Роки вкладання] : (Номінальна вартість + Поточна курсова вартість) / 2

Ринкова ціна акції — Ціна придбання акції (емісійна

Методи визначення дохідності та оцінки ризику цінних паперів

Інвестиційні операції комерційних банків мають свої особливос­ті у порівнянні з іншими активними операціями. Оскільки вкладен­ня здійснюються, як правило, на тривалий термін, необхідно вміти чітко прогнозувати прибутки чи збитки. Інвестиційний прибуток комерційного банку складається з двох частин: дивідендних і відсот­кових виплат, обіцяних емітентом, а також курсової різниці, яка виникає внаслідок спекулятивних або арбітражних угод.

Найрозвинутішими об'єктами інвестування в цінні папери є ак­ції й облігації.

В основі визначення дохідності акцій лежать два фактори: одер­жання дивіденду і можливість реалізувати акцію на фондовому рин­ку за ціною, що перевищує ціну придбання. Оцінка дохідності акцій проводиться за такими показниками:

Дивідендний дохід = Дивіденди на одну акцію / Дохід на акцію; Цінність акції = Ринкова ціна акції/ Дохід на акцію;

Рентабельність акції = Дивіденди на одну акцію / Ринкова ціна акції;

Коефіцієнт котирування акції = Ринкова ціна акції/ Облікова ціна акції;

Абсолютний розмір додаткового доходу (збитку) —

чи ринкова);

Сукупний дохід = Дивідендний дохід + Додатковий дохід (збиток). Мірою дохідності облігацій є номінальна ціна, яка фіксується на бланку. Дохідність облігації визначається такими чинниками: наго­родою за видану емітенту позику (купонними виплатами) та різни­цею між цінами погашення та придбання паперу. До показників доходу та дохідності відносять такі показники:

Поточна прибутковість = Річний відсотковий прибуток/

Поточний ринковий курс облігації;

Купонна прибутковість = Купонний прибуток / Номінальна

Реальна прибутковість = [Річний відсотковий прибуток +

+ (Номінальна вартість — Поточна курсова вартість) /

Для оцінки інвестицій можуть бути використані п'ять методів, які об'єднуються в дві групи: методи, які базуються на використанні концепції дисконтування, та методи, які не припускають викорис­тання концепції дисконтування.

До першої групи методів відносять:

> метод чистої поточної вартості (NPV), який засновано на визначенні різниці між сумою грошових надходжень (грошових по­токів і відтоків), породжуваних реалізацією інвестиційного проекту і дисконтованих до поточної їх вартості, і суми дисконтованих поточ­них вартостей усіх витрат (грошових потоків і відтоків), необхідних для реалізації цього проекту. Якщо чиста поточна вартість проекту додатна, то проект варто вважати проблемним;

> метод розрахунку рентабельності інвестицій — це метод роз­рахунку показника РІ, який дозволяє визначити, в якій мірі збіль­шиться дохід інвестора в розрахунку на одну гривню інвестицій. При виборі інвестиційних проектів приймають до уваги таке: якщо РІ > 1 — проект варто прийняти, РІ < 1 — проект варто відхилити, РІ = 1 проект ні прибутковий, ні збитковий, тобто його виконання проблематичне;

> метод розрахунку внутрішньої норми прибутку (ІRR) предста­вляє собою розрахунок рівня окупності коштів, спрямованих на ін­вестування, визначає норму рентабельності інвестиції. ІКК дозволяє знайти граничне значення коефіцієнта дисконтування, який розді­ляє інвестиції на вигідні та невигідні. Для цього ІRR порівнюють з рівнем окупності вкладень, який обирається як стандартний: якщо ІКК більше стандартного значення - проект прийнятний, якщо мен­ше - проект неприйнятний, якщо досягнуто рівняння - можливо прийняття будь-якого рішення.

До другої групи методів відносять:

> метод розрахунку періоду окупності інвестицій (РР) міститься У визначенні того терміну, який знадобиться для відшкодування пе­рвісних інвестицій. Цей метод можливо використовувати, якщо ін­вестиційні проекти мають однаковий термін життя, усі проекти при­пускають разове вкладання інвестицій і після завершення вкладання коштів інвестор отримує однакові річні надходження протягом всього періоду життя інвестиційних проектів. До недоліків методу відно­сять: ігнорування цінності грошей у часі та існування грошових надходжень після закінчення терміну окупності;

> метод визначення ефективності інвестицій (АRR) не враховує тимчасової складової грошових потоків, орієнтований на оцінку се­редньої норми прибутку на інвестиції.

Очікуваний прибуток банку обчислюється з урахуванням чистої прибутковості або прибутковості у взаємозв'язку з іншими чинника­ми, що впливають на прибутковість цінних паперів.

При здійсненні інвестиційних операцій менеджмент банку пови­нен зосередити свою увагу на аналізі ризиків, як притаманні даному виду діяльності. За своєю суттю інвестиційний ризик — це ризик втрати вкладеного капіталу та очікуваного доходу. Ризики, що вини­кають у процесі проведення операцій з цінними паперами, можна розділити на дві групи: системні та несистемні.

До системних відносять ризики, які пов'язані із загальноеконо­мічною і політичною ситуацією в країні і впливають на всі інвести­ційні вкладення. Розглянемо основні ризики, які можна віднести до групи системних ризиків:

> політичний ризик — це можливість виникнення збитків або скорочення прибутків внаслідок змін у політичній ситуації в країні. Загострення політичної ситуації, нестабільність в країні призводять до зниження активності фондового ринку і значним коливанням цін на цінні папери;

> процентний ризик - це ризик зміни процентних ставок. Рівень процентних ставок змінюється під впливом попиту та пропозиції на грошові ресурси, причому при підвищенні процентних ставок зни­жуються ринкові ціни раніше емітованих цінних паперів і навпаки при зниженні процентних ставок ціни на цінні папери підвищують­ся. Процентний ризик найхарактерніший для облігацій;

> ризик інфляції — це загроза знецінення доходів, отриманих у результаті проведення операцій з цінними паперами. В комерційно­му банку необхідно порівнювати очікуванні доходи від операцій з цінними паперами з темпом інфляції. У періоди, коли прогнозуєть­ся збільшення інфляції, рекомендується проводити операції з корот­костроковими фінансовими інструментами або з цінними паперами з плаваючою ставкою;

> валютний ризик - це ймовірність втрат внаслідок короткостро­кового або довгострокового коливання курсів валют. Коливання курсів обумовлено зміною попиту та пропозиції на грошовому ринку, в свою чергу ці зміни призводять до змін вартості цінних паперів та інші.

Несистемні ризики - це ризики, пов'язанні з конкретним цінним папером. До них відносять:

> ризик ліквідності - це ризик, який пов'язано з можливістю або неможливістю швидко і з найменшими втратами реалізувати цінні папери на ринку. Рівень ліквідності цінного паперу може змі­нюватися, тому необхідно постійно відстежувати динаміку ринкових цін та об'єми операцій на фондовому ринку;

> кредитний ризик можна визначити як ризик того, що емітент цінних паперів не зможе повністю та в строк виплатити проценти або повернути борг. При управлінні кредитним ризиком особливу увагу приділяють аналізу фінансового стану емітента. Кредитний ризик при­таманний більшості цінних паперів, але боргові цінні папери централь­них органів виконавчої влади вважаються безризиковими;

> селективний ризик — ризик неправильного вибору цінних папе­рів для інвестування. Вибір цінного паперу повинен ґрунтуватися на фундаментальному аналізі (оцінці ефективності роботи емітента) і технічному аналізі (аналіз динаміки курсів, попиту і пропозиції на ринку, динаміки обсягів операцій з купівлі-продажу цінних паперів);

> операційний (технічний) ризик виникає через можливість збою обладнання при обробці інформації, пов'язаної із цінними папера­ми. Зростання автоматизації призводить до зростання залежності від технологічного забезпечення. Для зниження операційного ризику створюють резервні копії інформації, дублюючі операційні системи;

> часовий ризик - це ризик придбання або продажу цінного папера в незручний час, що призводить до втрат інвестора. Часовий ризик проявляється при сезонних і циклічних коливаннях.

Окрім перелічених, є багато інших ризиків, які впливають при проведенні операцій з цінними паперами. Управління ризиками — одна з основних складових інвестиційного процесу. Банк-інвестор повинен постійно оцінювати ризики своїх інвестицій з метою фор­мування оптимального портфеля цінних паперів за умови виконан­ня нормативних вимог НБУ.

З метою обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного із здій­сненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу ін­вестора, Національний банк встановив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н₁₁), норматив загальної суми інвестування (Н₁₂).

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною уста­новою (Н₁₁) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Він визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання ак­цій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н₁₁ не має переви­щувати 15 відсотків.

Норматив загальної суми інвестування встановлюється для об­меження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юри­дичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей нор­матив характеризує використання капіталу банку для придбання ак­цій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи. Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нор­мативу Н_І2 не має перевищувати 60 відсотків.

Дата добавления: 2014-01-07