Права власності

Концепція економічної теорії прав власності підтверджує, що не ресурс (засоби виробництва або робоча сила) самий по собі є власністю, а частка прав по використанню ресурсу.

Повна частка прав складається з таких елементів:

* право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами);

* право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе);

* право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ);

* право на дохід (право мати результати від використання благ);

* право суверена (право на відчуженість, споживання, зміну

блага);

* право на безпеку (право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища);

* право на передачу благ у спадщину;

» право на безстроковість володіння благом;

* заборона на користування засобом, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;

* право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

* право на залишковий характер, тобто право на провадження процедур та існування інституцій, що забезпечують відновлення порушених повноважень.

Отже, сучасна система власності характеризується ускладненням структури та багатоманітністю об'єктів власності.

У політекономічному аспекті природно постає питання і про сутнісні основи власності.

У системі виробничих відносин власність виступає як основне виробниче відношення. Власність як висхідні виробничі відносини — це початок формування економічної системи, що переростає згодом у провідні (основні) виробничі відносини. В свою чергу, власність як провідні (основні) виробничі відносини визначає спосіб (характер) поєднання засобів виробництва та робочої сили і реалізується через усю систему виробничих відносин. Основною економічною формою реалізації власності є механізм господарювання та Управління виробництвом з його структурами і формами влади.

Першим критерієм віднесення відносин власності до виробничих є безпосередній зв'язок аналізованих суспільних відносин власності з виробничими відносинами, стосунками між людьми з виробництва, розподілу і використання засобів виробництва. Саме засоби виробництва є головним, найбільш стійки, об'єктом власності, майнового права.

Другим критерієм тут стають масовість відносин власності повторюваність, відтворення в дедалі зростаючих масштабах. Що становить економічний зміст відносин власності? По-перше, до засобів виробництва залучена робоча сила, що з ними працює По-друге, між власниками засобів виробництва і робочої сили існують суспільні (виробничі) відносини. По-третє, створюються суспільне значимі матеріальні блага або надаються послуги. Виникає ще один рівень суспільних відносин: з приводу реалізації продукції, її споживання, а також розподілу (привласнення) отриманого доходу. Таким чином, майно стає власністю в економічному розумінні тільки з виникненням суспільних виробничих відносин під час її використання.

За умов перехідного періоду до ринкової економіки постає об'єктивна необхідність перетворити (трансформувати) відносини власності, щоб замінити адміністративно-командну форму господарювання на ринкову, забезпечивши становлення матеріали них умов форм власності замість формальних (наприклад, усуспільнення виробництва в колишньому СРСР).

За перехідної економіки становлення різноманітних форм власності повинно відбуватись за об'єктивними критеріями та основами: по-перше, там, де це необхідно і можливо, надання держав ним підприємствам максимуму економічної свободи; по-друге, -І розвиток усіх форм колективного володіння і використання (піди ряд, оренда, акціонування і т. п.); по-третє, створення умов для народних підприємств; по-четверте, там, де це необхідно і можливо, формування індивідуальної (приватної) власності. Усе це здійснене на шляху роздержавлення і приватизації, складає основні умови для становлення багатоукладної ринкової економіки.

Дата добавления: 2014-11-09