Психологічна характеристика правосвідомості

Функціональна структура та компоненти правосвідомості підкреслюють психолого-правову природу даного явища, оскільки, з одного боку, спираються на вихідне положення психологічної науки про єдність свідомості і діяльності (це означає, що структуру правосвідомості можна пізнати за результатами її функціонування, за кінцевими продуктами), а з іншого – повністю відповідають основним функціям права (пізнавальній, оціночній, регулятивній). Виходячи з цього, основними компонентами правосвідомості слід вважати (табл.1).

Основні функції правосвідомості	Психологічні компоненти	Результати функціонування	Емпіричні показники
Пізнавальна	Інтелектуальний	Правова підготовка	Юридичні знання та вміння ними користуватися
Оціночна	Інтелектуально-емоційний	Ціннісне ставлення до права та практики його застосування	Оціночні судження (погляди)
Регулятивна	Інтелектуально-емоційно-вольовий	Правові установки та орієнтації	Поведінкові позиції (рішення)

Пізнавальній функції відповідає наявність певної суми юридичних знань і вмінь, або правова підготовка. В основі будь-якої соціально-пристосувальної діяльності лежить мінімальна сума знань про її об’єкти та об’єктивні умови. Це повною мірою стосується і правової сфери. Але правова підготовка не вичерпується лише формальними юридичними знаннями. Можна володіти знаннями, але не вміти ними користуватися, тому необхідно враховувати ступінь практичного володіння цими знаннями. Рівень правових знань та вміння застосовувати їх на практиці піддаються емпіричній перевірці з відносним ступенем вірогідності.

Оціночній функції відповідає система оцінок та поглядів з юридичних питань, або оціночне ставлення до права та практики його виконання й застосування.

В процесі пізнання дійсності люди не залишаються байдужими до одержаних знань. Вони співвідносять їх з попереднім досвідом, потребами, інтересами, цілями діяльності. Властивості предметів, що пізнаються, певним чином переживаються. Виникає нове, на цей раз інтелектуально-емоційне утворення – психічне ставлення до об’єктів пізнання та практичної діяльності (визначення суб’єктивної значимості об’єкта як гарного чи поганого, корисного чи шкідливого, прийнятного чи неприйнятного і т.ін.).

Оцінка полягає у визнанні значимості чого-небудь з позиції індивіда, групи чи суспільства та є ланкою, що пов’язує пізнання і практику. Це завжди порівняння, в результаті якого суб’єкт обирає те, що відповідає його потребам, інтересам та цінностям. Профільтровані через особистий досвід та правову практику суб’єкта пізнані ним різні сторони і явища правового життя, так само викликають до себе певне ставлення і, якщо вони набувають значення для індивіда, то починають кваліфікуватися як цінності.

Структура правосвідомості представлена наступними основними типами оціночних ставлень:

1) до права (до його принципів, інститутів, норм);

2) до правоохоронних органів та їх діяльності;

3) до правової поведінки інших людей;

4) до власної правової поведінки (правова самооцінка).

Ставлення до правових цінностей знаходять свій вираз у оціночних судженнях, які можуть бути виявлені емпіричними дослідженнями з більшою чи меншою мірою відповідності реальним оцінкам обстежуваних осіб. Зрозуміло, необхідно враховувати, що одержані оцінки можуть мати декларативний характер і контрастне, “чорно-біле” забарвлення. Тому сфера правових оцінок, порівняно з правовими знаннями, дещо важче піддається емпіричному виявленню та потребує використання більш складних методик.

Регулятивна функція реалізується за рахунок соціально-правових установок та ціннісних орієнтацій.

Самі по собі ціннісні ставлення як інтелектуально-емоційні утворення не мають здатності практичної реалізації без сил, що відіграватимуть роль рушійних механізмів діяльності. Таку роль виконує вольовий компонент, який формує готовність діяти у певному напрямку. Залучення цього компоненту призводить до нових, тепер вже інтелектуально-емоційно-вольових утворень – соціальних установок.

Соціальна установка – сформована на основі попереднього досвіду схильність сприймати та оцінювати певний предмет певним чином і готовність діяти відносно нього відповідно до цієї установки. Коли об’єктом установки стають різноманітні правові цінності, ми говоримо про правові установки.

Динамічний, енергетичний характер відрізняє установку від оціночного ставлення, яке саме по собі залишається споглядально-емоційним. У своїй сукупності установки утворюють ціннісні орієнтації. Ціннісні орієнтації – це стійка система установок, певним чином орієнтована на соціальні цінності, що спрямовує поведінку людей у напрямі до цих цінностей в умовах їх складної взаємодії. Домінуючі установки утворюють спрямованість особистості, визначають її життєву позицію та характеризують змістовну сторону ціннісних орієнтацій. Правова орієнтація – це інтегрована сукупність правових установок індивіда чи спільноти, що безпосередньо формує внутрішній план, програму діяльності в юридично значимих ситуаціях. Таким чином, регулятивна функція права здійснюється за допомогою правових установок та орієнтацій, що синтезують та стабілізують усі інші джерела правової активності.

З точки зору особливостей сприймання права виділяють два його рівні – правову ідеологію і правову психологію. Крім того, важливим психолого-правовим феноменом, що нерозривно пов’язаний із правосвідомістю, спирається на неї, але при цьому становить собою відносно самостійну категорію, є правова культура.

2.1. Правова ідеологія – вищий рівень правосвідомості, що становить собою систематизовану, виражену у правових категоріях (законності, справедливості, рівності, єдності прав та обов’язків і т.ін.), правових і наукових документах та втілену у об’єктивному праві науково обгрунтовану та схвалювану державою концепцію про роль права й способи використання його можливостей в інтересах розбудови правової держави, гарантованого забезпечення прав громадян і розвитку суспільства як гуманного і правового.

Правова ідеологія відповідає рівню науково-теоретичного відображення і засвоєння дійсності. Вона характеризується цілеспрямованим, науковим або філософським осмисленням права як цілісного соціального інституту не в окремих його проявах (наприклад, у вигляді тих чи інших норм, судових рішень та ін.), а як самостійного елементу суспільства (культури, цивілізації). У сфері ідеології і через ідеологію знаходять відображення потреби й інтереси соціальних груп, націй, держав, світового співтовариства в цілому.

Правова ідеологія прагне до виявлення сутності, соціального розуміння природи права, робить спробу уявити його у вигляді закінченої культурно-історичної філософії й догми.

Сферою „застосування” правової ідеології є вираження інтересів та потреб достатньо оформлених, інституціоналізованих соціальних товариств: політичних партій, громадських рухів, держави, міждержавних об’єднань. Так, ті чи інші політичні організації, що беруть участь у сучасних владних відносинах, створюються, як відомо, на основі певної політико-правової ідеології – ліберальної, консервативної, християнської, марксистської та ін. В цьому випадку правова ідеологія виконує своє основне призначення: вона служить своєрідним соціальним орієнтиром – програмою діяльності організованих у партії рухів, у цілому політичної системи суспільства, дозволяє людям діяти усвідомлено й доцільно для досягнення відповідних соціальних і правових ідеалів.

Звертаючись до досвіду сучасних розвинутих країн світу у сфері формування державних ідеологічних систем, можна виділити декілька принципово важливих умов, завдяки реалізації яких ідеологія виступала і виступає засобом консолідації нації на шляху до вирішення економічних і політичних проблем.

1. Життєздатною і плідною державною ідеологією може бути лише та, що формується на основі реального життя відповідного суспільства, традицій і менталітету його народу, а не ідеологічних міфів, запозичених у інших.

2. Державна ідеологія повинна відображати тільки загальносуспільні, а не соціально-групові інтереси.

3. Державна ідеологія не повинна намагатися давати відповіді на всі проблеми суспільного життя, а лише на ті, що мають загальносуспільне значення.

4. Державна ідеологія має бути відкритою для критики з боку різних політичних партій, суспільних рухів і громадських формувань, а також окремих громадян.

5. Державна ідеологія повинна мати відповідну державну організаційну структуру і матеріальну базу, бо вона тільки тоді може бути життєздатною і плідною, коли про неї буде піклуватися сама держава.

2.2. Правова психологія (побутова правосвідомість) – рівень сприймання права, заснований на почуттях, емоціях, переживаннях. На таке сприймання впливають звичаї, традиції, переконання, упередження, притаманні окремим соціальним групам.

Правова психологія становить собою психічне відображення всієї системи права та його елементів у буденній свідомості населення та окремих його груп, що формується в результаті повсякденної життєдіяльності. Це своєрідний „дух права” (С.С. Алексєєв) у народі та державних структурах, ступінь реального існування правових ідеалів і цінностей, дійсної авторитетності права, що знаходять своє вираження у соціально-психологічних феноменах: громадських поглядах та настроях, громадській думці, правових традиціях та звичаях, реально функціонуючих групових нормах, що регулюють відносини та поведінку і т.ін.

Змістом правової психології виступають почуття, емоції, переживання, настрої, звички, стереотипи, що виникають у людей у зв’язку з існуючими нормами і практикою їх реалізації. Радість чи обурення з приводу прийняття нового або скасування старого закону, відчуття задоволення чи незадоволення практикою застосування юридичних норм, дій правоохоронних органів, нетерпиме чи байдуже ставлення до порушень встановлених правил – це ті правові почуття та емоції, що в своїй сукупності утворюють сферу правової психології.

Сферою „застосування” правової психології є індивідуальні та стихійно-масові відносини людей.

Коли йдеться про правову психологію, доцільно вести мову про існування різних рівнів її розвитку. Зокрема, можна виділити високий, середній, низький та кримінальний рівні розвитку правової психології. Високий рівень розвитку правової психології характеризується максимальною відповідністю соціально-психологічних явищ уявленням про справжнє правове суспільство та правомірну поведінку окремих членів суспільства або їх груп. Це рівень вірогідного, стійкого відображення правової реальності. Середній і низький рівні розвитку правової психології свідчать про все більше неспівпадіння її зі справжніми правовими уявленнями, про наявність усе більшої кількості криміногенних соціально-психологічних передумов, що проявляються все частіше, ширше і глибше у протиправній поведінці членів суспільства. Кримінальний рівень правової психології притаманний злочинцям та злочинним групам.

Правова психологія існує на двох рівнях: правова психологія групи та індивідуальна правова психологія.

Правова психологія групи включає в себе всі явища психіки (усвідомлені, малоусвідомлені, неусвідомлені та безсвідомі) при вирішальній ролі свідомості – вона є основною в регуляції поведінки членів групи, що виражається у санкціонуванні, заохоченні чи засудженні, забороні правомірної, або навпаки, неправомірної поведінки членів групи. Свідоме також визначає і реакції групи на юридично значимі події, що відбуваються поза межами групи, це виражається в активній чи пасивній підтримці чи засудженні таких подій.

Структура правової психології групи складається з наступних елементів.

Правова освіченість – сукупність знань, якими володіють члени групи, стосовно правової системи суспільства, ролі права та законності у житті суспільства, власних правах і обов’язках, способах їх реалізації і т.ін. Правова освіченість є продуктом цілеспрямованої діяльності держави та її інститутів щодо підвищення правової освіченості громадян, вивчення правових питань у освітніх установах, роботи керівників та громадських організацій із правової освіти, власних ініціативних зусиль групи та її членів із підвищення рівня своєї правової освіченості.

Правова поінформованість – знання групою та її членами законів та інших правових настанов, як уже діючих, так і нових, що розробляються суб’єктами правотворчості, а також уміння орієнтуватися в них при прийнятті рішень, котрі стосуються власного життя і діяльності. Цей компонент не може бути сформований раз і назавжди. Він може знаходитися на належному рівні розвитку, якщо потрібна людям інформація постійно до них надходить, якщо це відбувається відповідно до вимог часу і потреб громадян, якщо надходження такої інформації та коментарі до неї надаються компетентними людьми та характеризуються вірогідністю.

Правова громадська думка – це притаманна групі точка зору стосовно того чи іншого закону, нововведення, рішення державних органів, дій держапарату та правоохоронних органів, роботи судів і т.ін. Правова громадська думка виникає під час отримання правової інформації та практики взаємодії з правовою системою, державними і спеціальними юридичними органами та їх представниками. Психологічні механізми, що перетворюють громадську думку у дієву правову силу, приводяться у рух правовою інформацією, що надійшла. Спочатку відбувається пізнавальна діяльність (сприйняття, осмислення, усвідомлення інформації), в ході якої створюється образ правового феномену, що одразу переводиться у його оцінку, яка переростає в емоційне ставлення до неї (у діапазоні схвалення-несхвалення) та спонукання до групового реагування – правомірної поведінки, ігнорування, протестної чи протиправної діяльності. Така реакція привносить дещо нове у правову психологію та поведінку групи.

Правовий клімат – комплексний феномен у вигляді цілісної характеристики психологічної атмосфери правового життя групи. Визначальну роль у ньому відіграють групові настрої – переживання та почуття, викликані реакцією на різноманітні правові події, вирішення внутрішніх правових питань, ступенем виконання правових норм та врегульованістю правових відносин у житті групи. Настрої правового протесту, правового нігілізму, правового задоволення чи незадоволення, правових сподівань, правової впевненості можуть виникати у зв’язку з низьким рівнем життя, реальною правовою захищеністю громадян, результатами діяльності правоохоронних органів із протидії злочинності, характером висвітлення правових питань у засобах масової інформації і т.ін.

Правовий досвід – особливий психолого-правовий феномен, що виникає внаслідок правових подій (динамічних, разових, повторних), котрі відбуваються у групі. Досвід втілюється в досить стійких соціально-психологічних утвореннях, що надають правовій психології групи певних рис та характерного вигляду.

Правовий досвід втілюється, перш за все, у правових переконаннях групи – сукупному продукті окремих думок, що виникають у відповідь на правові питання та відіграють роль групового правового світогляду. Сукупність таких переконань обумовлює певний підхід, схильність групи до особливого розуміння (“бачення”) правової системи, її елементів, новацій, шляхів її вдосконалення.

Другий феномен досвіду – групові ціннісно-нормативні орієнтації, що становлять собою соціально-психологічні норми розуміння, ставлення та поводження у правовій сфері суспільства. По суті, це лише ті правові норми, які група приймає, визнає як цінності та використовує у діяльності, це суб’єктивно-правові норми. Ступінь відповідності ціннісно-нормативних орієнтацій схвалюваним державою правовим настановам визначається рівнем розвитку правової психології групи. Усі або частина таких орієнтацій можуть бути сформованими групою внутрішніми нормами, що виступають регуляторами юридично значимих внутрішніх і зовнішніх відносин.

Третій феномен правового досвіду групи – її правова позиція, яка відображає місце, що займає група у системі права та відносно до неї. Позиція може бути активно-підтримуючою, правослухняною, вибірково правослухняною (активно-підтримуючою стосовно одних правових актів й елементів правової системи та засуджувальною відносно інших), правопорушною та активно-протидіючою.

Четвертий феномен – правова активність групової психології, що характеризує не просто відображення правової реальності у пасивних проявах групової психології, а й систему мотивацій, потреб, прагнень, творчих пошуків, бажань проявити себе у правовій системі, брати участь в укріпленні правопорядку. Правова активність є наслідком зайнятої позиції. Пасивність, споглядання рідко призводять до формування високого рівня розвитку правової культури, у той час, як висока правова активність групи може привести до реального зростання правової психології групи.

Дата добавления: 2014-11-16