Та, що втратила серце

Жила колись принцеса Рійя, і в неї було маленьке серце. Ні, ні, зовсім не тому, що вона так хотіла, а просто це сталося… з якогось непорозуміння. Як відомо, перш ніж народитися, справжні принци та принцеси самі вибирають собі ті достоїнства, які будуть їх прикрашати на землі. Так от, у Рійі виявилося занадто багато бажань. Вона хотіла бути і дуже розумною, і дуже гарною, і дуже багатою, і ще багато-багато всіляких «дуже», але коли всі ці бажання справдилися, виявилося, що для серця залишилося мало місця. І довелося взяти собі дуже маленьке серце. Звичайно ж, не можна вважати це недоліком. Невелика величина аж ніяк не свідчить про недосконалість. Наприклад, на війні людям маленького росту навіть заздрять. Маленький ніс або язик теж, начебто, не належать до вад, чи не так?

Так що, здавалося, мати маленьке серце зовсім непогано. Тільки от біда, у принцеси воно відрізнялося жвавістю. Всі знають, що на частку серця випадає любов, і воно повинно дарувати себе іншим, віддавати, нерідко нічого не вимагаючи натомість. А принцеса Рійя своєю зовнішністю, розумом, заможністю приваблювала стількох прихильників... Вона могла б просто приймати їх захоплення, але серце її було таким вдячним, що хотіло кожного обдарувати, кожному приділити частинку свого тепла. До того ж їй весь час здавалося, що хто-небудь може відчути себе обділеним її увагою. Так що бідолаха не давала своєму серцю і хвилини спокою.

- Ваша високість! - зверталися до неї мудрі міністри з очима, повними сліз. - Стережіться втратити своє серце, адже воно таке маленьке.

Але вона не слухала їх. І одного разу, одного разу сталося нещастя.

Їй зустрілася дуже доросла людина, а вік часто додає серйозності. Ось вона здавалася такою серйозною–пресерйозною, що всі жарти зникали при одній її появі. І будучи серйозною, вона часто зітхала, а зітхаючи, здавалася незрозумілою і нещасною.

- Ах, як би не образити цього чоловіка! - стривожилася принцеса і послала йому своє серце. На жаль, він його навіть не помітив і неуважно поклав у діряву кишеню. О, ці дорослі люди! Вони й гадки не мають, які коштовності віддають їм діти! І серце принцеси було втрачено. Бідна принцеса! Вона так злякалася, коли побачила, що серце не повертається до неї. Що робити? Що тепер буде? Як жити без серця? Розпач охопив її.

І в цей момент до неї на допомогу прийшов маленький лісовий гном.

Щоправда, він давно вже покинув ліс і жив у футлярі старовинного різьбленого годинника, який зробили з його улюбленого дерева, щоправда, часто його сприймали як домового, особливо коли він, копіював голос зозулі, відраховував час. Все це правда, але він сам вважав себе, як і раніше лісовим, тим більше, що приймав своє теперішнє житло за дупло.

Гном дуже співчував принцесі з двох причин. По-перше, він сам був дуже маленьким, і йому подобалося маленьке серце принцеси. А по-друге, коли ночами він засинав і забував кувати час, його ніс починав виводити наймудріші солов'їні трелі. І йому самому починав снитися ліс. І ось тоді над ним спалахувала зірочка, яка заміняла йому ціле небо. Її промені навівали гномові такі солодкі мрії! Цією зірочкою було серце принцеси, яке наповнювалось захопленням, слухаючи лісові пісні. Ось чому гном вирішив допомогти бідній принцесі.

- Слухай, - сказав він, - даремно ти бідкаєшся. Скільки я знаю людей, вони менш за все думають про серце. Вони шукають красиві очі, вони чекають розуму, вони вимагають статку, слави, а все це є в тебе в надлишку! Повір, ніхто не стане допитуватися, володієш ти серцем чи ні. Люди обманюють самих себе, навіть не замислюючись над цим. Адже і ти повірила в серйозність цього дорослого, а він був насправді найбільш розсіяною у світі людиною.

- Але як же це можливо здійснити? - запитала принцеса.

- Дуже просто, - відповів гном. - На місці серця у тебе зараз страх. Нехай він і залишається там, а я навчу його стук-стуку своїх годин, і все буде в порядку. Підміни ніхто не помітить, а ти тим часом будеш шукати своє серце.

І ось все стало так, як говорив гном. Нікому й на думку не спадало, що ця чарівна принцеса живе без серця. Навіть вона інколи забувала про це. Тільки коли що-небудь особливо захоплювало чи засмучувало її, вона відчувала у своїх грудях страх. Тоді вона думала про те, яка вона нещаслива. Гном знову намагався втішити її.

- Так важко знайти своє серце. Воно, мабуть, давно померло без тебе. Краще пошукай собі нове.

- Яким чином? - запитала принцеса.

- Ах, не знаю, не знаю, - відповів гном, - тут потрібно чаклунство, а для цього потрібна чарівниця. Тільки знайти її, мабуть, так само важко, як і твоє серце.

- Але що ж мені робити? - нарешті розсердилась принцеса. Гном весь скривився, немов висохлий гриб, і раптом вдарив себе по чолу.

- Придумав, придумав! - закричав він. - Тебе врятує любов! Адже недарма про неї ходить слава великої чарівниці!

- А де знайти любов?

- Звичайно, у краси! - відповів гном.

Минуло небагато часу, і принцеса, мандруючи, зустріла прекрасного юнака. Здавалося, він спустився з осяяного Олімпу, щоб своєю зовнішністю нагадати людям про давно забутих богів Греції. Він був танцюристом і танцював так, як дощ танцює в променях сонця, народжуючи веселку, як вітер танцює по верхівках хвиль, як полум'я танцює. І коли він зупинявся, то ніби перетворювався в картину або статую, покликану прикрасити собою найбезрадісніший куточок землі. І, побачивши принцесу, юнак впав до її ніг і не хотів підніматися, поки вона не погодилася взяти його в свої слуги. Напевно, це був би найщасливіший момент в її житті, якби вона могла так само просто і легко подарувати йому своє серце, але саме його у принцеси і не було. І вона не могла любити юнака. І коли він притиснув свою голову до її грудей, то відчув тільки гучні удари страху. З криком юнак кинувся геть, щоб завершити своє життя. Вона не могла зупинити його... І ось тут сталося диво. Люди, які побігли слідом за прекрасним танцюристом, розповідали, що він виліз на величезну скелю і стрибнув з неї в море на гостре каміння. Але в цей момент невідомо звідки з'явилася чарівниця, звела рукою, і юнак застиг у повітрі. Як не фантастично, але принцеса сама змогла переконатися в правдивості того, що трапилося. Вона підійшла до скель і побачила постать юнака, що застиг між небом і землею. Це було чудово, однак принцеса не стала щасливішою ні на краплинку. Адже чарівниця зникла, здійснивши чудо, і ніхто не міг вказати її сліду.

- Ах, ці танцюристи. У них занадто палка кров, - сказав гном. - Тобі потрібен мудрець. Розум! Великий королівський розум не буде з тебе щось вимагати і врятує тебе.

- Але де мені взяти його? - спитала принцеса.

- Візьми у своєї подруги, - відповів гном.

Так. У принцеси була незвичайно мила подружка, вона безнадійно любила одного мудрого чоловіка. Ким він тільки не був! І математиком, і філософом, і винахідником, і.., і.., і... Але заради принцеси він став архітектором і збудував самий незвичайний палац у світі. Стіни палацу міняли свій колір залежно від кольору неба. І таким чином палац залишався невидимим для всіх, крім архітектора...

Коли був покладений останній камінь, він привів принцесу і сказав:

- Я створив досконале творіння для нас з тобою. У цьому палаці ми зможемо сховатися від будь-яких очей, тому що люди навколо злі, несправедливі й заздрісні. Тут і тільки тут ми зможемо зберегти і виростити своє щастя. Але для того, щоб побачити палац і увійти в нього, треба знати таємницю. Цей будинок присвячений любові, і логічно, що увійти до нього може тільки люблячий. Поки ти любиш мене, а я люблю тебе, ми зможемо користуватися цим дивом.

Бідний мудрець, він теж не зміг обійтися без любові. Він міг створити ідею, створити диво, але щоб повірити в неї, йому потрібно було розділити її з кимось іншим. І він не знав, що принцеса не здатна любити.

- Я чекатиму тебе завтра у палаці. Твій прихід ознаменує наше щастя і буде часом весільного свята, яке ми зустрінемо вдвох.

І принцеса провела всю ніч в сльозах, а потім звернулася за допомогою до своєї подруги. І на ранок вони прийшли до того місця, де повинен був стояти невидимий палац.

- Ах, яке диво! - вигукнула подруга принцеси, але та промовчала, бо не бачила нічого, окрім землі і неба. Замість серця в грудях її бився страх. Все сильніше і сильніше. Нарешті принцеса не витримала і, накинувши дорогоцінний плащ на плечі подруги, звернулася до неї:

- Іди ти. Я не можу переступити поріг, якого не бачу.

- Але ж він чекає на тебе, - заперечила та, але принцеса вже відвернулася і кинулася бігти геть. Тільки потім вона дізналася, що знову з'явилася чарівниця і зробила так, що архітектор не помітив підміни і був дуже щасливий.

Ну не плач, - сказав гном принцесі, - тепер вже я точно знаю, що тобі допоможе. Сила! Тут з'явився непереможний лицар. Поруч з ним у тебе зникне страх, і тоді місце для нового серця буде вільним.

Так, поряд із закутим у сталь ставним воїном принцеса забула про свої страхи. Все навколишнє підкорялося грізному погляду великого воїна. Здавалося, ніщо на світі не могло перешкодити принцесі стати нарешті щасливою, коли лицар схилив перед нею коліна.

Принцеса обняла його.

- Мій страх зник, лицар! - сказала вона. - Тепер подаруй мені серце. Зі страшним і гірким сміхом воїн відштовхнув дівчину.

- Серце? - закричав він. - Чи ти знаєш, чому я такий безстрашний? За свою хоробрість та силу я віддав своє серце і тепер чекав, що ти подаруєш мені своє.

Жах охопив принцесу. Вона бачила, як лицар вихопив кинджал і став наносити удари самому собі.

- Ось ворог, якого я ще не переміг! - кричав він. І в цей момент неподалік здалася жіноча фігура в довгому плащі. Вона підняла руку, і лицар перетворився на квітучий кущ дикої шипшини.

- Чарівниця! - закричала принцеса. - Чарівниця! Прийди до мене на допомогу. Я не можу жити без серця. Я готова віддати за нього красу, розум, багатство, все, що маю. - Вона кинулась до чарівниці і втратила свідомість.

Прокинулась вона в палаці перед дзеркалом. Довго дивилася на своє відображення, а потім кивнула йому.

- Ти і є чарівниця? - запитала вона.

- Так! - відповіло відображення. - Я твоє серце, яке виросло і стало чарівницею.

- Як ти схожа на мене! - сказала принцеса.

- Була. - відповіло відображення. - Тепер я живу в тобі.

До кімнати принцеси постукали. Увійшли двоє чарівних дітей.

- Бабуню! - звернулися вони до принцеси. - Усі кажуть, що ти найдобріша чарівниця на світі, допоможи нам стати щасливими.

Принцеса задумалася, глянула на свої висохлі руки, провела пальцями по зморщеному обличчі і зітхнула.

- Погляньте в це дзеркало, діти. Що ви там бачите?

- Прекрасну принцесу, - відповіли діти.

- Ну що ж, тепер я вірю, що зумію начаклувати вам щастя!

Серце її було з нею, і його сповнювали радість і любов...

Додаток 9.3. ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДІТЬМИ, ЯКЩО В СІМ'Ї ВІДБУВСЯ СУЇЦИД

Дата добавления: 2014-11-25