Правильно Неправильно 3 страница

Здібний і здатний

Під упливом інших мов часом відбувається сплутування навіть не паронімічних слів, а синонімів. Приміром: «Мій син на таке не здібний» і «Молоді виявилися здатними учнями своїх батьків та дідів». Здібний і здатний у наве­дених прикладах слід поміняти місцями, слово здібний означає «талановитий», а здатний —«спроможний на щось». Напр.: «Мартович був надзвичайно здібний і дома ніколи не вчився» (В. Стефаник); «Перед чужими тільки й чуєш про Василя, який він розумний та до всього здатний» (Панас Мирний). Помилка зумовлена тим, що в російській мові обидва значення передаються одним словом способный.

Змінювати (зміняти) і зраджувати

В одному з матеріалів, присвячених ювілеєві письмен­ника Л. Тендюка, наголошувалося, що «він ніколи не зміняв своїй тематиці». Тут аж дві помилки на ґрунті паронімії. Перша — внутрішньомовна: замість тема «коло життєвих явищ, що становлять зміст твору» (в даному разі йдеться про морську тему в творчості Л. Тендюка) вжито слово тематика «сукупність тем» (наприклад, тематика курсових робіт). Друга помилка — нерозрізнення російського изменять та українського змінювати. Укр. змінювати (рідше зміняти)означає «робити інакше, виправляти; приходити на зміну». А в згаданому матеріалі йшлося про порушення вірності, про відмову від чогось. Таке поняття в російській мові передається словами измена, изменять, а в українській — зрада, зраджувати. Отже, в наведеному уривку тексту треба було зазначити, що письменник «ні­коли не зраджував своєї теми». До речі, дієслово зраджу­вати потребує після себе додатка в формі знахідного відмінка: зраджувати товариша (брата, матір; науку, те­му); коли при дієслові є заперечна частка не, то додаток стоїть у родовому відмінку: не зраджувати товариша (брата, матері; науки, теми). Напр.: «О Батьківщино! Не зрадили тебе твої донецькі діти» (В. Сосюра); «Терпіння зраджувало стару, але вона не виказувала цього» (Григорій Тютюнник).

Інакодумець, а не інакомислячий

Слово інакомислячий, одним із компонентів якого є активний дієприкметник теперішнього часу, краще замі­нити більш відповідним морфологічній системі живої української мови інакодумець: поширився наступ на інакодумців (а не інакомислячих);«— Чого ви так дивитесь на мене? Що я захищаю її? Я давно знаю, що найбільше в людях злорадства, — кинув він своїм інакодумцям» (В. Зем­ляк); «Інакодумців, погляди яких відрізнялися від догм панівної ідеології, оголошували ворогами і в кращому разі видворяли за межі країни» (газ.).

Кепкувати і жартувати

Часом із синонімічного ряду обирають один синонім, незаслужено забуваючи інші. Пишуть і кажуть добро­совісно, зекономлений, вирішення, вогнестрільний, відправ­лятися, протиріччя, запримітити, благоустроїти, продов­жується, хоч, крім них, є нічим не гірші сумлінно, заоща­джений, розв'язання, вогнепальний, а то й, поза всяким сумнівом, кращі вирушати (відходити), суперечності, за­уважити (помітити), упорядкувати, триває тощо. Невдалий добір синонімів може спричинити затемнення змісту висловлювання. На жаль, таких прикладів у засобах масової інформації — хоч греблю гати. Ось один із них: «Хлопці радісно зустрічають нас, кепкують». Кепкувати означає «глузувати, насміхатися». Приміром: «Анатолій не любив, коли хтось кепкував з його захоплень» (М. Руденко). Важко поєднати радість зустрічі з кепкуванням. Замість кепкують варто було використати жартують.

Лише і тільки

Років двадцять тому в окремих працях із культури мови висловлювалися застереження щодо частки й сполучника лише, рекомендувалося віддавати перевагу слову тільки. Тепер дійшли до іншої крайності — майже не вживають тільки, а всюди — лише. Аналіз лексикографічних джерел свідчить, що лише (у поезії ще й лиш)і тільки мають однакові права в літературній мові: «Вчора набігла хмарка, мов чумацьке ряденце, та лише покропила суху землю» (М. Коцюбинський); «Лиш Данило щез в тумані, Аж із-за горбочка Йде дівчина молодая» (С. Руданський); «Я люблю тільки таку гру, де я певна, що виграю» (Леся Українка); «Та скажи мені, друже, нащо все в житті приходить тільки тоді, коли ми перестаємо бажати цього?» (Ю. Яновський). Тож не варто наслідувати найгірші взірці газетної мови й писати: «Державі залишилися лише борги», тобто безпід­ставно вживати поряд два однокореневі слова. Зайвої тавтології можна уникнути, замінивши лише на тільки.

Любий і будь-який, усякий

В одному перекладеному з російської мови інтерв'ю повідомляється: «Ми згодні підтримувати контакти з лю­бими організаціями». Тут українськими літерами написане російське слово, замість якого слід було вжити будь-якими, тому що укр. любий має значення «милий, коханий». Напр.: «Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби і, як зависні баби, підслухували любу розмову закоханої пари» (Н. Кобринська). Пор.: «На Полтавщині в нас не те, що за Дніпром... Тут мова, брате, незаймана, без будь-якого домішку» (В. Шев­чук).

Масло і олія

Лексичні норми української літературної мови вимага­ють семантичного розмежування слів масло — харчовий продукт тваринного та мінерального походження: вершкове масло і олія — жирова речовина з рослин: соняшникова (кукурудзяна) олія. Прикметник від цього слова олійний увіходить до словосполучень олійна фарба, олійний живо­пис, олійне малярство (картини, виконані олійними фар­бами). Скорочено на позначення цих понять використо­вується й слово олія: «На початку тридцятих років Анатолій Петрицький здійснив дві великі серії портретів діячів української культури, одну в олії, другу в акварелі» (Словник української мови, т. 5, с. 691). Виходить, помилковими є вживані в теле- й радіопередачах речення на кшталт «Картини виконані маслом (треба олією)або тушшю».

А ось газетний зразок бездумного перекладу з російсь­кої мови: «Рослинні масла (треба олії)багаті на природний оксидант». Таким чином, рос. масло має в українській мові три відповідники: масло, олія та ще мастило — жирова речовина для змащування тертьових поверхонь меха­нізмів.

Місто і містяни (замість городяни)

У сучасній українській літературній мові для позначен­ня великого населеного пункту, адміністративного, про­мислового, торговельного й культурного центру вжива­ється слово місто. А мешканець цього населеного пункту зветься городянин (від застарілого г о род). Пояснити це можна тим, що похідне від місто міщанин використо­вується як назва людини з обмеженими інтересами та вузьким кругозором. Нормативна несумірність назви на­селеного пункту (місто — активне слово літературної мови) та його мешканців викликає певні застереження в мовців, тому вони замість городянин частіше кажуть меш­канець міста. Українська мова вже давно витворила ще одну лексему, яка цілком спроможна заступити застаріле городянин та двокомпонентний вислів мешканець міста. Це зафіксоване «Словником української мови» (т. 4, с. 751) містян и н з досить поважною ілюстрацією: «Оператор хотів заспівати, як це полюбляють на природі містяни, але жінка заборонила, пояснивши, що в лісі галасувати не годиться, ліс вимагає тиші» (Ю. Яновський). Тож є цілковита рація запровадити слово містян и н до активного літературного вжитку й заповнити прогалину в словотворчому гнізді: місто, містянин, міський, передмістя й под.

Навчальний, а не учбовий, виш, а не вуз

В офіційно-діловому мовленні, на сторінках газет, у радіо- й телепередачах широко використовують слово учбовий, хоч його існування в українській мові викликає багато сумнівів, оскільки відсутнє слово учба, від якого воно могло б бути утворене. Учбовий являє собою спотво­рене запозичення з російської мови. Замість нього треба вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна частина, навчальна практика тощо. Якоюсь мірою слово учбовий затримується в нашій мові через наявність його в абревіатурі вуз (вищий учбовий заклад). У роки прискореного зближення мов аж до їхнього злиття слово вуз, на жаль, витіснило справжню українську абревіатуру виш (вища школа), широко вживану в двад­цятих і тридцятих роках, а в творах українських письмен­ників і пізніше: «Дочка в той час училася в Новосибірську, в одному з вишів» (І. Ле). Тепер виш, мабуть, варто повер­нути до активного вжитку.

Наказувати і карати

Виступаючи по радіо з педагогічними порадами, одна вчителька сказала: «При вихованні дітей їх треба переко­нувати логікою та власним прикладом, а не наказувати фізично». Тут спостерігаємо механічне перенесення в нашу мову російського слова наказывать — завдавати кари, бо українське наказувати означає «віддавати розпорядження, вимагати»: «Бувало, наказували мені, щоб я шанувався, бо не буде з мене господаря» (Л. Мартович); «Справи свої на землі так рихтуй, як наказує серце» (Леся Українка). А те, що мала на увазі вчителька, по-українському зветься карати: «Тоді будеш знати, Як будуть карати І на руки, і на ноги Диби набивати» (М. Кропивницький).

Накалятися, закалятися і розпалюватися, гартуватися

Кореспондент Українського радіо, розповідаючи про становище на Полтавщині перед виборами, підкреслює, що пристрасті накаляються навколо кандидатури на пост Президента України. Слова накаляти, закаляти в україн­ській мові означають «забруднити»: «Накаляла білі ручки, Кватирочку одсуваючи» (П. Чубинський); «Поруч з нею йшла молода панна, підіймаючи трохи спідничку, щоб не закалятись» (Леся Українка); «Приходжу якось і йойкнула: Світланочка лежить, пробачте, підмочена, закалялась, бідненька» (В. Логвиненко). Не думаю, що на Полтавщині доходить аж до цього. Либонь, кореспондент мав на увазі, що пристрасті розпалюються (розгоряються), та невдало переклав російське слово накаляются. Від цього слова в російській мові утворено низку похідних, які в нашій мові перекладаються іншими відповідниками: рос. закалять­ся — укр. гартуватися, закалка — гарт, гартування; закаленный — загартований, гартований; калить — розжарю­вати; накаливание — розжарювання; накал — жар тощо.

Наречений і жених

Інколи запитують, чи доречне слово жених у сполученні жених і наречена. У цьому випадку, наприклад, під час реєстрації шлюбу краще казати наречений і наречена або використовувати форму множини — наречені. Однак слово жених теж цілком українське, широко вживане в фольк­лорі, у творах класиків української літератури та сучасних письменників. Воно має чимале словотворче гніздо (женишок, женишина, женихівський, женихатися, жени­хання), що свідчить про його глибоке коріння в нашій мові. Напр.: «Наречена мала прийти просто до панотця» (І. Франко); «Батько мій працював у депо, а наречений їздив машиністом» (Ю. Яновський); «У князя свято, виглядає Із Литви князя- жениха За рушниками до Рогніди» (Т. Шевченко).

Незаможний, малозабезпечений, низькооплачуваний, а не малоімущий

Існування слова малоімущий в українській мові більш ніж проблематичне. Його немає в одинадцятитомному «Словнику української мови», не кажучи вже про словник за редакцією Б. Грінченка. Замість нього треба використо­вувати незаможний, малозабезпечений, низькооплачуваний: «Країна аж ніяк не бідна, проте поділена на купку надбагатіїв та силу-силенну незаможних громадян» (газ.); «Більшість промислових підприємств не працює, а це спричинює зростання кількості малозабезпечених родин» (газ.); «Низькооплачувані мешканці міста дістають допомогу від доброчинних організацій» (газ.). Перевагу чомусь віддають саме неукраїнському слову: «Малоімущі цього району м. Києва одержали 600 посилок».

Незважаючи і не дивлячись

Українська літературна мова чітко розрізняє прий­менник дієприслівникового походження незважаючи та дієприслівник дивлячись із заперечною часткою не. Незва­жаючи вживається при позначенні явищ, подій, обставин, усупереч яким відбувається дія: «Аліна, незважаючи на свій жвавий, веселий характер, читала серйозні книжки» (О. Іваненко). А не дивлячись доречне в такому, наприклад, тексті: «Хлопчик біг щодуху, зовсім не дивлячись собі під ноги» (газ.).

Поширені в газетах вислови на кшталт «Зберемо вро­жай, не дивлячись на негоду»; «Об'єднаємося, не дивлячись на відмінність у політичних поглядах» помилкові з погляду лексичних норм. Замість не дивлячись тут мас бути незва­жаючи.

Одержувати, отримувати, діставати, здобувати, набувати

Чи є різниця між словами одержувати й отримувати? Семантичної відмінності немає, обидва вживають на поз­начення поняття «брати те, що дають, надсилають, дару­ють» і под. Давніші традиції в літературній мові має слово одержувати. Скажімо, в одинадцятитомному «Словнику української мови» воно ілюстроване уривками з творів Лесі Українки, Михайла Коцюбинською, Івана Франка, Павла Тичини та багатьох інших письменників, що репрезенту­ють різні говори загальнонародної української мови. Слово отримувати, хоч і досить давно існує в нашій мові, знач­ного поширення набуло протягом останнього десятиріччя, воно активніше вживається в мові молодшого покоління. Незважаючи на те, що тепер більшість людей (серед них і я) віддає перевагу лексемі одержувати, можна з певністю сказати, що згодом переможе слово отримувати. Стосунки між похідними уподібняться до взаємин між твірними одиницями мови. А в синонімічній парі тримати — дер­жати друге слово в сучасній літературній мові вживається далеко рідше, поступово набуваючи розмовного забарв­лення. Обидва ці слова мають конкретне значення: одер­жують (отримують)гроші, книжки, запрошення тощо. А коли йдеться про щось абстрактніше, більш доречними є слова діставати, здобувати, набувати. Наприклад, діста­вати звання, здобувати освіту, набувати розголосу. У мовній практиці засобів масової інформації часто збідню­ють цей синонімічний ряд, уживаючи всюди тільки одер­жувати й отримувати.

Останні і (всі) інші, решта

Розповідаючи про роботу програми «Промінь», диктор каже: «Кожної п'ятнадцятої й сорок п'ятої хвилини ми передаємо інформаційні повідомлення, весь останній час — музику». Останній, як відомо, це той, котрий закінчує щось, кінцевий; антонім до слова перший; відповідає росій­ському последний. У цитованому уривку останній недореч­не, бо вжите під упливом російського остальной, яке в нашій мові відтворюється словами решта, інший. Приміром: «Двоє останутся, а остальные пусть уходят. — Двоє залишаться, а інші (всі інші)хай ідуть (а решта хай іде)». Наведений фрагмент дикторського тексту мав би звучати так: «Кожної п'ятнадцятої й сорок п'ятої хвилини ми передаємо інформаційні повідомлення, а решту часу — музику».

Палац, палацовий і двірець, двірцевий

У мовній практиці досить часто виникають непоро­зуміння, зумовлені недотриманням рекомендацій словни­ків. Наприклад, за словниками, основний прикметник до слова палац — палацовий, а засоби масової інформації подають двірцевий переворот, двірцеві інтриги тощо, хоч слово двірець — це не палац, а вокзал. У цьому значенні (вокзал), на мою думку, його варто повернути до активного вжитку в літературній мові. Пор.: «Слово замок колись означало не окрему палацову споруду, а цілу укріплену територію» (журн.); «Слова його розвіються на чотири вітри і не дійдуть до ушей палацової шляхти» (З. Тулуб); «Вікно моє виходило на залізничний двірець» (В. Самійленко); «Міністр інкогніто прибув. «Біжіть, стрівайте на двірці», Защебетали горобці» (О. Олесь).

Пара і пар

Іменник пар у сучасній українській мові мас значення «рілля, залишена на літо без посіву для поліпшення якості землі»: «Йдемо повз чорний пар. Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля, повна спокою й надії» (М. Коцюбин­ський). Уживання його в такому газетному тексті: «З вікон повалив густий пар» помилкове, бо тут ідеться про газо­подібний стан води, який зветься пара: «Від радісного хвилювання втома розвіялася, як пара» (З. Тулуб).

Парубок, а не холостяк

Про неодруженого чоловіка українці, як правило, ка­жуть парубок або старий парубок (людина старшого віку): «Вона пішла за нього, вічного наймита, старого парубка, бурлаку» (М. Коцюбинський). Свідченням тривалого існу­вання цього слова в лексичній системі мови є його велике словотворче гніздо: парубійко, парубчак, парубчина, пару­боцтво, парубота, парубоцький, парубкувати, парубкування і т. ін. А в пресі замість нього постійно вживають менш властивого нашій мові слова холостяк (якого в словнику за редакцією Б. Грінченка немає зовсім): «Розпрощався із своїм холостяцьким (замість звичайного парубоцьким)життям». Російське слово холост (наприклад, в анкетах) слід перекладати українським неодружений.

Підодіяльник чи підковдра

Тепле ватяне, вовняне чи пухове вкривало зветься в нас ковдра, а легка покривка на неї — підодіяльник. Позаяк у сучасній українській літературній мові одіяло не вжива­ється, то покривку на ковдру краще називати підковдра. Напр.: «Вироби цієї фабрики мають великий попит у населення, особливо наволочки та підковдри» (газ.). Пре­фіксальні (без суфіксів) утворення досить характерні для нашої мови: майстер — підмайстер, основа — підоснова тощо.

Площа і майдан

В українській мові для називання незабудованої час­тини населеного пункту, від якої розходяться вулиці, є два слова — майдан та площа. Коли виникає суперечка, якого з них краще вживати, нерідко можна почути: мовляв, майдан слово турецьке, то нема чого використовувати його замість нашого площа. Як свідчать приклади, не завжди походження слова є підставою для надання йому переваги в певній ситуації. Площа справді українське слово, утворе­не від плоский. Первісне значення його — рівна ділянка поверхні землі: «І ось, нарешті, вершина. Це була площа значних розмірів, безладно завалена голим камінням» (О. Гончар). Переносно вживається в таких словосполученнях: виробнича площа, засівна площа, газетна площа, площа трикутника й ін. Виходить, значення «частина міста чи села» є вторинним — ділянка землі, виділена для певної мети. Слова площа в розумінні частини населеного пункту немає в двох найбільших дожовтневих словниках української мови — Б. Грінченка (наддніпрянському) та Є. Желехівського й С. Недільського (галицькому).

Слово майдан через посередництво тюркських мов (ту­рецьке meydan — арена, площина, рівнина) прийшло до нас із перської (mejdan — арена, площа) або арабської (maydan — царина, місце для гри). При запозичанні слов а, як правило, семантично звужуються. Багатозначне турець­ке meydan з'явилося в українській мові спочатку як назва незабудованої частини населеного пункту. Отже, це його первісне українське значення: «До сходу сонця, рано-рано! У Віфлеємі на майдані зійшовся люд і шепотить» (Т. Шев­ченко); «В центрі містечка коло майдану стояла стара похилена хата» (С. Васильченко); «Колись бувало сильний чуженин Слов'ян-рабів виводив на майдани» (Леся Укра­їнка); «Де колись на майдані роєм гули на раді запорожці, там тепер паслася німецька череда» (І. Нечуй-Левицький); «Сіло сонце, На майдані Сяйні огнища горять. І дівчата заквітчані з парубками гомонять» (Я. Щоголів); «Я іду повз пам'ятник Богдана, де шумить Софіївський майдан, І ас­фальт на сонці наче тане, Як на луках голубий туман» (В. Сосюра).

Саме так майдан фіксується в усіх словниках україн­ської мови. Згодом слово набуло інших, переносних зна­чень — лісова галявина; розкопана згори стародавня моги­ла; рівне поле, низовина, оточена лісом або будівлями; острів, укритий рослинністю; озеро в полі; смолярня, смолокурня (Словник української мови. Т. 4. С. 597; Етимологічний словник української мови: У 7 т. К., 1989. Т. 3. С. 361). Зменшене від майдан — майданчик уживається зі значенням «місце для певних робіт, ігор, спортивних тренувань, танців тощо»: будівельний майданчик, дитячий майданчик, спортивний майданчик, танцювальний май­данчик, сходовий майданчик. Подеколи використовува­не в цих випадках слово площадка є непотрібним запозиченням з російської мови (бо в українській не існує площадь і відсутній суфікс -дка).

Отже, для назви незабудованої частини населеного пункту перевагу слід віддати слову майдан, а лексему площа в цьому значенні використовувати як рідше вживаний синонім. Єдиною назвою місця для спортивних та інших занять є майданчик.

Позитивний, додатний, ствердний і негативний, від'ємний, заперечний

Ще один випадок збіднення синоніміки маємо при перекладі російських слів положительный і отрицательный. У різних словосполученнях українська мова мас неодна­кові відповідники: положительный (отрицательный) отзыв позитивний (негативний) відгук, положительный (отри­цательный) ответ — ствердна (заперечна) відповідь. Не збігаються відповідники в різних термінологічних систе­мах: у граматиці — ствердна (заперечна) частка, у фізиці позитивний (негативний) заряд, у математиці — додатні (від'ємні) числа. Тож не варто, як це нерідко трапляється в мові газет, радіо- й телепередач, користуватися в усіх випадках лише словами позитивний та негативний, нехту­ючи інші.

Раніше слова від'ємний і додатний були не тільки мате­матичними термінами, а вживались і як терміни фізичні, а також у переносному значенні, тобто можна було сказати додатний (від'ємний) заряд, додатні (від'ємні) риси, наслідки тощо. «Ядро атома має додатний заряд, який чисельно дорівнює від'ємному зарядові всіх електронів, що рухають­ся навколо ядра» (журн.); «А за найбільше від'ємний бік нашого галицького життя ми уважаємо апатію до пуб­лічних справ» (І. Франко); «Вона не раз боляче переживала від'ємне, насторожене, а то й просто вороже ставлення до себе однокласників» (О. Донченко). У період боротьби зі «шкідництвом на мовному фронті» ці слова разом з багать­ма іншими були усунуті звідусіль, якимось дивом зали­шившись у математиці. Тепер треба повернути їх до актив­ного вжитку.

Поступ і хода

У газетах, у теле- й радіопередачах можна прочитати й почути про «впевнений поступ зими», «про гучний поступ молодиків по бруківці» й т. ін. У цих випадках доречне слово хода (яке російською мовою перекладається поступь, що й спричинює помилку в українській мові). Поступ є синонімом до прогрес. Слово поступ широко вживалось у творах класиків української літератури, охоче до нього вдавалися й автори публіцистичних та наукових матеріалів. Напр.: «Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю...» (І. Франко); «Невже не вірите в людство, в поступ, у культуру?» (Ю. Смолич); «Поступ літерату­рознавства спирався на попередній досвід» (журн.). У роки зближення мов поступ був майже витіснений словом прог­рес. Тепер українському синонімові слід повернути закон­не місце, але для цього його треба вживати в правильному значенні.

Поширювати і розповсюджувати

«Найрозповсюдженішим сатиричним жанром є фейле­тон», — пише один дослідник засобів масової інформації (і на жаль, не лише він!). Це приклад сплутування сино­німічних слів поширювати й розповсюджувати. Основним словом для понять «збільшувати сферу впливу, робити приступним, відомим для багатьох, роздавати багатьом» є поширювати: поширювати знання (діяльність, досвід; книжки, листівки). Так само поширений засіб, поширене речення, найпоширеніший жанр. Розповсюджувати, розпов­сюджений виступають як рідше вживані варіанти стосовно до конкретних речей: розповсюджувати книжки (квитки, листівки, запрошення).

Щодо абстрактніших понять (таких, як жанр, засіб, знання, практика) використання цих варіантів у сучасній українській літературній мові є відхиленням від лексичних норм. Російський вислів получить широкое распространение слід перекладати не потворною калькою отримати широке розповсюдження, а справжнім українським від­повідником набути великого поширення. Напр.: «Уживання старої, традиційної форми для виявлення нового змісту становить один із дуже поширених у літературі прийомів» (М. Рильський); «Учений повинен не тільки творити в науці, тісно пов'язаній з практикою, а й пропагувати знання, поширювати їх у масах» (журн.).

Пристрасний, безпристрасний і небезсторонній, безсторонній

Пр и страсний в українській мові означає «бурхливий, нестримний (у почуттях); жагучий, палкий». Антонімічне йому слово безпр и страсний, тобто не схильний до при­страстей, байдужий: «Сум і пристрасне чекання любові бриніло в молодих голосах» (М. Стельмах); «— Ви до мене? — спитав господар безпристрасним голосом» (М. Чабанівський). У пресі можна прочитати ці слова в невластивому їм значенні: «Хоч і розгнівався майстер на свого учня, проте характеристику йому дав безпристрасну». У цьому випадку йдеться про об'єктивну, неупереджену, безсторон­ню характеристику. Помилка ґрунтується на введенні в український текст російського беспристрастный, яке на­шою мовою перекладається безсторонній (антонім — небезсторонній, рос. пристрастный): «Відома вам стаття все-таки робить сильне враження на свіжих безсторонніх людей» (Леся Українка); «Василина Матвіївна завжди має свої гострі небезсторонні думки» (К. Гордієнко).

Річище і русло

Заглиблення в ґрунті, по якому тече річка, зветься в нас річище, русл о, корито. Остання назва діалектна, тому без­застережно рекомендувати її до широкого вжитку не слід (хоч іноді й можна використовувати з певною стиліс­тичною настановою). У засобах масової інформації слова річище майже не вживають, усюди чуємо й читаємо тільки р у сло з неправильним наголосом на першому складі: «Річка кілька разів міняла своє русло»; «Розмову перевели в інше русло» і под. А треба навпаки — віддавати перевагу саме річищу як оригінальному витворові української мови. Річище в прямому та переносному значенні використовували й використовують майстри українського слова різних поколінь: «Колись тут було річище Ташані, потім воно пересохло, поросло травою» (Григорій Тютюнник); «Воли завзятіше захитали рогами і швидше пішли, глибоко зану­рюючи ратиці в піщане річище весняного потоку» (З. Тулуб); «Наша література, наше мистецтво течуть правильним річищем і дадуть вицвіти нечуваної сили й краси» (М. Рильський).

Робочий і робітничий

Розповідаючи про роботу конференції з економічних питань, дописувач газети повідомляє, що науковці радять «розпочати створення ринків капіталу, робітничої сили, споживчих товарів». Робітничий походить від робітник і доречне в таких сполученнях слів: робітничий клас, робіт­ничий кореспондент, робітничий клуб (тобто пов'язаний з робітниками, властивий робітникам, призначений для робітників): «Павлусь вступив на бібліотечні курси і тепер був бібліотекарем у робітничому клубі» (О. Донченко). Стосовний до роботи позначається словом робочий: робочий день, робоче місце, робоча сила тощо: «Машин він має стільки, що йому, мабуть, зовсім не потрібні робочі руки» (Ю. Смолич).

Родина, сім'я, сімейство

Слово сімейство в сучасній українській літературній мові є рідковживаним синонімом слів родина, сім'я. Інколи вживається з урочистим або з жартівливо-іронічним відтінком. Як біологічний та геологічний термін маємо лексему родина. Тому речення з газетного тексту «Пшениця у сімействі зернових основна культура» помилкове з по­гляду лексичних норм. Зернові не родина, а лише група культур з родини злакових. Правильна форма цитованого газетного речення така: «Пшениця серед зернових є основ­ною культурою» або «Пшениця серед зернових — основна культура». Пор.: «Уранці й надвечір невелика родина сідала навкруг вогнища. Віста наливала в миски страви, клала дерев'яні ложки» (С. Скляренко); «Білки й ховрашки утворюють родину білячих» (підр.); «Тут ось біля хати — уся моя сім'я: бабуся, мама й тато, два братики та я» (Н. Забіла); «Завести хазяйство і сімейство, жити люб'язно і дружно» (І. Котляревський).

Розв'язувати і вирішувати

Із двох синонімів вирішувати й розв'язувати на сто­рінках газет, у радіо- й телепередачах перевага незаслужено віддається першому: вирішити питання, проблему, завдан­ня. Для врізноманітнення викладу обидва синоніми та похідні від них варто використовувати по черзі: розв'язати завдання, вирішити проблему, частіше вживаючи слово розв'язувати як оригінальніше в нашій мові.

Дата добавления: 2014-10-31