Правильно Неправильно 5 страница

Гривня і гривна

Грошова одиниця незалежної України зветься гривня, а гривна — це металева шийна прикраса у вигляді обруча. Напр.:«Ніс як за сім гривень сокира» (народна приказка); «Ченці дали йому скибку хліба, гривню грошей та й вирядили од себе» (Легенди та перекази); «Повноцінні громадяни України називають свої гроші, як і належить, гривнями, а ті, що досі не зрозуміли, де вони живуть, — рублями» (газ.); «Купці бо носили срібло на шиї, похваля­ючись хитро зробленими гривнами -чепами» (П. Загребельний); «Масивні кольє іноді нагадують давньоруські гривни чи скитські пекторалі» (журн.); «Поки що гривня, на жаль, не належить до найстабільніших валют» (газ.); «Національний банк мас всі підстави для того, щоб ого­лосити тверду політику підтримки курсу гривні» (газ.); «Темне волосся, зачесане на проділ, прикривала шовкова біла пов'язка. Єдиний знак великокняжого роду — золо­тава гривна» (С. Скляренко).

Багато хто з мовців помилково вживає слова гривна в обох випадках. Гривня відмінюється як вишня: дві гривні (а не гривни), п'ять гривень (а не гривен), двадцятьма шістьма гривнями (а не гривнами)і под.

Данець, данка, данський, а не датчанин, датчанка, датський

Є в нашій мові усталена недоречність у галузі оно­мастики: замість закономірного етноніма данці, що виводиться (як і в більшості слов'янських мов) безпосе­редньо від назви Данія (пор. норвежці, норвежець, норвеж­ка, норвезький від Норвегія), в роки прискореного набли­ження української мови до російської запанувала непри­родна форма датчани (датчанин, датчанка, датський), запозичена з російської мови, де її походження не цілком з'ясоване. Вигнані колись з усіх сфер життя слова данець, данка, данський поволі повертаються на сторінки лінгвіс­тичних праць. Їх уже знову зафіксував «Орфографічний словник української мови» (К., 1975. С. 164—165). Варто повернути ці слова й на сторінки газет і журналів, у радіо-й телепередачі, в художні та наукові твори.

Дивний і дивовижний

Важко здивувати когось знанням мов. Багато людей володіє, крім рідної, ще однією, двома, трьома та більшою кількістю чужих мов. Як правило, це буває в країнах чи регіонах, де поруч живуть люди різних національностей (Закарпаття, Кавказ, Поволжя). Є поліглоти (у перекладі з грецької це слово означає «багатомовці»), що знають кілька десятків мов і більше. Проте знання мови — понят­тя досить відносне. Навіть рідну мову треба вивчати ціле життя, бо навчитися спілкуватися якоюсь мовою ще не означає опанувати все її багатство. Показником доскона­лого володіння мовою є вміння орієнтуватися в її лексичних тонкощах.

В одній із газет мене привабив заголовок «Дивні знан­ня». Можна було подумати, що тут ідеться про щось кумедне, оскільки в сучасній українській літературній мові дивний мас значення «кумедний, незрозумілий своїми якостями або вчинками», те саме, що російське странный. Але в матеріалі розповідалося про догонів — невелике африканське плем'я, в давніх переказах якого вчені вия­вили новітні наукові відомості про Сиріус та інші космічні об'єкти. Тож ішлося про незвичайні, гідні захоплення, тобто не дивні, а дивовижні знання. Пор.: «І ось тут саме сталось щось дивне, незрозуміле. Наче камінь зірвався з гори» (М. Коцюбинський); «Як я різьбив ті риси дивовижнії Було натхнення, схоже на екстаз» (Л. Костенко).

Дощовий і дощовитий

Мовці не завжди чітко розрізняють функції прикмет­ників дощовий і дощовитий. Дощовий є відносним прикмет­ником до слова дощ, російський відповідник його — дождевой. Напр.: «Потроху западає тиша, тільки шумить і вирує в яру дощовий потік» (Ю. Яновський). Дощовитий (російський відповідник дождливый) означає «багатий на дощі»: «Літо цього року було дощовите» (М. Стельмах). Тож закономірні словосполучення: дощова вода, дощові краплини, дощові хмари, але дощовитий день, дощовита осінь, дощовита погода.

Духівництво і духовенство

Із двох слів духівництво й духовенство більше відповідає фонетико-граматичній будові нашої мови духівництво, про що свідчить, зокрема, і його словотворче гніздо, до якого належать духівник (священик, якому хтось постійно спові­дується), духівниця (заповіт про спадщину). Духовенство такого гнізда не має. Напр.: «Об'єктом особливої ненависті більшовицького режиму було патріотично налаштоване українське духівництво» (газ.); «Та як ти міг подумати, проклятий, Що я, чернець і княжий духівник, З тобою буду чаші вихиляти?» (І. Кочерга); «Піклуючись за майбутню господарську долю синів, рідний батько перед самісінькою копанкою словесну духівницю дав» (О. Ковінька).

Жертовний, а не жертвенний

Слова, що не мають відмінностей ні в семантиці, ні в стилістичних відтінках, звуться дублетами. Один із видів дублетів — утворення від того самого кореня за допомогою різних суфіксів. Як користуватися такими лексемами в процесі висловлення думки? Критерії відбору простіше визначити тоді, коли одному з таких дублетів мова давно віддала перевагу, що засвідчено в численних лексико­графічних працях та в індивідуальному мовленнєвому до­робку майстрів українського слова. Приміром, із двох морфологічних дублетів жертовний і жертвенний перевагу, поза всяким сумнівом, потрібно віддавати першому, бо він широко вживається в творчості багатьох українських письменників: «О, краще б я тепер мечем жертовним життя її перетяла, от зараз, поки вона ще горя не зазнала!» (Леся Українка); «Перед шаманом лежить жертовна сарна з напівзамерзлими сльозами в мертвих очах» (З. Тулуб). Від жертовний походять слова жертовник та жертовність, що підтверджує його глибшу вкоріненість у мову. Тож вислови на кшталт «жертвенна (замість жертовна) любов до рідної землі» на сторінках наших газет треба вважати недоско­налими з погляду лексичних норм.

Житловий і жилий

Щодо слів житловий та жилий існують різні погляди. Одні мовці твердять, начебто слово жилий не є україн­ським, і пропонують вилучити його з мови; інші вважають їх синонімами і пишуть, наприклад, так: «На новому масиві, наче гриби, ростуть жилі будинки». Насправді ці слова, хоч і близькі звучанням, але відмінні значенням, тобто вони не синоніми, а пароніми. Житловий має такі значення: стосовний до житла, пристосований для життя людей: «Ліворуч, у саду житловий будинок з верандою» (О. Левада); «Він піде до житлового управління і зробить усе, щоб матері відремонтувати дім» (В. Кучер). Законо­мірними для української літературної мови є словосполу­чення: житловий фонд, житлове будівництво, житлова проблема, житловий відділ тощо. Жилий означає «засе­лений, залюднений»: «Фельдфебель повернувся до жилого кутка теплушки» (Ю. Яновський). До слова будинок можна застосувати обидва прикметники, тільки словосполучення матимуть різне значення: житловий будинок — призна­чений для життя, жилий будинок — той, у якому живуть люди; заселений. Тож у наведеному уривку газетного тек­сту треба було написати: «На новому масиві, наче гриби, ростуть житлові будинки».

Завдання і задача

Однокореневі слова завдання й задача мають досить суттєву семантичну відмінність. Завдання — це визначений наперед обсяг роботи, те, що хочуть здійснити; доручення; а задача являє собою питання, що його розв'язують шля­хом обчислень за певною умовою (напр., у математиці). Пор.: «Не можу погодитися з висловленими Вами думками про завдання нашої літератури» (М. Коцюбинський); «Чим вища техніка тактування, тим вільніше може віддатися диригент основному своєму завданню — розкриттю внутрішнього змісту музичного твору» (М. Колесса); «Коли Варя приступала до розв'язання математичної за­дачі, виникала в уяві невесела картина» (О. Донченко).

У пресі часто плутають ці пароніми й пишуть: «Відпо­відальні задачі (замість завдання), що стоять перед молодою державою».

Загальний, а не всезагальний

Слово загальний має кілька значень: стосовний до всіх (рос. всеобщий);такий, що містить найсуттєвіше, без под­робиць; такий, що охоплює основи чогось (рос. общий). Напр.: всеобщее избирательное право — загальне виборче право; всеобщая история — всесвітня (загальна) історія; общее языкознание — загальне мовознавство. В інших зна­ченнях російському общий відповідає українське спільний: общие интересы — спільні інтереси; находить общий язык — знаходити спільну мову. Пор.: «Визвольна боротьба україн­ського народу була пов'язана з найважливішими подіями загальної європейської історії і мала на них великий вплив» (газ.); «Нарешті секунда загального заціпеніння пройшла» (Григорій Тютюнник); «Поняття виникає внаслідок за­кріплення в мозку людини найменш змінного, стійкого, загального в явищах дійсності» (підр); «А навіщо той тин здався? Адже ж у нас двір коло хати спільний» (І. Нечуй-Левицький).

Тож для існування незафіксованої жодним словником української мови кальки всезагальний, яку так полюбляють журналісти й окремі науковці, немає ні підстав, ні потреби.

Звичайно і зазвичай

Відприкметниковий прислівник звичайно виконує в українській мові кілька функцій. Він уживаний як один із синонімів до слів просто, прозаїчно; як ствердна частка так, авжеж тощо. Але найчастіше використовуємо його в двох значеннях —«як завжди, як заведено» (не виділяючи комами) та в ролі вставного слова (виділяючи комами): Пор.: «Зими в цій місцевості звичайно не дуже холодні» (газ.) і «Наша вчителька, звичайно, людина талановита, але, на жаль, не може порозумітися з класом» (газ.).

Останнім часом у пресі помітна тенденція використо­вувати звичайно тільки як вставне слово: «Прихильники естради, звичайно, пам'ятають, що Мирослав Скорик іще на початку 60-х років серед інших творів написав перший український твіст «Не топчіть конвалій» (газ.). А в значенні «як завжди, як заведено» дедалі частіше вживають зазв и чай. «Блукають кабани-одинаки своїми стежками, які зазв и чай пролягають крізь густі зарості» (журн.); «Коали (сумчасті відмеді) дико репетують, невдоволені тим, що їх будять серед білого дня, коли вони зазв и чай дрімають на деревах» (газ.); «Зазв и чай ці позички здійснюються через продаж державних облігацій та інших цінних паперів» (підр.). Цю тенденцію слід усіляко вітати, бо словесне розрізнення значень є одним із свідчень лексичного багатства нашої мови. Тим більше, що лексема зазв и чай не якийсь штучний витвір. Вона давно існує в мові, її не цураються митці українського слова, зокрема М. Рильський: «Тож затем­на він причвалав на став, Зігнувшися ще більше, ніж зазв и чай».

Замерзнути і змерзнути

Обидва ці слова походять від одного кореня, проте їх не можна вживати одне замість одного. Замерзнути озна­чає «стати твердим від холоду, перетворитися на кригу; згинути від холоду»: «Замерзло поле скрізь» (Є. Гребінка); «Там, де верби, тини і тополі, по ночах замерзає вода» (В. Сосюра); «Галки на деревах замерзали і, як шматки льоду, падали додолу» (Панас Мирний). А змерзнути — це відчути холод: «Змерзлаж то так, що зуб з зубом не зведе, так і труситься» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Зима не зда­валась. Вівдя задмухала на світло. — Дивіться, як парує! Хіба ви не змерзли?» (М. Хвильовий).

Змішаний і мішаний

Багатство української мови виявляється серед іншого і в тому, що вона має окремі слова для відтворення найтонших семантичних відтінків. Через незнання чи з ліно­щів деякі працівники пера часом не завдають собі клопоту відшукати найдоречніше слово і вживають перше, що спаде на думку. Наслідком такого ставлення є, наприклад, словосполучення змішана виборча система. За лексико­графічними джерелами української мови змішаний — відносний прикметник, що називає тимчасову ознаку: «По покоях пішли наркотичні пахощі свіжої рожі, змішані з духом рому» (І. Нечуй-Левицький); «В серці нишком закипала злість, змішана з образою» (Леся Українка). А в наведеному прикладі йдеться про постійну ознаку, якість, що в нашій мові відтворюється словом мішаний — такий, що складається з різних принципів, порід, статей. Напр.: «Ми знов пішли лісом, але він уже був не такий густий і не чисто ялиновий, а мішаний» (І. Муратов). Тож правиль­но казати й писати мішаний ліс, мішаний хор, мішана виборча система (пор. мічені, а не помічені атоми).

Знімання, знімальний, а не зйомка, зйомочний

При виведенні похідних від знімати в розумінні «фото­графувати» літературна мова віддає перевагу власне українським утворенням знімання, знімок, знімальний (знімальна група, знімальний майданчик). Напр.: «Знімальної групи тепер немає — такої, як була колись. Тепер є так звана «режисерія фільму» (ЇО. Яновський); «Ми, кінорежисери, розлучаємося, нарешті, з тривалим знімальним днем» (О. Довженко); «Витримка — це проміжок часу, протягом якого світлочутливий шар фотоматеріалу зазнає дії проме­нів світла, відбитих об'єктами знімання» (журн.); «Найціка­вішим експонатом музею був рідкісний любительський знімок» (О. Гончар). Поширені в засобах масової інфор­мації слова зйомка, зйомочний є неоковирними й невмотивованими запозиченнями з російської мови, тож їх потрібно уникати.

Зрівняти і порівняти

Не всі розрізняють пароніми зрівняти і порівняти. «Це місто не можна зрівняти ні з яким іншим», — читаємо в одній із газет. Зрівняти сюди не пасує, бо в нормативному мовленні означає «робити рівним, однаковим» (приміром, зрівняти в правах, зрівняти з землею); від цього дієслова походить зрівнялівка — невиправдане вирівнювання в чо­мусь. А в згадуваному уривку тексту йшлося про зістав­лення, яке потрібно передавати словами порівняння, порівняти: «Це місто не можна порівняти з жодним іншим (або ні з яким іншим)». Пор.: «Заробив увесь свій статок, усе те, що зрівняло його з першими хазяїнами» (М. Ко­цюбинський); «Серед забутого місця пролягала широка дорога аж на гору. Грабарі зрівняли її, розгладили, хоч котись» (Панас Мирний); «Стаха сподівалась, що Бронко порівняє її рум'яне, як «райське яблуко» туге личко з обвислою шкірою тих жінок і зробить висновок на її користь» (Ірина Вільде).

Індійці й індіанці

Індійці, як відомо, живуть в Індії. Проте це слово в газетах використовують як назву корінного населення Америки: «Майже напівлегально грав ролі індійців та гномів; Побували в гостях у вождя індійського племені». Тут наявна лексична помилка, бо в українській мові прадавніх мешканців Америки звуть індіанці, рідше індіани: «На естраді стоїть молода індіанка в своєму вбранні» (Леся Українка).

Італійський та італьський

Слово італійський пов'язане з сучасною Італією. Напр.: італійська мова, італійське кіномистецтво, італійський страйк. А коли йдеться про племена, що населяли Апеннінський півострів у давнину, вживаємо іншого прик­метника — італьський: італьська легенда, італьська німфа. Рос. итальянский треба перекладати укр. італійський, а рос. италийский — італьський. Напр.: «Беллона — італьська богиня війни, дружина Марса, ототожнювана з сабінською богинею Неріо» (Словник античної міфології, 1989); «У 5—3 ст. до н. е. італьські племена були підкорені Римом. Згодом вони стали основою італійськоїнародності» (підр.); «Першими творами італійського неореалізму, що справив помітний вплив на кіномистецтво багатьох країн, були фільми Р. Росселіні, Л. Вісконті, В. де Сика» (газ.).

Казармовий, фірмовий, а не казармений, фірмений

Російські прикметники з суфіксом -енн у багатьох випадках слід перекладати українськими утвореннями з -ов: казарменный, фирменный — казармовий, фірмовий і т. ін. Тим часом газети пишуть: «В обласному центрі відкрився новий фірмений магазин»; «Неможна допустити, щоб на зміну казарменому соціалізму прийшов «демократичний комунізм». До речі, не можна слід писати окремо; по­милкове написання разом є наслідком упливу російського нельзя.

Казка і каска

Паронімами бувають і слова, віддалені одне від одного походженням, наприклад казка і каска. У дитячих передачах Українського телебачення й радіомовлення розпо­відають каски (так висловлюються теле- й радіобабусі, дідусі, тітки та дядьки). Однак каску можна лише надягти, бо це запозичене з французької мови слово означає «ме­талевий головний убір». А розповідають дітям казки (походить від казати). В українській мові дзвінкі приго­лосні не оглушуються, тому казка вимовляється не так, як каска. Напр.: «Пером не можна написати, Не можна і в казках сказати, яких було багацько див» (І. Котляревсь­кий); «— Ну, дітки, на рядно під грушу! Казочки послухай­те!» (Остап Вишня); «Цього разу на вершечку, В мідній касці, уночі — Федір Гичка над містечком Височів на каланчі» (С. Олійник).

Кампанія і компанія

Ці два близькозвучні слова досить часто вживають одне замість одного. В усному мовленні від неофіційних та офіційних осіб можна почути: робота телерадіомовної кам­панії (треба компанії); виборча компанія (треба кампанія). Таке сплутування неприпустиме, бо слова не лише не тотожні у вимові, а й вельми віддалені щодо походження та значення. Кампанія пов'язане з фр. campagne «похід» і використовується для позначення сукупності заходів, спрямованих на виконання певного завдання (наприклад, виборча кампанія, антифілоксерна кампанія тощо). Компанія походить від іт. compagnia, що зводиться до лат. cum «разом» та panis «хліб», і означає «група осіб, пов'язаних певними інтересами». Пор.: «Весела компанія з піснями й музикою зупинилася біля острова» (О. Бойченко); «Він і прибув сюди, щоб дізнатися, яка буде директива щодо посівної кампанії» (Д. Бедзик).

Качка і хитавиця

Інколи нерозрізнення міжмовних паронімів чи омоні­мів призводить до зовсім кумедних наслідків. «Їхати морем мати відмовилась, оскільки боялася штормової качки», — читаємо в одному журналі. Що ж воно за така страшна качка та ще й штормова? Адже качка в нас — це цілком мирна водоплавна дика та свійська птаха (рос. утка): «На далекому плесі кахкала дика качка» (І. Нечуй-Левицький). А річ у тім, що в журнальному тексті йдеться про гойдання морського судна під час шторму. Це явище українською мовою зветься хитавиця (рос. качка): «Шторм почав по­троху слабшати, та море клекотіло весь день, хитавиця, хоч і не припинилася, але стала рівнішою» (З. Тулуб).

Ласиця, самиця, палиця, полиця, а не ласка, самка, палка, полка

Є в українській мові кілька паронімічних груп, що мають однакове значення: ласиця — ласка (невелика хижа тварина), самиця — самка (особина жіночої статі), палиця — палка, полиця — полка. Класики української літератури охоче вживали утворення на -иця: «Вона прилипла до нього, мов ласиця, а її блискучі, майже дикі очі впилися жадібно в його блідаве, ніжне обличчя» (О. Кобилянська); «Щупаки пливли у прибережні води Вслід за самицями, як завжди, рік у рік» (М. Рильський); «Няня казала, що то був велетень із залізною палицею і що його не брали ні куля, ні меч» (С. Васильченко); «Книжкові полиці від підлоги до високої, розмальованої стелі займали дві стіни» (З. Тулуб).

А ось які фразеологізми маємо зі словом палиця: без палиці не підступай, вставляти палиці в колеса, з-під палиці, палицею кинути; любить, як собака палицю; палиця на два кінці, перегинати палицю і под.

Форми з -ка активізувалися в радянський період під упливом російської мови і досі переважають у нашій пресі: «Люмпен хоче всього і одразу — смачно їсти, шикарно одягатися і спати з красивою самкою» (газ.). Тепер треба повернутися до традиційних українських утворень ласиця, самиця, палиця, полиця.

Людний і людяний

Одне агентство обіцяє всім охочим розмістити рекламу «в найбільш людяних місцях Києва». У цьому тексті слід уживати людний (про місце, де перебуває багато людей): «Є у мене звичка — ходити по вулицях і тулитися до людних місць» (Ю. Яновський). Людяний означає «доброзичливий, чуйний, гуманний»: «Вона усміхалась людяною усмішкою, простягнувши до мене обидві руки» (О. Досвітній).

Міркування і розмірковування

«Допомагають з філантропічних розмірковувань», — пишуть у газеті. Розмірковування — це заглиблення дум­ками в щось, усебічне зважування чогось: «Стриманість почуттів, розважливе розмірковування характерні для ін­тимних поезій В. Самійленка» (журн.). А в цитованій на початку фразі треба було написати «з філантропічних міркувань», оскільки міркування означає «результат розду­мів, думка, погляд, переконання». Напр.: «Ввечері у за­душливих і темних казармах Шевченко сидів разом з іншими солдатами, слухаючи їхні невеселі міркування про те, кого бито, а кого ще будуть бити» (О. Білецький, О. Дейч).

Морквяний, а не морковний

Від іменника морква утворено прикметник морквяний, який не має варіантів. Проте ці варіанти часом створюють автори деяких публікацій — не знаючи українського слова, пишуть російське: морковний сік замість нормативного морквяний: «Через кілька хвилин вони вже з апетитом їли смаженого оселедця, а в солдатському казанку закипав морквяний чай» (Ф. Бурлака).

Належність, а не приналежність

Лексичні норми регулюють уживання слів у різних стилях, визначають належність того чи того слова до літературного або діалектного мовлення, вмотивованість або невмотивованість його використання в українській мові. Наприклад, штучний витвір приналежність, хоч і набув великого поширення, проте його існування нічим не вмотивоване, оскільки в сучасній українській літературній мові немає слів приналежати і приналежний. Тож єдино можливим варіантом у цьому випадку є належність, утво­рене від належний. Пор.: «Над ставом, що колись належав економії, як проходив Давид, шуміли верби» (А. Головко); «Я заїхав у відлюдне належне до того повіту гірське село» (І. Франко); «На площі був торг — неодмінна належність кожного міста того часу» (С. Скляренко); «Обов'язковою належністю костюма всіх південних слов'ян була коротка безрукавка» (журн.).

Натхнений, недоторканий, нездійснений і натхненний, недоторканний, нездійсненний

В українській мові семантично розрізняються близькозвучні дієприкметники (з одним н) та прикметники (з двома нн). Вони мають відмінності й у наголошуванні: незд і йснений — нездійсн е нний, неоц і нений — неоцін е нний, недот о рканий — недоторк а нний, хоч не завжди: натхн е ний — натхн е нний. Натхн е ний — той, що дістав натхнення від когось (чогось), а натхн е нний — сповнений натхнення; незд і йснений — який не здійснився з певних причин, а нездійсн е нний — який не може здійснитися ніколи; недо­т о рканий — якого ніхто не торкався, не чіпав, а недотор­к а нний — той, якого не можна торкатися, який охоро­няється законом від чиїхось посягань. Напр.: «Натхн е ний чарівною поезією Тараса Шевченка, прекрасні романси й хори створив основоположник української класичної музики Микола Лисенко» (журн.); «Серед тих чорних хмар, як білий невинний голуб, здіймалась у височінь постать натхн е нного проповідника» (М. Коцюбинський); «Настрій зневіри в собі, образи за незд і йснені надії не покидав його» (А. Головко); «Знав Жолкевський, що справа ця важка, майже нездійсн е нна» (З. Тулуб); «Який він є важкий та дужий, який він недот о рканий та цнотливий, і як та не­займаність зводить її з ума» (О. Ільченко); «Вартовий є особа недоторк а нна» (І. Багмут); «Історія — це святая святих народу, недоторк а нна для злодійських рук» (О. Довженко).

Отже, в Акті проголошення незалежності України треба було написати: «Територія України є неподільною й недо­торк а нною», а написано недот о рканою, що, по-перше, не відповідає дійсності, а по-друге, порушує лексико-семантичну норму.

Оаза і оазис

У грецькій мові з її двома літературними традиціями багато слів існує в двох формах: krise, krisis; oase, oasis; these, thesis. Російська мова віддає перевагу утворенням на -ис (кризис, оазис, тезис), а в українській краще прищепилися варіанти з -а: криза, кризовий, теза, тезовий. Щодо слів оаза й оазис, то в красному письменстві вживаніше перше: «Високі стрункі пальми росли під палючим сонцем. То була оаза серед пісків пустелі» (журн.); «Тепер Кирило ходив уже не сам — панна Устя знала чудові куточки, оази квіток» (М. Коцюбинський). У пресі використовують оби­два слова. Але з огляду на поширенішу в нашій мові модель (криза, теза)слово оаза має стати основним у всіх функ­ціональних стилях.

Особа і лице

В одній із радіопередач на юридичну тему було заявле­но: «Він має статус юридичного лиця». Російському слову лицо в юридичному та граматичному значенні в українській мові відповідає не лице, а особа. Тому треба писати й казати: «дієслово в формі першої особи однини; він має статус юридичної особи».

Особовий і особистий

Ще одна нечітко розрізнювана паронімічна група — прикметники особовий та особистий. Особовий — стосовно до особи, людини взагалі: особове посвідчення, особовий листок (для обліку кадрів), особовий склад, особовий раху­нок. Особистий — властивий певній, конкретній особі; власний, персональний: особисті речі, особисте життя. З іменником справа поєднуються обидва прикметники, проте словосполучення мають різне значення: особова справа — сукупність документів працівника установи, організації, підприємства. «Це моя особиста справа» кажуть тоді, коли хочуть завважити, що той чи той крок або вчинок людини нікого, крім неї, не обходить.

Пам'ятка і пам'ятник

Здавалося б із словами пам'ятка та пам'ятник уже все гаразд: маємо Товариство охорони пам'яток історії та культури (хоча спочатку в складі його назви замість пам'яток стояло пам'ятників), часопис «Пам'ятники України» перейменовано на «Пам'ятки України». Але багато мовців, серед яких, на жаль, є й працівники засобів масової інформації, досі не бачать особливої відмінності між цими двома паронімами. По радіо й телебаченню часом висту­пають кореспонденти, які розповідають про роботу Товариства пам'ятників... Виходить, є потреба ще раз нага­дати, що пам'ятник у сучасній українській літературній мові має тільки одне значення — скульптурна споруда на пам'ять або на честь когось чи чогось. Скажімо, пам'ятник князеві Володимиру, проект пам'ятника Михайлові Грушевському, встановлення пам'ятника Лесі Українці тощо.

Слово пам'ятка має кілька значень: річ або об'єкт, що нагадує про когось, про щось («Який виноградник викохав! Добру пам'ятку по собі лишив». — І. Волошин); предмет матеріальної або духовної культури минулого: історична пам'ятка, літературна пам'ятка, пам'ятка музичної куль­тури, пам'ятка природи і т. ін.; поминальна книжечка; те саме, що й інструкція (пам'ятка водієві, пам'ятка турис­тові). Отже, єдино можлива назва організації Товариство охорони пам'яток історії та культури (оскільки воно покликане охороняти не лише монументи й надгробки).

Поверховий і поверхневий

Порушення законів сполучуваності слів призводить до непорозумінь, до перекручення змісту. І взагалі навіть найкраще слово, вжите недоречно, дратує, відштовхує читача від основної інформації.

Наприклад, слово поверховий у сучасній українській мові є прикметником від іменника поверх (використовується в таких утвореннях: п'ятиповерховий, двадцятиповер­ховий та ін.); крім того, воно означає «неглибокий, який не стосується суті справи»: поверхова рецензія, поверхове враження, поверховий критик тощо. Напр.: «Вам, може, чудно, що я взяла такий поверховий тон, але ж говорити ґрунтовно на такі теми, се значило б стріляти з гармат по горобцях» (Леся Українка); «Потрібно використовувати підземні джерела, де води вищої якості порівняно з поверх­невими» (журн.). Але дивно читати такий газетний текст: «Життя не стоїть на місці. Нині воно поставило нове завдання — поверховий обробіток ґрунту». Тут ідеться про обробіток ґрунту, який здійснюють на невеликій глибині від поверхні землі, тобто про обробіток поверхневий.

Пожежник і пожежний

Колись М. Рильський написав мудрі слова:

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля...

Видатний поет, висловлюючись метонімічно, радив щодо української мови користуватися словником Бориса Грінченка, а щодо російської — словником Володимира Даля. Теперішні консультанти-дилетанти або зовсім не знають українських словників, або не вважають за потрібне вдаватися до їхніх послуг, звіряючи знання з усіх мов за словником В. Даля. Коли не знаходять там оригінального слова, оголошують його «незрозумілим для народу». Або беруть якийсь уривок із праць, присвячених культурі російської мови, перекладають його дослівно і штучно переносять на український ґрунт. Наприклад, російські мовознавці стверджують, що слово пожарник — це людина, яка зазнала лиха від пожежі, а той, хто гасить пожежу, — пожарный. Що ж, російським мовознавцям видніше, як там у їхній мові, але наші засоби масової інформації швидко змавпували це діло і заходилися впро­ваджувати його в українську мову. Наприкінці січня 1996 року,виступаючи по телебаченню, якийсь «розумник» на цілу Україну самовпевнено заявив: «Люди, що гасять пожежі, гніваються, коли їх називають не пожежними, а пожежниками, бо пожежники — це ті, що постраждали від пожежі».

Дата добавления: 2014-10-31