси як виробника зерна так і його споживача). Прогнозування. Встановлюється прогноз на підставі економіко-статистичних (виробничий потенціал або конкурентоспроможність, плани і можливість їх оперативної зміни) методів. Ці методи дають можливість дослідити реальну дійсність та її діалектику. В агромаркетинговій діяльності прогноз важливий, із одного боку, тому, що сільськогосподарське виробництво залежне від об'єктивних (природних) факторів, а з іншого боку, оскільки велика кількість аспектів поведінки споживачів мають стохастичну форму, та передбачити їх часто неможливо. За такими моделями надалі розробляється програма і мета агромаркетингової діяльності. Планування визначає цільову програму, її пропорції та забезпеченість необхідними грошовими, трудовими і матеріально-технічними засобами. За допомогою цієї програми добиваються ефективного управління та агромаркетингу. Функція планування дає можливість змоделювати низку маркетингових процедур, щоб у конкретній ситуації застосувати відповідну, яка дасть можливість звести нанівець збитки, спричинені певними ситуаціями, або отримати максимальну вигоду при виникненні сприятливих умов. Організація створює цілісність, єдність, упорядкованість системи агромаркетингу, тобто злагоджену роботу служби агромаркетингу на різних рівнях діяльності. Забезпеченість спеціалізації, кооперації, ритмічності, синхронності і безперервності агромаркетингу досягаються за рахунок цілісності економічної, організаційної, агротехнічної, зооветеринарної, технічної і забезпечувальної підсистем. Управління являє собою види діяльності з підтримки дії системи агромаркетингу в певному напрямі або переведення цих дій на новий, більш перспективний напрям. Управління дає можливість здійснювати оперативну координацію і регулювання, які забезпечують злагоджену роботу трудового колективу, її рівномірність та узгодженість. Регулювання процесу агромаркетингу здійснюється за допомогою економічного і соціально-психологічного впливу, адміністрування, використання різних форм мотивації. Економічний вплив на агромаркетингові служби здійснюється через систему поточного преміювання, підвищення відсотків з продажу тощо. Соціально-психологічні форми регулювання - це врахування інтересів окремих споживачів, їх моралі, образу життя, сімейного бюджету і т.п. Більш жорсткими формами регулювання агромаркетингу є адміністративні, які через накази, розпорядження, рішення та оперативні наради його здійснюють. Облік і контроль забезпечують правильність процесу агромаркетингу, діяльність керівників і спеціалістів, а також своєчасне виявлення відхилень фактичного стану господарювання від планового, встановлення причин відхилень. Контроль повинен бути всеосяжним, постійним, своєчасним і ефективним. У сільськогосподарських підприємствах агромаркетингова діяльність може бути ефективною за умови, якщо нею займаються всі працівники апарату управління і їй сприяють працівники сфери виробництва, оскільки вони, насамперед, забезпечують тріаду порівняльного моніторингу сільськогосподарської продукції"... сьогодні краще, більше і дешевше, ніж учора, а завтра краще, більше і дешевше, ніж сьогодні вони виробляють умови для своєчасного задоволення попиту споживача. Таким чином, функціональний розподіл обов'язків, регламентація і закріплення функцій або видів робіт за конкретним працівником є основою ефективної агромаркетингової функціональної організації на підприємстві. Агромаркетинг, як елемент програмно-цільового підходу до управління сільськогосподарськими підприємствами в умовах ринку являє собою складну систему, яка потребує регулювання і управління.
2.3. Ефективність агромаркетингу
На ринку виконуються чисто технічні функції маркетингу, тобто просування продукту від сільськогосподарського виробника до кінцевого споживача, та здійснюється обмін між виробником і покупцем ціновими сигналами, які свідчать про вигідність продажу товару і витрати на його придбання - економічні функції. Відповідно до цього оцінюється ефективність агромаркетингу, яку можна визначити, зіставивши витрати і результат у вартісному вигляді. Результати маркетингу зумовлені оцінкою покупцем отриманого товару, а витрати на маркетинг - сумою витрат по всьому ланцюгу просування товару від виробника до покупця. Зрозуміло, що всяке технічне удосконалення, яке приведе до зниження витрат на маркетинг одиниці товару, бажане до тих пір, поки не призводить до скорочення корисності продукту для споживача в плані часу, місця та форми його отримання. Так, якщо в будинку відпочинку молоко потрібне вранці і в певній кількості, то після пастеризації і розфасування на заводі в обідній час ранкової корисності воно вже не матиме. Так само і зростання витрат на маркетинг не повинно випереджати відповідний приріст корисності продукту для покупця. Оскільки корисність продукту для покупця не піддається кількісному оцінюванню, то слід звертати увагу на технічну і цінову ефективність агромаркетингу. Технічна ефективність агромаркетингу відображає рівень витрат на фізичні функції маркетингу в розрахунку на одиницю продукції. Всілякі зміни в технології, що ведуть до скорочення витрат по всьому ланцюгу маркетингу в розрахунку на одиницю продукції, можуть бути економічно інтерпретовані. Наприклад, механізація процесів розфасування і упаковки овочів чи фруктів веде до зниження витрат на оплату праці персоналу і підвищує їх продуктивність праці. Цінова ефективність агромаркетингу показує, наскільки швидко й точно ціни реагують на зміни в попиті покупців, і ця інформація надходить ринковими каналами назад до виробників. Цінова ефективність визначається мірою розвитку ринкової інфраструктури, системи ринкової інформації та досконалістю ринкової конкуренції. Прикладом низької цінової ефективності агромаркетингу в Україні можуть бути такі ситуації. Протягом деякого часу закупівельні ціни на молоко не підвищувались пропорційно інфляції і підвищенню цін на іншу продукцію. Це призвело до різкого скорочення в сільськогосподарських підприємствах (за винятком приватного сектора) поголів'я молочного стада. Молокопереробні заводи зіткнулися з гострою нестачею сировини, внаслідок чого зменшили виробництво масла. Масляну нішу на ринку враз заповнили польським маслом. Заводи почали підвищувати закупівельні ціни на молоко, але виробники молока були не в змозі адекватно відреагувати на такий зворотний сигнал тому, що молочне стадо збільшити за короткий термін неможливо. Для відновлення ситуації в галузі знадобилось 2-3 роки. Такі самі ситуації мали місце і в цукровій галузі, і в зерновій у 2003 р. Як наслідок зернової кризи 2003-2004 р. – можливі негативи в забезпеченні держави м'ясними продуктами. Усе вищеприведене характерне для слаборозвинутої інфраструктури. Ринок тоді ефективний, коли на ньому панує конкуренція. А конкуренцію породжує велика кількість виробників і покупців продовольчих товарів, ця кількість виступає гарантом конкуренції на ринку. Тому в агромаркетингу питання конкуренції завжди відноситься до проміжних ланок, які знаходяться між сільським господарством і кінцевим споживачем продуктів. Сільськогосподарський виробник завжди намагається отримати максимальну ціну за свій продукт, він завжди вирішує, кому продати свій товар. Чим більше покупців його продукції і чим вищий рівень конкуренції, тим більше він отримує інформації про умови збуту, тим легше йому вибрати вигідніші канали реалізації товару. В кінцевому результаті це зумовлює конкурентне формування ціни на сільськогосподарську продукцію. Аналогічна ситуація виникає на протилежному кінці маркетингового ланцюга. Одинокий покупець продовольчих товарів не може вплинути на ціни. А коли на ринку велика кількість роздрібних продавців (великі і малі магазини, ларки, місцеві базари і т.п.), то в покупця з'являється великий вибір часу, місця і форми покупки. Можливість вибору веде до зниження цін на продовольчому ринку. А в дійсності на тому й другому кінцях агромаркетингового ланцюга виникають дещо неконкурентні ситуації. В кожній ринковій угоді партнери не мають абсолютної можливості вибору альтернативності угоди, оскільки мають різну інформацію про неї. Початкову ціну встановлює той партнер угоди, який має більшу інформацію, іншому надається право погодитись чи ні на цю ціну. Звичайно, на агропродовольчому ринку інформаційна асиметрія діє не на користь дрібних виробників сільськогосподарської продукції^ покупців продовольчих товарів. У таких умовах ринкова інформація виступає важливим фактором ефективності агромаркетингу. В умовах високорозвинутих інфраструктур ринкова інформація доступна всім агентам ринку, а ціна встановлюється на ефективному рівні (біржі, торговельні будинки і т.п.). Такі ціни показують покупцеві, які зроблено витрати на виробництво продукції, яку він хоче купити, а продавцеві - скільки покупець згоден заплатити за вироблений ним продукт. В результаті громадські ресурси розподіляються в економіці ефективно, тобто витрачаються на виробництво того продукту, якого потребує кінцевий споживач. Тема 3
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 3580; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |