Поняття та види сімейних правовідносин

Норми сімейного права регулюють різні види сімейних відносин, внаслідок чого останні набувають якостей правовідносин, тобто відносин, які врегульовані нормами сімейного права.

В сімейно-правовій літературі традиційним є широке розуміння поняття ≪сімейні правовідносини≫, що включає:

а) правовідносини між членами сім'ї (внутрішні сімейні правовідносини);

б) правовідносини, які визнаються сімейними, хоча вони виникають за межами сім'ї (зовнішні сімейні правовідносини).

Внутрішніми сімейними правовідносинами вважаються ті, що виникають між членами однієї сім'ї, наприклад, відносини між подружжям, батьками та дітьми, які проживають однією сім'єю, пов'язані спільним побутом та взаємними правами та обов'язками. Зовнішніми можна вважати правовідносини між особами, які складали сім'ю раніше, або взагалі не були членами однієї сім'ї, однак пов'язані такими права та обов'язками, які за своєю суттю є сімейними. Це аліментні правовідносини колишнього подружжя, правовідносини між дитиною та батьком (матір'ю), із яким дитина разом ніколи не проживала, правовідносини між внуками та бабою, дідом, які не проживають разом тощо.

З цього видно, що сімейними в повному розумінні можна назвати лише першу групу правовідносин — правовідносини членів сім'ї.

Що стосується визначення сім'ї, то в законі сказано, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства (ч. 1 ст. З СК).

Тому в науковому плані, з урахуванням ст. З СК, можна вважати, що сім'я — це об'єднання осіб, пов'язаних між собою спільністюпроживання, побуту та взаємними правами і обов'язками.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Спільний побут членів сім'ї має різноманітні види свого прояву — спільне ведення господарства, відпочинок, спілкування та ін. Членів сім'ї пов'язують також взаємні права та обов'язки. Ця ознака є найвагомішою для юридичного визначення сім'ї.

Підставами виникнення сім'ї є шлюб, кровне споріднення осіб, усиновлення, а також інші підстави, які не заборонені законом і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 ст. З СК). До членів сім'ї в першу чергу належать подружжя, батьки і діти, які за загальним правилом становлять ядро сімейного союзу. Подальше коло членів сім'ї може варіюватися залежно від конкретних обставин, починаючи від найближчих кровних родичів (висхідних, нисхідних і бічних ліній спорідненості) та закінчуючи особами, які спільно проживають в одному будинку (≪під одним дахом≫) як члени сім'ї.

Сімейні правовідносини мають спеціальні та загальні ознаки.

Спеціальними ознаками є:

— спеціальний суб'єктний склад (суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути тільки фізичні особи);

— своєрідність юридичних фактів, які породжують сімейні правовідносини (шлюб, рідство, материнство, батьківство тощо);

— тривалість існування (сімейні відносини, як правило, є тривалими за часом);

— індивідуалізація учасників і неможливість передачі прав та обов'язків іншим особам;

— особисто-довірчий характер відносин.

До загальних ознак, тобто тих, що притаманні усім цивільним, в тому числі і сімейним правовідносинам, належать: рівність учасників правовідносин; автономія їх волі; майнова самостійність.

Сімейні правовідносини, як і будь-які інші цивільні правовідносини, виникають між особами, які є рівними між собою.

Кожен учасник сімейних відносин розглядається як особа, яка має відповідну майнову самостійність, власні майнові права, незалежно від свого віку та обсягу дієздатності. Завжди можна конкретно визначити яке саме майно належить тому чи іншому учаснику сімейних відносин на праві власності чи володіння, обтяжене воно боргами чи ні, які майнові права та обов'язки має особа по відношенню до третіх осіб тощо. Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої майнові права безпосередньо чи за допомогою інших осіб, що не змінює основної концепції, відповідно до якої кожен учасник сімейних відносній

має майнову самостійність.

Ще однією ознакою сімейних відносин є автономія волі їх учасників. Кожна особа в сімейному праві визначається як окремий суб'єкт права незалежно від свого віку та здатності здійснювати свої права власними діями. Саме тому, відповідно до ч. 1 ст. 7 Конвенції про права дитини, яка була прийнята ООН 20 листопада 1989 р. дитина реєструється відразу після народження і з цього моменту набуває свої права. Інша справа, яким чином визначається воля дитини. Зрозуміло, що вольові якості людини формуються не з моменту народження і потребують певноіго часу. Враховуючи цей природний факт, в праві існує чимало спеціальних механізмів, які дають змогу, з одного боку, розглядати дитину як окрему вольову ≪одиницю≫, а з іншого, — передати право формулювати та визначати цю волю іншим особам, які за своїми природними якостями здатні це робити — батькам, усиновлювачам, опікунам, піклувальникам тощо.

За своєю природою відносини, що складають предмет сімейного права, поділяються на два види: а) особисті та б) майновії.

Відомо, що такий поділ є традиційним для цивільного права в цілому і є основною класифікацією цивільно-правових відносин. Не є виключенням і сімейні правовідносини. Норми права регулюють особисті відносини, які виникають, наприклад, між подружжям щодо зміни прізвища при реєстрації шлюбу, вирішення усіх питань життя сім'ї, між батьками та дітьми щодо вихованця дитини, між іншими родичами та дітьми стосовно спілкування

тощо. Майнові правовідносини виникають відносно спільного та роздільного майна подружжя, батьків та дітей, управління та розпорядження майном, взаємного утримання членів сім'ї та інших родичів тощо.

З точки зору визначеності у правовідношенні зобов'язаної особи сімейні правовідносини поділяються на абсолютні тавідносні. Абсолютними є такі сімейні правовіднисини, у яких фігура зобов'язаної особи є невизначеною. Наприклад, подружжю на праві власності належить певне майно. Усі інші особи не мають права порушувати право власності подружжя. Таким чином, особа, яка має обов'язок утримуватися від порушення права власності подружжя заздалегідь не визначена. Такий обов'язок покладається на будь-яку особу, яка в той чи інший спосіб стикається з майном подружжя. Правовідносини такого типу називаються абсолютними.

Відносні правовідносини виникають у випадках, коли обидві сторони сімейних правовідносин є чітко визначеними. Наприклад, один з подружжя, який є непрацездатним і нужденним, має право на отримання аліментів від іншого з подружжя, якщо той може таке утримання надати. З цього видно, що зобов'язана особа — другий з подружжя, є чітко визначеною особою.

Для сімейних правовідносин характерним є їх складний характер, коли абсолютні та відносні правовідносини дуже тісно пов'язані між собою і існують так би мовити паралельно. Наприклад, правовідносини між чоловіком та жінкою щодо їх спільного майна є відносними, бо обидві сторони правовідносин є чітко визначеними, кожен із подружжя зобов'язаний володіти, користуватися та розпоряджатися спільним майном не порушуючи прав іншого з подружжя. У той же час у відношенні до усіх третіх осіб подружжя виступає як єдиний власник, управнена особа, якій протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. В цьому сенсі правовідносини власності подружжя мають абсолютний характер.

Дата добавления: 2014-10-23