Відповідні реакції організму на пошкодження

Період розрішення хвороби або одужання.

Закінченням будь-якого захворювання може бути:

- повне одужання – зникнення всіх хворобливих явищ із відновленням всіх

нормальних функцій організму;

- неповне одужання – залишаються порушення деяких функцій організму

(залишкові явища);

- іноді після захворювання залишаються стійкі структурні зміни – патологічні стани, які можуть стати причиною інвалідності або спричинити нові захворювання.

- смерть.

За характером перебігу хвороба може мати : гостру, підгостру та хронічну форму. Гостра форма характеризується раптовим початком, швидким розвитком клінічних проявів і порівняно коротким перебігом. Гостра форма може перейти в хронічну. Підгостра форма є проміжною між гострою і хронічною.

Перебіг хронічної хвороби характеризується наступними періодами:

- ремісія (період затухання) – покращення стану хворого, зникнення або зменшення проявів хвороби на деякий час.

- рецидив (період загострення) – повторна поява ознак хвороби після більш або менш тривалого періоду їх відсутності.

- ускладнення – поява нового патологічного процесу, як наслідок основного.

Етіологія – вчення про причини і умови виникнення хвороби. Етіологічні чинники поділяються на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні). До екзогенних чинників відносять:

- фізичні – охолодження, перегрівання, дія атмосферного тиску;

- хімічні –хімічні речовини, отрути, промислові і рослинні отрути;

- механічні – травми, поранення;

- біологічні – хвороботворні збудники;

- психогенні – хронічні стреси, хвилювання;

- соціальні – тяжка праця, безробіття, голодування, антисанітарія;

До ендогенних чинників відносять спадковість, внутрішні структурні та функціональні зміни в організмі.

Патогенез – вчення про механізм розвитку хвороби. Розкриває шлях ураже-ння окремих тканин, органів і систем протягом хвороби. Знаючи патогенез, можна впливати на захворювання в будь-який період. До поняття ланцюги патогенезу входять:

- шляхи проникнення хвороботворного агенту до організму (вхідні ворота) – контактний, парентеральний, ентеральний, транміссіоний;

- шляхи розповсюдження в організмі – контактний, гематогенний, лімфогенний, нейрогенний;

Для кожної хвороби існують характерні для неї прояви – симптоми. Симптоми бувають суб’єктивн і (про які сповіщає сам хворий) та об’єктивні (які виявляють при обстеженні хворого). Сукупність симптомів, типових для даної хвороби називають симптомокомплексомабо синдромом. Визначають специфічні синдроми – характерні тільки для однієї хвороби, і неспецифічні – характерні для багатьох захворювань.

Діагноз – короткий лікарський висновок про характер і суть захворювання. Діагноз може бути:

· Попередній – попередній висновок, який потребує додаткового обсте-ження і висновків.

· Диференціальний діагноз – розгляд і обговорювання по черзі ряду за-хворювань, які можуть мати в деяких своїх проявах клінічну картину, схожу з клінічною картиною у досліджуваного хворого – постановка діагнозу шляхом виключення.

· Клінічний діагноз - підтверджений всіма методами дослідження.

· Заключний діагноз – підтверджений не тільки методами дослідження але і результатами лікування. Заключний діагноз складається:

- основний діагноз (захворювання, яке лікуємо),

- супутній діагноз (захворювання, які супроводжують основне, але не пов’язані з ним патогенетично);

- ускладнення - спричиненні основним захворюванням і пов’язані з ним патогенетично;

Лікування – вплив різних чинників на хворобу з метою повного одужання. Для лікування застосовують:

- природні чинники;

- хімічні речовини – ліки;

- фізичні чинники – фізіотерапія.

За ефективністю лікування поділяється на радікальне – веде до повного одужання і паліативне – для полегшення стану хворого. За місцем прикладання лікування буває:

- етіотропне –направлено на нейтралізацію або уникнення дії етіологічних чинників. Захворювання, етіологія яких не відома, не можна вилікувати повністю;

- патогенетичне – вплив на різні ланцюги патогенезу;

- симптоматичне – найменш ефективне. Вплив на окремі симптоми захворювання.

Прогноз захворювання – можливий перебіг і результат хвороби, щодо життя, здоров’я, функції, працездатності.

Прогноз захворювання може бути: хороший (сприятливий), сумнівний, поганий (несприятливий), дуже поганий (безнадійний).

Для успішного лікування захворювання необхідна точна діагностика.

Діагностика – вчення про методи обстеження хворого з метою розпізнавання захворювання.

Профілактика - це комплекс рекомендацій, спрямованих на сприятливий перебіг захворювання — видужання або досягнення стійкої ремісії. Він складається з медикаментозних засобів, дієтичних порад, ре­комендацій щодо куріння, вживання алкоголю, способу життя тощо. Це - вторинна профілактика, тобто запобігання рецидивам та повторному зах­ворюванню. Первинна профілактика - це комплекс заходів, спрямованих на запобігання виникненню захворювання на етапі перед хвороби, тобто тоді, коли є ще лише фактори ризику захворювання.

Обстеження пацієнтів

проводять за визначеною схемою і включає в себесуб’єктивні, об’єктивні і додаткові методи.

До суб’єктивних методів відносять те, що може сповістити сам хворий, його родичі або оточуючі. Основним методом суб’єктивного обстеження хворого є розпитування.

Щоб зібрати цінні для діагностики відомості, необхідно спиратися на власні знання і досвід, бути тактовним і терплячим. Всі дані, зібрані під час опитування, заносять в амбулаторну картку або історію хвороби. Схема розпитування повинна складатися із наступних розділів:

- Загальні відомості про хворого (прізвище, ім’я, по батькові, вік, освіта, сімейне становище, професія і в якій установі працює та на якій посаді, місця проживання, дату звернення за допомогою).

- Скарги хворого – включає детальну характеристику (деталізацію) скарг.

- Анамнез (спомин) теперішнього захворювання.

- Анамнез життя або загальний анамнез.

- Розпитування по окремим органам і системам.

Скарги хворого – нерідко відіграють вирішальну роль для розпізнавання за-хворювання, дають уяву які органи і системи страждають під час хвороби. Скарги хворого слід збирати активно (за допомогою навідних питань) і систематизовано

(за визначеною схемою).

Анамнез захворювання дає уявлення про стан хворого на момент обстеження, про розвиток даної хвороби. З цією метою визначають:

- характер початку захворювання;

- перебіг захворювання;

- появу перших симптомів та їх змінення;

- з чим пов’язує хворий виникнення хвороби;

- чи виникало подібне захворювання раніше;

- чи звертався за медичною допомогою, чим лікувався і з яким ефектом.

- якщо захворювання хронічне, то де обстежувався і лікувався до цього загострення, з яким ефектом.

- як часто виникають загострення, з чим вони пов’язані і як довго тривають.

Історія теперішнього захворювання дає уявлення про загальну картину хвороби та її розвиток – динаміку.

Історія життя хворого – медична біографія хворого по основним періодам його життя. Анамнез починають збирати із таких даних:

- місце народження і проживання – має значення для ендемічних захворювань (типових для визначеної геохімічної області), дає уяву про кліматичну зону проживання.

- умови, в яких виріс;

- хвороби, перенесені в дитинстві;

- умови життя і праці в теперішній час;

- харчування і образ життя (харчування може бути недостатнім або не-раціональним, спосіб життя – малорухомим або активним);

- шкідливі звички (паління і скільки цигарок на день, та з якого віку почав палити, зловживання алкоголем);

- дані при стан здоров’я родини, близьких родичів з метою виявлення спадкових захворювань;

- дані про захворюваність туберкульозом, венеричними захворюваннями, хворобою Боткіна, СНІДом;

- контакт із інфекційними хворими (чи був і як тривало);

- обов’язково збирається алергічний анамнез;

Всі дані зібрані про життя і захворювання пацієнта є строго конфіденційними, не підлягають розголошенню. Далі переходять на розпитування по окремим системам.

- В першу чергу визначають зміни в загальному стані хворого – самопочуття, зміни маси тіла, працездатність, стомлюваність, гарячковий стан.

- Система дихання – чи має хворий скарги з боку дихальної системи – кашель, задишка, кровохаркання, біль в грудній клітці.

- Серцево-судинна система – чи має хворий скарги з боку ССС – біль в ділянці серця, серцебиття, головокружіння, головний біль, набряки.

- Система травлення – чи має хворий скарги з боку системи травлення – зміна апетиту, біль в животі, нудота, блювання, присмаки у роті, розлади стулу.

- Сечостатева система – чи має хворий скарги з боку сечостатевої системи – біль в попереку, розлади сечовипускання.

- Нервова система – чи є у хворого скарги з боку нервової системи – порушення сну, головні болі, запаморочення, напади епілепсії, судоми, порушення чутливості, емоційний стан хворого.

Наступним кроком в обстеженні хворого буде об’єктивне обстеження.

Об’єктивне обстеження дає необхідні відомості про загальний стан організму, його органів і систем. Об’єктивні обстеження проводиться по визначеній схемі, всі отримані дані заносять в амбулаторну карту або в історію хвороби. Спочатку проводять огляд хворого, потім пальпацію, перкусію і аускультацію по схемі:

- органи системи дихання;

- органи серцево-судинної системи;

- органи системи травлення;

- органи сечовивідної системи;

- опорно-руховий апарат, ендокринна і нервова системи.

Огляд пацієнта досить інформативний метод клінічного обстеження пацієнта, який вимагає повноти і послідовності проведення (від голови до п’ят). За допомогою огляду визначають загальний вигляд хворого та окремих частин його тіла. Необхідною умовою при проведені огляду – достатнє освітлення. Якщо хворий перебуває у ліжку, звертають увагу на його положення. Положення у ліжку може бути:

- активним;

- пасивним;

- вимушеним;

- ортопноє, коли хворий займає положення напівсидячи, для зменшення задишки. Отже ортопноє – стан, коли задишка посилюється у горизонтальному і зменшується у вертикальному положенні.

Далі звертають увагу на стан свідомості, яка може бути ясною (норма) і порушеною. Виділяють такі види порушення свідомості:

- Сопор – сплячка, стан із якого хворого можна вивести на короткий час сильним збудником (оклик, біль), при цьому рефлекси збережені.

- Ступор – стан приголомшення. Хворий слабо орієнтується в оточенні (час, місце), на питання відповідає із затримкою.

- Кома – повна втрата свідомості, з відсутністю рефлексів і порушенням вітальних функцій організму.

- Марення – поява у хворого бачень, не пов’язаних із реальним життям.

Під час загального огляду звертають увагу на вираз обличчя (перелякане, втомлене, страждальницьке, нерухоме, байдуже), яке може свідчити про симптоми деяких хвороб. Важливі відомості дає огляд будови тіла, яка включає в себе конституцію, масу і зріст людини. Конституція – сукупність анатомо-фізіологічних особливостей організму. Конституція людини закріплена генетично і визначає індивідуальну реактивність організму, його адаптаційні особливості, перебіг фізіологічних і патологічних процесів. Розрізняють три типи конституції людини:

- нормостеніки – з пропорціональною будовою тіла;

- астеніки – високі, вузькі у плечах;

- гіперстеніки – низькі, широкі у плечах.

Маса тіла людини може бути: недостатньою – зниженого вигодування; нормальною – задовільне вигодування; надмірною – підвищеного вигодування; кахексія – крайній ступень схуднення.

При загальному огляді звертають увагу на форму голови (мікро-, макроцефалія, «баштовий череп»), положення голови (мимовільні рухи, хитання). Крім цього можлива поява на обличчі ознак протилежної статі (оволосіння у жінок при ендокринних порушеннях), одутлість (при захворюваннях нирок і ендокринних порушеннях). Існують деякі зміни вобличчі, типові для певних хвороб:

- обличчя Корвізара – одутле, жовтувато-бліде, акроціаноз;

- акромегалічне – збільшення випнутих частин (ніс, підборіддя), при ендокринному захворюванні;

- обличчя «воскової ляльки» - одутле, бліде з жовтуватим відтінком, при анемії Аддісона-Бірмера;

- обличчя Гіппократа – бліде, з загостреними рисами, типове для колаптоїдних реакцій.

Потім звертають увагу на повіки і форму очної щілини:

- набряклість повік – захворювання нирок;

- ксантоматоз – холестеринові мішечки жовтуватого кольору на повіках, при ураженнях печінки і атеросклерозі;

- витрішкуватість (екзофтальм або випинання очей) – при захворю-ваннях щитоподібної залози.

Важливе значення мають форма і розмір зіниць:

- міоз – звуження зіниць, при уремії, пухлинах і крововиливах у мозок;

- мідріаз – розширення зіниць – ознаки коми;

- анізокорія – зіниці очей неоднакового розміру.

При огляді порожнини роту звертають увагу на стан слизової оболонки – висипки, виразки, тріщини, крововиливи, які є ознаками хвороб. Відсутність багатьох зубів може сприяти виникненню захворювань травного каналу, а наявність каріозних зубів є джерелом хронічних інфекцій. Обов’язково оглядають язик – в нормі він вологий, чистий, але при деяких захворюваннях він вкривається нальотами (білим, жовтим, темно-коричневим), стає сухим, змінюється структура його поверхні – гладкий, тріщини, «лакований».

При огляді шиї звертають на такі можливі зміни:

- зміна конфігурації – потовщення дифузне або часткове при захворюван-нях щитоподібної залози;

- збільшення шийних лімфатичних вузлів при туберкульозі, онкологічних захворюваннях і хворобах крові;

- патологічна пульсація судин – при хворобах крові, серця.

Велике значення в діагностиці внутрішніх хвороб має огляд шкіри. В нормі шкіра блідо-рожевого кольору, еластична з нормальним тургором. При певних захворюваннях змінюється колір шкіри:

- блідість – анемії, колаптоїдні реакції, захворювання крові, серця;

- ціаноз – синюшність, яка спостерігається при критичних станах, хворобах крові, серця. Ціаноз може бути дифузним (всього тіла) і акроціаноз – периферійна синюшність;

- іктеричність – жовтушність при захворюваннях печінки і крові;

- сірувато-землистий – при онкологічних захворюваннях.

Зменшення еластичності шкіри спостерігається при зневоднюванні організму, ендокринних хворобах, кахексії. Крім цього шкіра може бути сухою – при трофічних порушеннях, і надмірно вологою – гарячка, туберкульоз, ендокринні хвороби.

Пальпація – метод обстеження пацієнта за допомогою дотику (тактильне відчуття), проводиться пальцями однієї руки або обох рук (бімануальна). За допомогою цього методу визначають фізичні властивості досліджуваних об’єктів (органів, утворень), зокрема такі, як величина, форма, щільність, рухомість, температура, вологість тощо. Один із основних методів, що широко застосовується в клінічній практиці. Цей метод дає цінні відомості під час дослідження шкіри, суглобів, кісток, м’язів, лімфатичних вузлів, щитоподібної залози, грудної клітки, ділянки серця, периферійних судин, живота і органів черевної порожнини. Під час пальпації потрібно дотримуватись певних умов і технічних правил.

Перкусія – вистукування, постукування. Принцип його полягає в тому, що під час постукування в певній ділянці тіла виникають різні звуки, характер яких залежить від структури і ступеня пружності тканин. Перкуторним методом досліджуються органи грудної клітки (легені і серце), органи черевної порожнини (печінка, шлунок, кишечник).

Аускультація – вислуховування, метод дослідження звуків, які утворюються самостійно в різних внутрішніх органах під час їх діяльності. Звуки виявлені під час аускультації відзначаються певною гучністю, тривалістю і висотою. Об’єктами аускультації передусім є органи грудної клітки (легені і серце), деякі периферійні судини (сонна, стегнова, плечова артерії, яремна вена), та меншою мірою – черевна порожнина (шлунок, кишки), в яких визначають нормальні і патологічні звукові явища.

Інструментальні і лабораторні методи, хоч їх і прийнято вважати допоміжними чи додатковими, у деяких випадках набувають значення основних методів дослідження, без яких встановити діагноз захворювання стає сумнівним або взагалі неможливим. До них відносять:

- Х - променеве дослідження – скопія, графія з використанням контрастних речовин і без них, томографія, комп’ютерна томографія.

- Ендоскопічні методи – метод дослідження слизової оболонки порожнистих органів за допомогою ендоскопів – езофагоскопія, гастроскопія, дуоденоскопія, іригоскопії, колоноскопії, лапароскопія.

- Методи функціональної діагностики – визначення функціональних проявів систем і органів під час різних захворювань – спірографія, електрокардіографія, фонокардіографія, сфігмографія.

- Ультразвукові дослідження (УЗД) – метод дослідження органів за допомогою ультразвукових сигналів, відбитих від тканин організму.

- Радіонуклідні методи – реєстрація випромінювань уведених в організм радіонуклідів. Застосовують радіоактивні ізотопи. Розподіл ізотопів в органах реєструється сканером.

- Лабораторні методи – фізичні (колір, густина, щільність, запах), хімічні (кислотність, вміст хімічних складових), біохімічні, мікроскоп-пічні, бактеріологічні і вірусологічні, імунологічні.

- Морфологічні методи дослідження – діагностичні пункції, пункцій ні біопсії.

Мета і задачі загального догляду за пацієнтами.

Загальний догляд за пацієнтами є невід`ємною частиною медицини.

Мета- оволодіння знаннями і уміннями спостереження та догляду за пацієнтами різного профілю, полегшення їх страждань, а також профілактика захворювань.

Догляд за пацієнтами є обов’язковим складником усього процесу лікування, який безпосередньо впливає на його ефективність.

Уявлення про першу долікарську допомогу.

Перша долікарська допомога - це комплекс простих термінових дій, спрямованих на збереження здоров’я і життя потерпілого.

За даними ВООЗ, близько 30% осіб, які загинули внаслідок нещасних випадків, могли б бути врятовані, якби їм своєчасно і правильно надали першу долікарську допомогу, здійснили заходи щодо оживлення або своєчасно забезпечили доставку до медичного закладу. Своєчасно надана та правильно проведена перша долікарська допомога не лише рятує життя потерпілому, а й забезпечує подальше успішне лікування, запобігає розвиткові важких ускладнень, а після завершення лікування зменшує втрату працездатності або ступінь каліцтва.

При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися такими принципами: - правильність;- доцільність; - швидкість; - продуманість; - рішучість; - спокій, дотримуючись, як правило, наступної послідовності:

Ø усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров’ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої атмосфери чи з приміщення, що горить, погасити палаючий одяг, дістати із води);

Ø оцінити стан потерпілого, визначити характер і тяжкість травми, що становить найбільшу загрозу для життя потерпілого, і послідовність заходів щодо його спасіння;

Ø виконати необхідні дії щодо спасіння потерпілого в порядку терміновості (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов’язку тощо);

Ø викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або вжити заходів для транспортування потерпілого в найближчу медичну установу;

Ø підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника, пам’ятаючи, що зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар.

Тому життєво важливо, щоб кожна людина, яка опинилася на місці нещастя або поблизу нього, володіла методами швидкої і ефективної першої допомоги.

Людина, що надає допомогу, повинна вміти:

- оцінити стан здоров'я потерпілого;

- визначити, якої допомоги він потребує;

- забезпечити прохідність повітря через верхні дихальні шляхи;

- виконати штучне дихання та зовнішній масаж серця;

- зупинити кровотечу;

- накласти пов'язку при ушкодженні;

- іммобілізувати ушкоджену частину тіла при переломі кісток;

- надавати допомогу при тепловому та сонячному ударах, отруєнні, ураженні електричним струмом, опіках;

- користуватися аптечкою швидкої допомоги.

Тому, хто надає долікарську допомогу, треба розрізняти ознаки життя і смерті.

Розрізняють дві фази смерті - клінічну та біологічну. Тривалість клінічної смерті 5-7 хвилин. Незворотні явища протягом цього часу ще не настають, організм можна повернути до життя.

За наявності ознак життя необхідно негайно розпочати надання допомоги, однак якщо вони навіть і відсутні, допомогу необхідно надавати доти, доки не буде повної впевненості у смерті потерпілого.

Біологічна смерть характеризується незворотними явищами в тканинах кори головного мозку, серця та легенів. її ознаками є:

- помутніння рогівки ока та її висихання;

- деформація зіниці при здавленні;

- трупне задубіння;

- трупні синюваті плями.

Розрізняють такі види першої медичної допомоги:

1) некваліфікована допомога, яка надається немедичним працівником в умовах, коли немає потрібних засобів та інструментів;

2) кваліфікована (долікарська) допомога, яка надається медичним працівником або особами, що пройшли спеціальну підготовку з надання долікарської допомоги;

3) допомога, яку надає лікар, що має у своєму розпорядженні потрібні інструменти, апарати, медикаменти, кров і кровозамінники тощо.

Транспортування потерпілих: види, способи.

Найважливішим завданням першої допомоги є організація найшвидшого та правильного транспортування потерпілого в лікарню. Його транспортування повинно бути швидким, безпечним, щадящим. Вибір виду та способу транспортування залежить від умов, у котрих знаходиться потерпілий, стан потерпілого, наявність транспортних засобів.

При відсутності якого-небудь транспорту потерпілого слід перенести в лікарню на носилках, імпровізованих носилках, за допомогою лямок або на руках.

Транспортування потерпілих на великі відстані значно полегшується із застосуванням лямок, котрі зменшують навантаження на кисті рук. Носильна лямка - це «ремінь» довжиною біля 3,5 м. Для перенесення посилок із лямки роблять петлю \ вигляді вісімки і підганяють її під ріст носильника. Довжина петлі повинна бути рівною розмахові витягнутих у боки руки. Петлю одівають па плечі так. щоб перехрест її був на спині, а петлі - нарівні кистей рук. У ці петлі продіваються ручки нош. Той, хто йде попереду, захоплює ручки нош спереду лямок, той хто йде позаду - ззаду.

При відсутності спеціальних нош їх можна виготовити з підручних засобів (жердини, дошки, піджака тощо). Такі імпровізовані носилки обов'язково повинні бути достатньо надійними, щоб витримати вагу потерпілого. Посилкову петлю можна виконати із 2-3 ремнів, шматка брезенту, рушників, товстої мотузки.

У деяких випадках першу допомогу доводиться надавати в таких умовах, коли нема ніяких підручних засобів для виготовлення імпровізованих носилок. У такому разі транспортування (перенесення) потерпілого необхідно здійснити на руках. Одна людина може нести потерпілого на руках спереду, на спині, на плечі

Транспортування способом «на руках спереду» та «на плечі» застосовується в тих випадках, коли потерпілий дуже слабкий або без свідомості. Якщо потерпілий у змозі трималися, то краще переносити його способом «на спині». Ці способи потребують великого фізичного напруження та застосовуються при транспортуванні на невеликі відстані. На руках значно легше переносити двом носильникам. Потерпілого, який знаходитися у непритомному стані, найбільш зручно переносній способом «один за одним». Якщо потерпілий при свідомості та може самостійно триматися, то легше переносити його на «сидінні із двох рук».

Значно полегшує транспортування на руках носилкова лямка.

У деяких випадках потерпілий може подолати короткі відстані самостійно, за допомогою супроводжуючого. Допомагаючий закидає собі на шию руку потерпілого та утримує його однією рукою, а другою охоплює потерпілого за талію або груди. При пересуванні потерпілий може вільною рукою опиратися па палицю.

При неможливості самостійного пересування потерпілого та відсутності помічників можливе транспортування волоком на імпровизованій волокуші - на брезенті, плащ-палатці, гілках.

Таким чином, при різних умовах можна організувати тим чи іншим способом транспортування потерпілого. Але ведучу роль при виборі засобів транспортування та положення, в котрому потерпілий буде транспортуватись, грають вид та локалізація або характер отриманої травми.

Загальні висновки лекції:

Під першою долікарською допомогою розуміють комплекс простих термінових дій, спрямованих на збереження здоров’я і життя потерпілого. При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися такими принципами: - правильність;

- доцільність; - швидкість; - продуманість; - рішучість; - спокій. Людина, що надає допомогу, повинна вміти: - оцінити стан здоров'я потерпілого; - визначити, якої допомоги він потребує; - забезпечити прохідність повітря через верхні дихальні шляхи; - виконати штучне дихання та зовнішній масаж серця; - зупинити кровотечу;

- накласти пов'язку при ушкодженні; - іммобілізувати ушкоджену частину тіла при переломі кісток; - надавати допомогу при тепловому та сонячному ударах, отруєнні, ураженні електричним струмом, опіках; - користуватися аптечкою швидкої допомоги.

Перелік посилань:

1. Антропова Т.О., Писарєв А.А. Обстеження та визначення стану здоров`я. - К.: Медицина, 2006.- 349 с.

2. Середюк Н.М Внутрішня медицина. – К.: Медицина, 2006.- С. 22-26, 26-69.

3. Яворський О.Г. Основи внутрішньої медицини: пропедевтика внутрішніх хвороб – К.: Здоров’я, 2004.- С. 5-11, 11-19, 19-67, 67-75.

4. Аврудський Г.Я., Баркаган З.С. Невідкладні стани та екстрена медична допомога.- М.: Медицина, 1988. - 640 с.

5. Паращак Г.П. Внутрішні хвороби.- К.: Здоров’я, 1994.- С.10-32.

Список наочних приладь:

1. Таблиця №1 - «Вимірювання АТ»

2. Таблиця №2 - «Визначення пульсу»

3. Таблиця №3 - «Визначення набряків»

4. Таблиця №4 - «Обстеження нирок».

5. Таблиця №5 - «Форми грудної клітки».

6. Таблиця №6 - «Пальпація і перкусія грудної клітки».

7. Таблиця №7 - «Пальпація і перкусія серця».

8. Таблиця №8 - «Аускультація серця».

9. Таблиця №9 - «Аускультація серця».

10. Таблиця №10 - «Перкусія легень».

11. Таблиця №12 - «Перкусія легень».

12. Таблиця №13 - «Перкусія (техніка перкусії)».

13. Таблиця №14 - «Основні конституційні типи».

Засоби активації студентів.

Питання:

1. Що таке етика?

2. Що таке деонтологія?

3. Що означає хвороба?

4. Які Ви знаєте методи обстеження пацієнтів?

5. Що означає термін «анамнез»?

6. Які положення пацієнта в ліжку Ви знаєте?

7. Вкажіть мету загального догляду за пацієнтами.

8. Дайте визначення першої долікарської допомоги.

9. Вкажіть принципи першої долікарської допомоги.

10. Як Ви розумієте поняття – тактовність в спілкуванні з пацієнтом?

Проблемні ситуації:

Група робітників, жителів півдня, беруть участь у будівництві газової магістралі у Сибіру. Під час переїздів на роботу і додому на південь деякі почували себе погано. Їх турбує головний біль, біль у ділянці серця.

Запитання:

1. Чи можна вважати їх хворими? Так чи ні? Аргументуйте відповідь.

2. Ви ознайомилися з різними методами обстеження пацієнта. Назвіть основні їх види.

Дата добавления: 2014-01-07