Державність

Козацько-гетьманська держава (сер. ХVІІ – к. ХVІІІ ст.).

Офіційна назва – Військо Запорізьке Низове

Політична влада перейшла до нової генерації української еліти – козацької старшини. Фактично органом влади стала Рада козацької старшини під головуванням гетьмана.

Територія держави: 5 колишніх воєводств: Київське, Брацлавське, Чернігівське, частково Волинське і Подільське, а також південь Білорусії.

Полково-сотенний устрій: вже на другому етапі війни територія держави була поділена на 16 полків і 272 сотні. У містах існували магістрати і ратуші з досить широкими повноваженнями.

Суд і судочинство. Складалася з полкових і сотенних судів. Найвищий представник судової влади – Генеральний суддя. В основі системи судочинства – традиції судів Запорізької Січі, законодавчі акти Литовських статутів, Магдебурзьке самоврядування міст.

Фінансово-податкова система: Державний скарб Війська Запорізького. Генеральний підскарбій керував фінансами, розподілом грошових і натуральних податків, встановленням митних зборів тощо.

Військова організація: військо під час війни 100-150 тис. Формувалося на принципі добровільності. Основу склали запорожці та реєстровці п’яти полків: Білоцерківського, Корсунського, Переяславського, Черкаського, Чигиринського. В ході війни сформувалися ще більше десятка полків на Лівобережжі, Київщині, Брацлавщині, Чернігівщині. Посади полковників і сотників, як і на Запоріжжі, – виборні.

Міжнародні зв’язки. Вже в перший рік існування козацька держава дістала міжнародне визнання. У квітні 1648 укладено воєнну угоду з Кримом (хан Іслам-Гірей ІІІ); з червня 1648 починається листування з російським урядом про підтримку у війні з Річчю Посполитою; встановлені дипломатичні стосунки з Молдавією, Трансільванією, Туреччиною, самою Польщею.

Становлення нової моделі соціально-економічних відносин:

- ліквідація, за невеликим винятком, великого і середнього феодального землеволодіння, кріпацтва, фільваркова-панщинної системи. Провідна форма господарювання – козацько-селянське дрібне землеволодіння (займанщина, об’їждчина);

- провідним, привілейованим станом стало козацтво, яке становило близько 50% дорослого чоловічого населення України (в окремих випадках козаками вважало себе до 80%). За ним закріплювалося право власності на землю, звільнення від податків, участь у політичному житті. Головним обов’язком козака була військова служба, яку він ніс за власний рахунок. Із козацької старшини формувалася нова українська знать, яка змінила витіснену польську. Відбувалася феодалізація козацької старшини – зосереджувала в своїх руках владу, землю, обмежувала свободу селян та простих козаків, що загострювало соціальні конфлікти в суспільстві;

- шляхта складалася із середніх і дрібних землевласників, які приєдналися до Богдана Хмельницького і пішли на певні поступки іншим станам. Гетьман здійснював курс на збереження привілейованого місця шляхти в суспільстві;

- селянство, завоювавши особисту свободу і право земельної власності, потрапило в залежність від держави. Селяни продовжували платити податки, але їх грошові і натуральні платежі помітно зменшилися;

- на міщанство послабився податковий тиск. Українські міста були звільнені з-під влади магнатів і шляхти (до революції міста з приватною власністю в Україні становили 80% усіх міст). Провідна роль у житті міст перейшла до рук українців;

- православне духовенство разом з українським населенням боролося проти польського панування, виступало послідовним захисником національних інтересів. Церква підтримувалася гетьманською адміністрацією.

Дата добавления: 2014-01-07