Народні музичні інструменти

Ознаки музичного інструменту. Класифікація народних музичних інструментів. Найпоширеніші українські народні музичні інструменти

1. Ознаки музичного інструменту. Музичний інструмент в найширшому розумінні – це перш за все засіб видобуття звуку людиною поза її власним тілом.

(Правда, функцію інструменту може виконувати і людський голос (наприклад, горловий спів за функцією і стилістикою більше споріднений з інструментальною музикою, ніж вокальною). Або плескання в долоні чи притупування – багато органологів вважають їх першими інструментальними награваннями тощо. Основою звучання будь-якого інструмента є коливання. Однак не кожен засіб, що здатний видавати звук, використовується людиною саме з цією метою. Адже звучить і повітряний млин, і колесо криниці. Музичний інструмент є спрямованим саме на на звуковидобуття. Він використовується людиною свідомо, з метою вирішення якихось життєвих або естетичних завдань. Як правило, використовуючи інструмент, людина намагається здійснити якусь дію – організовувати спільну працю, давати певні сигнали, навіть спілкуватися з духами і т.д. – такі вірування у фольклорі надзвичайно міцні. Зрештою, звучання може давати просто естетичну насолоду (часто невіддільну від практичної мети).

Звуковий засіб стає музичним інструментом тоді, коли його продукція (те, що виникає в результаті видобування звуку) є явищем музичного мистецтва.

2.Класифікація народних музичних інструментів. Найвживаніша та найоптимальніша класифікація Горнбостеля-Закса. Вперше була опублікована в 1914 році в німецькому етномузикологічному журналі (Zeitschrift für Ethnologie) і до нині використовується в музикознавстві.

Дещо раніше, на початку ХХ ст. бельгійський інструментознавець Віктор Маійон сформулював наукову концепцію цієї класифікації. Він поділив усі музичні інструменти на чотири групи за єдиною категорією – залежно від джерела звуку: самозвучні (в яких джерелом звуку є природна пружність тіла), перетинкові (джерело звуку – натягнута мембрана, перетинка), струнні (звук утворюється вібруючою струною) та духові (звучить стиснене повітря).

Поділ інструментів усередині кожної з груп на підгрупи зробили вже Е. Горнбостель і К. Закс. Вони також запропонували багаторозрядну систему індексації музичних інструментів, яка в дійсності стала міжнародною мовою інструментознавців. Наукові засади цієї системи і були опубліковані в 1914 р.

Система, яку розробили Горнбостель-Закс, дозволяла класифікувати музичні інструменти будь-якої культури. За наявності великої кількості назв народних музичних інструментів – синонімічних, омонімних, співзвучних – лише завдяки відповідному індексові можна зрозуміти, що це за інструмент, які його конструктивні особливості, спосіб звуковидобування тощо. Система ефективна і широко використовувана донині – згідно неї, орган, навіть з електронним пультом контролю залишається в категорії аерофонів, електрична гітара – хордофонів і т. д.)

Перший рівень поділу, залежно від джерела звуку:

Ідіофони — звук створюється переважно вібраціями тіла інструмента, а не струною, мембраною чи повітрям. Сюди входять всі ударні крім барабанів, а також деякі інші інструменти.

Мембранофони – звук створений вібрацією натягнутої мембрани. (барабани)

Хордофони – звук твориться вібрацією струни. Сюди входять струнні інструменти (у проф. музиці – деякі клавірні інструменти як наприклад фортепіано і клавесин).

Аерофони – джерелом акустичних коливань є стовп повітря, замкнений в резонансному просторі стовбуру інструмента. Сюди належать всі духові інструменти.

Електрофони – інструменти, які використовують електрику (додана Заксом у 1940 р.)

Наступний рівень поділу – різний для різних груп, основні рівні – за способом звуковидобуття і конструкцією. Наприклад, ідіофони поділяються за способом звуковидобуття (самозвучні, щипкові), хордофони – за конструкцією (тут звуковидобуття не настільки важливе).

3. Найпоширеніші українські народні музичні інструменти:

У групі ІДІОФОНІВ це:

Клепало – один із найстаріших слов’янських інструментів – дерев’яна дошка, по якій стукають дерев’яним молоточком. Інструмент мав сигнальну чи охоронну функцію.

Дзвони церковні чи маленькі дзвіночки – якщо не брати до уваги суто «церковні» сигнали («на службу», «на похорон»), дзвони мають своє чільне місце та оригінальні функції (награвання «за здоров’я худоби», «за здоров’я народу»).

Деркач – може використовуватися як дитяча іграшка, або при полюванні.

Дримба – як металева, так і дерев’яна, типова лише для Карпатського регіону. На Гуцульщині дримба вважалася жіночим інструментом. Дримба – щипковий ідіофон (вібрує від щипка)

Серед МЕМБРАНОФОНІВ найуживаніші: бубен, решітко,

ХОРДОФОНИ: цимбали, скрипка, бас, кобза.

АЕРОФОНИ найчисельніша група інструментів, важко серед них перерахувати навіть основні. Лише на Гуцульщині:

Телинка – поздовжня відкрита флейта без пальцевих отворів.

Флояра – довга відкрита флейта з ігровими отворами. Окрім пастушого побуту, використовувалася і як похоронний інструмент.

Флоярка – менша за розміром, була незамінимим інструментом гуцульських весільних ансамблів.

Денцівка – відкрита щілинна флейта.

Дводенцівка (жоломіга, монтелєв) – двоствольна відкрита свисткова флейта.

Ребро – відома більше у світі як флейта пана.

Дуда (окрім функцій пастушого і розважального інструменту, використовувалася і на похороні. Гуцули кажуть, що раніше для виготовлення цього інструменту здиралася шкіра маленького козеняти, щоби звук був гучніший і крикливіший).

Ріг – з натурального рога худоби чи дерева, з кларнетоподібним мундштуком або без мундштука.

Трембіта. Вважалося, що для виготовлення трембіти найкраще брати те дерево, у яке вдарив грім.

Дата добавления: 2014-11-06