Стан медичного обслуговування

Досить неоднозначна ситуація склалася і в сфері охорони здоров'я населення республіки.

На перший погляд, держава робила багато для того, щоб медичне обслуговування трудящих було, як говорили радянські керівники, на рівні, відповідному світовим стандартам.

Для цього виділялися значні кошти, які вкладалися в будівництво нових поліклінік, лікарень, санаторіїв, будинків відпочинку.

Постійна увага приділялася підготовці кваліфікованих медичних кадрів та їх удосконаленню. Так, в Україні в 60-70-і рр. функціонувало 15 медичних вузів і десятки середніх спеціальних медичних навчальних закладів.

Завдяки їх діяльності в 1960-1975 рр. чисельність лікарів і середньою медичного персоналу зросла більш ніж у 1,5 рази, що дало змогу забезпечити на кожні 300 жителів республіки одного лікаря і трьох медсестер. Керівники партії і уряду з гордістю доповідали, що таких високих показників не досягла жодна з високорозвинутих країн світу.

В роки застою внаслідок зниження рівня добробуту населення, незадовільних умов праці й побуту, поширення пияцтва, наркоматі проблема охорони здоров я людей вирішувалася надзвичайно незадовільно.

Коштів, які виділялися на потреби охорони здоров'я, вже не вистачало на те, щоб забезпечити медичні заклади новітньою апаратурою і препаратами.

Гострою залишалася і кадрова проблема. Адже кваліфікація переважної більшості медичних працівників була далеко не на найвищому рівні.

Офіційна медицина заперечувала нетрадиційні та народні методи лікування хворих, створювала штучні перепони на шляху лікарів-новаторів.

Демографічні проблеми

Незадовільне соціально-економічне і екологічне становище викликало й відчутні демографічні зміни в складі населення України.

Зокрема, в 60-80-і рр. помітно уповільнюються темпи його приросту. Сплеск урбанізації і спричинені нею міграційні процеси призвели до відтоку молоді з села, яке завжди було головним джерелом відтворення людських ресурсів.

Народжуваність на селі значно зменшилася, і вже в 1979 р. середній розмір сільської родини дорівнював міському показнику – 3 особи на родину.

У свою чергу в містах зменшення народжуваності було пов'язане з незадовільними соціально-побутовими чинниками: високою зайнятістю жінок у суспільному виробництві (дев'ять з десяти жінок працювали), низьким рівнем системи охорони дитинства, складними житловими умовами, поступовим зростанням дитячого сирітства тощо.

Закономірним наслідком цього стало зменшення приросту населення України в 60-80-ті роки в 4 рази. Уповільнення народжуваності супроводжувалось поступовим підвищенням показників смертності населення, за якими Україна посідала трете місце серед республік СРСР.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Зміни в соціальній та у національній структурі населення. Здобутки і проблеми розвитку соціальної сфери.

Мета: Ознайомити учнів з змінами в соціальній та у національній структурі населення та здобутками і проблемами розвитку соціальної сфери, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Якими були основні наслідки адміністративно-командної системи керівництва сільським господарством?

2. Що таке «довгобуд»?

3. У чому полягав зміст політики «гігантоманії» в Україні?

4. Які наслідки мали міграційні процеси, що відбувалися на селі у 70- 80-і роки?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Торгівля і побут

У другій половині 60-х – на початку 70-х років мали місце позитивні зрушення в торгівлі.

Зміцнилася матеріально-технічна база торгової мережі, внаслідок чого значно зросла кількість торговельних підприємств. Споживчій кооперації, наприклад, у вирішенні проблем, крім державних органів, допомогу надавали підприємства, колгоспи і радгоспи, за кошти яких будувалися нові магазини, їдальні, хлібопекарні.

Завдяки підвищенню заробітної плати зросла і купівельна спроможність населення.

Особливо активно в цей час забезпечувався зростаючий попит трудівників міста і села на господарський інвентар і товари культурно-побутового вжитку. Зокрема, попитом у населення республіки користувалися телевізори, радіоприймачі, холодильники, пральні машини, які в другій половині 60-х років з'явилися в кожній другій сім'ї.

Збільшення кількості товарів вимагало появи нових, більш досконалих і ефективних форм торгівлі. Внаслідок цього з'явилися магазини самообслуговування, універмаги, універсами з широким асортиментом товарів. Сільські трудівники в цей період стали регулярно обслуговуватися працівниками торгівлі в місцях масових робіт – на польових станах, фермах, у тракторних бригадах.

Разом з торгівлею розвивалося і побутове обслуговування. Служба побуту перетворилася на важливу галузь народного господарства. Великою популярністю у населення стали користуватися створені в цей період будинки побуту, побутові комбінати, фірми побутових послуг.

У числі перших подібних підприємств в Радянському Союзі виникла київська фірма «Світанок», яка надавала послуги з ремонту квартир, догляду за дітьми та хворими, навчання музики й іноземних мов, машинописного передруку тощо. Якщо на початок 60-х років таких послуг було 80-90 видів, то в середині 70-х їхня кількість зросла до 600 і більше.

Проте в 70-80-і рр. в торговельному і побутовому обслуговуванні населення республіки почали проявлятися негативні тенденції.

Зокрема, з кожним роком почали зростати державні роздрібні ціни на окремі види товарів народного споживання. Вартість товарів усіх видів у 1980 р. порівняно з середньорічними цінами 1970 р. зросла на 3%, в 1985 р. – на 8%, а, зокрема, продовольчих – відповідно на 4% і 12%.

Відчутно подорожчали м'ясо, птиця, олія, цукор, кондитерські вироби, овочі, одяг, білизна, тютюнові вироби, велосипеди, мотоцикли. Звичною проблемою став товарний дефіцит, внаслідок якого почали виникати величезні черги в магазинах.

Поняття і терміни

Дефіцит – нестача чого-небудь; товар, якого немає в достатній кількості.

Все це викликало уповільнення темпів зростання реальних доходів населення, які в 1975-1985 рр. стали на 10% нижчими, ніжу попереднє десятиліття.

Житлове будівництво

Одним із важливих показників зростання добробуту населення є житлове будівництво.

Головним засобом розв'язання цієї традиційно складної для України проблеми в зазначений період стало переведення будівництва житла на індустріальну основу.

Щоправда, перші новозбудовані житлові масиви не відзначалися оригінальними архітектурними формами, а були досить примітивними й однотипними. Це визнавалося і керівництвом країни. В житлове будівництво були зроблені значні державні капіталовкладення, що дозволило забезпечити в 1974 р. понад 70% сімей окремими квартирами.

Предметом особливої уваги архітекторів і будівельників була столиця України – Київ. Завдяки їх творчій праці головне місто республіки перетворилося на одне з найкрасивіших міст світу. Органічно поєднавши в собі чарівну природу й оригінальну архітектуру, Київ отримав своє власне, неповторне обличчя. В місті з'явилися цілі квартали багатоповерхових будинків, були споруджені нові лінії метрополітену, розбиті чудові парки та сквери. Саме в цей час у Києві народжуються Русанівка, Відрадний, Сирець, завершується формування Березняків, Борщагівки, Лісового й інших житлових масивів.

Аналогічні мікрорайони будувалися в Харкові, Дніпропетровську, Вінниці. Львові. В цей період з'явилися на карті України нові міста – Світловодськ, Нововолинськ, Українка, Придніпровськ, Вільногірськ та інші.

У 60-80-і рр. в республіці почало розгортатися житлово-кооперативне будівництво. Із зростанням матеріальної забезпеченості людей збільшувалося і число бажаючих поліпшити свої житлові умови на власний кошт. Проте в цій справі ще спостерігалися стихійність і недосконалість.

Паралельно з бурхливим розвитком міського будівництва такі ж процеси відбуваються і на селі, чому у великій мірі сприяла держава. Зокрема, Держбанк надавав грошові кредити сільським забудовникам.

Для розширення будівництва на селі була відчутно зміцнена матеріальна база міжколгоспних будівельних організацій, створених у середині 50-х років. Перед ними постало завдання – перетворити села на упорядковані сучасні селища. Вони, як правило, створювались на нових, вільних місцях або шляхом реконструкції старих сіл.

З 1965 р. в Україні практикувалося створення експериментально-показових сіл. Незважаючи на ідеологічний характер такої практики, досвід будівництва експериментально-показових сіл засвідчив, що зручні для життя і роботи сільські будівельні комплекси виникали тоді, коли в них органічно поєднувалися кращі народні традиції із досягненнями сучасної архітектури. У 1966-1970 рр. виникло 15 таких населених пунктів, наступної п'ятирічки їх кількість зросла майже вдвічі.

З 1970 р. пріоритетним напрямом забудови сільської місцевості була проголошена реконструкція старих сіл. На всесоюзному огляді-конкурсі 1970 р. на кращу забудову та благоустрій таких селищ серед 25 інших сільських населених пунктів у числі переможців було названо с. Моринці на Черкащині, де, як відомо, народився Тарас Шевченко. Це було вдалим пропагандистським кроком радянських керівників.

Якщо в 1966-1970 рр. свої житлові умови поліпшили майже 9 млн. чоловік, то в 1980-1985 рр. лише 7,7 млн. Проблема житла, як і раніше, залишалася гострою, держава не мала необхідних ресурсів для її успішного розв'язання. Багато нарікань викликала і низька якість вбудованого державного житла.

В сільському будівництві, наприклад, використовувалося чимало невдалих, стандартних, невиразних проектів житлових, господарських і культурно-побутових споруд. В окремих місцевостях України керівництво невиправдано захоплювалося забудовою сіл багатоповерховими будинками, що значно ускладнювало селянам ведення присадибних господарств.

У сільській місцевості на тисячу жителів зводилося житла вдвоє менше, ніж у містах, питома вага сільських населених пунктів, забезпечених природним газом, становила менше 7%, водопроводом користувалися мешканці лише 14,6% сіл республіки.

Дата добавления: 2014-11-25