Психологічні чинники огляду місця події

Психологічна характеристика інформаційно-пошукових слідчих дій

Огляд місця події – це першочергова слідча дiя, що має на меті знаходження слідів злочину та iнших речових доказів, виявлення обстановки події, а також iнших обставин, котрі мають значення для розслідуваної справи.

Окремі різновиди огляду диференціюються залежно вiд спрямованостi пошукових дiй. Зокрема, різновидами огляду є огляд місця події, місцевості, приміщень, предметів, документів, поштово-телеграфної кореспонденції, зовнiшнiй огляд трупа тощо.

Найбільш складним і цілісним різновидом огляду є огляд місця події, який на початковому етапi розслідування злочину, вчиненого в умовах невизначеності, становить собою складну слідчу ситуацію, успішне вирішення якої забезпечується реалізацією організаційної та реконструктивної дiяльностi. Основним змістом огляду місця події є усунення дефіциту iнформацiї про подію злочину шляхом безпосереднього сприймання та фіксації змін матеріальної обстановки на місці події.

При оглядів місця події, окрім збирання iнформацiї, складається уявлення про психологічне тло події, тобто слідчий з’ясовує, за яких умов відбувалася подія i як діяли її учасники. Іншими словами, виконуючи огляд, слідчий поміщає себе не тiльки в просторову, але й у психологічну атмосферу злочину. Повноту надходження iнформацiї (матеріальної та психологiчної) неможливо компенсувати ніякими схемами, фотографіями, малюнками, описами, iншими документальними джерелами.

Реалізація інформаційно-пізнавальної та реконструктивної дiяльностi висуває декілька вимог до особистостi слідчого: по-перше, велика кількість iнформацiї, що надходить, потребує не тiльки ефективного сприймання, але й вирішення багатьох мислительних завдань, пов’язаних із визначенням причетності iнформацiї до розслідуваної події; по-друге, участь у огляді місця події спеціалістів, понятих, iнших осiб вимагає вiд слідчого організаційних якостей, здібності встановлення мiжособистісних контактів, підтримання взаємодiї; по-третє, несприятливі об’єктивні (погодно-кліматичні, часовi, соцiальнi та iн.) та суб’єктивні (особистісні) умови огляду надають дiяльностi екстремального, психологічно напруженого характеру, що вимагає значної мобілізації інтелектуальних та вольових зусиль.

Емоційний, напружений характер огляду місця події зумовлений, принаймні, п’ятьма причинами: 1) невизначеністю слідчої ситуацiї (дефіцит та безсистемна надмірність iнформацiї); 2) дефіцитом часу – плинність подій може призвести до втрати первинної iнформацiї; 3) негативним емоційним тлом злочину як негативно соцiально оцінюваної та iндивiдуально сприйманої події; 4) підвищеним почуттям вiдповiдальностi при прийнятті рiшень; 5) публічністю, можливою присутністю сторонніх осіб на місці події.

Після одержання iнформацiї про злочин слідчий виконує організаційну діяльність, що складається з формування технічної та психологiчної готовностi до виїзду оперативно-слідчої групи. Цьому повинна бути приділена особлива увага, оскiльки оптимальне поєднання психологiчної сумісності членів групи, вмілий розподіл ролей, заснований на поєднанні професійних знань, досвіду та особистих якостей сприяють ефективному вирішенню завдання.

Суттєвого опрацювання вимагає й питання про відбір відповідних спеціалістів. Так, готуючись до огляду магазину, де вчинено крадіжку, слідчий включає до групи експерта-криміналіста, працівників карного розшуку, кінолога, дільничного інспектора міліції, техніка з питань сигналізації, представника охорони магазину, матеріально відповідального представника магазину тощо. Для огляду місця події при насильницьких злочинах до групи підключаються (за наявності трупа) – судово-медичний експерт, при подіях на транспорті – співробітники ДАI, представники транспортних підприємств.

Основною організаційно-тактичною формою взаємодiї слідчого та представника органу дізнання на початкових етапах розслідування є розподіл функцiй – слідчий безпосередньо виконує огляд, відшукує та закріплює докази, а оперативний співробітник провадить комплекс оперативно-розшукових дiй, забезпечуючи умови якісного огляду та всього подальшого процесу розслідування. Важливими моментами підготовки оперативно-слідчої групи є чітке визначення слідчим мети огляду, координація дiй учасників, створення атмосфери ділового співробітництва, ініціативності та творчості.

Безпосередньо пiд час огляду мiсця подiї практично одночасно реалiзуються пошуковi та реконструктивнi компоненти дiяльностi, тобто одержання iнформацiї за допомогою спостереження за конкретною обстановкою з подальшим аналiзом його результатів. Iншими словами, iнформацiя при оглядi спочатку сприймається на рiвнi конкретних образiв (на рiвнi першої сигнальної системи), а потiм асоцiюється, спрямовано компонується в мислительні моделі (версiї), якi мають вербально-логiчну форму. Пошукова дiяльнiсть забезпечує видiлення кримiналiстично значимої iнформацiї про динамiку подiї, особистiсть правопорушника, потерпiлих, спосiб вчинення злочину, предмети злочинних посягань тощо. Основне навантаження при цьому припадає на сферу органiв чуття спiвробiтника, його увагу, спостережливiсть. Реконструктивна дiяльнiсть спрямована на вiдтворення подiї, вiдбудову на основi сприйнятих матерiальних змiн як цiлiсної картини злочину, так i його окремих епiзодiв.

Тактично огляд мiсця подiї, як правило, вiдбувається у два етапи: початковий (орiєнтовний) та детальний (фiксований) огляд.

Перший полягає у загальнiй орiєнтацiї в обстановцi мiсця подiї, визначеннi меж простору огляду, вихiдної позицiї та способу, першочергової точки огляду. Формування найбiльш узагальненого образу матерiальної обстановки мiсця подiї на початковому етапi полягає в iнтеграцiї (зведеннi) великої кiлькостi цiлiсних вiдображень з наступною конкретизацiєю та формуванням образу обстановки. На цьому етапi визначаються оперативно-слiдчий простiр та межi огляду. Це досить важливий момент, оскiльки, наприклад, не можна забувати, що обмеження простору площиною вiзуального контролю безпiдставне, беручи до уваги тривимірність простору. Тут же вiдбувається й видiлення „кримiнального смислового вузла” злочину – труп із ознаками насильства, сліди проникнення в примiщення, знаряддя злочину, тощо. По сутi, це й є пошук вiдповiдi на базове запитання – що відбулося (крадiжка або її iнсценiвка, самогубство чи вбивство та iн.), на що було спрямовано злочинний намiр. Наприклад, порушенi речi, вiдчиненi шафи, шухляди, саквояжi i валiзи, пошкодження замкiв дозволяють припустити намагання заволодiти цiнностями; вивернуті кишенi одягу жертви, розiрванi мочки жiночих вух звичайно вказують на розбiйний напад. Видiлення „кримiнального смислового вузла” злочину (висунення первинної слiдчої версiї) визначає домiнування психiчної активностi слiдчого, допомагає концентрувати всi психiчнi пiзнавальнi процеси.

На наступному етапi огляду вiдбувається вiдокремлення певних допомiжних вузлiв на мiсцi подiї – слiди насильства на трупi, пошкоджений сейф, розбите скло, забуте знаряддя злочину, вiдбитки слiдiв. Цi вузли є основою побудови контуру злочину. Вирiшення психологiчно важливого завдання – визначення якомога більшої кількості допомiжних вузлiв – забезпечується динамiкою та вибірковістю спостережливостi слідчого. Це зумовлюється: установкою на сприймання iнформацiї, що дозволяє переборювати втому, байдужiсть, апатiю, бридливiсть; концентрацiєю уваги на iнформацiйно насичених об’єктах та їх якостях (предмети, люди, явища); збереженням стiйкої уваги яка вiдiграє роль психiчного контролю за станом сприймання, мислення, моторних компонентiв дiяльностi.

Необхiдно пам’ятати, що видiлення смислових та допомiжних вузлiв вiдбувається пiд кутом зору домiнуючої у слiдчого первинної версiї (далеко не завжди вiрної). Упорядкування одержаної iнформацiї за допомогою аналiтико-синтетичної реконструктивної дiяльностi призводить до формування рiзнобiчних слiдчих версiй.

Пiд час огляду мiсця подiї слiдчий має справу з множиною предметiв та обставин, котрi або не пов’язанi одне з одним, або ж пов’язанi таким чином, що не дозволяють вiдразу визначити напрям розслiдування. Просте перебирання варiантiв у таких випадках є нераціональним. Слiдчий, дiючи вибiрково, пов’язує елементи обставин та складає з них схему. Зовнішня картина, що досить легко сприймається органами чуття, вiдразу викликає труднощi при намаганнi пов’язати елементи, розкриттi їх внутрiшнiх, причинно-наслiдкових вiдношень у логiчному мисленнi. Крiм того, при переходi iнформацiї вiд однiєї форми (чуттєвої) до iншої (мисленевої) вiдбувається її часткова втрата, можливi викривлення та надмiрнi узагальнення, що безпосередньо впливає на повноту та об’єктивнiсть версiї, котра вiдпрацьовується. У зв’язку з цим фiксована в основній формі її закрiплення (протоколi огляду) iнформацiя має обов’язково підкріплюватися фотографiями, схемами, речовими доказами, малюнками.

У встановленнi iєрархiї слiдчих версiй при оглядi мiсця подiї великого значення набувають iнтуїцiя, мислення та уявлення слiдчого.

Слiд вiдзначити, що iнтуїцiєю володiє спецiалiст, який застосовує в своїй дiяльностi систему знань, умiнь та навичок щодо оперування об’єктом пiзнання. У версифiкованому поясненнi злочину iнтуїцiя випереджає уявлення слiдчого. Справа в тому, що незважаючи на неповторність кожного злочину, їх все ж таки можна певним чином типізувати за деякими схемами (матрицями), котрі накопичуються в довготривалiй пам’ятi слiдчого, який ранiше вже мав справу з подiбними злочинами. При оглядi мiсця подiї, а таким чином i при первиннiй оцiнцi злочину, слiдчий актуалiзує у формi матрицi тимчасових нервових зв’язкiв у корi великих пiвкуль головного мозку певний тип злочину, виконує iнтуїтивне (прискорене, пiдсвiдоме) перебирання та накладання на цi матрицi конкретного розслiдуваного злочину. Пiсля приблизної iдентифiкацiї й фiксацiї матрицi та схеми реального злочину пiдключаються уявлення та мислення, схема зв’язкiв елементiв злочину переводиться у план свiдомого, наповнюється конкретним змiстом. Чим бiльше розвиненi мислення та уявлення слiдчого, тим багатшi нюанси та ознаки образу чинного злочину. Водночас за допомогою критичного мислення вiдбувається оцiнювання одержаного образу, його вiдповiднiсть актуалiзованiй у пам’ятi матрицi. Практично вся подальша робота слiдчого – це поетапне уточнення, узгодженiсть наявних ознак злочину.

При оглядi мiсця подiї iнтуїцiя важлива також i тому, що дозволяє нетривiально трансформувати та поєднувати ознаки розслiдуваної подiї. При цьому значну роль вiдiграють наочнi компоненти мислення, що збiльшують елементарнi iнформацiйнi одиницi, якими слiдчий оперує при створеннi версiї. Цим прискорюється пошук недостатньої iнформацiї і створюється можливість „раптового” розумiння, охоплення сутi подiї без перебору її варiантiв.

Успiшна реалiзацiя пізнавальної та реконструктивної дiяльностi спрямована на вирiшення трьох основних завдань:

- збирання всiєї iнформацiї, яка може стосуватися подiї, а не вiдбір лише тiєї iнформацiї, що вiдповiдає однiй (хоча б i привабливiй) версiї;

- аналiз усiєї зiбраної iнформацiї i тiльки пiсля того – висунення конкретних версiй;

- зiставлення кожної версiї з усiма фактами, з усiєю обстановкою мiсця подiї, приділяючи особливу увагу протиріччям мiж фактами та обставинами.

Матерiальна обстановка мiсця подiї, вiдображаючи не тiльки зовнiшнi дiї злочинця, а й внутрiшнi (мотиви злочину), є одним iз джерел одержання iнформацiї не тільки про подiю, але й психологічні особливостi її учасникiв. Знаючи, якi саме гранi людської психiки можуть знайти матерiалiзоване вiдображення в обстановцi мiсця подiї, слiдчий одержує iнформацiю психологiчного характеру про потреби, звички, професiйнi та побутовi навички, деякi риси характеру злочинця, спонуки та мету злочину, психологiчну атмосферу на час його вчинення тощо.

Пiд час огляду мiсця подiї можуть бути одержанi вiдомостi про професiйнi вмiння та навички, iндивiдуальний злочинний „почерк” (стереотип дiй), професiйну, вiкову, статеву належнiсть злочинця. Наприклад, слiди руйнування замкiв та розрiзання металу за допомогою „фомки”, „гусячих лапок” вказують на злочинний досвiд та спецiалiзацiю; специфiка вузлiв на мотузцi, котрою було обв’язано труп, може вiдповiдати певним професiйним умiнням; акуратнiсть та впевненiсть при розчленуваннi трупа спiввiдносить це явище із можливою спецiалiзацiєю в медико-бiологiчному напрямi; труп, який знаходиться у зашитому, а не зав’язаному мiшку, наводить на роздуми про вчинення злочину жiнкою або кравцем.

У процесi огляду мiсця подiї висвiчуються так званi „супроводжуючi” особливостi та звички злочинця: вживання алкоголю, прихильнiсть до певного сорту сигарет, спосіб їх гасіння та прикушування; кiлькiсть недопалкiв вказує на емоцiйний стан хвилювання та термін очікування.

У злочинi виявляються вольовi та характерологiчнi риси. Так, жорстокiсть насильства, раптовiсть нападу, iгнорування можливостi появи свiдкiв – можуть бути проявами рiшучостi, авантюризму, фiзичної сили, професiйних навичок, високої самооцiнки злочинця. Навпаки, розбiйний напад без особливої жорстокостi, обачливий, розрахований на фiзично слабкого супротивника свiдчить, що злочинець обережний, нерiшучий, фiзично слабкий.

Вiдбiр украдених із примiщення речей, стараннiсть у знищеннi слiдiв, вiдсутнiсть невмотивованих руйнiвних дiй дозволяє оцiнити iнтелект та досвiд злочинців. Досить часто вони з метою приховування справжнiх мотивiв злочину та утруднення роботи працiвникiв правоохоронних органів із розслiдування та розкриття злочину вдаються до рiзних хитрощiв: виходячи із примiщення, не вимикають свiтло, вiдбирають цiнностi, що не мають iндивiдуальних прикмет (унiкальностi, реєстрацiйних номерiв тощо). Вони можуть також створювати інсценівки рiзних типiв. Зокрема, на iнсценiвку можуть опосередковано вказувати такi обставини:

- демонстративний характер дiй (розкиданi без потреби речi, розбитi свiтильники, дзеркала, iншi невмотивованi пошкодження та руйнування);

- наявнiсть певних ознак можливого злочину поряд iз ознаками iнших злочинiв, разом звичайно не вчинюваних;

- вiдсутнiсть ознак злочину, що обов’язково мають бути наявнi;

- протирiччя у обставинах або ознаках злочину (вiдсутнiсть слiдiв на м’якому грунтi, кровi за наявностi багатьох поранень на трупi, залишені цінні речі при пограбуванні чи розбійному нападі тощо).

Досить часто при оглядi мiсця подiї виникає питання про розмежування вбивства, самогубства або нещасного випадку. Так, типовими ознаками вчинення самогубства є: стрибок у глибоке водоймище; падiння зі значної висоти; вибiр мiцної опори для прив’язування мотузки; слiди вiд колiн та рук на грунтi залiзничного полотна; застосування медикаментiв із явними сильнодiючими властивостями; наявнiсть вiялоподiбних, декiлькох колотих ран бiля серця; наявнiсть на горлянцi багатьох подряпин, неглибоких надрiзiв; попереднє оголення мiсця ушкодження.

Певний висновок про види дiяльностi та психiчнi стани злочинця можна зробити пiд час огляду мiсця подiї на основi вивчення слiдiв нiг. Наприклад, у бiльшостi людей, якi займаються перенесенням вантажiв, виробляється спосiб ходiння, що забезпечує рiвновагу, стiйкiсть. Це досягається скороченням довжини кроку, ширшою розстановкою нiг та паралельним розмiщенням обох ступнів на поверхнi грунту. Така хода типова також для моряків. Скорочений крок спостерiгається у мисливцiв. Особи, що давно служать у Збройних силах, займаються землеустроєм, залiзничники звичайно мають широкий крок. Спортсменам, танцюристам притаманний крок, який починається з упору на носок з подальшим перенесенням ваги тiла на п’яту. Але якщо ми спостерiгаємо слiдовi вiдбитки, що вiдповiдають скороченому кроку з вираженою носковою частиною, можна припустити обережне пiдкрадання.

Для спокiйного емоцiйного стану характернi зберiгання загального напряму руху, подолання перешкод. У схвильованому емоцiйному станi людина йде, не вибираючи дороги, вiдстань мiж кроками нерiвна, напрям руху не витримується.

Інформацiя про емоцiйний або патопсихологiчний стан злочинця одержується також iз загальних реакцiй поведiнки. Наприклад, про певнi вiдхилення у станi психiки можна робити висновки за наявностi невмотивованих поранень на тiлi жертви, при розчленуваннi трупа без намагання його приховати, демонстративностi залишення вiдбиткiв пальцiв, написiв, надзвичайнiй витонченостi дiй у поєднаннi з наявними прорахунками та вiдсутнiстю маскування.

Таким чином, огляд мiсця подiї – слiдча дiя, що дозволяє одержати значущу доказову iнформацiю щодо подiї злочину, виявити особливості психiчного стану та особистості злочинця, i завдяки цьому виробити ефективнi слiдчi версiї, що визначають весь подальший хiд розслiдування. Як показують матерiали конкретних кримiнальних справ, значну кiлькiсть злочинiв розкрито „за гарячими слiдами” саме на основi результатiв, одержаних при оглядi мiсця подiї.

Дата добавления: 2014-11-16