Сільське господарство у системі продовольчого маркетингу

Сільське господарство США характеризується широ­кою індустріалізацією, спеціалізацією та інтернаціоналізацією, розвитком тісних зв'язків з промисловістю. Ці тенденції справля­ли значний вплив на організацію сільського господарства США і роль фермерів у секторах продовольства та волокнистих матеріа­лів. А тому доцільно розглянути це питання на прикладі саме цієї країни.

Багато операцій маркетингових фірм, а також організаційні заходи у системі маркетингу можна пояснити, розглядаючи хара­ктер вихідної сировини та її виробництва. Саме на фермі мають розпочинатися процеси концентрації у сфері маркетингу.

Фермерам необхідно краще розуміти продовольчий маркетинг та споживача продовольства, в той час як споживачі і працівники продовольчого маркетингу повинні усвідомлювати проблеми сільського господарства і фермерів.

Вважають, що США мають майже необмежені площі сільсь­когосподарських земель для виробництва продуктів харчування. Але на близько двох третинах території США щорічно випадає менше 500 мм опадів, і тому потенціал сільськогосподарського виробництва цієї країни обмежений. Лише на 47 % земельної площі країни ведеться сільське господарство, у тому числі 21 % її припадає на орні землі, 26 % — на пасовища (в Україні 70 % зе­мельної площі під сільськогосподарськими угіддями, у тому чис­лі 56,7 % — орна земля, 7,6 % — пасовища).

Значний вплив на ефективність сільського господарства США мають нові технології, а не земля. Вихід сільськогосподарської продукції на одиницю вкладених ресурсів за останні роки істотно зріс завдяки новим технологіям, заміні ручної праці машинами та використанням хімічних засобів. Усе це сприяло зростанню сіль­ськогосподарського виробництва. Разом із зростанням випуску продукції фермерського господарства швидко розвивалася сис­тема продовольчого маркетингу.

Зростає інтерес фермерів до маркетингу. У порівнянні з біль­шістю товарів для сільськогосподарських продуктів характерні підвищена громіздкість та схильність до швидкого псування. Значний обсяг впливає на маркетингові функції, що стосуються фізичного маніпулювання. Продукти, які займають багато місця, при порівнянні з їхньою цінністю обходяться відносно дорожче у перевезеннях та зберіганні. Навіть найстійкіші у зберіганні сіль­ськогосподарські продукти звичайно псуються більше, ніж про­мислові товари. Ці властивості визначають засоби, необхідні для маркетингу продукції ферм. Об'ємні продукти вимагають прос­торих складських приміщень.

Через швидке псування їм необхідні термінове навантаження, доставка, розвантаження і, можливо, спеціальне охолодження. Контроль і збереження якості нерідко стають реальною та доро­гою проблемою. А тому кращий вихід для фермера — швидка реалізація.

Обсяг виробленої продукції фермерського господарства змі­нюється з року в рік, що зумовлено реакцією фермерів на ціни, урядові заходи, а також такими факторами, як погода і хвороби. Ці зміни в обсягах випуску продукції впливають на процес про­довольчого маркетингу.

Мінливість річного випуску товарів на окремій фермі вираже­на сильніше, ніж у всіх господарствах, разом узятих. Вона має важливе значення в основному для фірм продовольчого маркети­нгу, які спеціалізуються усього на декількох видах сільськогос­подарської продукції Так, різке скорочення збору пшениці позна­читься на борошномелах та пекарях, але воно не становить загро­зи для переробників плодоовочевої сировини.

Зміни у постачанні продукції з ферм мають істотний вплив на закупівельні ціни, потреби у місткостях сховищ та ступінь заван­таженості виробничих потужностей переробки, які належать фі­рмам продовольчого маркетингу. Прагнення зменшити ризик та невизначеність, які спричиняються коливаннями поставок проду­кції з ферм, — одна з рушійних сил, що створюють більш тісні договірні, контрактні зв'язки між маркетинговими агентствами і фермерами.

В останні роки зросло значення транспортної функції продо­вольчого маркетингу. Широке застосування швидкісних транс­портних засобів та охолодження привели до скорочення сезонно­сті у постачанні свіжої продукції. Незважаючи на те, що в усіх штатах країни виробляються різноманітні продукти сільського господарства, географічна спеціалізація фермерського виробниц­тва продовжує поглиблюватись. Кожний регіон орієнтується на спеціалізацію у виробництві тих товарів, для яких найкраще під­ходить ресурсна база. Така спеціалізація подовжила канал продо­вольчого маркетингу і підвищила важливість його транспортної функції.

Зростає значення галузі, яка постачає такі ресурсні компонен­ти для сільського господарства, як хімікати, насіння, машини та устаткування, корми, капітали, робочу силу та землю. Фермери витрачають до 90 % валового доходу ферм на придбання засобів матеріально-технічного постачання. Із збільшенням розміру і по­глибленням спеціалізації підприємств фермери змушені купувати все більше цих засобів із джерел, що знаходяться за межами їхніх фермерських господарств.

Доходи фермерських господарств можуть бути збільшені вмі­лим придбанням засобів матеріально-технічного постачання, а також умілим збутом фермерської продукції. Особливо це стосу­ється хімічної і машинобудівної продукції.

Ринки капіталів, у свою чергу, фінансували механізацію та розширення сільськогосподарського виробництва. У цілому по­силення залежності фермерів від постачання зі сторони постави­ло їхнє економічне благополуччя в залежність від несільськогос- подарського сектору економіки. Крім того, останнім часом ціни на матеріально-технічні засоби зростали на 50 % швидше, ніж на сільськогосподарську продукцію.

У сільському господарстві є досить багато протиріч, коли інтере­си окремого фермера не збігаються з груповими інтересами кількох хазяїв. Наприклад, якщо ціни та прибуток на ринку на якийсь товар високі, то у окремого фермера буде стимул збільшувати його ви­пуск. Невелика кількість фермерів може зробити те ж саме без уся­ких негативних наслідків. Але якщо усі виробники забажають роз­ширити випуск цієї продукції, то ціни на ринку і прибуток упадуть.

Інший бік проблеми фермерського маркетингу полягає у дуже малому розриві між ціною реалізації і собівартістю. Умови кон­куренції у сільському господарстві звичайно утримують фермер­ські ціни близькими до собівартості продукції.

Знання маркетингу та його проблем допомагає фермеру при­ймати важливі господарські рішення, які дають відповіді на такі запитання:

1. Що виробляти і як готувати продукцію для продажу?

2. Коли й де купувати і продавати?

3. Яку частину роботи з маркетингу має виконувати сам фер­мер індивідуально або у складі групи?

4. Що можна зробити для розширення ринків?

5. Які угоди та заходи з маркетингу бажані?

6. Як виправити небажані результати дій?

Весь комплекс цілей, стратегій і тактики, які допомагають фе­рмеру розробляти і приймати рішення щодо виробництва і мар­кетингу, — це так званий фермерський план маркетингу. Мето­дика розробки плану маркетингу на підприємствах АПК буде розглядатись у наступній темі.

Фермери ставлять перед собою низку цілей: розширення гос­подарства, підвищення виробничої ефективності, збереження сі­мейної ферми, досягнення економічної незалежності і свободи ринкових відносин, стабільність виробництва, забезпечення якіс­ного життя та ін. Кожний фермер робить вибір із цих цілей або надає їм різного ступеня важливості, що, у свою чергу, визначає усі його маркетингові, а також виробничі рішення.

Цілі показують, у якому напрямку ви бажаєте рухатися. Стра­тегії — це великі проекти заходів для досягнення цих цілей. Для фермера може бути ціла низка альтернативних стратегій, а саме:

1. Швидке або повільне, але стале зростання.

2. Найбільша виручка за кожний продаж або помірна середня ціна на тривалий період збуту.

3. Високий ступінь ризику і великий прибуток на противагу помірному ризику і більш низькому прибутку.

4. Збільшення прибутку шляхом скорочення витрат виробни­цтва або підвищення ціни.

5. Максимальна виручка від продажу фермерської продукції або майна фермерського господарства.

Тактика маркетингу — це щоденні рішення, за допомогою яких здійснюються стратегії фермерського маркетингу. План ма­ркетингу має бути гнучким, тобто придатним до змін у будь-який момент часу відповідно до нових обставин (АПК: экономика, управление. — 1992. — № 3. — С. 62—66).

Дата добавления: 2014-10-17