Обслуговування державного боргу

Державний борг.

Державний кредит.

Державний кредит — це відносини між держа­вою та іншими економічними суб'єктами з приводу мобілізації додаткових грошових коштів на умовах добровільності, платності, строковості, в яких дер­жава виступає як позичальник або гарант.

Метою залучення коштів є:

- покриття бюджетного дефіциту;

- регулювання грошового обігу;

- акумуляція коштів для інвестиційних про­грам тощо.

Забезпеченням державного кредиту виступає все майно, що є у власності держави, але обсяг застави в кредитній угоді не вказується.

Як правило, джерелом державного кредиту можуть бути тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб, які не призначені для поточ­ного споживання та інвестування. Але за певних обставин (або за умов примусу з боку держави) джерелом державного кредиту можуть виступати і ті кошти, які об'єктивно мали б задовольняти необхідні виробничі та соціальні витрати підпри­ємств, але через переваги, що склалися в системі інтересів суспільства, тимчасово вилучаються на інші цілі.

Суб'єктами державно-кредитних відносин з боку держави виступають:

- Кабінет Міністрів України;

- органи влади Автономної Республіки Крим;

- органи місцевого самоврядування;

- Міністерство фінансів України (зокрема, Дер­жавне казначейство);

- Національний банк України.

В сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції:

1. фіскальну - сприяє акумуляції додаткових коштів до централізованих та децентралізованих фондів держави;

2. регулюючу - регулює грошовий обіг за до­помогою операцій на відкритому ринку (купівля-продаж державних цінних паперів НБУ), що впливає на пропозицію грошей і відповідно на процентну ставку.

Державний кредит може виступати у двох формах:

- державні позики;

- ощадна справа.

Ощадна справа належить до державного креди­ту, коли ощадні установи виконують роль посеред­ників при наданні позик державі за рахунок по­зичкових коштів населення без повідомлення реальних власників про купівлю державних цінних паперів.

Державні позики є основною формою держав­ного кредиту.

За правовим оформленням державні позики поділяються на такі види:

1. державні позики, що забезпечені випуском цінних паперів;

2. державні позики, що надаються на підставі УГОД.

Оформлення державних позик здійснюється двома видами цінних паперів - облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями).

Облігація — це середньо або довгострокове боргове зобов'язання держави, за яким у встанов­лені терміни повертається кредиторам борг і ви­плачується дохід у формі процента, виграшу або шляхом оплати купонів.

Основними напрямами використання коштів, акумульованих за допомогою облігацій, є:

- покриття бюджетного дефіциту;

- цільове (під конкретні проекти) використання.

Казначейське зобов'язання (вексель) — корот­кострокове боргове зобов'язання на покриття бюд­жетного дефіциту. Основні відмінності облігацій і казначейських векселів подані у таблиці 9.1.

Таблиця 9.1. Основні відмінності облігацій та казначейських векселів

Ознаки	Облігація	Казначейський вексель
Мета випус­ку	• поповнення доходів бюджету (покриття бюд­жетного дефіциту); • поповнення позабюд­жетних фондів; • цільове фінансування проектів	поповнення до­ходів бюджету (покриття бюд­жетного дефіци­ту)
Форми випла­ти до­ходів	• проценти; • виграші; • дисконт; • безпроцентні (гаран­тують одержання певно­го товару)	Проценти
Сфера реалі­зації	• юридичні особи; • фізичні особи	Фізичні особи
Термін погашення	• середньострокові (1-5); • довгострокові (понад 5 років)	• короткостро­кові (до 1 року); • середньостро­кові (1-5 років)

Державні позики, які оформляються угодами -це, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститу­тів (Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції та розвитку).

За суб'єктами позичкових відносин державні позики поділяються на ті, що розміщуються:

• Центральними органами управління;

• Місцевими органами управління.

Найбільшого поширення набула практика ви­пуску державних позик урядом держави з метою покриття бюджетного дефіциту.

Заборгованість місцевих органів незначна. Ор­гани місцевого самоврядування проводять цільо­ві позики на будівництво доріг, проведення робіт по охороні навколишнього середовища, фінансу­вання інших заходів, в яких зацікавлена терито­ріальна громада.

За ст. 74 Бюджетного кодексу запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і лише до бюджету розвитку. Держава не несе відповідальності за запозиченням до місце­вих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюд­жетів здійснюються за рахунок коштів загального фонду і не можуть перевищувати 10% його ви­датків протягом будь-якого бюджетного періоду.

За місцем розміщення державні позики поді­ляються на:

1. Внутрішні позики - надаються юридични­ми і фізичними особами даної країни;

2. Зовнішні позики - надаються особами ін­ших країн, а також міжнародними організація­ми і фінансовими інститутами.

За строком залучення коштів державні позики поділяються на:

• короткострокові (строк погашення до 1 року як правило для покриття тимчасових касових розривів);

• середньострокові (строк погашення від 1 року до 5 років);

• довгострокові (строк погашення 5 років і більше).

За ознакою забезпеченості боргових зобов'я­зань позики поділяються на:

• закладні (облігації забезпечуються певними доходами чи майном);

• беззакладні (облігації не забезпечуються чи­мось конкретним).

За формою виплати доходів позики поділяються на:

• процентні - власники одержують твердий дохід, щорічно, шляхом оплати купонів, або одно­разово при погашенні позики, шляхом нарахуван­ня процентів на номінальну вартість цінних па­перів;

• виграшні - дохід отримується у формі ви­грашів у момент погашення облігації по тих об­лігаціях, які потрапили до тиражу виграшів. Безпрограшні випуски позик гарантують виграш на кожну облігацію протягом терміну дії позики;

• безпроцентні (цільові) - гарантують одер­жання конкретного товару, попит на який пере­вищує його пропозицію.

За методом визначення доходу позики поді­ляються на зобов'язання:

1. з твердим доходом - ставка процента фіксу­ється на весь період;

2. з плаваючим доходом - ставка процента ви­значається під дією різних чинників, зокрема, залежно від попиту та пропозиції на ці цінні па­пери на фінансовому ринку.

Розширення економічної функції держави при­водить до активного застосування державних по­зик як засобу регулювання економічного розвит­ку шляхом здійснення державних інвестицій, субсидіювання окремих галузей економіки тощо.

У цьому випадку держава залучає капітал для розширення виробництва, і, відповідно, запозичені кошти перетворюються на самозростаючу вартість, а державний кредит сприяє збільшенню суспільного продукту.

Якщо держава використовує позичені кошти для покриття поточних видатків, зокрема, на збільшення соціальних трансфертів, то відбува­ється «проїдання» цих грошей, що є непродуктив­ним їх використанням.

На сьогодні основним кредитором уряду Ук­раїни в особі Міністерства фінансів є Національ­ний банк України. На долю уряду припадає май­же половина загального обсягу позик НБУ. Ці кредити використовувалися в основному для по­криття поточного дефіциту Державного бюджету.

Особливості ринку державних цінних паперів в Україні:

• висока активність НБУ на первинному ринку, що класифікується як форма прихованої емісії;

• короткостроковість і висока доходність дер­жавних цінних паперів, що призводить до необ­хідності нових запозичень з метою погашення попередніх випусків облігацій (в розвинених країнах державні цінні папери мають прибутко­вість від 1% до 10% і випускаються на довго­строковий період);

• доходність облігацій значно перевищує доход­ність виробничих вкладень, що спонукає до того, що банківські ресурси спрямовуються на ринок облігацій, а не в реальний сектор економіки.

Проблема державного боргу набула актуаль­ності у другій половині XX століття, коли дер­жави стали неспроможними акумулювати у бюд­жеті достатні фінансові ресурси для виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову по­літику, позичаючи на внутрішньому та зовнішньому ринках. Як відомо, на сьогодні, проблема державного боргу є однією з основних і в Україні.

Державний борг — це сума заборгованості дер­жави перед кредиторами.

Головними причинами створення і збільшення державного боргу є:

• хронічний дефіцит державного бюджету;

• перевищення темпів зростання державних ви­датків над темпами зростання державних доходів;

• дискреційна фіскальна політика направлена на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;

• розширення економічної функції держави;

• дія автоматичних стабілізаторів (циклічне змен­шення податкових надходжень та збільшення со­ціальних трансфертів під час економічної кризи);

• залучення коштів нерезидентів з метою під­тримки стабільності національної валюти;

• вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збіль­шення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців);

• мілітаризація, ведення війн та інші.

Державний борг складається з:

1. заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках — внутрішній державний борг;

2. фінансових зобов'язань країни по відношен­ню до іноземних кредиторів на певну дату — зов­нішній державний борг.

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави може бути поділений на дві частини:

1. Монетизований борг, який складається з боргів опосередкованих кредитними стосунками держави з банками.

2. Немонетизований борг, який складається:

а) з невиконаних державою фінансових зо­бов'язань, передбачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, до­помог, заробітній платі та інших видах соціаль­них виплат);

б) із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по державних замовленнях, наданню послуг дер­жавними установами та інші).

Монетизований борг фіксується у балансах банків і тому аналіз його динаміки не викликає особливих ускладнень.

Значно складніше спостерігати динаміку немонетизованого боргу, особливо боргові стосунки держави та реального сектору економіки.

Сума монетизованого державного боргу склада­ється з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовніш­ніх), включаючи і видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній влас­ності.

Державний внутрішній борг України складаєть­ся з заборгованості минулих років та заборгова­ності, що виникає за борговими зобов'язаннями уряду України.

До боргових зобов'язань уряду України нале­жать випущені ним цінні папери, інші зо­бов'язання у грошовій формі, гарантовані уря­дом України, а також одержані ним кредити. (Див.: Додаток №9).

Величина державного боргу регулюється зако­нодавче в Україні з 1992 р. Законом «Про дер­жавний внутрішній борг України», де зазначено, що державним внутрішнім боргом України є стро­кові боргові зобов'язання Уряду в грошовій формі.

Умови і порядок випуску державних цінних па­перів і регулювання їх обігу визначаються Зако­ном України «Про цінні папери і фондову біржу».

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу визначається за ст. 18 Бюджет­ного кодексу України.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити терміно­вих заходів для зменшення суми державного боргу до 60% і нижче.

Обсяги державного боргу є дуже важливим ін­дикатором загального стану економіки. Існує де­кілька показників оцінки державного боргу. За­гальна сума державного боргу - не найкращий серед них, оскільки на його величину впливає інфляція.

Необхідно розглянути такі показники оцінки державного боргу:

1) борг на душу населення;

2) співвідношення між боргом та індивідуаль­ними доходами;

3) відношення боргу до ВВП;

4) відношення суми обслуговування боргу до ВВП та загального обсягу експорту товарів та по­слуг.

Борг на душу населення показує, яка сума державного боргу припадає на кожного громадя­нина країни.

Співвідношення між державним боргом та ін­дивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, яка припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дозволяє визначити, чи Fie занадто обтяжливим стає борг для населення країни. В сучасних умовах важливо знати дина­міку цього співвідношення воно зростає, зменшується, чи залишається стабільним. У біль­шості розвинутих країн це співвідношення вже протягом останніх тридцяти років не змінюється.

Відносна величина боргу (державний борг / ВВП) залежить від таких факторів:

• рівня реальної процентної ставки, яка впли­ває на розмір виплат по боргу;

• темпів зростання реального ВВП;

• обсягів первинного бюджетного дефіциту.

Зменшення відносної заборгованості можливе за умови, якщо темпи зростання реальної про­центної ставки будуть нижчими за темпи зрос­тання реального ВВП.

Важливою характеристикою економічного ста­ну країни може виступати боргоспроможність, яка визначається трьома головними чинниками:

• наявністю ресурсів;

• динамікою видатків;

• бажанням кредиторів купувати боргові зобо­в'язання.

Коли уряд оцінює наявність ресурсів, він по­винен вивчити всі потенційні джерела доходів та всі види самофінансування. Уряд повинен враху­вати й інші важливі фактори, які впливають на боргоспроможність, а саме:

• зростання чисельності населення;

• зміни в економічному становищі країни;

• наявний стан засобів та інфраструктури ви­робництва;

• соціально-економічні показники, від яких за­лежатимуть обсяги потенційних майбутніх ви­датків.

Перелічені показники оцінки державного бор­гу не дають повного уявлення про борговий тягар. Універсальним загальноприйнятим по­казником є відношення державного боргу до по­тенційної боргоспроможності. Він показує, яку частку боргу можна покрити за рахунок поточ­них доходів після здійснення операційних ви­трат.

Зовнішній борг складається із зобов'язань пе­ред нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових ак­тивів за кордон. Структура прямого державного зовнішнього боргу за типом кредитора наведена у Додатку 10.

Приплив зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів створює боргові зобов'язан­ня перед нерезидентами і призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати біль­ше, ніж виробляє власна економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економі­чні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу, можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова про­центна ставка нижча.

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати проценти, як і у випадку із внутрішнім боргом. Зростання боргу супровод­жується зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовніш­ні позики мають покривати не лише різницю між державними доходами та видатками, але й процент по боргу.

Темпи зростання зовнішнього боргу залежать від:

• частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу;

• процентної ставки (підвищення ставки про­цента, потребує збільшення зовнішніх позик).

3. Економічні та соціальні наслідки державного боргу.

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній сукупний попит та сукупну пропози­цію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мі­рою визначається структурою державних доходів та видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на ко­роткострокові та довгострокові.

Короткострокові наслідки бюджетного дефіциту і відповідно державного боргу, існують як проблема «витіснення».

Довгострокові економічні наслідки державного боргу, відомі як «тягар» боргу.

Ефект «витіснення» виникає через підвищення РИНКОВИХ процентних ставок, яке відбувається у випадку фінансування бюджетного дефіциту за до­помогою випуску державних цінних паперів. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають швидше в тому випад­ку, коли поєднуються стимулююча фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики.

Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як централь­ний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєд­нання заходів економічної політики стимулює швидке зростання процентних ставок. Кредити стають дорогими і не вигідними для здійснення інвестиційних проектів, таким чином інвестиції витісняються із сфери виробництва.

Довгострокові наслідки державного боргу по­в'язані з його впливом на нагромадження капі­талу та споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання.

Накопичення боргу і підвищення процент­них ставок у довгостроковому періоді призво­дить до заміщення приватного капіталу держав­ним боргом. Це відбувається внаслідок того, що при зростанні процентних ставок приватні інвес­тиції скорочуються, приватні заощадження по­чинають розміщуватися в державні боргові зо­бов'язання. Зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню, отже, воно матиме нижчий рівень доходу.

Як відомо, збільшення податків - один із спо­собів отримання достатніх доходів для виплати процентів та сплати загальної суми державного боргу. Якщо одночасно з заміщенням приватного капіталу зростають податки, то відбувається по­дальше скорочення виробництва. До довгостроко­вих наслідків боргу належить і негативний вплив податків на стимули до праці, до інновацій та до інвестування, тому наявність великого державно­го боргу уповільнює економічне зростання.

Зростання державного боргу шляхом накопи­чення бюджетного дефіциту означає, що за певні видатки, які уряд здійснює сьогодні, доведеться сплачувати у майбутньому. Такі видатки вважа­ються обґрунтованими, якщо майбутні доходи бу­дуть покривати як основну суму боргу (тобто ті витрати, які сьогодні викликають дефіцит), так і проценти. На сьогодні, в Україні не виконується ні перша, ні друга з цих умов. Значною мірою де­фіцит використовується для того, щоб фінансувати державне споживання, при цьому реальні процент­ні ставки державного боргу сягнули таких рівнів, що їх важко буде компенсувати за рахунок будь-яких реально очікуваних доходів. Ця проблема має стати предметом першочергової уваги держав­ної політики. Україна потребує стратегії управлін­ня державним боргом у довгостроковому періоді.

Процентні виплати спричиняють перерозподіл доходів від тих, хто платить податки, і таким чином фінансує процентні виплати до тих, хто володіє зобов'язаннями держави. Державні цінні папери як правило мають особи з відносно висо­ким рівнем доходів, а також установи, які ску­повують дані зобов'язання. Втім податки платять усі економічні суб'єкти, тобто і ті, хто має низь­кий рівень доходів. Таким чином, висока частка процентних виплат у ВВП створює ризик пере­розподілу доходів від відносно бідних до заможних осіб, особливо, якщо значна частка бюджетних надходжень отримується за рахунок регресивних податків (ПДВ, акцизи тощо), а саме така ситуація Існує у багатьох країнах з перехідною економікою.

Специфіка України полягає в тому, що боргові зобов'язання держави (особливо ОВДП) купують в першу чергу банки, у тому числі Національний банк. Завдяки високим реальним ставкам, для банків вони є дуже привабливим джерелом отри­мання доходів. У цьому існують свої позитивні сторони - так, з точки зору уряду, продаж банкам ОВДП може розглядатися як програма непрямої капіталізації банківської системи - за умови, що потік нових «ненадійних» кредитів буде обмеже­ний за рахунок більш ефективного банківського нагляду. Але цей процес має і негативні наслід­ки, про які вже згадувалося - витіснення підпри­ємств з кредитного ринку та зниження мотивації банків до поліпшення конкурентноздатності. У та­кий спосіб відбувається послаблення банківської системи.

Обслуговування державного боргу - це комп­лекс заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, погашення позик, випла­ти процентів за ними, уточнення і зміни умов по­гашення випущених позик, визначення умов і по­рядку випуску нових державних цінних паперів.

Обслуговування державного боргу здійснюєть­ся Міністерством фінансів України через банків­ську систему. Для фінансування витрат по роз­міщенню, виплаті доходу і погашенню боргових зобов’язань уряду України у складі Державного бюджету створюється фонд обслуговування дер­жавного внутрішнього боргу. У цей фонд зарахо­вуються кошти у розмірі 50% одержаних від приватизації майна державних підприємств.

Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

В умовах значного державного боргу держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Рефінансування може використовуватися і при обслуговуванні зовнішнього боргу за умови, що репутація країни на міжнародному фінансовому ринку, а також економічна та політична стабіль­ність не викликатимуть сумніву.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішньо­го боргу визначається коефіцієнт обслуговування.

Для зовнішнього боргу він обчислюється як відношення всіх платежів по заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в про­центах.

Сприятливим рівнем обслуговування прийнято вважати значення коефіцієнта обслуговування на рівні 25%.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структуру, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно з затвердженням Державного бюджету України.

Джерелами погашення зовнішнього боргу є:

- бюджет;

- золотовалютні резерви;

- кошти, отримані від приватизації державного майна;

- нові запозичення.

Світовий досвід показує, що погашення за­боргованості здійснюється переважно за допо­могою конвертації боргу в акції підприємств. В Україні при обслуговуванні державної забор­гованості перевага надається новим запози­ченням.

Методами управління державним боргом є:

- конверсія;

- консолідація;

- уніфікація;

- обмін облігацій;

- анулювання позики.

Конверсія - це зміна доходності позики (як правило у бік зниження процента).

Консолідація - збільшення строків випущеної раніше позики.

Уніфікація позик - це об'єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.

Обмін облігацій — кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення позики, як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик вико­ристовують тільки на обслуговування випущених раніше позик. Щоб подолати таку фінансову си­туацію, Уряд оголошує про відстрочення погашен­ня позики. Цей метод відрізняється від консоліда­ції тим, що переносяться не тільки строки пога­шення а й припиняється виплата доходів (при консолідації позик власники облігацій продовжу­ють отримувати свій дохід).

Анулювання боргів — держава повністю відмовляється від зобов'язань по боргах, що може бути зумовлено її фінансовою неспро­можністю (банкрутством або політичними моти­вами).

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття «державний кредит».

2. Охарактеризуйте форми державного кредиту.

3. Назвіть суб'єктів державно-кредитних відносин.

4. Чим зумовлена необхідність державного кре­диту?

5. Які функції виконує державний кредит?

6. Дайте визначення поняття «державний борг».

7. Проаналізуйте причини утворення державного боргу в Україні.

8. Які показники оцінки державного боргу Ви знаєте?

9. Назвіть причини утворення зовнішнього держав­ного боргу. Які наслідки для економіки України має зовнішній державний борг?

10. Проаналізуйте короткострокові та довгостро­кові наслідки державного боргу.

11. Дослідіть основні засоби обслуговування дер­жавного боргу. Які граничні показники державного боргу та обслуговування державного боргу прийняті в Україні?

12. Охарактеризуйте основні методи управління державним боргом.

Дата добавления: 2014-01-07