Якщо буде потреба, забезпечте дитині психологічну допомогу

При будь-яких змінах намагайтеся створити атмосферу стабільності.

Необхідно проводити з дитиною якнайбільше часу.

Розмова – не єдиний спосіб передати свою любов і турботу. Не ховайтеся від дитини, навіть коли плачете. Немає нічого поганого в тому, що діти бачать сльози дорослих. Дайте зрозуміти дитині, що плакати не соромно. Скажіть їй про те, що все налагодиться, і вона не завжди буде почувати себе так, як зараз. Частіше доторкайтеся до дитини.

Найважливіша думка, яку дорослі повинні донести до дитини, полягає в тому, що життя триває й після смерті близької людини! Щоб дитина це зрозуміла, дорослим необхідно самим упоратися із власним горем.

Додаток 9.4. РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ СТОСОВНО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ З ДИТИНОЮ, ЯКА ПЕРЕЖИВАЄ ГОРЕ ВТРАТИ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ

Додаток 9.5. ЧОГО НЕ ТРЕБА РОБИТИ БАТЬКАМ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ ПРИ СПІЛКУВАННІ ЗІ СВОЄЮ ВРЯТОВАНОЮ ДИТИНОЮ

1. Багаторазове переживання травмуючої події. Найбільш часто зустрічаються наступні варіанти переживань: кошмарні сни про подію, а також спогади, які повторюються та прориваються мимо волі в свідомість. Порушення сну проявляється у всіх дітей; відмінність лише в тому, що підлітки ці сни можуть проговорити, а діти менші за віком - ні. Нічні кошмари у багатьох дітей не проходять і через місяць після трагедії. Це особливо яскраво проявляється у дітей, які пережили шокуючі тактильні, нюхові, зорові відчуття. Деякі не можуть позбутися трупного запаху; інші, при дотику до чогось рідкого і грузлого, відразу повертаються до спогадів про калюжі крові... Подібні відчуття і негативні переживання особливо інтенсифікуються при зіткненні з чимось, що нагадує травматичну подію. При цьому може проявлятися виражена фізіологічна реактивність - спазми шлунка, запаморочення, головні болі й т. ін. 2. Завзяте уникання всього, що може бути пов'язане із травмою, - думок, розмов, дій, місця, людей. Багато дітей не можуть згадати важливі епізоди травми, того, що з ними відбувалося, що було навколо. Це наслідок посттравматичного шоку і неймовірного фізичного виснаження. 3. Виражений знижений інтерес до всього того, що цікавило раніше. Діти стають байдужими до всього, їх нічого не захоплює. Для старших дітей і дорослих наслідком посттравматичних порушень може стати віддаленість і відчуженість від інших, відчуття самотності, нездатність переживати сильні почуття. 4. У підлітків з'являється почуття «укороченого» майбутнього - відсутність життєвої перспективи, небажання планувати своє життя. Відбувається психологічна зосередженість на трагедії. Усе, що було в житті до трагедії, і все, що буде після, для дитини не має такого значення, як сама трагедія. Психологічний час замикається на ній. Дитина починає жити винятково в переживанні трагедії. 5. Втрачається довіра до життя, руйнується ілюзія безсмертя, з'являється гнітюче почуття повної беззахисності й уразливості, безвладдя над власною долею, безпорадність у захисті близьких та рідних. У багатьох формується почуття провини: «Я не змогла витягти молодшу сестру»; «Я не зміг захистити своїх батьків». Пам’ятайте! Посттравматичний стрес проявляється у кожної дитини (особливо підліткового віку) індивідуально. Психологічний діагноз виражається в ступорозному стані, фобії, астенізації, постійній м'язовій напрузі, аутизації, занепокоєнні, що не проходить, стиску психологічного часу на події, втраті життєвих перспектив, сенсу життя, почутті провини за те, що вижили. Іноді трапляються прояви агресивності та озлобленості.

Додаток 9.7. ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИ, ЩО АКТИВНО ЗАРЕКОМЕНДУВАЛИ СЕБЕ ПРИ РОБОТІ З ДІТЬМИ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ І СПРЯМОВАНІ НА ЗНЯТТЯ ОСНОВНИХ СИМПТОМІВ ПОСТТРАВМАТИЧНИХ СТРЕСОВИХ РОЗЛАДІВ ТА ПРИВЕДЕННЯ ДІТЕЙ ДО ПОЗИТИВНИХ ОБРАЗІВ І ПЕРСПЕКТИВ

Додаток 9.8. ЩО НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВО ДЛЯ ТИХ, ХТО ПЕРЕЖИВ НАДЗВИЧАЙНУ СИТУАЦІЮ

Додаток 9.9. СУБ'ЄКТИВНІ ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЯКІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛИМ У ПОСТКАТАСТРОФНИЙ ПЕРІОД

Додаток 9.10. ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИЙ ЕФЕКТ КОЛЬОРІВ