Інтелектуальний розвиток 1 страница

ПЛАН

План

ПЛАН

План

ПЛАН

План

ПЛАН

Формування характеру.

Формування характеру - це тривале становлення постійних психологічних утворень під впливом об’єктивних і спеціально створених для цього умов, коли дії та вчинки внаслідок їх багаторазового повторення стають звичними і визначають типову модель поведінки людини.

Характер формується в процесі індивідуального життя під впливом суспільних умов. Важливе значення має діяльність (праця) та спілкування, самопізнання та саморегуляція.

Відмінності в характері помітні вже в дітей молодшого шкільного віку.

У підлітковому віці потрібно організовувати велику активність, прагнення до праці; виховувати колективізм. Важливе значення має думка колективу.

У старшому шкільному віці характер уже більш сформований.

Питання для самоконтролю:

1. Вкажіть риси особистості, які поєднуються в характері.

2. Наведіть приклад стосунків між людьми, в яких найповніше виявляється характер.

3. Охарактеризуйте головні риси характеру.

4. Наведіть приклади з художньої літератури, які розкривають акцентуйовані характери.

ЛЕКЦІЯ № 13 (69 – 70 год):

ЗДІБНОСТІ

МЕТА: Розглянути основні види та структуру здібностей. Показати вплив природжених задатків на розвиток та формування здібностей. Виховувати у студентів стійке прагнення до розвитку педагогічних здібностей як основи майбутньої професії.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: здібності, структура здібностей, загальні здібності, спеціальні здібності, задатки, обдарованість, талант, геніальність.

1. Поняття про здібності та їх прояв у діяльності.

2. Задатки як природні передумови розвитку здібностей.

3. Структура та види здібностей.

4. Здібності і особистість.

5. Умови розвитку здібностей у дітей.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004. – Ст.298-310.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - Київ: «Вища школа», 2000. Ст. 278 – 296.

3. Нємов Р.С. Психологія. – Рівне: «Вертекс», 2002. Ст. 180-139.

4. Павелків Р.В. Загальна психологія. – К., 2002. Ст.195-223.

5. Скрипченко О.В. Загальна психологія. – К.: «Либідь», 2005. Ст. 175-204.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. –К.: Академвидав, 2003. Ст. 136-147.

1. Поняття про здібності та їх прояв у діяльності.

Здібності – це індивідуально - психологічні особливості людини, які появляються у діяльності і є умовою успішного її виконання.

Основою визначення здібностей є два показники:

1. Швидкість оволодіння діяльністю.

2. Якість досягнутого.

Людину вважають здібною, якщо вона:

1. Успішно і швидко оволодіває діяльністю у порівнянні з іншими людьми.

2. Досягає значних успіхів у діяльності.

Особливості здібностей:

1. Це індивідуальні особливості, тобто це те, що відрізняє одну людину від іншої.

2. Це не лише фізичні, а й психічні особливості. Н-д, ріст – не здібність, хоча є умовою розвитку здібностей до баскетболу.

3. Це не будь-які індивідуально-психологічні особливості, а лише ті, які відповідають вимогам певної діяльності. Н-д, ораторські здібності у професії вчителя.

2. Задатки як природні передумови розвитку здібностей.

На розвиток здібностей впливають як природні, так і соціальні передумови. Природні передумови розвитку здібностей називають задатками.

Задатки вроджені. До них належать:

- анатомо-фізіологічні особливості мозку;

- особливості будови аналізаторів і т.д.

Задатки впливають на процес формування і розвитку здібностей. Задатки не гарантують розвиток здібностей. Задатки –це тільки одна з умов формування здібностей. Неможливо стати великим музикантом, поетом, якщо наполегливо не займатися певною діяльністю. Здібності виявляються тільки у діяльності. Не можна судити про розвиток здібностей людини, не побачивши їх у діяльності.

Здібності тісно пов'язаний із знаннями, вміннями та навичками. Від них здібності залежать, тому що на основі досвіду формуються здібності. З іншої сторони, знання, вміння, навички залежать від здібностей.

Задатки можуть бути парціальними (частковими), які характеризують роботу окремих ділянок мозку.

Якості задатків слід розглядати як рівень розвитку і співвідношення І і ІІ сигнальної систем. І залежно від цього співвідношення, Павлов виділив три типи ВНД:

1. Художній - з переважанням І сигнальної системи.

2. Мислительний - з переважанням ІІ сигнальної системи.

3. Середній - врівноваженість обох систем.

3. Структура та види здібностей.

Здібності розподіляють:

1. Загальні розумові здібності – це здібності, які необхідні для виконання декількох видів діяльності.

2. Спеціальні здібності необхідні для виконання однієї діяльності. Н-д, математичні здібності, музичні здібності.

Рівні здібностей:

І рівень – навчальні здібності, які пов’язані із засвоєнням вже відомих способів виконання діяльності, формування знань, вмінь, навичок.

ІІ рівень – творчі здібності, пов’язані з новим видом діяльності.

Окремі здібності не можуть забезпечити успішне виконання певної діяльності. Для успішного оволодіння діяльністю необхідне поєднання здібностей в єдине ціле.

У комплексі здібностей виділяють головну або провідну здібність, навколо якої об’єднуються інші здібності.

Н-д, У педагогічних здібностях поєднуються любов до дітей, педагогічний такт, потреба в передачі знань, вольові якості.

До педагогічних здібностей відносять:

- Конструктивні здібності, які проявляються в бажанні і вмінні розвивати учня, підбирати навчальний матеріал відповідно до віку дітей.

- Організаторські здібності – вміння організовувати дітей у різних видах діяльності та організовуватися самому.

- Комунікативні здібності проявляються у вмінні встановлювати правильні взаємовідносини з дітьми, відчувати настрій всього колективу, розуміти кожного учня.

4.Здібності і особистість.

Успішне оволодіння діяльністю залежить і від якостей та особливостей людини, без яких вона не досягне високих результатів.

Для успішного виконання будь-якої діяльності необхідні:

- Здібності;

- Інтереси до діяльності. Інтерес проявляється в прагненні до пізнання об’єкта, досконалого його вивчення. Інтерес може перерости у захоплення та життєву потребу.

- Нахили – це бажання виконувати відповідну діяльність. Інтереси і нахили не завжди співпадають. Н-д, можна цікавитись спортом, бути фанатом футбольної команди, але самому не грати у футбол.

- Риси характеру: працелюбність, організованість, зосередженість, цілеспрямованість, наполегливість.

Здібності можуть бути великими:

· Обдарованість - це здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги. Це загальна здатність психіки пристосуватись до нових завдань і умов життя.

· Талант – високий рівень здібностей людини до певної діяльності, який дає змогу успішно, самостійно і оригінально виконувати певну складну творчу діяльність.

· Геніальність – це найвищий рівень обдарованості особистості, втілюється у творчості, результати якої мають значення для суспільства.

5. Умови розвитку здібностей у дітей.

Здібності формуються і розвиваються в діяльності, тому дитину необхідно з раннього віку включати в будь-яку діяльність. В дошкільному віці вчаться малювати, ліпити, співати і т.д.

Перед школою вчать складати розповідь. Із вступом до школи значно розширюються можливості дитини: це уроки і позаурочні роботи, гуртки.

Для того, щоб діяльність позитивно впливала на розвиток здібностей, необхідно дотримуватися таких вимог:

1. Діяльність повинна бути творчою.

2. Діяльність повинна викликати в учнів позитивну енергію, емоції.

3. Діяльність повинна ставити перед дитиною мету, яка в невеликій мірі переважає її можливості.

4. Виховуючи у дітей здібності, потрібно розвивати наполегливість, вимогливість до себе, організованість та віру у свої сили.

Питання для бесіди:

1. Вкажіть основні особливості здібностей.

2. Охарактеризуйте головні компоненти здібностей.

3. Розкрийте особливість взаємозв’язку задатків та здібностей.

4. Назвіть вирішальні умови розвитку здібностей.

5. Наведіть приклади педагогічних здібностей.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ (73 - 74 год):

РОЗВИТОК І ВИХОВАННЯ ЗДІБНОСТЕЙ У ДІТЕЙ

Мотивація вивчення: вивчаючи дану тему, студенти усвідомлюють у яких видах діяльності формуються здібності дітей.

Література: Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004.

Знати зміст понять: здібності, обдарованість, геніальність, талант.

Вміти: застосовувати отримані знання на практиці.

Інструктивна картка

для опрацювання тексту підручника Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004.

1. Прочитайте текст підручника на ст. 381 – 384.

2. Складіть опорний конспект за планом, використавши поданий нижче матеріал:

1. Поняття про розвиток здібностей у дітей.

2. Умови розвитку здібностей у дітей.

Умови розвитку здібностей у дітей.

Здібності формуються і розвиваються в діяльності, тому дитину необхідно з раннього віку включати в будь-яку діяльність. В дошкільному віці вчаться малювати, ліпити, співати і т.д.

Перед школою вчать складати розповідь. Із вступом до школи значно розширюються можливості дитини: це уроки і позаурочні роботи, гуртки.

Для того, щоб діяльність позитивно впливала на розвиток здібностей, необхідно дотримуватися таких вимог:

1. Діяльність повинна бути творчою.

2. Діяльність повинна викликати в учнів позитивну енергію, емоції.

3. Діяльність повинна ставити перед дитиною мету, яка в невеликій мірі переважає її можливості.

4. Виховуючи у дітей здібності, потрібно розвивати наполегливість, вимогливість до себе, організованість та віру у свої сили.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке здібності?

2. Розкрийте особливість взаємозв’язку задатків та здібностей.

3. Назвіть вирішальні умови розвитку здібностей дітей.

4. Чи впливає особистий приклад педагога на формування здібностей у дітей?

5. Які б поради ви дали батькам щодо виховання здібностей у дітей?

ЛЕКЦІЯ № 14 (75 - 76 год):

ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І МЕТОДИ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

МЕТА: Розглянути предмет вікової психології, її зв'язок з іншими науками. Розкрити сутність головних методів вікової психології. Виховувати у студентів стійке прагнення до розвитку педагогічних здібностей як основи майбутньої професії.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: віковапсихологія, соціалізація, метод, спостереження, експеримент, бесіда, інтерв’ю, аналіз продуктів діяльності, близнюків метод, метод експертних оцінок.

1. Загальне поняття про вікову психологію.

2. Основні поняття вікової психології.

3. Вікова періодизація.

4. Методи вікової психології.

ЛІТЕРАТУРА:

1. М.Заброцький. Основи вікової психології. К.: «Вища школа», 2000.

2. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник. – К., 2005.

3. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005.

1. Загальне поняття про вікову психологію.

Вікова психологія – це галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах життя.

Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості.

Об’єктом дослідження вікової психології є людина на всіх етапах її життя.

Завдання вікової психології:

1. Вивчення психічно здорової особистості та дослідження особливостей відхилень у психічному здоров’ї людини.

2. З’ясування індивідуальних відмінностей дітей, відкриття їхніх творчих здібностей.

3. Дослідження сенситивних періодів у розвитку особистості та окремих психічних функцій.

4. Створення психологічних умов для забезпечення саморозвитку.

5. Дослідження взаємин дітей та дорослих.

6. З’ясування особливостей впливу масової культури та засобів масової інформації на психічний та особистісний розвиток дітей.

7. Забезпечення психологічних умов розвитку цілісної та гармонійної особистості дитини, підлітка та юнака.

2. Основні поняття вікової психології.

1. Сенситивні періоди – це найбільш сприятливі періоди для розвитку психічних і фізичних якостей особистості. Н-д, 1 р. ж. сприятливий для розвитку ходьби і активного словника дитини.

2. Рушійні сили розвитку – це боротьба протиріч, які сприяють розвитку психічних якостей особистості. Рушійною силою розвитку в дитячому, підлітковому і юнацькому віці є протиріччя, які виникають і долаються у процесі навчання і виховання.

3. Соціальна ситуація розвитку – це система соціальних умов, що визначають характер життя та діяльності особистості на певних вікових етапах; здійснюється через систему соціальних інститутів – сім`я, дитячий садок, школа, ВУЗ, коло друзів.

4. Вікова криза - це переломний етап у розвитку особистості, результатом якого є зміна в цілісних психічних або особистісних утвореннях.

5. Новоутворення – це нові якісно своєрідні психічні утворення, які формуються після кризи. Н-д, почуття дорослості після кризи 13 років.

6. Провідна діяльність – це та діяльність, яка на певному віковому етапі впливає на розвиток і формування особистості. Н-д, гра у дошкільників.

7. Акселерація – це випереджання у фізичному і психічному розвитку.

8. Вік -якісно своєрідний період фізичного і психічного або поведінкового розвитку, який характеризується притаманними саме йому особливостями. Розрізняють:

- психологічний вік – досягнутий до певного часу рівень психічного розвитку;

- фізичний вік – час життя у днях, місяцях, роках з моменту народження.

9. Вікові особливості – це найбільш типові, найбільш характерні особливості дитини того чи іншого віку.

10. Індивідуально – психологічні особливості – це особливості психічного розвитку, які відрізняють одну дитину від іншої. Н-д, розвиток здібностей.

3. Вікова періодизація.

1. Пренатальний період – від зародження до пологів.

2. Натальний період – пологи.

3. Період новонародженості – від народження до 1 місяця.

4. Вік немовляти – від 1 місяця до 1 року.

5. Ранній дитячий вік – від 1 до 3 років.

6. Дошкільний вік – від 3 до 6 років. Його поділяють на:

- молодший дошкільний вік – 3-4 р. ж.

- середній дошкільний вік – 4-5 р. ж.

- старший дошкільний вік – 5-6 р. ж.

7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) – від 6-7 до 10-11 років.

8. Дорослішання:

- підлітковий вік (середній шкільний вік): у дівчаток – від 11 до 14 років; у хлопчиків – від 12 до 15 років.

- рання юність (старший шкільний вік) – від 15-16 до 17-18 років.

- зріла юність – від 18 до 20 років.

4. Методи вікової психології.

У віковій психології використовують як методи загальної, так і методи власне педагогічної психології.

До методів загальної психології відносять: спостереження, експеримент, бесіду, інтерв’ю, і т.д.

До методів вікової психології відносять:

1. Аналіз продуктів діяльності допомагає дослідити особливості психічних процесів, аналізуючи дитячі малюнки, письмові роботи.

2. Близнюковий метод вивчає психічний розвиток близнюків.

3. Метод експертних оцінок – експертами виступають люди, які добре знають дитину (мама, тато, друзі).

4. Лонгітюдний метод – вивчення одних і тих самих досліджуваних у різні моменти їхнього життя.

5. Метод поперечних зрізів - порівнюють одночасно різні вікові групи досліджуваних.

Питання для бесіди:

1. Вкажіть специфіку вікової психології як науки.

2. Розкрийте основні завдання вікової психології.

3. Покажіть взаємозв’язок вікової психології з іншими науками.

4. Розкрийте сутність основних понять вікової психології.

5. Обґрунтуйте методи вікової психології.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ (77 - 78 год):

СУЧАСНІ ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Мотивація вивчення: вивчаючи дану тему, студенти усвідомлюють розвиток наукових течій та їх вплив на становлення і розвиток сучасної вікової психології.

Література: Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005.

Знати зміст понять: біогенетичний напрям, соціогенетичний напрям, концепції конвергенції двох факторів, когнітивно-генетична теорія, теорія розвитку вищих психічних функцій.

Вміти: застосовувати отримані знання на практиці.

Інструктивна картка

для опрацювання тексту підручника Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005.

1. Прочитайте текст підручника на ст. 30 - 38.

2. Складіть опорний конспект за планом:

1. Біогенетичний напрям

2. Соціогенетичний напрям

3. Концепція конвергенції двох факторів розвитку дитини.

4. Когнітивно-генетична теорія.

5. Теорія розвитку вищих вищих психічних функцій.

Питання для самоконтролю:

1. Вкажіть основні наукові теорії вікової психології.

2. Який критерій покладено в основу класифікації теорій.

3. Порівняйте теорії вікової психології. Вкажіть основні відмінності.

4. Яка теорія, на вашу думку, покладена в основу сучасної вікової психології як науки.

ЛЕКЦІЯ № 15 (79 - 80 год):

ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК У НЕМОВЛЯЧОМУ ВІЦІ

МЕТА: Розкрити психологічні особливості розвитку дітей немовлячого віку. Показати вплив соціальних інститутів на розвиток немовляти. Виховувати інтерес до розвитку і формування дітей.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: вік, провідна діяльність, сенситивні періоди, вікова криза, рушійні сили розвитку.

1. Криза новонародженості.

2. Розвиток немовляти від 2 місяців до 1 року.

3. Соціальна ситуація розвитку.

4. Особливості розвитку немовляти.

5. Криза першого року

ЛІТЕРАТУРА:

1. М.Заброцький. Основи вікової психології. К.: «Вища школа», 2000.

2. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник. – К., 2005.

3. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005.

1. Криза новонародженості

Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. У ній виділяють надзвичайно важ­ливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптувати­ся до цілком інших умов життя (звикнути отримувати кисень із повітря, приймати їжу ззовні, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично (причому останньою), і виділили як особливий період у психічному розвитку дитини. Озна­кою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження.

Соціальна ситуація розвитку немовляти неповторна і визначається двома мо­ментами. З одного боку, біологічно дитина цілком безпорадна, вона не може задовольнити жодної життєвої потреби без допомоги дорослого. Внаслідок цьо­го немовля є максимально соціальною істотою. З іншого боку, за цілковитої залежності від дорослих дитина позбавлена основних засобів спілкування з ними, насамперед, людської мови. На цій суперечності між максимальною соціальніс­тю і мінімальними засобами спілкування ґрунтується увесь подальший розвиток дитини у цьому віці.

Життя дитини тепер забезпечується певними анатомо-фізіологічними мож­ливостями та рядом вроджених механізмів, що проявляються в готовності нерво­вої системи пристосовувати організм до зовнішніх умов.

Відразу ж після народження вмикаються безумовні рефлекси, що забезпечу­ють роботу основних систем організму (дихання, кровообігу та ін.). Крім них, у новонародженого можна виявити захисні (тобто спрямовані на обмеження дії окремих подразників або на цілковите відчуження від них), орієнтувальні (спря­мовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов'яза­ними з харчуванням) та деякі інші рефлекси.

Власне, новонародженість є тим періодом у житті людини, коли ще можна спостерігати у “чистому вигляді” вроджені, інстинктивні форми поведінки, спря­мовані на задоволення органічних потреб людини (у кисні, їжі, теплі тощо).

Однак, і це принципово важливо, названі потреби забезпечують лише вижи­вання дитини, а не її психічний розвиток.

Зазначимо, що дитина наділена вродженими формами поведінки значно гірше, ніж малята тварин, однак вона володіє майже необмеженими можливостями освоювати нові форми поведінки. За умови задоволення органічних потреб та дотримання правильного режиму і виховання у дитини формуються нові, власне людські потреби (в отриманні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), і на їх основі здійснюється психічний розвиток.

Потреба отримувати враження від оточуючої дійсності, пов'язана з орієнту­вальними рефлексами, розвивається відповідно до готовності аналізаторів. До того ж, у перші дні після народження найбільше значення мають філогенетично давніші аналізатори (смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний, температур­ний) та відповідні їм форми чутливості. Дещо пізніше у відповідь на зорові та слухові подразнення виникає зорове й слухове зосередження (дитина перестає плакати або ж на деякий час стримує імпульсивні рухи рук, ніг чи голівки).

На відміну від малят тварин, у яких передусім удосконалюються рухи, для новонародженої дитини характерний насамперед розвиток зору та слуху. Психічна активність немовляти проявляється також у гальмуванні імпульсивної рухової активності.

Наголосимо, що умовою дозрівання мозку новонародженого є розвиток органів чуттів (аналізаторів), тому що саме з їх допомогою мозок отримує різно­манітні сигнали із зовнішнього світу.

Джерелом і, що ще важливіше, організатором таких вражень для новонаро­дженого є дорослий.

Численні дослідження свідчать, що батьки, які брали своїх дітей на руки відразу після їх народження, і надалі частіше граються з ними та більше піклуються про них. Ця нова для чоловіка роль турботливого батька сприятливо позначається на розвитку немовляти та загальній атмосфері родинного життя.

За результатами одного дослідження немовлята, у чиєму вихованні активну участь брали батьки, отримали вищі оцінки за тестами моторно­го й розумового розвитку, ніж ті, ким опікувалися переважно мами. Інше дослідження довело, що такі малюки виростають більш чуйними у соціаль­ному плані, між чоловіком і дружиною виникає менше суперечок, спостері­гається єдність цілей і злагода у прийнятті рішень. (Оцінюючи ці дані, слід зауважити, що батьки, які з перших днів прагнуть брати активну участь у спіл­куванні зі своїми дітьми, імовірно, й за іншими параметрами відрізняються від тих, хто не намагається встановити ранні контакти з дитиною).

У будь-якому випадку, ставлення батьків до немовлят дуже відрізняє­ться від ставлення матерів. Як правило, батьки граються з дітьми, тоді як матері, зазвичай, купають, сповивають і годують їх. Навіть піклуючись про дитину, батьки зберігають ігрову манеру. Крім того, стиль гри у батька й матері дуже відрізняється. Батьки схильні гратися енергійніше: вони підкидають малят у повітря, рухають їхніми руками й ногами, гойдають їх на коліні. Матері ж поводяться з дітьми обережніше, ніжно розмовляють, наслідуючи їхнє агукання, тощо. З раннього віку малята, дивлячись на бать­ка, тягнуться до нього, очікуючи задоволення, мовляв, "якщо татко тут, будемо гратися".

Батьки, у яких виникли міцні емоційні зв'язки з немовлятами, чуйні до потреб та інтересів своїх дітей і в майбутньому та мають на них більший вплив. Діти частіше дослухаються до їхньої думки і наслідують їх.

Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоцій­но-рухова реакція ("комплекс пожвавлення " (Н. Фігурін, М. Денисова)), яку вважають початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об'єктах зовнішнього світу, у неї з'явилася вибіркова емо­ційна спрямованість на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними.

Комплекс пожвавлення — специфічне психічне новоутворення, що слугує межею критичного періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм нормальності психічного розвитку дитини. Комплекс пожвавлення виявляється загальним моторним збудженням при наближенні дорослого. Дити­на лементує, плаче, щоб звернути на себе увагу, вокалізує під час спілкування з мамою, посміхається їй.

Дата добавления: 2014-11-09