КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Для повторення, контролю та самоконтролю 1 страницаПитання Артемовск Правила оформления. 1. Посилання необхідне, якщо чужа ідея подана дослівно і береться у лапки. 2. Цитата повинна бути закінченою за змістом уривку, якщо фраза скорочена, то опущені елементи заміняються три крапкою; 3. Допускається заміна застарілих форм написання сучасними з обов’язковим застереженням; 4. Якщо з уривку, який цитується не зрозуміло, про кого чи про що йдеться, можлива вставка у круглих дужках пояснення з вказівкою на особу або предмет, після чого слід написати ініціали автору реферату. Бібліографічний опис виконується у відповідності з прийнятими правилами. Використана література. (подається за зразком) 1. Аристотель. Риторика // Античные риторики. – М., 1978.
Титульний лист реферату оформлюється таким чином: УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ ЕЛЕКТРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
ТЕМА РЕФЕРАТУ
Реферат студентки IV курсу ЕТФ УІПА групи АДЕТ ЕП4-1 фаху 6.010100(30) «ПН. Економіка підприємств, маркетинг та менеджмент» Ковальової Інни Михайлівни
Перевірив: Ст. викладач Котелевцева Н.П.
Примітка: текст титульного листа розміщається відповідно від верху сторінки (назва вузу) до низу (назва міста та рік).
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ Абзац (нім.) — частіша тексту (його компонент), що має самостійність. Текст розподіляється на абзаци за задумом автора, на письмі виділяється відступом, в усному мовленні — паузами та інтонаційно. Автор (лат.) — творець якого-небудь твору. Авторство передбачає високий рівень самостійності (пор.: плагіатор). Агітаційна промова. Агітація (лат.) — розповсюдження політичних ідей, засіб переконування (наприклад, при виборах в парламент). Адресант (нім.) — той, хто говорить, відправник повідомлення. Адресат промови (нім.) — особа (особи), до яких звернена промова; отримувач інформації, що міститься у висловлюванні. Академічне (грец.) красномовство — майстерність наукової доповіді, вузівської і іншої лекції, навчальної бесіди, популяризації знань ті ін. Активність (лат.) мовленнєва — властивість особистості: участь в діалогах, швидке реагування, швидкий та влучний вибір слів та ін. Акціо (лат.) — назва 5-го розділу класичної риторики; виконання підготовленої оратором промови. Алегорія (грец.) — іносказання, один з видів тропів: відсторонена думка передається через конкретний предмет, який можна чітко уявити. Алюзія (лат.) — стилістичний прийом, натяк (зазвичай гумористичний) на який-небудь факт, відомий не всім, а лише однодумцям автора. Аналогія (грец.) — схожість між предметами, явищами в певних відношеннях: прийом міркування, доказу; форма умовиводу: на основі схожості предметів в яких-небудь відношеннях, робиться висновок про їх схожість і в інших відношеннях. Анафора (грец.) — єдинопочаток, повтор початкових слів в низці речень або зворотів. Анотація (лат.) — стисла довідка про книгу, статтю та ін.; тема, позиція, призначення, основний зміст, адресат, бібліографічні дані. Антитеза (грец.) — фігура, побудована на протиставленні, часто — на антонімічній парі. Аргумент (лат.) — довід в суперечці, в роздумі, в доказі; зазвичай— факт, безсумнівний, незаперечний, зрозумілий, перевірений. Артикуляція (лат.) - робота органів мовлення (язика, губ, м'якого піднебіння, голосових зв'язок, нижньої щелепи), що забезпечує правильну вимову звуків. Лежить в основі розвитку дикції оратора. Архаїзм (грец.) — застаріле слово або словосполучення, вжите автором з метою виразності, в стилістичних цілях.: дозволяє відтворити колорит епохи, створює атмосферу високого стилю. Аудіювання (лат.) — сприйняття мовлення на слух, перекодування акустичних сигналів у смисловий, мислительний код, розуміння сприйнятого мовлення; один з 4-х видів зовнішнього мовлення, поряд з говорінням, письмом, читанням. Аудиторія (лат.) — слухачі лекції, доповіді та ін., а також слухачі радіо- і телепередач; адресат промови лектора, оратора; на рівень можливостей та інтересів орієнтується лектор. Афоризм (грец.) — стислий влучний вислів, лаконічний, місткий, що несе в собі значну, важливу думку; нерідко створюється як антитеза або інша фігура. (Служить би рад — прислуживаться тошно! (А.С. Грибоедов)). Благозвучність голосу — якість професійного голосу, чистота його звучання, відсутність неприємних призвуків. Білінгвізм (лат.) — двомовність, володіння двома мовами: рідною та іноземною. Багатство мовлення. Розрізняють багатство змісту і багатий вибір мовних засобів: різноманітність лексики, семантики, синтаксичних конструкцій, а в усному варіанті — інтонації, володіння голосом, паузи та ін. Багатству мовлення протистоїть його бідність, одноманітність. Види мовлення — (психолінгвістична класифікація): мовлення внутрішнє, мислене, і мовлення зовнішнє, воно підрозділяється на усне (говоріння та аудіювання) та письмове (письмове вираження думки та читання). Внутрішнє мовлення (мислене) розрізняється за метою: підготовка до зовнішнього мовлення, усного чи письмового; діалог з самим собою; остання має рівні глибини; глибинні структури характеризуються використанням невербальних засобів: образів, схем. Військове красномовство — одна з гілок майстерності переконання; промови полководців відрізняються силою заклику, лаконічністю, афористичністю, емоціональністю. Вступ — початкова структурна частина композиції мовленнєвого твору. Вигук риторичний (фігура).....- вираження емоцій оратора, прийом, що привертає увагу слухачів. Відгук — жанр наукового чи публіцистичного твору, в якому поданий стислий аналіз чи оцінка книги, спектаклю, проекту чи ін. Близький до рецензії, але відрізняється меншим обсягом, повнотою. Відчуття мови — інтуїтивні реагування носія мови на вибір форм; формується на основі мовленнєвого досвіду, як внутрішні, не завжди усвідомлені генералізації, головним чином рідною мовою; проявляється як у власному мовленні так і в оцінці мовлення, що сприймається. Виклад (переказ) — вид роботи по розвитку зв'язного мовлення, в основі якого лежить відтворення змісту висловлювання, створення тексту на основі початкового.. Виконання підготовленого виступу — див. акціо. Включає в себе: знання адресата промови, контакт з аудиторією, зовнішність та уміння оратора триматися, виразність усного мовлення, жести та ін. Вимова — одна з найважливіших характеристик усного мовлення: зрозуміле, виразне, правильне відтворення звукових сторін мовлення. Витривалість голосу — його невтомлюваність, професійна якість оратора, що дозволяє витримувати тривале мовленнєве навантаження, працездатність мовленнєвого апарату. Виразність (експресивність) — властивість мовлення, що відрізняє його від звичайного, нейтрального мовлення: образність, емоційне забарвлення, в усному варіанті — інтонації, паузи та ін. Висловлювання — одиниця повідомлення, що володіє смисловою цілісністю. Може співпадати з реченням, з компонентом тексту Висновок — заключна частина роздуму, в якій підтверджується або спростовується тезис. Висота голосу — слухове відчуття частоти акустичних коливань. Один зі засобів виразності усного мовлення. Гнучкість (рухливість) голосу — його здатність швидко і невимушено переходити з однієї висоти на іншу, з голосного звучання на тихе, з одного тембру на інший. Гіпербола (грец.) — один з тропів, образний вислів, що містить непомірне перебільшення розміру, сили, значення та ін. при характеристиці якого-небудь явища. Головна частина твору — та його композиційна частина, в котрій зосереджені найбільш важливі факти, ідеї, узагальнення, висновки. Містить розвиток та вирішення основного замислу. Говоріння — усне вираження думки, один з 4-х видів зовнішнього мовлення; процес перекодування думки (внутрішнього мовлення) в акустичний комплекс, слова, що звучать, потік мовлення, що звучить. Голос — звук, що виникає при проходженні повітря між вібруючими голосовими зв'язками. Основний звуковий засіб усного мовлення. Гомілетика (грец.) — вчення про майстерність церковної проповіді, розмови священика з віруючими та ін. Градація (лат.) — стилістична (риторична) фігура: низка близьких за значенням слів з нарощуванням (або зменшенням) їх сили, що посилює враження. Гумор (англ..) — добродушно-гумористичне ставлення до чого-небудь, виділення кумедного в житті, жарт; жартівливі твори, що використовуються в спілкуванні, в ораторському мистецтві: гуморески, пародії, анекдоти, каламбури, епіграми та ін.. Дедукція (лат.) — логічний умовивід від загального судження до часткових (або інших загальних) висновків. Ділове мовлення — усне: переговори у виробничій, комерційній, адміністративній сферах; письмове: документи, що використовуються в цих сферах (договір, акт, заява, доручення та ін.). Характеризується високою точністю, суворою юридичною обґрунтованістю, цілковитою відсутністю засобів мовної виразності, експресії. Дефекти (лат.) мовлення — заїкання, гугнявість, шепелявість та ін. Виправляє лікар-логопед. Непатологічні: невірна вимова деяких звуків: [р-л], [і], [с-ш] та ін. Діалектизми (грец.) — особливості місцевої говірки, діалекту: фонетичні, лексичні та ін. Діалог (грец.) — розмова двох осіб (іноді — декількох: полілог). В діалозі мовець і слухач постійно міняються ролями. Вживають також термін діалогічне мовлення. Діапазон (грец.) голосу — сукупність звуків (тонів), котрі можуть бути відтворені голосом даної особи. Дикція (лат.) манера вимовляти слова, ступінь чіткості вимовляння звуків, їх сполучень, складів, слів у різних умовах. Дипломатичне красномовство — одна з гілок ораторської майстерності, вимагає високої точності, дотримання етикету, високого рівня культури, міжнародних правових норм. Дискусійне мовлення - це діалог (або полілог), в якому зіштовхуються різні позиції: це суперечка, обговорення, диспут, полеміка, дискусія, судовий розгляд та ін. Дискусія (лат.) — обговорення якого-небудь суперечливого політичного, наукового, дипломатичного та ін. питання, доповіді, книги на конференціях, зборах, в пресі та ін. Має суворий характер. Диспозиція (лат.) — один з основних розділів класичної риторики, «розташування»: в ньому розглядається композиція промов, творів, в залежності від жанру й типу мовлення. Диспут (лат.) — форма організації підготовленої публічної промови на задану тему, в процесі якої зіштовхуються різні (не лише протилежні) точки зору. Відбувається диспут як правило під керівництвом ведучого. Довід — див. аргумент. Доведення — логічна операція, в ході якої перевіряється істинність якого-небудь твердження (тезису, гіпотези). Бувають прямі й опосередковані, «від протилежного», дедуктивні та індуктивні. В доведенні використовують аргументи (доводи), факти, приклади, раніше доведені істини, думки авторитетів, спростування протилежних думок, застосовуються математичні методи (статистика, теорія вірогідності). Драматизм (грец.) — напруженість дій, стосунків, обставин в промові, творі і відповідний вибір стилістичних засобів, риторичних прийомів. Дихання — ритмічне вдихування повітря збагаченого киснем. При видиханні потік повітря забезпечує роботу голосового апарату. Мовлення потребує досить сильного потоку повітря, тому постановка дихання — умова гарного мовлення. Жанр — форма організації мовленнєвого матеріалу, виділеного в рамках того чи іншого функціонального стилю, вид висловлювань, які створюються на основі стійких, повторюваних моделей та структур в мовленнєвих ситуаціях, які закріплені побутом та обставинами життєвого спілкування. Жест (фр.) — жестикуляція — рухи рукою (руками), головою та ін., які супроводжують мову з метою виразності. Жест допомагає оратору передати свої почуття, думку, підкреслити важливе. Жестами передають ствердження та заперечення, подив та ін. Зав'язка — початковий момент фабули, в ній, як правило, назріває конфлікт. Загальна риторика — такий курс риторики, в якому викладаються риторичні правила роботи над змістом промови, над її планом і композицією, над мовним виразом думки, прийомами виразності мови, над виступом оратора. Поряд із загальною з'явились окремі риторики, в яких розглядались правила мовлення в окремих сферах: «В окремій риториці» М.Ф. Кошанського — «Словесність», «Бесіди», «Листи», «Вченість» та ін. Виникли спеціальні риторики: судова, академічна, богословська та ін. Задум автора — ідея твору, комунікативна ціль висловлювання, вираження позиції. Закінчення — завершальна композиційна частина мовленнєвого твору, яка містить висновки, відповідь на запитання, постановку нових завдань Звертання риторичне — стилістична фігура, що підсилює емоційне сприймання. Звіт — жанр ділового мовлення. Зазвичай складається в письмовій формі за схемою: мета заходу, місце, строки, учасники; зміст робот, їх аналіз і оцінка; труднощі і невдачі, їх причини, подолання; загальна оцінка робіт, перспективи. Зворотній зв'язок — відгук на мовне висловлювання: відповідь на запитання, згода чи незгода, повний виступ та ін. Зворотній зв'язок може мати форму дії: послухавши оратора, люди прислухались до його порад і вчинили відповідно до них. Звучність голосу — його гучність; оратор повинен володіти його силою; вона залежить від тиску повітря в легенях, від уміння уповільнювати дихання, від володіння ритмом дихання. Голос буде гучніше, якщо в його тембрі буде більше дзвінкості. Чутність голосу буде вищою при високих частотах коливань (гц). Зовнішнє обличчя (зовнішність) оратора — на думку П.Л Сопера, промова оратора на одну чверть сприймається зором. Спілкування — не обмін текстами, а сприймання людини як особистості. Фігура, уміння триматися невимушено, поза, жести, одежа, стриманість, відкритість — все це приваблює слухача. Зовнішнє мовлення — мовлення для інших, матеріалізоване у вигляді акустичних та графічних комплексів; її види: говоріння та письмо, аудіювання та читання. Зміст промови — те, про що повідомляється, що висловлюється, зображається; тема (тематика), ідея, замисел, позиція автора. Імпровізація (лат.) — швидке, без підготовки, складання та виконання віршів, прози, музики, а також продукт такої творчості. Уміння, необхідна оратору (у випадку прози). Потребує широких знань, розвішених механізмів мовлення, великої натренованості. Інвенція (лат.) - один з основних розділів класичної риторики, „винахід»; в ньому визначалися правила вибору теми, її розкриття, збору та підготовки матеріалу для виступу, тобто роботи автора над розкриттям своєї ідеї, свого замислу, над змістом свого твору. Інверсія (лат.) — зміна звичайного порядку слів у реченні з метою виразності, передачі відтінку думки (стилістичний прийом). Індивідуальний стиль (лат.) — сукупність особливостей вибору слів, побудови речень та тексту, використання виразно-зображальних засобів мови, притаманних певному автору. Індукція (лат.) — логічний умовивід від часткових, окремих випадків, фактів — до загального висновку: накопичення фактів, їх аналіз, узагальнення, виведення правила, закономірності. Інтенсивність (лат.) мовлення — її енергія, вольова напруженість, пристрасність, висока активність оратора; сила голосу, його напруження, енергія. Інтерв'ю (англ.) — бесіда у формі запитань журналіста та відповідей громадського діяча, письменника, вченого (діалог); передбачається для друку, радіо, телебачення. Інтонація (лат.) — ритміко-мелодійна сторона мовлення, чергування підвищень та знижень, інтенсивності голосу, його тону, емоційного забарвлення та ін. Розпізнають інтонації смислові та емоційні. Інтонації — найголовніший засіб виразності мови. Інформативність тексту — предметно-смисловий зміст тексту як об'єкт сприйняття. Отримує відображення в наступних видах інформації: змістовно-фактуальній (відомості про факти, явища, події, дії), змістовно-концептуальній (відображає авторське розуміння обговорюваних в тексті реалій), змістовно-підтекстовий (передає приховані, які не спостерігаються, але виводяться з контексту обертони «смислів»). Інформаційна (лат.) промова — містить повідомлення нових, актуальних, цінних відомостей; на відміну від агітаційної, надиха-ючої, що закликає до дії промови, її головна мета — повідомлення. Іронія (грец.) — стилістичний прийом (троп) контрасту очевидного та прихованого смислу висловлювання, ефект глузування. Класична риторика — вчення, що сформувалося в Древній Греції, було розвиненим в Римі (Аристотель, Цицерон, Квинтиліан та ін.), зазнало розвитку у Франції та інших країнах Європи, включаючи Росію (Ломоносов, Сперанський, Кошанський та ін.), викладалося в навчальних закладах. В наш час значно поступається неориториці. Кліше (фр.) мовленнєвим стереотип, готовий зворот, стандарт, що легко використовується в певних умовах; полегшує сприйняття. Використовується в масовій комунікації, наприклад, в повідомленні про землетрус: Жертв та руйнувань немає. Комунікативна мета...... мета взасмопорозуміння: завдання впливу: щоб тебе послухалися; завдання продовження спілкування: щоб тобі відповіли. Комунікативний намір (інтенція — лат.) — мотиваційна та підготовна частина мовленнєвого акту: усвідомлення ситуації, яка спонукає до висловлювання; цілеполягання; визначення основного змісту промови; прийняття низки рішень про форму висловлювання; осмислення очікуваного результату (прогнозування) та ін. Комунікативні якості мовлення — це реальні властивості його змістової та формальної сторін: правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доцільність. Комунікація (лат) — спілкування, зв'язок, обмін інформацією; комунікація з допомогою засобів мови— мовлення. Можлива невербальна комунікація. Комунікація масова — див. масова комунікація (мас-медіа). Композиція (лат.) — побудова, внутрішня структура твору (промови та ін.). має свої прийоми. Конспект (лат.) — стислий письмовий виклад якого-небудь твору; конспектуються статті, книги, лекції, доповіді та ін. Конспектування — процес розумової переробки та письмової фіксації тексту, що читається або аудіюється, результатом якого є запис у формі конспекту. Переробка інформації, що відбувається в цей час, визначається як «згортування». Здійснюється по етапам: прийом інформації, відбір, переформулювання, фіксація. Контакт (лат) — зв'язок, спілкування, взасмопорозуміння, взаємодія. Контакт оратора з аудиторією — умова ефективності промови. Конфлікт (лат.) — зіткнення протилежних інтересів, поглядів, характерів, суперечка, боротьба. В композиції творів зазвичай лежить в основі сюжету, допомагає в розкритті ідеї; рушійна сила дії. Красномовство — майстерність (іноді — мистецтво) усного мовлення, здатність говорити переконливо, виразно, на високому рівні культури. Досягається в результаті тривалого самовдосконалення, спеціального навчання, прекрасного володіння мовою. Крилаті слова влучні, образні, часто відтворювані звороти мови і окремі слова, як правило, ведуть за собою алегорію. Кульмінація (лат.) — композиційна частіша розповіді; вища точ-са напруги в розвитку сюжету, що передує вирішенню конфлікту. Культура мовленнєвого спілкування — дотримання сукупності зимог до гарної, тобто такої, що досягає цілей комунікації, мови: а) актуальність, правдивість, здатність зацікавити слухача; б) відповідальність законам логіки і композиції; в) відповідність мовній нормі; доцільний вибір мовних засобів; виразність та ін. Культура мовлення — це такий вибір і така організація мовних засобів, які в певній ситуації спілкування при дотриманні сучасних мовних норм і етики спілкування дозволяють забезпечити найбільшу ефективність в досягненні заданих комунікативних завдань. Розділ мовознавства, що досліджує проблеми нормалізації і оптимізації спілкування. Лекція (лат.) — публічний виступ на наукову тему у вищому навчальному закладі, в коледжі, в гімназії. Читаються цикли лекцій, цілі лекційні курси. Лекція підпорядковується правилам: часові межі, суворий, науковий стиль промови, послідовність, логіка та ін. Лист — жанр писемної творчості, форма діалогу. Види листів: ділові (офіційні), приятельські, приватні. Стиль останніх двох — епістолярний. Зазвичай починається звертанням, завершується побажаннями, підписом. Лінгвістика тексту — розділ мовознавства, що вивчає побудову та використання одиниць мови, більших за речення. Лінгвістичний аналіз тексту, на відміну від граматичного, висвітлює функціональну роль мовних одиниць та їх форм у мовленні: доцільність вибору слів, зворотів мови, граматичних форм відповідно до задуму автора, особливості вживання засобів в художньому тексті та ін. Логіка — наука про форми та закономірність мислення. її одиниці: поняття, судження, умовиводи різних типів. Операції: виділення ознак явищ, порівняння, узагальнення, субординація понять, побудова міркувань, доказів га ін. Засоби логіки широко використовує риторика. Найважливіші закони логіки: закон тотожності, закон протиріччя, закон виключеного третього, закон подвійного заперечення та ін. Логічний наголос — посилення голосу в тому слові фрази, яке мовець прагне підкреслити, надати йому більше ваги. Логічність мовлення - одна з вимог культури спілкування. Дотримання законів і правил логіки: таким чином, закон тотожності буде порушений, якщо оратор, почавши виступ терміном екологія позначає, можливо несвідомо, одне поняття, а далі вносить в це слово інше поняття (значення). Логос - одна з трьох основ риторики в античному світі: етос етичне джерело, логос — словесне, мислитильне джерело, пафос — емоційне джерело. Манери оратора — особистісні властивості, факти поведінки: стриманість-невимушеність, відкритість-замкненість, доброзичливість-байдужість та ін. Відомо, що ораторам шкодить звичка шмаркатися, витирати піт, надмірно жестикулювати, звичка дивитись в сторону, часто поправляти комірець та ін. Масова комунікація (мас-медіа) — промова, з якою звертаються не до певних осіб, а до всіх: радіо, телебачення, преса, реклама, об'яви, постери та ін. Вона визначає дуже сильний вплив, використовується владою, політичними партіями та ін. Мелодика (гр.) мовлення — зміна висоти його тонів, як засіб виразності, див. ритмомелодика. Меморіо (лат.) — так називали розділ античної риторики, в якому розглядалися прийоми запам'ятовування, збереження в пам'яті всього, що підготував оратор на перших трьох етапах роботи: зміст промови, композиція, висловлювання. Метафора — слово чи висловлювання, використане в переносному значенні на основі схожості в певному відношенні двох явищ. Мислительне мовлення — див. внутрішнє мовлення. Міміка (гр.) — рух м'язів обличчя, засіб передачі душевного стану мовця. Мова — знакова система, що використовується для вираження думок; побудована на звуковій основі, для передачі думки використовує слова, володіє граматичним рядом, що забезпечує функціонування системи і створення складних структур тексту. Мовна норма — сукупність найбільш стійких традицій мовної системи, відібраних та закріплених в процесі суспільної комунікації. Мовна політика — сукупність ідеологічних принципів та практичних заходів по вирішенню мовних проблем соціуму, держави. Мовна політика є частиною національної політики і пов'язана з свідомим впливом суспільства на мову. Мовлення як процес, тобто мовленнєва діяльність; наприклад, механізми мовлення. Мовленнєва ситуація (фр.) — збіг обставин життя, що спонукає людину до мовлення. Мовленнєве (мовне) середовище — сукупність мовленнєвих впливань на людину: мовлення оточуючих людей, література, що читається, передачі по радіо та ін. В мовному середовищі у дитини накопичуються мовні засоби, аналоги форм і значень, формується мовне чуття. Мовленнєва активність — загальна активність людини, особливо в спілкуванні; швидкість мовних реакцій; вміння вислухати співрозмовника, швидко здобувати головне в його висловлюванні; швидкість вибору слів, автоматизм в побудові, синтаксичних конструкцій. Вищий ступінь мовної активності виявляється у творчій діяльності. Мовний етикет (фр.) — встановлений і загальноприйнятий порядок мовної поведінки, правила ввічливого спілкування; мовні форми вітання, прощання, прохання, подяки, знайомства, вибачення за різних обставин. Модель (фр.) — схема, зображення чи опис певного явища; риторика використовує моделі текстів, їх компонентів під час вивчення зразків (моделювання) і побудові текстів за моделями. Монолог (гр.) — значний за обсягом відрізок мовлення, що складається і змістовно і структурно пов'язаних між собою висловлювань, що мають смислову завершеність, певну композиційну форму і не передбачають зворотної репліки. Мовлення однієї людини, на відміну від діалогу. Мовлення оратора має форму діалогу. Однак за певних ситуацій монолог стає частиною діалогу, наприклад, в дискусії, полеміці.
Дата добавления: 2014-10-31; Просмотров: 558; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |