Концепція службової кар’єри людини в соціології праці

Як відзначають соціологи, в останні два десятиліття в літературі і практиці почали відкрито говорити про проблеми, пов’язані з кар’єрою людей у матеріальній, духовній і політичній сферах.

Кожний працюючий має сам для себе визначити, чого він хоче й чи є для цього “хочу” моральні, професійні чи правові підстави. Звичайно, як відзначають вчені, така позиція може мати необгрунтований характер, тому що людина із завищеною самооцінкою може потребувати значно більше, ніж того варті її вміння і т.ін. Проте такі випадки зустрічаються досить рідко: об’єктивний хід розвитку організації й суспільства, як правило, таких людей відсуває на віддалені сфери життєдіяльності людської спільності, де вони й закінчують свою “кар’єру”.

Фази становлення й розвитку кар’єри.

Росс А. Вебер, досліджуючи шляхи “становлення” кар’єри в різних сферах громадського життя дійшов висновку, що вона має шість фаз у залежності від віку людини.

1-а фаза (16-22 роки). Це фаза, коли людина намагається вийти з-під надмірної опіки сім’ї, батьків. Це не означає, звичайно, здійснення якихось радикальних дій із боку юнака або дівчини, але саме в цьому віці молоді люди, поважаючи батьків намагаються знайти своє місце в житті. Таку можливість дає їм праця, що є основним чинником матеріальної незалежності від батьків. У 16 – 22 роки молода людина в більшості випадків не визначилася зі своїм майбутнім. Практично це роки підготовки до кар’єри.

2-а фаза (22 – 29 років). Ці роки становлення особистісної, соціальної зрілості. У цей період людина зав’язує величезну кількість соціально-психологічних відносин, удосконалює кваліфікацію, створює сім’ю.

3-я фаза (29 – 32 роки). Роки пошуку. Спробувавши сили в одній організації, фірмі або установі, людина може тут залишитися, але може й розчаруватися, тоді настає період нових пошуків і змін.

4-а фаза (32 – 39 років). Це фаза стабілізації. Людина вже добре знає, на що вона здатна. Критично оцінюючи свої можливості, одні майже залишають пошуки, інші, навпаки, проаналізувавши свої помилки, недоліки в якійсь частині свого життя, із новою силою активізують свою діяльність на шляху досягнення вершин на науковому або адміністративному принципі.

5-а фаза (39 – 43 роки). Це період очікувань. Для одних – повне закінчення пошуків у досягненні чогось кращого в житті. Вони міркують відповідно прислів’ю: “Краще синиця в руках, ніж журавель в небі”, для інших, амбіційних – спроба ще раз спробувати своє щастя на шляху до вершин кар’єри.

6-а фаза (43 – 50 років). Це період нового розквіту. Навіть ті, хто ще декілька років тому цілком зневірився у своїх силах зробити кар’єру, в 45 – 47 років починає активну діяльність (вчаться на різного роду курсах підвищення ділової кваліфікації, вивчають іноземні мови, переорієнтовуються на інші види діяльності і т.ін. Наприклад, філософи стають соціологами, соціологи і психологи – радниками у фірмах, фізики й хіміки – екологами й т.ін.).

7-а фаза (після 50 років). Коли людині сповнюється 50 і значно пізніше, вона, опираючись на свій значний досвід, намагається якнайкраще використати те, чого вона досягла. Людей у цьому віці рідко можна побачити в бібліотеці, вони неохоче приймають різного роду новинки, підозріло ставляться до різного роду спроб раціоналізації виробничого процесу, винаходам і т.ін. Вони психологічно відмежовуються від різного роду кардинальних змін у професійній діяльності. Але, з іншого боку, саме ці люди є гарантією монолітності організації. Ветерани створюють своєрідний клімат єдності всіх її членів, рішуче діючи в хвилини, коли підприємству, як системі, загрожує розпад, є носіями традицій, організаційної культури в цілому.

Дата добавления: 2014-01-07