Розвиток науки Нового часу

Соціально-економічна ситуація в Західній Європі в ХVІІ – ХVІІІ ст.

ХVІІ ст. відкриває нову епоху – епоху КАПІТАЛІЗМУ. Перша буржуазна революція в Європі відбулася у Нідерландах. Перемога Англійської буржуазної революції (серед. ХVІІ cт.) призвела до утвердження капіталістичного способу виробництва. Влада капіталу (неважливо, хто ти є за походженням, а важливо чи є у тебе капітал). Саме у Британському Королівстві виникає перший парламент, самовладдя монархів обмежується Конституцією (конституційна монархія). Саме Конституція є гарантією громадянських прав членів суспільства. Перевага особистих інтересів над державними, суспільними (Гасло: «Мій дім – моя фортеця»).

Спочатку у Франції була чітка ієрархія соціальних верств: перший прошарок – духовенство, другий – дворянство, третій – всі інші (селяни, ремісники, підприємці та ін.). «Всі інші» потроху збагачувалися й соціально диференціювався. З ІІІ прошарку виділялося всі більше заможних людей, які могли зрівнятися з дворянами за фінансовою спроможністю («Міщанин у дворянстві»). Це бюргери у Німеччині, буржуа у Франції. Як результат – Велика Французька революція (1789).

Для нової людської спільноти властиві вже нові, капіталістичні, меркантильні відносини, воля до влади, самоствердження агресивного «Я», а не церковна мораль. Віра в Бога замінюється на цинізм, лицемірність, аморальність, гонитву за грошима (збагачення за будь-яку ціну). Розвивається індивідуалізм.

Розкріпачення людського «Я», вивільнення внутрішніх можливостей людини і суспільства сприяли розвитку науково-технічної думки. Людина Нового часу прагне повністю підкорити собі земну кулю, сили природи, бути господарем власної долі.

ХVІІ ст. стає першим віком нової науки, тобто науки у сучасному розумінні цього слова. Р. Декарт (1596 – 1650) – філософ і математик, заклав основи аналітичної геометрії. Головне гасло «Я мислю – відповідно існую». Б. Паскаль відкрив основний закон гідростатики. І. Ньютон (1643 – 1727) відкрив закон всесвітнього тяжіння і створив класичну механіку.

У філософії панують сенсуалізм (sensus – почуття) та емпіризм (досвід). Через практику, практичний досвід, тілесні відчуття можна пізнати світ, а не через якісь абстрактні розмірковування. Дві визначні постаті у філософії того часу: Р. Декарт (метод дедукції – від загального до часткового). Ф. Бекон (1561 – 1626) – метод індукції («Знання – це сила», «Ми можемо стільки, скільки знаємо»).

Виникають національні академії наук: у 1662 р. – Лондонське королівське товариство, 1666 р. – Паризька Академія наук.

4. Розвиток мистецтва ХVІІ – ХVІІІ ст.

Найпоширенішим стилем у мистецтві, зокрема і літературі європейських країн кін ХVІ – ХVІІ ст. було БАРОКО (італ. barocco – дивний, чудернацький, перлина неправильної форми). Виникає бароко в Італії, далі активно Іспанія, Португалія. Цей напрям у мистецтві активно підтримує католицька церква, намагаючись синтезувати ідеї епохи Відродження і Середньовіччя. Основні риси БАРОКО:

1) складні архітектурні конструкції (Версаль, Зимовий Палац, Михайлівський собор, Андріївська церква);

2) значна кількість прикрас;

3) контрастні форми (молоде і старе, світле і темне);

4) емоційна насиченість;

5) трагічне протиріч людини і світу, в якому вона займає не головне місце, а підкорена суспільству, державі (у Відродженні – віра у гармонію, силу і волю людини).

Бароко у живописі: Караваджо (1543 – 1610): «Лютніст», «Гравці», «Покладання до гроба»; Дієго Веласкес (1599 – 1660): «Меніни», «Кузня Вулкана», «Здача Берди»; Пітер Пауль Рубенс (1577 – 1640): «Знесення хреста», «Зняття з хреста», «Портрет Марії Медичі», «Три грації», «Суд Паріса»; Рембрандт (1606 – 1669): «Нічна варта», «Даная», «Флора», «Автопортрет із Саскією на колінах», «Повернення блудного сина». З’являються нові жанри у живописі – пейзаж, натюрморт.

Бароко у музиці: Антоніо Вівальді, Й. С. Бах (1685 – 1750), Г. Гендель.

Література бароко: Торквадо Тассо (1544 – 1595), Кальдерон (1600 – 1681), Д. Мільтон, Г. Гріммельсхаузен, П. Флемінг (1609 – 1640).

КЛАСИЦИЗМ (від лат. classicus – взірцевий) – стиль у мистецтві ХVІІ – ХVІІІ ст.,що виник у Франції у ХVІІ ст. Стиль, що звернувся до Античності як до норми, та ідеального зразка (вдруге після Відродження). Головне – це відповідати нормі, канону, а також раціоналізм, логічність, дисципліна. Так, в літературі існувала чітка ієрархія жанрів: високі (трагедія, ода), середні, низькі (комедія, роман). Класицизм формувався у боротьбі з бароко. Значний вплив справила філософія Р. Декарта. Ідеолог класицизму у Франції – кардинал Ришельє (поставити під свій контроль духовне життя країни). Головне завдання літератури та інших видів мистецтва – навіювати громадянам думку про обов’язок служити монархові. Розум вищий за почуття, пристрасті.

Театральне мистецтво стає провідним в епоху класицизму, як найбільш публічне, найбільш впливове на суспільство (Корнель (1606 – 1684), Мольєр (1622 – 1673), Расін (1639 – 1699)): конфлікт обов’язок і почуття, людина і суспільство треба вирішувати на користь суспільства, держави, короля (навіть втрачаючи власне життя, свідомо йти на смерть).

Риси класицизму найяскравіше представлені у живописі Нікола Пуссена (1594 – 1665).

Класицизм у музиці представлено творчістю Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. Бетховена.

Дата добавления: 2014-11-09