Особливості прийняття рішень в інноваційному менеджменті

Зовнішнє середовище є невичерпним джерелом інноваційних можливостей, несподіваних (спонтанних) ідей, реалізація яких може забезпечити розв'язання проблем, з якими стикається організація. Однак часто ідея не знаходить матеріального втілення і закладена в ній потенція залишається нереалізованою або через нестачу необхідних ресурсів для продовження роботи над нею, або через небажання суб'єкта управління ризикувати. Йдеться про особливості прийняття інноваційних рішень менеджерами організації.

Прийняття рішень є невід'ємною складовою роботи кожного менеджера, незалежно від його місця в ієрархії управління чи функціональної сфери, якою він опікується. Кожне управлінське рішення націлене на розв'язання проблем, які виникають під дією внутрішніх і зовнішніх чинників.

Внутрішні чинники. Це чинники, які перебувають у площині самої організації. До них належать цілі, стратегія, технологія, ресурси, структура виробництва та управління тощо. Вони формують організацію як систему, тому зміна одного з них передбачає необхідність прийняття заходів, спрямованих на збереження організації як цілісної системи. До внутрішніх чинників відносять також відхилення у запланованих темпах та обсягах робіт, які виникають через неправильні дії персоналу; відсутність у працівників виконавчої дисципліни, нечітке окреслення їх повноважень. Ці проблеми спричинені самою системою управління, і їх необхідно своєчасно виявляти, усувати і запобігати їх появі в майбутньому.

Зовнішні чинники. Це складові середовища, в якому працює організація. Вони можуть бути прямими і опосе-редкованими, загрозливими для неї і надавати нові мож-ливості. Наприклад, зміна смаків і пріоритетів споживачів може створити суттєві проблеми зі збутом, і організація змушена буде не просто відмовитись від випуску звичної для себе продукції, а віднайти можливість її модифікації чи переходу на інші ринки тощо.

Часто проблеми криються у зміні чинного законодавства, податкової системи тощо. Здатність виявляти проблеми забезпечує можливість прогнозування їх у майбутньому і запобігає несподіваній їх появі, збільшує час для підготовки відповідних рішень.

Отже, рішення можуть стосуватися стратегічних і тактичних аспектів діяльності організації. Вони можуть бути спрямовані на розв'язання її внутрішніх проблем чи на зміцнення позицій у відносинах із зовнішнім середовищем: поліпшення стосунків із партнерами, формування позитивного іміджу, завоювання прихильності споживачів та громадськості тощо. Значна частина рішень приймається менеджерами спонтанно, без тривалого розмірковування, оскільки вони стосуються ситуацій, що вже траплялися в практиці їхньої роботи і мають певний алгоритм розв'язання.

Інноваційному менеджменту властивий інший підхід до прийняття рішень. Їх результатом має бути розв'язання проблеми по-новому, навіть якщо подібна ситуація мала місце раніше і з неї було знайдено вихід. Якщо ж ця проблема виникла знову, то це означає, що попереднє рішення не було оптимальним і тому необхідно знайти інше. Це потребує не лише детальнішого вивчення обставин, що спричинили проблемну ситуацію, а й дослідження взаємозалежнос-тей між ними, виявлення невідповідностей попереднього управлінського впливу на характер чинників, аналізу можливих способів їх усунення, зміни підходу до сприйняття самої проблеми (можливо, вона відкриває нові можливості).

Ще складніше знайти рішення у новій ситуації, помітити у ній позитивні моменти, сприятливі для реалізації нової ідеї. Нові ситуації здебільшого характеризуються невизначеністю, навіть суперечливістю умов, недостатністю інформації про характер моделюючих чинників та їх взаємозалежність, відсутністю чітких алгоритмів усунення проблеми і водночас потребують оперативного втручання у перебіг подій для запобігання погіршенню ситуації. Тобто рішення в інноваційному менеджменті відрізняються від повсякденних управлінських рішень.

Рішення в інноваційному менеджменті — результат креативного, нестандартного підходу суб'єкта управління до визначення способу дій, спрямованих на розв'язання проблемної ситуації, завдяки чому вона не лише усувається, а й може створити нові можливості для організації.

Отже, інноваційний менеджмент вимагає від працівників здатності відмовитись від усталеної практики виконания роботи, потребує нестандартних, оригінальних рішень щодо розв'язання проблем, націлює на пошук нових можливостей у звичному перебігу подій тощо. З огляду на це їх прийняття має спиратися на два основних підходи — інтуїтивний і раціональний (комплексний).

Інтуїтивний підхід у прийнятті управлінських рішень ґрунтується на осяянні, непояснюваному відчутті того, що рішення, яке спало на думку, є єдино правильним. Раціональний підхід передбачає використання обґрунтованого алгоритму дій, який формує логіку прийняття рішення, починаючи від всебічного дослідження проблеми і завершуючи вибором оптимального варіанта її розв'язання.

Як правило, раціональний підхід використовують у ситуаціях, коли інтуїція менеджера не допомагає швидко знайти правильне рішення, коли проблема має кілька варіантів розв'язання або потребує значних інвестицій для усунення. Прийняття рішення за цим підходом найчастіше здійснюється не однією людиною, а групою фахівців, що працюють у різних сферах діяльності і можуть мати різні думки щодо способів розв'язання проблеми.

Прийняття рішення передбачає діагностику проблеми, формулювання критеріїв та обмежень, генерування ідей, вибір найкращого способу подолання проблеми, прийняття рішення щодо його реалізації.

Діагностика проблеми. Вона полягає у всебічному дослідженні проблемної ситуації, виявленні усіх чинників, що зумовили її появу, у встановленні взаємозалежності між ними та причинно-наслідкових зв'язках, що дає змогу передбачити хід подій у разі реалізації певного рішення. У процесі обговорення проблема структурується, визначаються можливість впливу організації на чинники, що її зумовили, а також заходи, що можуть бути для цього застосовані. Важливо побачити проблему не лише як загрозу для організації, а й як джерело нових можливостей.

Формулювання критеріїв та обмежень. Критерії є орієнтирами в аналізі різних варіантів розв'язання проблеми. Обмеження визначають ресурси, які можна для цього використати. Від їх обґрунтованості залежить якість управлінського рішення і здатність організації його реалізувати. Однак у ситуаціях, що потребують інноваційного рішення, чіткі та однозначні критерії відбору встановити важко. З огляду на це слід сформувати систему зважених критеріїв, яка забезпечує різнобічність оцінювання наслідків його реалізації.

Генерування ідей. Воно полягає в обговоренні проблеми. Фахівці пропонують ідеї, реалізація яких допоможе знайти новий підхід до розв'язання проблеми. Ідея інновації — це загальне уявлення про використання певної новинки для втілення в життя якогось задуму, що допоможе задовольнити усвідомлену потребу (усунути проблему). Пропоновані експертами ідеї в процесі спільної роботи аналізуються, уточнюються, доповнюються, узагальнюються. За результатами обговорення визначають ідеї безперспективні, які одразу відхиляють, і здійснимі. їх деталізують і включають у перелік перспективних ідей, із яких вибирають ту, що дасть змогу в найкращий спосіб розв'язати проблему.

Вибір найкращого способу розв'язання проблеми. Якщо важко визначити найкращий варіант із багатьох альтернатив, здійснюють їх детальний аналіз за важливими для організації аспектами, результатом чого є вибір оптимального для організації варіанта розв'язання проблеми. Дотримання такої послідовності дій є обов'язковим при обґрунтуванні масштабних інноваційних проектів, які реалізуються на рівні організації. Водночас подібний сценарій можна застосовувати і для генерування ідей при усуненні проблем локального характеру. Надзвичайно важливо залучати до їх обговорення осіб, не лише добре ознайомлених із ситуацією, а й здатних до продукування інноваційних рішень.

Прийняття рішення щодо реалізації інноваційного способу розв'язання проблеми. На цьому етапі необхідно отримати схвалення керівника (власника) організації на реалізацію найкращого (на думку фахівців, які досліджували проблему) рішення. З огляду на те, що інноваційне рішення виходить за межі усталеної практики виконання роботи, потребує додаткових ресурсів для їх втілення і результат його реалізації не завжди прогнозований, керівник (власник) може відмовитись від його реалізації, маючи свої міркування щодо його доцільності. Кожна організація встановлює для себе межу ризику, яку не може переступити, оскільки у разі невдачі збитки можуть спричинити навіть припинення її діяльності. Водночас за сприятливих обставин і кваліфікованого управління результат від реалізації інноваційного рішення може бути значно вищим, ніж при здійсненні традиційних видів діяльності. Тому менеджеру необхідно проаналізувати усі ризики, пов'язані з його реалізацією, і розробити заходи з їх мінімізації.

З огляду на особливості типів мислення, сприйняття дійсності і стиль прийняття рішень розрізняють кілька типів менеджерів.

1. Реактивні менеджери. їхнє мислення налаштоване на те, щоб відреагувати на зміну, яка вже відбулась у середовищі господарювання. Вони ефективні й за відносно стабільного середовища прийняття рішень (нижчі рівні управління). В інноваційному менеджменті їхня діяльність не буде успішною.

2. Екстраполятивні менеджери. їм притаманне мислення на основі екстраполяції (поширення) тенденцій. Вони можуть успішно керувати налагодженим бізнесом, дбаючи про досконале виконання усіх операцій згідно зі спроектованими схемами, відшукуючи можливості поліпшення діяльності у звичних сферах. Вони переважно зосереджуються на інноваціях поліпшувального характеру або псевдоінноваціях і не можуть розгледіти нових напрямів розвитку організації.

3. Креативні менеджери. Вони мислять на перспективу, використовують нові підходи до вироблення гнучких управлінських рішень. Це передбачає широкий світогляд і значні інтелектуальні зусилля. Менеджер не лише покладається на свої здібності, а й уміє залучати експертів з різних сфер діяльності для складання прогнозів, розв'язання нестандартних управлінських завдань. Саме такі риси роблять цих менеджерів успішними стратегами; в інноваційному менеджменті дають змогу діяти на випередження, а значить, забезпечують розвиток організації.

Отже, основою прийняття рішень в інноваційному менеджменті є креативний підхід до розв'язання проблем. Менеджери, що працюють над розробленням інноваційних рішень, повинні володіти такими вміннями:

— своєчасно виявляти проблемні моменти у діяльності організації і оцінювати вектор та силу наростання їх дії за відсутності коригуючого впливу;

— ідентифікувати проблемну ситуацію не лише з погляду негативних наслідків для організації, а й відшукувати у ній нові можливості для формування конкурентних переваг;

— розглядати проблему в комплексі, враховувати всі чинники, що її зумовлюють і унеможливлюють досягнення поставленої мети;

— оперативно діяти на випередження: прогнозувати майбутні зміни за слабкими сигналами і приймати рішення раніше від конкурентів;

— передбачати наслідки своїх рішень і враховувати можливі відхилення від задуманого сценарію їх реалізації, продумуючи заходи запобігання небажаному розвитку подій.

Ефективність розроблення інноваційних рішень значною мірою залежить від таких особистісних рис, притаманних менеджерам;

— ініціативність: здатність без зовнішнього тиску пропонувати і реалізовувати конструктивні рішення;

— антиномічність: здатність в інтересах справи розглядати і використовувати ті варіанти, які суперечать особистій думці;

— безінерційність: накопичений досвід і знання не повинні перешкоджати приймати нові оригінальні рішення для розв'язання проблеми;

— професіоналізм: глибокі знання у сфері ділового адміністрування, що забезпечує успішну реалізацію прийнятого рішення;

— здатність до розумного ризику.

Отже, прийняття рішень в інноваційному менеджменті передусім має орієнтуватися на нове бачення шляхів подолання проблем, що постали перед організацією. Зважаючи на те, що конкурентоспроможність і розвиток організації забезпечуються завдяки систематичному і цілеспря-мованому новаторству в кожній із її структурних ланок, всі менеджери повинні бути здатними до інноваційного пошуку, вміти бачити нове у звичному, генерувати інноваційні ідеї, довіряючи своїй інтуїції і доповнюючи її обґрунтованими розрахунками.

Дата добавления: 2014-10-22