Основні форми і принципи реалізації нововведень

Організація управління досягнень науки і передового досвіду у с.-г. підприємствах.

Впровадженням у виробництво підприємств і організації АПК досягнень науки і передового досвіду повинні займатися усі категорії, працівників: робітники, спеціалісти і керівники.

Апарат управління підприємств і організацій АПК повинен вишукувати найраціональнішій форми інтеграції науки з виробництвом на госпрозрахунковій і творчій основі. Найбільш ефективною є госпрозрахунковий зв'язок між господарством і національною установою творчий та діловий контакт з базовими господарствами області і вивчення досвіду у передових господарствах, на с.-г. виставках, консультації у вчених, науково - практичних семінарах та ін.

Керівники і спеціалісти господарств повинні також самостійно займатися науково - дослідною роботою, вдосконалювати професійний і культурно - технічний рівень.

Основні функції управління впровадженням досягнень науки і передового досвіду такі: аналіз, планування, організація, координація, регулювання, контроль за впроваджувальною діяльністю.

Наприкінці процесу впровадження досягнень науки і передового досвіду оцінюють ефективність впровадження (економічну і соціальну), визначають фонд преміювання і видають премії працівникам, що здійснили впровадження. Економічно ефективність впровадження визначають за відповідною методикою. Щоб визначати ефект, базову (фактичну) технологію порівнюють з технологією, що впроваджується. Окремо визначають витрати на технологію, що впроваджується (агроприйом, захід тощо). Методика визначання ефекту від впровадження містить такі показники: собівартість продукції, продуктивність праці, розмір додатково одержаного доходу (прибутку), окупність додаткових витрат одержаним доходом (прибутком).

Результати впровадження досягнень науки і передового досвіду оформляють актом,якийпідписує комісія. Підсумки виконання планів впровадження розглядають на зборах трудових колективів. Їх враховують при оцінці виробничої діяльності колективів і розв'язанні питань матеріального і морального заохочення їх.

Матеріальне заохочення робітників за впровадження у виробництво науково - технічних досягнень здійснюють відповідно до Положення про преміювання робітників підприємств і організацій за створення і впровадження нової техніки, а також згідно з іншими положеннями про преміювання що діють у відповідних міністерствах і відомствах, які входять до складу АПК.

На сучасному етапі у країні створено ефективний організаційно - економічний механізм освоєння науково - виробничого потенціалу АПК. Основою його є госпрозрахункові взаємовідносини між науковими установами і різними підприємствами АПК.

Прогресивною формою впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду є виробничі і науково - виробничі системи. Науково - виробничі і виробничі системи створюють на основі вдосконалення взаємозв'язків наукових установ, передових підприємств з радгоспами та іншими виробничими підприємствами АПК, а також за рахунок реалізації економічних методів господарювання.

Науково - виробнича (виробнича) система становить групу підприємств і організацій (кооперативів, радгоспів, міжгосподарських та науково - виробничих підприємств тощо), які добровільно входять до неї на договірній основі і здійснюють спільну діяльність з виробництва певних видів продукції під організаційним її технологічним керівництвом головного підприємства (організації) за принципами:

1) госпрозпрахунку;

2) взаємної заінтересованості;

3) відповідальності.

Мета створення науково - виробничої (виробничої) системи - підвищення ефективності виробництва, освоєння аграрними формуваннями наукового і прогресивного виробничого потенціалу на високому науково - методичному рівні під керівництвом наукової установи або передового підприємства.

Системи в основному впроваджують окремі наукові розробки, інтенсивні технології виробництва продукції, нові с.-г. машини тощо. Вони реалізують такі наукові і виробничі досягнення, які окремі підприємства не можуть самостійно впровадити, наприклад поліпшення селекції та насінництва, племінної справи тощо.

Організаційним, науковим і методичним центром виробничої системи є головне підприємство або наукова установа, які мають високі економічні показники виробництва.

Підприємства учасники вступають у систему на добровільній основі, зберігаючи при цьому юридичну самостійність. Взаємовідносини між головним підприємством і учасниками системи ґрунтуються на госпрозрахунку. Вони укладають договори. Головне підприємство гарантує підприємствам - учасникам системи і відповідає за досягнення визначених у договорі рівня врожайності с.-г. культур, або продуктивності тварин, економічних показників іобсягу виробництва при умові дотримання підприємствами - учасниками технологічних та договірних вимог.

Головна установа (підприємство), щоб виконати свої договірні зобов'язання, розробляє і організовує впровадження на підприємствах учасниках досягнень науки і передового досвіду,зокрема:

1) організовує постачання підприємств - учасників потрібними матеріально - технічним засобами;

2) визначає разом з підприємствами - учасниками потребу у машинах, добривах таіншихресурсах;

3) бере участь у розподілі виділених фондів;

4) виявляє резерви підвищення ефективності виробництва;

5) укладає з науково - дослідними, проектне - конструкторськими та іншими організаціями (підприємствами) договори на впровадження наукових розробок і проектних рішень, пов'язаних з ефективним функціонуванням системи;

6) проводить і навчання і підвищення кваліфікації кадрів підприємств - учасників системи, а також відповідні консультації.

Науково - виробничі (виробничі) системи працюють на повному госпрозрахунку, самофінансуванні та самоокупності за рахунок відрахувань у розмірі 5-15% (в залежності від договору) додаткової вартості валової продукції системи або 5-10% від додаткового прибутку. Форма і розмір прибутку встановлюється у Статуті системи.

Вищим органом управління виробничої системи є рада, а головою ради - керівник головного підприємства, який здійснює повсякденне керівництво.

Успішно працюють НВС «Дніпро»(пасіння кукурудзи)в Дніпропетровській області, «Ефір масло» у Криму, «Насіння Запоріжжя» в Запорізькій області і ін.

Література:

1. В. О. Беспалов. Управління сільськогосподарським виробництвом. Навч. посібник. - К: «Вища школа», 1992. - с. 87- 102.

Дата добавления: 2014-01-07