Соціологізм Е.Дюркгейма. Соціальна норма та патологія. Соціологія суїциду

Лекція 3. Класична соціологічна спадщина.

Тема 3. Класична соціологічна спадщина.

3.1.Соціологізм Е.Дюркгейма. Соціальна норма та патологія. Соціологія суїциду. 3.2.Розуміюча соціологія М.Вебера. Теорія соціальної дії. Протестантська етика і дух капіталізму. Політична соціологія М.Вебера. 3.3.Структурний функціоналізм Т.Парсонса та Р.Мертона. 3.4.Теорія конфліктів Р.Дарендорфа, Л.Козера.

3.1.Характеризуючи більш детально другий етап становлення соціології як самостійної науки, потрібно проаналізувати спадщину Е.Дюркгейма, М.Вебера – засновників класичних "великих соціологічних теорій", що претендували універсально пояснити всі прояви соціального, закладаючи основи соціологічної методології.

На межі ХІХ – ХХ століть соціологи починають розуміти обмеженість натуралістичних та психологічних тлумачень суспільного життя. Виникають переконання, що суспільство має свою специфіку, а соціальні структури – це не щось зовнішнє щодо людини, а продукт людської діяльності, які потрібно розглядати у взаємодії. Наслідок – бажання пояснити проблеми соціальної взаємодії, розробити методи розуміючої соціології та концепції соціологічної особистості. Звичайно, отримані результати досліджень були суперечливими, однак пошуки нових шляхів можна констатувати без заперечень.

Французький філософ та соціолог Еміль Дюркгейм (1858 – 1917) зробив вагомий внесок у розвиток соціології. Хоча він часто посилався на ті або інші аспекти досліджень О.Конта, вважав, що чимало ідей попередника були нечіткими, що О.Конт так і не зумів заснувати соціологію на науковому підґрунті.

За Е.Дюркгеймом, щоб стати наукою, соціологія має вивчати соціальні факти, різні сторони суспільного життя, що формують наші дії як індивідів (наприклад стан економіки, вплив релігії). Суспільне життя потрібно вивчати об’єктивно за принципом "вивчати соціальні факти як речі!", підкреслюючи, що соціум можна вивчати як природний світ. Так, будуючи соціологію за зразком природничих наук, поділяв натуралістичні установки позитивізму, різко критикуючи психологічний напрям соціології.

У практиці соціального дослідження Е.Дюркгейм застосовував два різновиди аналізу – причинний і функціональний. Соціологія має досліджувати причини появи будь-яких соціальних фактів (тому потрібний причинний аналіз). Водночас суспільство – це складний організм з певною структурою, де функціонують його органи (тому необхідним є застосування функціонального аналізу).

Велику увагу науковець приділяв змінам у суспільстві. Рушій суспільних змін – це розвиток поділу праці (зростання кількості відмінностей між різними професіями). Звідси випливає, що поділ праці замінив релігію (що зберігала суспільство завдяки спільними цінностями, звичаями) як основу суспільного єднання. Чим більше зростає поділ праці, тим в більшу залежність люди потрапляють один від одного, оскільки кожна особа потребує товарів і послуг, які виробляють інші. Суспільні зміни набувають прискорення, що спричиняє соціальні ускладнення. Ці ускладнення Е.Дюркгейм пов’язував з аномією – почуттям розпачу і безпорадності, яке вселяється в суспільне життя.

Аномія – це ситуація, за якої суспільні норми втрачають вплив на поведінку індивіда.

Традиційні моральні норми і засоби контролю, які колись забезпечувала релігія, відтепер майже зруйновані суспільним розвитком, тому багато людей втрачає в нових умовах сенс повсякденного життя. У багатьох випадках аномія спричиняє самогубство (Праця "Самогубство" - 1897 р.) як наслідок особистого невтішного горя. Суспільні чинники також справляють фундаментальний вплив на суїцидальну поведінку (аномія суспільства – головний генератор самогубств). Від року в рік відсоток самогубств не змінюється, що вимагає соціологічного тлумачення. Внаслідок вивчення статистики самогубств за допомогою математично-кореляційного аналізу виявив такі види суїциду:

· Егоїстичні.

· Аномічні.

· Фаталістичні.

· Альтруїстичні.

Аналогічно до функціонування організму, науковець виділяє суспільства нормального типу, (норми) і патології. Ознаки норм або патологій – це поширеність або рідкісність певного явища в соціумі. На основі цього Дюркгейм інтерпретує такі соц. явища як злочинність, кризи, самогубства тощо. Нормальний стан суспільства базується на професіоналізації, спеціалізації функцій, розвиненому економічному плануванні. Ненормальний стан суспільства характеризується зростанням протиріч між працею і капіталом, анархією виробництва – це прояви патології, хвороби капіталізму, що зумовлюють аномію, соц. нерівність, конкурентну боротьбу, класові конфлікти. Подолати ці конфлікти можна тільки шляхом їх мирного врегулювання, встановлення правил, що регламентують стосунки класів, запроваджують рівність соціальних можливостей.

За Е.Дюркгеймом, людина, яка знаходиться в стані аномії, не відчуває щодо себе значимість соціальних норм, а відхилення від соціальних норм рано чи пізно призводить до патології.

Людина – двоїста істота, яка має як 1) біологічне, так і 2) соціальне начало. Якщо суспільство послаблює свій контроль над людьми, то виникає стан аномії, протилежний нормальному порядку та здоровому нормальному стану суспільства, утворюються моральний вакуум (старі норми й цінності вже не діють, а нові ще не сформувались і не затвердились як загальновизнані).

Сукупність положень вчення Е.Дюркгейма утворює соціологізм – принцип специфічності й автономності соц. реальності, її домінування над індивідами. Він вимагає застосування соціологічного методу для всіх інших суспільних наук, оскільки вони, досліджуючи різні сторони соціальної реальності, залежать від соціології, яка дає ключ до розуміння всіх без винятку соціальних явищ.

Так, внесок Е.Дюркгейма у поступ сучасної соціології полягає в обстоюванні окремого статусу соціології серед інших наук, її методичного та фахового суверенітету. Він зосередився на таких фундаментальних проблемах соціологічної науки:

- принципи функціонального підходу до аналізу суспільних явищ;

- соціологічного обґрунтування необхідності політики реформ;

- нормального і патологічного стану суспільства;

- суспільство – система, що саморегулюється

Таким чином, Е.Дюркгейм обґрунтував соціологію як емпіричну науку (синтез теорії і емпірики), вказав на необхідність розглядати соціальні факти як продукти загального суспільного зв’язку, а не як ознаку індивідів чи груп. Він вважав, що будь-яке соціальне явище виникає з потреб суспільства.

Дата добавления: 2014-01-07