Гностичні, дидактичні, академічні, конструктивні здібності

Індивідуальні властивості особистості

Гностичні здібності – це здатність досліджувати об’єкт, процес і результати власної діяльності і перебудовувати її на основі цього знання.

Конструктивні – здатність проектувати особистість учня і композиційно будувати учбово-виховний матеріал відповідно до вікових та індивідуальних особливостей учня.

Дидактичні – здатність передавати учням матеріал, роблячи його доступним для дітей, подавати ясно і зрозуміло, викликати інтерес.

Виходячи з визначень цих здібностей можна зробити висновок, що їх наявність тісно пов’язана не тільки з професійними знаннями, вміннями і навичками, які набуваються в процесі підготовки і під час педагогічної діяльності, але і з пізнавальними характеристиками особистості вчителя. Дослідники, в основному, виділили дві сфери пізнавальної діяльності вчителя – увагу та інтелект.

В. А. Сухомлинський писав: „За своєю логікою, за творчим характером педагогічна праця неможлива без елементу дослідження і перш за все тому, що кожна людська індивідуальність, з якою ми маємо справу, це глибоко своєрідний, неповторний світ думок, почуттів, інтересів... стає майстром педагогічної праці перш за все той, хто відчув в собі дослідника.”

Таким чином, велике значення в діяльності вчителя має прагнення до самостійного відкриття знань – допитливість. Одні автори відносять допитливість до проявів пізнавальної мотивації (В. А. Крутенький, В. С. Юркевич), інші – до властивостей особистості (Г. І. Щукіна). Н. Т. Лобова вважає допитливість професійно значущою властивістю особистості педагога і дає таке визначення: допитливість – це інтегративна властивість особистості, яка об’єднує низку інтелектуальних, емоційних та вольових властивостей (чутливість до проблеми, уважність, вдумливість, спостережливість, наполегливість, критичність до знань); і проявляється в прагненні до відкриття знань. Автор виділяє такі рівні допитливості:

· Низький рівень – це потреба у враженнях, ініціатива в пошуку нової інформації;

· Другий рівень виражається в пошуку нових способів на основі вихідної зовнішньої стимуляції;

· На вищому рівні ініціатива набуває вигляду прагнення до продовження інтелектуальної діяльності за межами заданого.

Н. І. Рейнвальд підкреслює, що допитливість як „потяг до знань і розуміння, пов’язаний зі здатністю дивуватися, глибоко вникати в проблеми, які цікавлять, - представляє собою важливу умову повноцінного оволодіння знаннями, подолання формалізму в навчанні та праці”.

Отже, найважливішими якостями у професії вчителя є:

· Альтруїстично-комунікативно-праксична емоційна спрямованість;

· Стійкий розподіл уваги;

· Психодинамічна комунікативність;

· Нахил до організаторської діяльності;

· Емоційна стійкість;

· Допитливість.

Кожна з цих якостей безпосередньо пов’язана з розвитком того чи іншого компоненту педагогічних здібностей, є його необхідною психологічною умовою.

Наявність виділених вище ознак, звичайно, не гарантує успішне формування педагогічних здібностей, а тільки істотно полегшує даний процес.

У свій час А.С. Макаренко та К.С. Станіславський виділили декілька основних принципів, орієнтуючись на які, педагог може дійти верхніх щаблів педагогічної майстерності. Вони є такими:

1. Принцип активності: лише діючи та залучаючи інших, розвивається людська особистість (Станіславський).

2. Принцип організації ефективного педагогічного впливу, пов`язаний з необхідністю побудови системи перспективних ліній як чіткого усвідомлення тактичних (продиктованих основними завданнями педагогічного процесу), оперативних (викликаних до життя особливостями педагогічної ситуації, що склалася) і стратегічних (пов`язаних з розвитком особистості та пізнавального потенціалу учнів), цілей (Макаренко, майже те, що й принцип надзавдання у Станіславського).

3. Принцип паралельної дії, передбачає вплив на конкретну особистість учня, вихованця не безпосередньо, а опосередковано. Апелюючи до колективу, педагог тим самим висуває вимоги і до конкретної особистості, контролюючи групу, він контролює і особистість (Макаренко).

4. Закон життєвої правди (об`єктивної орієнтованості змісту) вимагає від педагога забезпечення добору і викладання знань на рівні вимог сьогодення, досягнення відкритості та відвертості у стосунках з учнями, організації їх педагогічної взаємодії у системі суб`єкт - суб`єктних відносин (Станіславський).

5. Закон руху колективу. Суть принципу пов`язана з необхідністю рахуватися з фактом розвитку будь-якої групи як соціально-психологічної цілісності. Передбачається, що завдяки педагогу ця група у своєму русі еволюціонує (Макаренко).

Відомий сучасний дидакт вищої школи В.І. Гінецинський творчо розвиває позначений підхід, концептуалізуючи наступні принципи як системоутворюючі чинники технології організації високопродуктивного педагогічного впливу ідеального педагога - майстра:

1. Принцип рефлексивності: педагог має розглядати себе, свої знання, здібності та цінності як суттєвий фактор ефективності педагогічного впливу.

2. Принцип ефективності педагогічного впливу: педагогічний вплив повинен здійснюватись таким чином, аби намічений результат досягався найменшими зусиллями та в найкоротший термін.

3. Принцип результативності: педагогічний вплив має місце тоді, коли досягнуто попередньо визначеного психологічно доцільного результату.

4. Принцип особистісної орієнтованості: в якості кінцевого ефекту педвпливу, як проекції його основної мети, завжди має розглядатись зміна особистості об`єкта педагогічного впливу.

5. Принцип гармонійності: одиничний педагогічний вплив таким чином включається в систему інших педагогічних впливів, щоб сприяти досягненню загального ефекту.

6. Принцип імперативності: знання про об`єкти дійсності повинно бути переосмислено педагогом - суб`єктом педагогічного впливу - як таке, що підлягає обов`язковому засвоєнню учбовою аудиторією.

Дата добавления: 2014-01-07