Розгляд судом заяв про фальшивість доказів

Згідно з ч. 2 ст. 185 ЦПК у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Відповідно до ч. 4 ст. 188 ЦПК з метою з'ясування відомостей, що містяться в матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста

або призначено експертизу. Таким чином, заява про фальшивість може бути подана лише відносно двох видів доказів: письмового і речового.

За змістом ч. 2 ст. 185 ЦПК заяву про сумнів з приводу достовірності або про фальшивість може бути подано будь-якою особою, яка бере участь у справі, а також відносно будь-якого документа, наданого як письмовий доказ. При цьому слід виходити з того, що згідно зі ст. 64 ЦПК письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Заяву про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість може бути подано лише в судовому засіданні (а саме при дослідженні письмових або речових доказів) відносно документа, який уже знаходиться у справі, тобто доданий з позовом або з іншими доказами, або відносно документа, який лише подається особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення з ним судом та учасниками процесу. При цьому особа, яка заявляє спір про фальшивість доказу, повинна чітко

зазначити, в чому саме виявляється сумнів у достовірності доказу або його фальшивість, оскільки безпідставне заявления такого спору є зловживанням своїми процесуальними правами (ч. З ст. 27 ЦПК). Заява може бути зроблена усно в ході розгляду справи, або письмово. У першому

випадку усна заява про фальшивість доказу заноситься до журналу судового засідання, а письмова заява — залучається до матеріалів справи. ЦПК не встановлює відповідальності осіб, які заявили бездоказовий спір щодо фальшивості доказу.

Можливі різні форми підробки офіційного письмового доказу: зміна дати, підробка підпису, зміна частини змісту, складання документа в цілому від імені організації чи особи, які в дійсності його не видавали, підробка штампа, печатки, виправлення цифр тощо. У судовій практиці трапляються випадки, коли предметом підробки виступають і приватні документи, наприклад, підроблювалися ділові папери, особисті листи, заяви, письмові пояснення, в яких визнається наявність певного матеріально-правового зобов'язання або факту, який має юридичні наслідки. Наприклад, до суду можуть додаватися підроблені письмові заяви (або розписки) особи, яка померла, що вона продала свою власність (нерухомість) позивачу при розгляді справи про визнання права власності.

За змістом ч. 2 ст. 185 ЦПК у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які подали документ, відносно якого заявлено спір про його фальшивість або сумнів у достовірності, не має права забрати доказ назад. Вони лише мають право просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. На цю специфіку звернув увагу М. К. Треушніков, який зазначив, що у цивільному процесі в осіб, які беруть участь у справі, немає повного права розпоряджатися доказами, що характерно для процесу деяких інших зарубіжних країн згідно з принципом диспозитивності. Тому ≪просити виключити≫ не означає ≪забрати доказ назад≫.

На практиці можлива ситуація, коли заява про фальшивість документа подається у судовому засіданні при обговоренні клопотання іншого учасника процесу про залучення документа до матеріалів справи і його дослідження у засіданні. ЦПК не забороняє особі, яка заявляє

таке клопотання, ≪зняти≫ це клопотання і забрати документ назад без його залучення до матеріалів справи до позитивного вирішення цього клопотання судом.

Суди не можуть вільно трактувати положення ч. 2 ст. 185 ЦПК про виключення документа, відносно якого подано заяву про фальшивість, із числа доказів. Це буде суперечити як принципам законності, змагальності, так і нормам матеріального права, що регулюють, наприклад, форми правочинів і, відповідно, допустимість засобів доказування. Тому судді відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК мають роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав. Враховуючи зазначене, суди не повинні буквально застосовувати правило про виключення доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Підроблений документ також є доказом у справі, однак інформація, яка в ньому міститься, буде мати кардинально протилежне значення. Якщо документ, відносно якого заявлений

спір про фальшивість, виявиться дійсним, то відомості, які в ньому містяться, можуть бути покладені судом в обґрунтування вимог чи заперечень сторони, яка його надала. У разі визнання документа підробленим, тобто фальшивим, він для суду значення мати не буде. Більше того, якщо його фальшивість буде доведена висновком відповідної експертизи, цей документ буде свідчити про відсутність обставин, для підтвердження яких стороною він був наданий.

Отже, суди мають виходити із того, що запідозрений у фальшивості документ не може бути виключений із числа доказів, а, навпаки, перевіряється, досліджується і оцінюється поряд з іншими доказами, наявними у справі. Більше того, у разі, якщо фальшивість документа підтверджена, суд вправі направити матеріал прокурору для перевірки або на предмет порушення кримінальної справи в порядку постановления окремої ухвали (ст. 211 ЦПК). Тобто якщо при розгляді справи буде подана заява про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість, суд має роз'яснити особі, яка надала такий документ, перш ніж вона зможе заявити про виключення такого документа з числа доказів, наслідки вчинення або не вчинення нею таких процесуальних дій, роз'яснити право на доведення дійсності такого доказу або надання інших доказів для підтвердження його дійсності, особливо у тих справах, де такі докази становлять

основу заявлених позовних вимог, і відповідно до правил про належність та допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК) іншими доказами обставини справи підтверджуватися не можуть. Це є вимогою до суду і його обов'язком організувати для сторін дійсно змагальний процес.

У цивільному судочинстві стає поширеним доказом звуко- і відеозапис. Зокрема, до матеріалів справи, як правило, залучається ≪розшифровка≫ тексту радіо- чи телепередачі, без яких дуже часто важко розібрати ті чи інші слова, речення. У ЦПК містяться норми, які встановлюють

властиві лише для цього доказу порядок витребування, дослідження, відтворення звукозапису, демонстрацію відеозапису, його збереження та повернення.

У разі надходження заяви про фальшивість звуко- і відеозапису суд перевіряє їх дійсність шляхом залучення спеціаліста або призначення експертизи. При цьому сумніви та спори можуть бути заявлені не лише відносно фальшивості самого доказу, а й щодо ідентичності голосу, записаного на аудіоносії, а також голосу конкретної особи. Це означає, що особа, яка надала такий доказ, не має права просити виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів, якщо буде заявлено спір про фальшивість доказу, на відміну від вимог ч. 2 ст. 185 ЦПК.

Дата добавления: 2014-01-07