Кровотворна система

Перші вогнища кровотворення у ембріона людини з'являються на 3-му тижні внутрішньоутробного життя у кров'яних острівцях, розміщених у стінці жовткового мішка. Периферичні клітини цих острівців пізніше перетворюються на ендотелій судин, а центральні клітини, округлюючись і звільняючись від синцитіального зв'язку, — на первинні клітини винним еритробластам — мегалобластам, що є основними клітинними елементами крові в ранній період внутрішньоутробного розвитку. Цей перший нетривалий період гемопоезу дістав назву стадії ангіобласту, або періоду позаембріонального кровотворення.

Таким чином у процесі розвитку ембріона кровотворення властиве всій мезенхімі плода, стає функцією спеціалізованих органів (печінки, селезінки, кісткового мозку, лімфатичних вузлів). У них відбувається дальша диференціація стовбурової кровотворної клітини з появою окремих паростків кровотворення (еритро-, грануло-, лімфо-, моно- і тромбоцитопоезу).

У новонародженої дитини відбувається кровотворення в кістковому мозку всіх кісток. Коли минає півроку, починається часткове перетворення кісткового мозку на жировий. У 12—15-річ-ному віці кровотворення зберігається тільки в кістковому мозку плоских кісток, ребер, у тілах хребців, а також у мозку прокси­мальних кінців плеча і передпліччя, тобто встановлюються співвідношення, характерні для дорослих людей.

На 4—5-му тижні внутрішньоутробного розвитку жовтковий мішок атрофується і центром кровотворення стає печінка. З ендо­телію капілярів печінки утворюються мегалобласти, а з ме­зенхіми, що оточує їх, — первинні кров'яні клітини, які дають початок вторинним еритробластам, гранулоцитам, мегакаріо­цитам. Цей період називають стадією печінкового кровотворення.

Кровотворна діяльність печінки інтенсивно розвивається з 5-го місяця внутрішньоутробного життя плода, пізніше вона ослаблю­ється і на час народження дитини майже зовсім припиняється. Тоді в гемопоез включається селезінка і дещо пізніше — лімфатичні вузли. Червоний кістковий мозок закладається на 3-му місяці внутрішньоутробного життя плода, наприкінці його він уже є основним органом кровотворення (схема 1).

Схема 1. Схема кровотворення

Материнська клітина міслопоезу

І І	1 І і
Мієлобласт | Монобласт	Проеритробласт І Мегакаріобласт | Лімфобласт
І і	1 1 і
Проміслоцит І Промоноцит 1	Еритробласт і Промегакаріоцит || Пролімфоцит
1 І	11 і
Мієлоцит 1 Моноцит 1	Нормоцит Мегакаріоцит Лімфоцит
І
Метамієлоцит	•
Паличко- і сегменто-яяерні гранулоцити

Місцем утворення лімфоцитів після народження дитини є лімфа­тична система, до якої належать лімфатичні вузли, селезінка, групові та поодинокі лімфатичні фолікули кишок та інші скуп­чення лімфоїдної тканини.

У процесі росту і розвитку дітей відбуваються своєрідні кількісні і якісні зміни крові. Дитячий вік за гематологічними показниками умовно поділяють на три періоди: новонароджені, діти грудного і діти старшого віку. Між періодами є істотні відмінності.

Дляновонароджених характерні такі зміни еритроцитів: анізоцитоз (різна величина еритроцитів), поикілоцитоз (різна форма еритроцитів), поліхроматофілія (різне забарвлення ерит­роцитів), збільшена кількість ретикулоцитів (молодих форм ери­троцитів із зернистістю); наявність нормобластів (молодих форм еритроцитів з ядром), особливо у перші дні життя.

Периферична кров у здорових новонароджених характеризує­ться підвищеною кількістю еритроцитів і гемоглобіну, особливо протягом першої доби життя. Кількість еритроцитів першого дня становить 5,38 • 10^і2 — 7,2 • 10¹² в 1 л, у середньому — 5,46 ■ 10¹² віл, рівень гемоглобіну — 180—240 г/л. У перші 3—4 дні кількість еритроцитів і рівень гемоглобіну майже не змінюються. Під кінець 1-го тижня життя дитини починається поступове зме­ншення кількості еритроцитів і зниження рівня гемоглобіну. На­прикінці 1-го місяця життя кількість еритроцитів дорівнює 4,5— 4,6 • 10¹² віл, рівень гемоглобіну 150—166 г/л. Кольоровий показник залишається в межах 1,0 протягом усього періоду ново-народженості.

Анізоцитоз і поліхроматофілія у дітей грудного віку виражені помірно і спостерігаються у перші 2 міс життя. Зустрічаються поо­динокі нормобласти. Ретикулоцитів у середньому 5—6% (табл. 5).

Кількість лейкоцитів у новонароджених дітей першої доби досягає 10—30 -10 віл, пізніше дещо зменшується, а починаю­чи з 2-го тижня становить 10—12,4 • 10⁹ б 1 л із значними індивідуальними відхиленнями.

У період новонародженості завжди можна помітити помірний зсув ядерної формули нейтрофілів уліво.

Протягом перших днів життя дитини відбуваються характерні зміни в лейкоцитарній формулі. Кількість нейтрофілів, що під час народження становить 60—66% загальної кількості лейкоцитів, починає швидко зменшуватися, а кількість лімфоцитів (під час народження — 16—34%), навпаки, збільшуватися. На 5—6-й день життя криві нейтрофілів і лімфоцитів перехрещуються («перший перехрест»), і наприкінці 1-го місяця кількість перших досягає 25—30%, а других — 55—60%. Переважаюча кількість лімфоцитів над нейтрофілами спостерігається до 5—6 років, коли настає «другий перехрест», тобто вирівнювання кількості

Табліщя 5. Основні показники крові у дітей раннього віку

Показник	Діти
новонароджені	грудного віку	після 1 року
Рівень гемоглобіну, ммоль/л (г %)	170—240 г/л	110—120 г/л	125—140 г/л
Кількість еритро­цитів ВІЛ	4,5—75 ■ 10"	3,5-^ • 10"	4,3—5 • 10"
Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), мм/год	2—3	3—5	4—10
Кількість лейко­цитів ВІЛ	10—30 • 10^у	10—11 • 10^у	6—8 • 10^у
Нейтрофіли, %	60—70	15—40.	Поступове збільшення до 60
Лімфоцити, %	20—30	55—75	Поступове змен­шення до 35
Кількість тромбо­цитів ВІЛ	240—250 • 10^у	200—300 • 10^у	200—300 ■ 10^у

нейтрофілів і лімфоцитів, після якого лейкоцитарна формула посту­пово наближається до формули дорослих людей.

Кількість тромбоцитів у перші години життя становить 200 • 10⁹ — 250 • 10⁹ в 1 л, у середньому 219 • 10⁹ в 1 л. Протягом 1 -го тижня середня кількість тромбоцитів дещо знижується — до 162—178 10 в 1 л, а далі знову підвищується до початкової ве­личини наприкінці 2-го тижня життя, досягаючи цифр, характер­них для дорослих людей, — 120^00 • 10⁹ в 1 л. У дітей віком 10—12 днів майже завжди пластинки бувають неоднакової вели­чини (анізоцитоз пластинок) і форми. Відносно часто зустріча­ються гігантські форми, що погано забарвлюються.

Динаміка змін кровотворної системи дитини протягом першо­го року життя не така інтенсивна, як у період новонародження. Кровотворна система має надзвичайну лабільність, зумовлену недосконалістю регулювальної функції кори великого мозку, що характерно для дітей раннього віку.

Зміни складу крові у немовлят виражені менше, ніж у ново­народженого. Зниження рівня гемоглобіну і кількості еритро­цитів, що починається в період новонародженості, триває до 5— 6-місячного віку у всіх здорових дітей, яких правильно годують і які живуть у добрих умовах. У цьому віці вміст гемоглобіну змен­шується до 111—130 г/л, кількість еритроцитів — до 4—4,5 • 10¹² в 1 л, і на цьому рівні вони звичайно залишаються до кінця 1-го року життя.

Зниження рівня гемоглобіну і кількості еритроцитів у дитини грудного віку слід вважати, за даними О.Ф.Тура (1958), фізіологічним явищем. Зазначимо, однак, що різні захворювання, неправильне вигодовування, нестача свіжого повітря, негігієнічні умови життя можуть різко посилити цей фізіологічний процес і призвести до розвитку патологічного недокрів'я.

Кількість лейкоцитів і лейкоцитарна формула у дітей 1-го року життя характеризуються значними коливаннями. Спостерігається тенденція до зменшення у периферичній крові загальної кількості лейкоцитів, яка в середньому становить 10—11 • 10⁹ в 1 л. Кількість еозинофілів становить 1,3—5,5%, а середня кількість тромбо­цитів у дітей грудного віку — 200—300 • 10⁹ в 1 л.

У віці від 1 року до 5 років кровотворення стабілізується, поступово набуваючи характерних рис дорослих людей. Виразно збільшується рівень гемоглобіну і кількість еритроцитів, посту­пово наближуючися до цифр дорослої людини. Кольоровий пока­зник дорівнює 0,85—0,95.

Загальна кількість лейкоцитів у дитини з віком дещо зменшу­ється, кількість нейтрофілів поступово збільшується, а лімфо­цитів і моноцитів — зменшується. У периферичній крові зника­ють пластичні клітини. Швидкість осідання еритроцитів у новона­роджених дітей становить близько 2 мм/год, у дітей грудного віку — 4—8 мм/год, у старших дітей — 4—10 мм/год і в дорослих — 5— 8 мм/год (за методом Панченкова).

Кількість крові у дітей відносно маси тіла з віком зменшуєть­ся. У новонароджених вона залежить від початкової маси тіла, зросту, часу перев'язування пуповини, а також від індивідуальних особливостей. Загальна кількість крові в них становить у серед­ньому 14,7% маси тіла, у дітей грудного віку — 10,9%, у дітей від 6 до 16 років — близько 7% і в дорослих — 5—5,6% маси тіла.

Згортання крові. Початок згортання крові у новонароджених дітей приблизно такий самий, як у дорослих людей, тобто 4,5—6хв, проте закінчення — 9—10 хв. За умови різко вираженої жовтя­ниці новонароджених згортання крові може бути сповільненим. У дітей грудного віку, дітей старших вікових груп згортання крові закінчується протягом 4—5,5хв, тобто приблизно в межах норми дорослих людей.

Хімічний склад крові у здорових дітей досить постійний і порівняно мало змінюється з віком. У здорових дітей грудного віку максимальна осмотична стійкість еритроцитів дорівнює 0,36—0,4% ИаС, мінімальна — 0,48—0,52% У дітей старшого віку максимальна резистентність дорівнює 0,36—0,4%, мінімальна — 0,44—0,48%.

4. ОРГАНИ ТРАВЛЕННЯ

Ротова порожнина у новонародженого і дитини на 1-му році життя відносно мала, язик, як на цей вік, дещо більших розмірів, піднебіння сплощене. Слизова оболонка ротової по-

рожнини ніжна, сухувата, багата на кровоносні судини, дуже уразлива. Секрецію слини забезпечують піднижньощелепні, під'язикова, білявушна і численні дрібні залози (губні, щічні, піднебінні, язикові, горлові). Залози функціонують з перших днів життя дитини, проте у перші 3 міс секреція слини незнач­на. З 3—6-го місяця вона посилюється, спостерігається фізіологічна слинотеча, оскільки у дитини ще не виробилася здатність ковтати слину. Кількість слини збільшується за умо­ви змішаного, а особливо штучного вигодовування дитини. Виділяється вона рефлекторно, залежить від подразнення сли­зової оболонки і діяльності мозкових центрів. У ротовій поро­жнині в основному здійснюється механічна обробка їжі і фор­мується харчова грудка, яка під час ковтання транспортується у напрямі до стравоходу. Слина містить фермент амілазу (птіалін), що розщеплює вуглеводи (полісахариди). Розчинені у слині хімічні речовини їжі впливають на реакцію ротової порожнини, яка тісно пов'язана з харчовим центром. Най­частіше реакція слини лужна. Лізоцим, що міститься в ній, забезпечує бактерицидні властивості і запобігає карієсу зубів.

Дитина перших місяців життя приймає їжу тільки внаслідок ссання — складного вродженого безумовного рефлексу. Для акту ссання велике значення мають добре виражені жирові тіла щік, валикоподібні стовщення на яснах, поперечні складки на сли­зовій оболонці губ. Акт ссання складається з трьох фаз: аспірації, здавлювання соска, проковтування молока.

У фазі аспірації дитина щільно охоплює губами грудний сосок і частину кружальця грудей матері. Язик притискується до піднебіння, нижня частина його опускається, що сприяє створенню в ротовій порожнині від'ємного тиску, розслаблен­ню м'язів кружальця грудей та активному розкриттю молочної протоки.

У фазі здавлювання соска завдяки активній роботі язика і м'я­кого піднебіння молоко надходить з грудної залози в ротову по­рожнину. Третя фаза — проковтування Молока.

В акті ссання беруть участь також нижня щелепа і м'язи об­личчя. Цей акт підкріплюється ще й умовними рефлексами. Спілкування з матір'ю під час годування груддю, запах молока, вигляд пляшечки з молоком у разі штучного вигодовування є умовними подразниками, що відіграють важливу роль у процесі надходження і засвоєння їжі.

У разі недоношеності, пологових травм, вад розвитку, захво­рювань дитини (нежить, кашель, задишка, запальні процеси в ротовій порожнині тощо) акт ссання утруднюється, дитина ссе мляво, плоскі, втягнуті грудні соски матері перешкоджають нормальному акту ссання. Недоношеність 29 і менше тижнів, важкі ураження центральної нервової системи супроводжуються відсутністю рефлексів ссання і ковтання.

Стравохід у дітей різного віку має лійкоподібну форму. Стравохідні залози не досить розвинені, у перші місяці їх майже немає. Слизова оболонка стравоходу ніжна, багата на судини, еластична тканина і м'язовий шар розвинені слабко. Довжина стравоходу у новонародженого становить близько 10 см, в од­норічної дитини — 12 см, у віці 5 років — 16 см, 10 років — 18 см, у підлітків досягає 25 см. Вона дорівнює приблизно половині довжини тулуба новонародженого і чверті — дорослого. Відстань від зубів до вхідної частини шлунка приблизно становить 1/5 довжини тіла плюс 6,3 см. Ці дані мають практичне значення для визначення довжини зонда, потрібного для взяття шлункового вмісту, промивання шлунка.

Шлунок — найбільш розширена частина травного каналу, в якій харчові речовини зазнають механічної та хімічної обробки і перетворюються в напіврідкий гомогенізований хімус, що надхо­дить у дванадцятипалу кишку. Форма шлунка змінюється залеж­но від віку дитини, кількості вмісту, функціонального стану са­мого шлунка та органів, що оточують його, режиму харчування. У новонародженого шлунок круглий, до 1 року набуває довгастої форми, до 7—11 років — схожості за формою на шлунок дорос­лого. Умовно розрізняють форми гачка і рога. Місткість шлунка у новонародженого — 30—35 мл, у віці 3 міс — 100 мл, в 1 рік — 250—300 мл, у 2 роки — 300—400 мл, у 8 років — 1020 мл.

На 1-му році життя шлункових складок немає або вони мало контуруються, у 5—6 років вони рельєфні, можуть стикатись од­на з одною. Вони складаються з кількох видів клітин. Головні ендокриноцити виділяють пепсиноген та хімозин, містять кислу фосфатазу, парієтальні ендокриноцити округлої форми — Н*-іони, шийкові мукоцити — мукоїдний секрет, додаткові мукоцити — сульфатовані глікозаміноглікани, аргентафінні клітини — попередник серотоніну, С-клітини — гастрин. Соляна кислота активізує пепсиноген, гастрин, стимулює утворення гормону сек­ретину, справляє бактерицидну і бактеріостатичну дію. Кількість келихоподібних клітин і залоз на одиницю поверхні слизової оболонки у дітей грудного віку менша, ніж у дорослого. Гістологічна диференціація шлунка триває до кінця 2-го року життя.

У дітей грудного віку протеолітична активність шлункового соку на третину менша, а показники загальної кислотності в 2,5— З рази нижчі порівняно з дорослими Шлунковий сік немовляти містить соляну кислоту, пепсин, гастриксин, катепсин, сичуговий фермент, ліпазу, молочну кислоту, натрію хлорид, фосфор, мікроелементи, лізоцим і муцин. Відразу після народження вміст шлунка лужний, рН 6,5—8. Через 4—5г він стає кислим, що пояснюється впливом гастриксину материнської крові, який пе­рейшов до організму дитини трансплацентарно. Після швидкого постнатального підвищення кислотність шлункового вмісту з 8-го дня життя зменшується, а після 1 року знову підвищується. У старших дітей рН шлункового вмісту 1,0—2,0.

Концентрація вільної соляної кислоти в шлунковому секреті новонародженого становить 0,5 ммоль/л, показник загальної кис­лотності — 2,8 ммоль/л, до кінця 2-го міс життя — відповідно 4,5 і 10 ммоль/л, до одного року — 10 і 21 ммоль/л. Діти, які перебу­вають на грудному вигодовуванні, мають найнижчі показники кислотності, на штучному — дещо вищі. У здорових дітей стар­шого віку кількість вільної соляної кислоти перебуває в межах від 0 до 40 ммоль/л, загальна кислотність від 12 до 80 ммоль/л. Кислотність шлункового вмісту становить 0,58—2,75 мекв/л. Дебіт-година вільної соляної кислоти в стимульовану фазу сек­реції залежить від подразника. Вона становить 1,1—2,8 мекв/л після приймання капустяного соку або м'ясного бульйону і 1,2— 4,25 мекв/л — після введення гістаміну.

Основні функції шлунка — секрето- і кислотоутворення — в онтогенезі зростають нерівномірно. Кількість шлункового соку у дітей старшого віку підвищується в 3,4 разу порівняно з молод­шими, а показники загальної кислотності — лише в 1,9 разу. Ак­тивність пепсину шлункового соку у дітей першого року життя становить 2—32 од., у дітей старшого віку — 16—32 од. Дія пеп­сину виявляється за умови рН 1,5—2,0, гастриксину — 3,2—3,5 (табл. 6).

Таблиця 6. Деякі показники активності ферментів і секреції шлункового соку у дітей

(після стимуляції гістаміном)

Показники шлунко­вого соку	Вік
До 1 міс	б міс	12 міс	1—3 роки	4—6 років	7—11 років	12—14 років
Кількість годин, мл/год	3^»	6—12	15—20	25^40	40—50	50—80	90—110
Дебіт-година НСЬ, ммоль/год	0,01	0,01	0,02	0,05	0,1	0,15	0,15
Дебіт-година пепсину, мг/год	0,04	0,2	0,25	0,3	0,3	0,4	0,5

Шлунок міститься у лівому підребер'ї, воротар — поблизу се­рединної лінії живота. У дитини 1-го року життя спостерігається горизонтальніше положення шлунка. Під впливом наповнення

їжею і заковтування повітря під час ссання (фізіологічна аеро­фагія) він легко змінює свою форму.

Рухова функція шлунка складається з перистальтичних рухів і періодичних змикань і розмикань воротаря. У грудному віці нерідко спостерігається його спазм, що виявляється блюванням фонтаном, під час якого кількість блювотних мас перевищує вміст одноразово виссаного молока.

У разі вигодовування грудним молоком шлунок спорожняє­ться через 2—3г, коров'ячим молоком — через 3—4 год. Вода затримується у шлунку близько 1—1,5 год. Білки та жири галь­мують випорожнення шлунка. Тому у разі грудного вигодову­вання оптимальні проміжки між прийманням їжі становлять 3— 3,5 год.

І.П.Павлов виділив дві фази секреторної діяльності шлунка: рефлекторну і нервово-хімічну. Тепер виділяють і третю фазу, яку називають кишковою фазою шлункової секреції, що зумов­люється гальмівною дією кишкових ферментів.

Шлункове травлення складається з двох фаз: 1) звурджування молока і 2) розщеплення і перетравлювання казеїну. Звурджуван­ня молока відбувається за участю сичугового ферменту. На відміну від коров'ячого, грудне молоко звурджується дрібними ніжними пластівцями. Воно містить емульсований жир і багато ліпази, тому близько 50% жиру грудного молока розщеплюється у шлунку.

У шлунку відбувається обмежене всмоктування води, солей, глюкози і продуктів часткового розщеплення білка, основної клітинної маси крохмалю до мальтози, руйнування клітинних оболонок. Гідроліз усіх харчових речовин завершується у тонкій кишці.

Кишки дитини грудного віку відносно довші, ніж дорослого, вони в 6 разів перевищують довжину її тіла (у дорослого в 4 рази). Більша довжина кишок буває у дітей підвищеного жив­лення, у хворих на рахіт (унаслідок атонії). Слизова оболонка кишок ніжна, багата на ворсинки, кровоносні судини, клітинні елементи. Лімфатичні вузли розвинені. Сліпа кишка і червоподібний відросток рухомі, легко зміщуються, тому діагностувати апендицит у дітей важче. Низхідний відділ товстої кишки довший, ніж висхідний. У дітей перших місяців життя часто спостерігається закреп. Пряма кишка відносно довга, має слабко фіксовані слизову і підслизову оболонки, що сприяє ви­падінню її у разі патологічних процесів.

Кишки дитини виконують травну, рухову і всмоктувальну функції. У них відбуваються порожнинне, мембранне (при­стінкове) травлення і всмоктування. У процесі травлення беруть участь секрети підшлункової залози, печінки і кишкового соку.

Останній містить ентерокіназу, ерипсин, амілазу, дисахаридази (лактаза, мальтаза, інвертаза), у старших дітей — і ліпазу. Киш­ковий сік немовляти має слабко кислу або нейтральну реакцію, згодом — лужну. Активність і сила перетравлювання ферментів кишкового соку з віком зростають.

Рухова функція (моторика) кишок складається з маятнико­подібних рухів їх у довжину і перистальтичних рухів. їжа в киш­ках переміщується і просувається в напрямку до відхідника (ануса). У товстій кишці відбуваються антиперистальтичні рухи, що формують калові маси. У немовлят енергійніша моторика кишок сприяє рефлекторній дефекації, яка з кінця 1-го року життя стає довільною.

Усмоктування харчових речовин у кишках є найважливішою функцією травного каналу. Білки всмоктуються у вигляді амінокислот, найінтенсивніше — в дванадцятипалій кишці. У новонароджених і дітей з алергічними захворюваннями можуть усмоктуватися і нерозщеплені білки. Перетравлювання і всмок­тування жиру у формі жирних кислот найінтенсивніше відбува­ються у порожнині кишки. Вуглеводи засвоюються у вигляді мо­носахаридів. Глюкоза повністю всмоктується у процесі її прохо­дження по дванадцятипалій кишці і на протязі 100 см порожньої кишки. У тонкій кишці всмоктуються вітаміни, мінеральні речови­ни. Кальцій і залізо переважно абсорбуються в дванадцятипалій і проксимальному відділі порожньої кишки, магній — на всьому протязі тонкої кишки. У товстій кишці в основному всмоктуються фосфор, основи, частково вода, формуються калові маси. У дітей грудного віку у товстій кишці переважають процеси бродіння.

Час проходження їжі через кишки у новонародженого стано­вить 4—18 год, у немовлят — близько 1 доби. Тривалість кишко­вого перетравлювання у разі штучного вигодовування наближає­ться до 2 діб.

Кишковий епітелій у немовлят має підвищену проникність для мікроорганізмів, продуктів неповного розкладання їжі. Особ­ливістю кишок дітей є відносно слабка, але довга брижа, що створює сприятливі умови для розвитку інвагінації.

Кишки у новонародженого стерильні, але вже на першу добу життя вони заселяються кишковою паличкою, ентерококом, дріжджовою флорою, рідше стрептококом. У разі грудного виго­довування в кишках переважають В.Біфідум, лакто-бактерії, штучного — В.Колі.

У верхньому відділі тонкої кишки є невелика кількість мікроорганізмів, шлунок майже стерильний. Нормальна кишкова флора створює імунологічний бар'єр і антагонізм щодо патоген­них мікроорганізмів, бере участь у кишковому перетравлюванні залишків їжі, у синтезі вітамінів і ферментів.

Останній містить ентерокіназу, ерипсин, амілазу, дисахаридази (лактаза, мальтаза, інвертаза), у старших дітей — і ліпазу. Киш­ковий сік немовляти має слабкокислу або нейтральну реакцію, згодом — лужну. Активність і сила перетравлювання ферментів кишкового соку з віком зростають.

Рухова функція (моторика) кишок складається з маятнико­подібних рухів їх у довжину і перистальтичних рухів. їжа в киш­ках переміщується і просувається в напрямку до відхідника (ануса). У товстій кишці відбуваються антиперистальтичні рухи, що формують калові маси. У немовлят енергійніша моторика кишок сприяє рефлекторній дефекації, яка з кінця 1-го року життя стає довільною.

Усмоктування харчових речовин у кишках є найважливішою функцією травного каналу. Білки всмоктуються у вигляді амінокислот, найінтенсивніше — в дванадцятипалій кишці. У новонароджених і дітей з алергічними захворюваннями можуть усмоктуватися і нерозщеплені білки. Перетравлювання і всмок­тування жиру у формі жирних кислот найінтенсивніше відбува­ються у порожнині кишки. Вуглеводи засвоюються у вигляді мо­носахаридів. Глюкоза повністю всмоктується у процесі її прохо­дження по дванадцятипалій кишці і на протязі 100 см порожньої кишки. У тонкій кишці всмоктуються вітаміни, мінеральні речови­ни. Кальцій і залізо переважно абсорбуються в дванадцятипалій і проксимальному відділі порожньої кишки, магній — на всьому протязі тонкої кишки. У товстій кишці в основному всмоктуються фосфор, основи, частково вода, формуються калові маси. У дітей грудного віку у товстій кишці переважають процеси бродіння.

Час проходження їжі через кишки у новонародженого стано­вить 4—18 год, у немовлят — близько 1 доби. Тривалість кишко­вого перетравлювання у разі штучного вигодовування наближає­ться до 2 діб.

Кишковий епітелій у немовлят має підвищену проникність для мікроорганізмів, продуктів неповного розкладання їжі. Особ­ливістю кишок дітей є відносно слабка, але довга брижа, що створює сприятливі умови для розвитку інвагінації.

Кишки у новонародженого стерильні, але вже на першу добу життя вони заселяються кишковою паличкою, ентерококом, дріжджовою флорою, рідше стрептококом. У разі грудного виго­довування в кишках переважають В.Біфідум, лакто-бактерії, штучного — В.Колі.

У верхньому відділі тонкої кишки є невелика кількість мікроорганізмів, шлунок майже стерильний. Нормальна кишкова флора створює імунологічний бар'єр і антагонізм щодо патоген­них мікроорганізмів, бере участь у кишковому перетравлюванні залишків їжі, у синтезі вітамінів і ферментів.

Дата добавления: 2014-01-07