Українське національне Відродження

Результати й наслідки революції

- скасування панщини; покращення соціального статусу селян­ства.

- запровадження основ парламентського правління.

- політичні сили Австрійської імперії визнали існування в Галичині українського народу з власними національними потребами.

- головна Руська рада стала першою в XIX ст. українською політич­ною організацією, яка виражала інтереси та потреби українців.

- уперше мешканці західноукраїнських земель сформулювали свої власні політичні програми та усвідомили себе як єдину на­ціональну спільноту з наддніпрянськими українцями.

Політика Австро-Угорщини у другій половині ХІХ ст. також була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин.

Господарство Західної України залишалося аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно прусським шляхом. Кількість сільської буржуазії становила 11% у Галичині та 8% - на Буковині. Промисловість хоч і зробила значний крок уперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинене слабко. Провідний галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава, на кін. XX ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість. У промисловості домінував іноземний капітал – австрійський, німецький, англійський, французький.

Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де чисельність населення зросла з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910 р.). Порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.

Поділ України російсько-австрійським кордоном, політика гноблення з боку імперій негативно впливали на формування української нації. Основна риса української історії XIX ст. - це національне відродження України, під яким розуміють:

- формування національної самосвідомості українців;

- зростання інтересу до української мови, історії, культури;

- активізацію зв’язків між західними і східними українцями, їх національну інтеграцію;

- розгортання українського національно-визвольного руху.

Причини піднесення національних процесів в Україні

1. Політика російського та австрійського урядів

Росія і Австро-Угорщина здійснювали політику національного гноблення, всіляко прагнули перешкодити формуванню української нації, розвитку української культури. У Росії національне гноблення найбільш яскраво проявилося у циркулярі 1863 р. міністра внутрішніх справ Валуєва, який заборонив друкування і викладання українською мовою, цинічно заявивши, що «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». У1876 р. підписано Емський указ Олександра II, який заборонив ввезення літератури українською мовою, українські п’єси та пісні (їх треба було перекладати на російську), використання української мови в початкових школах, державних закладах. Назва «Україна» була заборонена.

В Австро-Угорщині національне гноблення здійснювалося не в таких грубих формах. Австро-Угорщина, на відміну від Росії, була конституційною монархією (Конституції 1848 р. і 1867 р.). Тут існували певні політичні свободи, рівність громадян, центральний парламент і крайові сейми (зокрема в Галичині і Буковині), вибори до яких здійснювалися за участю всього населення. Українська мова і культура формально не заборонялися.

І хоч права українців усіляко обмежувалися - обмежувалося викладання українською мовою в школах, нею не викладали в жодному вузі, українських представників у виборних органах влади були одиниці - все ж таки конституційний устрій сприяв зростанню активності українського населення, його організованості. У XIX ст. саме Західна Україна стала центром національного відродження.

2. Історичні корені

Чинником національного відродження була давня традиція визвольної боротьби в Україні. Національно-визвольний рух XIX ст. став продовженням цієї традиції, набувши інших форм і змісту.

3. Формування національної інтелігенції

Активізації національного руху сприяло збільшення кількості української інтелігенції, яка виступала ініціатором і організатором цього руху. Центрами підготовки інтелігенції стали міста, де діяли університети: Львів (у 1661 р. відкрито перший на українських землях університет), Харків (у 1805 р. відкрито перший на Наддніпрянщині університет), Київ (1834 р.), Одеса (1865 р.). У Західній Україні значну роль у національному відродженні відігравало уніатське духовенство. У той час, коли православне духовенство в Наддніпрянщині було зросійщене і виступало опорою російського царизму, греко-католицьке духовенство прагнуло бути разом зі своїм народом, відображати його інтереси.

4. Зовнішні впливи

Важливим чинником національного пробудження стали події європейського життя. Ідеї Великої французької революції кін. XVIII ст. радикалізували українське суспільство, спрямували його кращих представників на пошуки шляхів перетворення існуючих порядків. Значний вплив на піднесення громадсько-політичного життя справили Вітчизняна війна 1812р., засвідчивши марність сподівань українців на поліпшення їхнього становища, та зарубіжні походи 1813р., учасники яких побачили переваги європейських форм суспільного і державного устрою.

Дата добавления: 2014-01-07