Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки

В нинішніх умовах господарювання, коли в державі відбувається активна трансформація усього суспільного життя, науковці здійсню­ють дослідження соціально-економічних процесів з метою визначення тенденції змін у національному господарському комплексі та ймові­рних наслідків трансформаційних процесів для України в найближчі роки. Відомо, що соціально-економічні процеси розвитку терито­ріальних суспільних систем є доволі різноманітними за характером: одні в динаміці являють собою поступові довготривалі зміни, а інші спричиняють раптові безповоротні зміни — трансформації всієї тери­торіальної структури.

Соціально-економічні процеси, в результаті протікання яких відбу­вається зміна територіальної структури економіки держави, регіону, населеного пункту, називають територіально-структурними процеса­ми.¹ Ці процеси, як правило, є полярними (різнонаправленими). Найбільш відомими серед них є такі діаметрально протилежні тери­торіально-структурні процеси як диференціювання - нівелювання, концентрування — деконцетрування, стягування-дифузія, агломерування - деагломерування, поляризація - вирівнювання. За своєю при­родою ці процеси є унікальними і можуть проявлятися в таких сфе­рах, як політика, економіка, соціологія та екологія.

Без вивчення територіально - структурних процесів в Україні будь-які дослідження територіальної структури будуть неповними та од­нобічними. Як показують проведені дослідження, однією з причин економічної кризи в державі була вкрай спотворена структура еконо­міки, особливо це прослідковується в промисловому виробництві, яке в Україні було в основному зорієнтоване на виробництво засобів ви­робництва.

Зміни, які відбуваються в структурі економіки, мають сприяти роз­ширеному відтворенню архаїчного, ресурсо- і трудомісткого господар­ства. Трансформації мають здійснюватись на новітніх наукових досяг­неннях і засадах, під чітким законодавчим і виконавчим контролем державних і господарських органів, у надійній системі організації та управління. Це має принципове значення, оскільки стратегія струк­турної перебудови економіки має ґрунтуватися на принципах самоор­ганізації, самозабезпечення, самофінансування, а не на зростанні ви­падковості (невизначеності) економічних процесів.

У ринкових умовах господарювання, на думку вчених, структурна перебудова національної економіки має мати за стратегічну мету не індустріальний тип суспільства, а постіндустріальний, який вимагає принципово нового підходу до формування макроекономічної дина­міки господарської системи. В основу аналізу макроекономічної структури національної економіки сьогодні прийнято брати концеп­цію системи національних розрахунків (СНР), які, як відомо, є міжна­родним стандартом (СНР ООН 93), що використовується більш як у 150 країнах світу з ринковою економікою. Структура національної економіки визначається, в першу чергу, рухом і структурою валового внутрішнього продукту, який найбільшою мірою відображає сутність внутрішнього і зовнішнього розвитку економічної системи і є клю­човим показником СНР.

Пожвавлення і зростання економіки не може здійснюватись «ав­томатично». Воно вимагає мобілізації та цілеспрямованого викорис­тання необхідних інвестицій та інноваційних ресурсів, стимулів до високопродуктивної праці та розвитку підприємництва. Цьому має сприяти і макроекономічна структура, яка запрограмована на оптимізацію макроекономічних процесів. Сутність економічного розвит­ку полягає не стільки у нагромадженні капіталу і нарощуванні додат­кової робочої сили, скільки у перерозподілі наявних капіталу і робо­чої сили з менш ефективних сфер економічної діяльності до більш ефективних¹.

Макроекономічна структура України ще не сформувала свої самоорганізуючі агрегати, які б забезпечували збалансованість сфери обігу капіталу та виробничої сфери, і на цій основі підтримували безпе­рервність процесу суспільного відтворення. На жаль, вона втратила той потенціал, який був нагромаджений тоталітарною системою: за рівнем ВВП на душу населення Україна у 2000 р. посідала передо­станнє місце в Європі, випереджуючи лише Молдову.

Україна проголосила курс розвитку народного господарства за на­прямом до європейського ринку. Тому і має бути створена економіч­на структура, суміжна із західноєвропейською, яка б була здатна фун­кціонувати з нею в одній системі координат. Головним елементом такої структури повинні стати різноманітні самостійні суб'єкти гос­подарської діяльності, які б у своїх діях спиралися тільки на закон і економічну вигоду як для держави, так і для себе. Здобувши еконо­мічну самостійність та налагодивши випуск конкурентоспромож­ної продукції, підприємства України зможуть знайти своє місце на міжнародному ринку. Удосконалення організаційної структури і системи управління є важливим фактором ефективності суспільного ви­робництва. Під удосконаленням структури потрібно розуміти встанов­лення такого співвідношення галузей, за якого досягається максимальна економія суспільно необхідних затрат, тобто оптимальний обсяг ви­робленого національного доходу при мінімізації використання у ви­робництві ресурсів.

Формування ефективної галузевої структури суспільного вироб­ництва на тому чи іншому сталі передбачає правильне визначення пріоритетів і розвиток окремих галузей, що необхідно для забезпе­чення прогресивних змін у господарських пропорціях. Пріоритет­ний принцип розвитку галузей зумовлений низкою об'єктивних фак­торів, серед яких важлива роль належить пріоритету потреб, різної міри їх актуальності. Він також обумовлюється неоднаковим впли­вом різних галузей на темпи розвитку і ефективність суспільного ви­робництва. Переважаючий розвиток прогресивних галузей, які базу­ються на останніх досягненнях науки і техніки, також сприяє підви­щенню ефективності всього суспільного виробництва.

Структурна перебудова економіки повинна здійснюватись по­слідовно - від етапу до етапу, в міру розгортання інвестиційної та інноваційної діяльності, зростання обсягів внутрішніх нагромаджень і можливого припливу зовнішнього капіталу.

Перший етап структурної перебудови економіки повинен бути зо­середжений на галузях, які визначають життєзабезпечення населен­ня, використовуючи наявні продуктивні сили і оборотний капітал виробничої сфери, що гарантує сталість виробництва і реалізацію товарів (послуг). Дуже важливо в цій сфері відновити інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечив­ши його достатніми внутрішніми нагромадженнями та інвестицій­ною підтримкою держави. Такими галузями зі швидкими темпами економічного обороту, високим і сталим ринковим попитом є харчо­ва і легка промисловість, сфера послуг. Сюди доцільно скерувати при­ватний капітал і підприємницькі структурні підрозділи, створивши для них режим найбільшого державного і ринкового сприяння малому і середньому бізнесу. На цьому етапі необхідно відновити нор­мальні вартісні співвідношення і пропорції валового суспільного продукту шляхом активізації податкової та цінової політики з метою досягнення відповідного рівня рентабельності і норми прибутку. Тут також важливо не допустити різких змін у ціновій політиці та за­робітній платі, які можуть негативно вплинути як на відтворювальну, так і на галузеву структуру економіки. Треба пам'ятати, що про­цес структурної перебудови економіки є не тільки довгостроковим, а й достатньо дорогим, тому також необхідно - за певної обережності в стратегії щодо її відкритості - визначити пріоритетні галузі про­мисловості для залучення іноземних інвесторів та створення спільних виробництв, виходячи із зацікавленості закордонних інвесторів у роз­міщенні в нашій країні своїх виробництв. Зацікавленість і вигідність полягає в тому, що в державі є достатня кількість робочої сили, до­сить високої її кваліфікації, наявність виробничих площ (що вивіль­няються) у зв'язку з закриттям неефективних і непотрібних вироб­ництв (колишнього воєнного комплексу), а також наявність різнома­нітних мінерально-сировинних ресурсів і вигідне географічне поло­ження України. Для структурної перебудови економіки, в першу чер­гу, потрібно використати можливості максимального використання власного інноваційного потенціалу країни, провідних науково-дос­лідних і конструкторських центрів. Сюди варто залучити весь наяв­ний інтелектуальний потенціал, його прогресивні технічні і техно­логічні розробки для впровадження у виробництво і виготовлення нових власних товарів, здатних бути конкурентоспроможними на зовнішніх ринках. Цим самим ми поступово будемо позбуватися еко­номічної залежності. Треба пам'ятати, що технологічні інновації мо­жуть забезпечити понад 40 % ефективності ринкової економіки.

Перший етап структурної перебудови економіки може розпочати­ся тільки при досягненні стабілізації фінансової системи, формуван­ня надійного ринку цінних паперів і капіталу, введенні науково-об­ґрунтованої амортизаційної політики, регулюванні темпів зміни співвідношення руху фондів нагромадження і споживання. Безперечно, одночасно перевести всі галузі на сучасну новітню технологічну базу неможливо, але необхідна поетапність цього непростого проце­су. Наукові розрахунки та досвід зарубіжних країн стверджують, що для нормалізації відтворення основних фондів питому вагу нагро­маджень у використаному національному доході треба буде підтри­мувати на рівні, не нижчому 20 %. Одночасно ряд галузей треба інтер­націоналізувати і провести їх структурну перебудову за рахунок іно­земного капіталу.

На другому етапі на чільне місце повинні надходити інвестиції до наукомістких галузей, до процесів технологічного переозброєння про­мисловості та сільського господарства, засобів інженерного забезпе­чення, управління і ринкової інфраструктури, тобто на всі ті напрями, що підвищують швидкість відтворювального і оборотного циклів і тим самим скорочують їх.

Третій етап структурної перебудови економіки - перехід до нор­мального функціонування ринкової економіки з конкуренцією в усіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави. На цьому етапі відтворювальні процеси відбуваються в умовах вільного переливан­ня капіталу між галузями і сферами діяльності залежно від змін у ринковому попиті. Норми нагромадження і обсяги інвестицій визна­чаються переважно безпосередньо товаровиробниками під їх власні потреби - для забезпечення конкурентоспроможності та розвитку. Підприємництво і ринкова активність на третьому етапі залежати­муть значною мірою від діяльності зовнішніх ринків, від інтеграції економіки до світового економічного простору.

Економічна та фінансова кон'юнктура вимагають зосередити ува­гу на головних напрямах структурних змін, які повинні сприяти кар­динальному поліпшенню економічної ситуації в країні. Головними напрямами пріоритетів структурної перебудови вважають наступні:

- підвищення конкурентоспроможності виробництва і зростан­ня експортного потенціалу держави;

- посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових, кон­курентоспроможних товарів широкого вжитку;

реалізація безвідходної, ресурсо- та енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

- технічне та технологічне оновлення виробництва;

- реструктуризація і санація підприємств та організацій;

- розробка і реалізація програми створення ефективних регіо­нальних структур економіки.

Структурну перебудову економіки народногосподарського комп­лексу необхідно здійснювати одночасно на двох рівнях: територіаль­ному (міжгалузевому) і галузевому.

На міжгалузевому рівні потрібно поступово збільшувати частку галузей виробництва товарів народного споживання, прогресивних видів матеріалів та засобів технічного переоснащення народного гос­подарства, тобто забезпечити формування міжгалузевої структури еко­номіки, яка б відповідала потребам регіону і держави в цілому. На галузевому рівні пріоритетом повинне бути:

- науково-технічне оновлення виробництв, впровадження нових ефективніших і економічно безпечніших технологій, виготовлення продукції та матеріалів кращої якості та вищого технологічного рівня, освоєння нових прогресивних їх видів, які б були конкурентно-спроможними на зовнішньому ринку і замінювали імпортні товари і матеріали;

- формування ефективної структури виробництва в окремих комплексах і галузях шляхом обмеження розвитку сировинних та напівфабрикат них виробництв, збільшення частки виробництв, що мають використання власного природно-ресурсного потенціалу;

- розвиток виробництв для задоволення потреб в товарах насе­лення, що проживає на даній території, забезпечення власної міжга­лузевої кооперації, підвищення збалансованості економіки та знижен­ня зовнішньоекономічної залежності України;

- підвищення соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі, і завдяки цьому збільшення частки предметів споживання в загаль­ному обсязі промислової продукції.

Підсумовуючи наведене, можемо стверджувати, що стратегічною метою структурної перебудови національної економіки має бути ство­рення багатогалузевого, високотехнологічного конкурентоспромож­ного народногосподарського комплексу, який повинен адаптуватися до ринкових умов. Цей народногосподарський комплекс повинен бути здатним оптимально задовольняти власні потреби економіки Украї­ни і брати активну участь у міжнародних господарських зв'язках на взаємовигідних засадах. Це підтверджує наявний економічний по­тенціал України, а також його природно-ресурсні та трудоресурсні можливості.

Дата добавления: 2014-01-07