Основні фактори та сучасні тенденції формування та розвитку потенціалу підприємства

Усі фактори можна класифікувати на зовнішні і внутрішні відносно формування та розвитку потенціалу.

До зовнішніх факторів відносяться економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, вплив яких визначається обмежувальними або стимулюючими заходами з боку різних державних органів, банків, інвестиційних компаній, суспільних груп, політичних сил і т. ін. Такими заходами, як правило, виступають податкові, процентні ставки, законодавчі, етичні, суспільні норми, тиск політичних сил.

До внутрішніх факторів відноситься, насамперед, стратегія підприємства, для реалізації якої формується потенціал, досвід і навички менеджерів, необхідні для реалізації намічених планів, принципи організації та ведення бізнесу.

Нестабільність суспільного розвитку та глибинні трансформації економічної системи нашої держави спричинили перебудову всього господарського механізму підприємств, що виявляється у зміні пропорцій між елементами, формуванні нових і руйнуванні старих виробничих зв’язків, переоцінці традиційних орієнтирів розвитку.

Наразі в періодичних виданнях і наукових працях домінують два погляди на оцінку сучасного етапу суспільного розвитку: індустріальний (розвиток техніко-технологічної бази виробництва) та соціальний (соціально-трудовий фактор).

Аналізуючи світові тенденції розвитку, слід указати на основу формування потенціалу сучасних підприємств ‑ персонал. Розвиток концепції управління трудовими ресурсами перетворюється на важливу тенденцію, що перебуває у взаємозв’язку і взаємозалежності з іншими основними напрямками загальної еволюції економічної думки: появою і поширенням сотових організацій, формуванням «плоских» ієрархій і «прозорих» систем управління; реінжинірингом виробничо-господарської діяльності; переходом від традиційних принципів управління до нових (партнерство, гуманізація тощо); розширенням внутрішньофірмових ринків; розвитком комп’ютерного та телекомунікаційного забезпечення процесів управління та його віртуалізації.

Теоретичною основою визначення розміру та управління трудовим потенціалом підприємства є концепція «людських ресурсів», яка виникла в середині ХХ ст. і довела необхідність використання економічних критеріїв для оцінки ролі соціально-трудового фактора у виробництві. Більшість практичних розрахунків за даною концепцією базуються на можливості використання вартості створених робітником економічних благ, та доходу, отриманого підприємством на цій основі, як критерію цінності співробітника. Усі професійно-кваліфікаційні характеристики робітника оцінюються менеджерами тільки в разі можливості їх реалізації в рамках конкретної організації.

Поступове проникнення прогресивних теоретичних концепцій у практику позначилося деформуванням структури потенціалу підприємств. Нині більшість підприємств, розуміючи цінність власного персоналу, намагається за будь-яких умов зберегти кваліфікованих працівників (практика укладення «довічних» трудових угод, особливо характерна для японських підприємств).За своєю суттю трудовий потенціал підприємств має здатність до спонтанного нарощування, навіть за браком будь-якої фінансової підтримки.

Іншою особливістю потенціалу підприємств є його інформатизація, що тісно пов’язана із соціально-трудовою складовою. Зв’язок реалізується через процеси нагромадження та обробки комерційної інформації персоналом підприємства в процесі ведення бізнесу (цінність персоналу підприємства визначається інформаційними потоками, які він генерує в процесі господарювання). Інформація пов’язує всі елементи підприємницької діяльності в єдину результативну систему, регулює функціонування виробничої підсистеми, сприяє зростанню продуктивності праці персоналу, ефективності використання основних та оборотних фондів, якісно розвиваючи всю економічну систему.

Прискорення темпів науково-технічного прогресу спричиняє зростання частки основних засобів в елементній структурі потенціалу сучасних підприємств. Істотними недоліками визначення потенціалу основних засобів через виробничу потужність підприємства є:

1. Практика визначення потенціалу основних засобів на підставі виробничої потужності провідного структурного підрозділу чи виробничої дільниці є помилковою. Усунення з поля аналізу всього спектра технологічних і комерційних операцій з виготовлення та реалізації продукції на ринку дає змогу визначити тільки технічну продуктивність того чи іншого підрозділу. Такий підхід унеможливлює економічно об’єктивне формування вартості продукції будь-якого структурного підрозділу (центру господарювання).

2. Виокремлення провідного структурного підрозділу (виробничої дільниці) для розрахунку потенціалу основних засобів значно деформує результати, оскільки враховуються виробничі можливості тільки одного виду устаткування, що здебільшого становить незначну частку загальної вартості майна.

3. Розвиток підприємств зумовлює необхідність урахування структурних змін елементів потенціалу основних засобів і пропорцій між ними. Важливість урахування вдосконалення технології, поліпшення організації виробництва, підвищення кваліфікації працівників тощо зумовлена колосальними альтернативними втратами сучасних підприємств.

Елементна структура потенціалу сучасних підприємств формується приблизно на 60 % за рахунок основних засобів, на 25 % — персоналу, на 15 % — інформації, фондів обігу та оборотних фондів. Наведене свідчить про ресурсну природу потенціалу сучасних підприємств, який формується на екстенсивній основі. Але темпи зростання науково-технічного прогресу та нестабільності ринкових відносин свідчать про збільшення частки наукомістких елементів.

Дата добавления: 2014-10-31