Креативність як взаємодія

Мутуалізм

Теорія ситуативного пізнання

Теорія колективного пізнання

Е. Хатчінс запропонував теорію колективного пізнання (distributed cognition), згідно з якою рушійною силою процесу генерації креативних ідей є колективне пізнання (Hutchins). При цьому кожний учасник групи робить свій внесок у спільну справу і окремі індивідуальні частини інтегруються разом, щоб створити новий продукт. Більшість креативних ідей не з’являються самі по собі - вони будуються на ідеях інших людей шляхом формування нових знаннєвих структур. Тобто, частина структур особистісного знання виникає тільки завдяки взаємодії в групі. «Креативний процес є частиною більш широкого соціального процесу». Він є «глибоко соціальним, вкоріненим в соціальній групі колег і у внутрішньому розумінні людиною творчої сфери» (Чикзентміхайлі і Сойєр (1995).

Спільне використання інтелектуальних ресурсів групою людей розширює когнітивні можливості учасників групи настільки, що вони здатні вирішувати завдання, які б при автономній роботі були б для них нездійсненними: «інновації виникають у складних соціальних системах з постійними комунікаціями, співробітництвом і обміном знаннями, що дозволяє одним ідеям стимулювати інші» (Pratt, 2004, c 118).

Індивідуальні інтелектуальні досягнення засновуються на процесі, при якому когнітивні здібності людини, об’єкти і чинники зовнішнього середовища, зокрема соціокультурні, взаємодіють і доповнюють одне одного.

Ця теорія базується на уявленні, що знання є невіддільним від діяльності: воно виникає і розвивається з практики, що має соціальний, культурний і фізичний контексти. Інтелектуальна діяльність не може бути вилучена з контексту, і відповідно отримання нових знань розглядається в термінах поступово зростаючої ефективності діяльності в різних ситуаціях, а не в термінах накопичення знань як таких [Greeno, Suchman].

Мутуалізм виходить з того положення, що когнітивна діяльність не може бути відділена від фізичного світу з його складною системою соціальних зв’язків і впливів [Still]. Мутуалізм поділяє з теорією ситуативного пізнання прагнення уникнути редукціонізму, тобто пояснення інтелектуальної діяльності дією одного фактору, наприклад виключно розумовими здібностями індивідуума чи, навпаки, дією соціокультурного середовища. Мутуалізм акцентує увагу на дослідженні цілісного феномену креативності у всій його складності і багатогранності.

Наведені дослідження надали переконливі докази того, що в усіх видах діяльності окремі індивіди виступають елементами розгалужених соціально-культурних систем. Вплив внутрішньо-особистісних факторів і факторів соціального середовища, в яких працює людина, фактично не можна розділити. Ці дослідження допомогли краще зрозуміти роль взаємодії окремих індивідів між собою і з інформаційно-комунікативними системами для успішного виконання інтелектуальних видів діяльності і продемонстрували, що практична діяльність є соціально зумовленою, а індивіди і технології є неминуче «заглибленими в систему соціально-культурної практики» (Dourish, 2001, p. 97), виступаючи одночасно її суб’єктами і результатом впливу. Така «заглибленість» в щоденний практичний досвід, за думкою автора є «рисою нашої взаємодії з навколишнім світом, що дозволяє нам бачити його зміст» (Dourish, 2001. 126).

За думкою Е. Харгадона організаційна структура, домен знань і діяльності, в який занурена людина, його мережа неформальних інтерактивных зв'язків відіграють критичну роль для креативності. Цей феномен він вважає визначальним чинником інноваційної діяльності: креативним є той, хто ефективніше застосовує мережеву структуру ідей в своєму унікальному організаційному контексті (Харгадон 2007).

Вплив комунікацій з іншими людьми настільки потужний, що це дало підстави в певній мірі ототожнювати креативність із взаємодією.

Дата добавления: 2014-01-07