Психологічні особливостi юридичної дiяльностi

Юридична праця належить до тих видів дiяльностi, що визначаються, насамперед, системою взаємозв’язків „людина – людина”. Зміст такої дiяльностi зумовлюється багатоваріантністю професійних завдань та їх значною інтелектуальною й емоційною насиченістю. Не випадково відомий юрист початку XX ст. I.М. Якимов зазначав, що ця робота є найскладнішим мистецтвом, бо вона має своїм об’єктом не неживий матеріал, а людину.

Юридичну діяльність можна також віднести до професій, що передбачають виконання службових обов’язків у напружених, екстремальних, стресогенних умовах. Тому їй притаманнi всі особливостi, характерні для iнших „критичних” видів дiяльностi:

- дефіцит часу;

- вплив на особистiсть особливо сильних подразників та домінування негативних емоцій при недоліку позитивних;

- пiдвищена вiдповiдальнiсть за прийняття рiшень та необхiднiсть невідкладного вжиття заходів.

Всі вони набувають особистої значимостi та призводять, як кожен окремо, так i в сукупності, до виникнення стану психологiчної напруженості.

Дефіцит часу породжується такими чинниками: 1) неможливість повного й точного прогнозування змін оперативної обстановки та стану злочинностi, що призводить до нерівномірного навантаження фахівців у різні періоди часу; 2) наявність правової (процесуальної) регламентації термінів виконання переліку дiй; 3) значні відволікання фахівців на виконання непритаманних їм функцiй чи на участь у загальних заходах; 4) наявність проблем кадрового забезпечення дiяльностi, особливо на найбiльш складних її ділянках (слідча та оперативно-розшукова діяльність), у тому числі й через відсутність відповідної професійної підготовки та досвіду роботи, неналежне матеріально-технічне забезпечення.

Вплив на особистiсть особливо сильних подразників із переважанням негативних емоцій – похідна вiд екстремального характеру та високого ступеня конфліктності дiяльностi. Вчинення правопорушення (злочину) не тiльки об’єктивно призводить до конфлікту конкретної людини з законом i суспільством у цілому, а й усвідомлюється нею як протиборство i породжує конфліктні стосунки з оточуючими. Такий конфлікт може існувати протягом досить тривалого часу i має властивість проектуватися на iншу особу – представника правоохоронних органів, як свідчення раніше існуючої у правопорушника негативної установки на взаємодію.

Слід зважати, що поведiнка правопорушникiв практично ненормована, вони можуть поводитися будь-яким чином, особливо в слововиявленнi, працівник правоохоронних органів повинен дiяти вiдповiдно до норм закону, у певних визначених рамках. Ця обставина, позитивна в загальному сенсі, стає додатковим негативним стимулом, оскільки подолання відповідних емоцій потребує від нього значних вольових зусиль.

Систематичні та інтенсивні негативні емоції призводить до виникнення стану емоційної напруженості та трансформації особистостi (переважання стереотипного реагування на ситуацію, втрата пильності тощо), в подальшому – до переносу негативних новоутворень на неслужбову сферу i суперечностей у найближчому оточенні.

Підвищена вiдповiдальнiсть та необхiднiсть невідкладного вжиття заходів є похідними від екстремального характеру діяльності, що містить у собі (у разі несприятливого перебігу подій) не просто елементи небезпеки, але й загрози для життя та здоров’я.

Юридичній, у тому числі правоохоронній, діяльності притаманний також перелік особливостей, що визначаються специфікою взаємодiї в системі „людина – право”. До чинникiв психологічного характеру слiд, насамперед, віднести:

1) наявність правової регламентації дiяльностi – суворе правове регулювання процесу розкриття та розслідування злочинiв, піднесене до норми закону i обов’язкове для виконання. Виконання робіт у iнших сферах людської дiяльностi регламентується загальними планами та інструкціями, якi дозволяють досить вільно тлумачити уявлення про найбiльш ефективну організацію працi. Діяльність фахівця-юриста підпорядковується суворо встановленим нормам. Звичайно, з цього не випливає, що її суб’єкт обмежений у своїх волевиявленнях щодо вибору методів і засобiв досягнення мети, раціональної організації дiяльностi, тощо;

2) наявність владних повноважень, тобто права та обов’язку застосування влади вiд імені закону. Психологічний стан підвищеної вiдповiдальностi, поряд із необхідністю винесення обгрунтованих та виважених рiшень, надає юридичній дiяльностi напруженого характеру i може призвести до появи негативних тенденцій. Перша з них полягає в надмірному застосуванні владних повноважень, зловживанні службовим становищем, друга – в нерішучості, пов’язаній iз сумнівами, побоюваннями щодо можливої вiдповiдальностi;

3) наявність елементiв психологічного ризику, у тому числі й при прийнятті рiшень, що можуть мати небажані службові та особистісні наслідки. Практика свiдчить, що „вдалий” ризик заохочується керівництвом, а „невдалий” визнається невиправданим i спричиняє до вiдповiдальностi;

4) багатоплановість службових ситуацій, неможливість чіткого планування й прогнозування результатiв – у кожній ситуацiї можна виділити декілька аспектів (правовий, психологічний, моральний, соціально-економічний та iн.), кожен із яких потребує своєї оцінки, тому визначити власне ставлення до конкретного об’єкта (підозрюваного, свідка, потерпілого) не завжди просто. Неочевидність ситуацій (те, що „лежить на поверхні”, часто не відображає суті) потребує складних інтелектуальних зусиль, а малопрогнозована зміна видів дiяльностi, одночасне вирішення декількох професійних завдань, у тому числі й таких, що формально є поза межами компетенції (працевлаштування звільненого з місць позбавлення волі, внутрiсiмейна адаптація наркомана, що пройшов лікування, оздоровлення дітей із неблагополучних сімей, тощо) може створювати передумови для розвитку у працівника стану фрустрації;

5) високі вимоги до умінь і навичок професійного спілкування – в тому числі прогнозування можливих варіантів поведiнки співбесідника, наявність iндивiдуальних „технік” спілкування, вміння „дистанцiюватися вiд ситуацiї”, „не вийти з ролі”, хоч би яким складним не було завдання. У цих умовах психологічні вимоги до особистостi не тiльки високі, але й неоднорідні, бо передбачають наявність у фахівця сукупності якостей, що рідко сполучаються в одній особі (швидкість реагування та аналітичний склад розуму, розвинена просторова уява та здібності до лінгвістики тощо). Звичайно, відсутність деяких із них може компенсуватися за рахунок індивідуального стилю дiяльностi, але не завжди i не повною мiрою (наприклад, професійна компетентність не може врівноважити моральну нестійкість);

6) “усічений” характер діяльності – з позицій психології управління будь-яка діяльність вважається повною, коли наявні такі її етапи, як пошук і перевірка інформації, прийняття рішення та його реалізація. Працівники правоохоронних органів, як правило, або ж не здійснюють самостійно пошук інформації та її перевірку, або ж не приймають рішення по конкретному факту, або ж не реалізують отриману інформацію – кожен виконавець діє на одному, максимум на двох зазначених етапах. Це може викликати стан невдоволеності своєю працею, який пізніше трансформується в негативне ставлення до діяльності в цілому.

Психологічний аналіз особливостей юридичної діяльності свідчить, що вона здатна викликати у суб’єкта специфічний стан напруженості. Цей стан зумовлюється чинниками, що їх умовно можна поділити на постійні, діючі періодично та короткочасні.

Серед постійно діючих найважливішим є стресогенний характер самої діяльності. Як відомо, екстремальних видів діяльності досить багато (наприклад, професія пілота, хірурга, машиніста поїзда). Але напруженість психіки у першого зникає після успішного завершення польоту, у другого –після закінчення операції, у третього – після прибуття до місця призначення. У оперативного працівника чи слідчого повної розрядки не наступає ніколи через нестабільність оперативної обстановки, постійне зростання її криміногенності, відсутність впевненості у тому, що навіть успішно завершена справа у майбутньому не призведе до негативних наслідків.

Постійно діючим чинником є також необхідність постійного самоконтролю при спілкування з людьми, що викликають негативні емоції.

До чинників, що діють періодично, можна віднести негативні зміни оперативної обстановки та зростання рівня злочинності, недостатню нормативну врегульованість діяльності (що робить ризик невід’ємною частиною виконання професійних обов’язків), кадрові та матеріально-технічні проблеми: в сукупності це призводить до зростання рівня психічної навантаженості окремого працівника, загострення морально-психологічного клімату в колективі та ін. Суб’єктивно зазначені обставини викликають відчуття втоми, неадекватні ситуації хвилювання чи недбалість, загострення боротьби мотивів, а отже – знижують ефективність роботи.

Чинником, що діє короткочасно, є циклічний характер діяльності. Психологічна напруженість різко зростає (до максимуму) перед здійсненням вирішального завданням (з’являється тривога, неспокій), а після його завершення вона може зменшуватись.

Слід зазначити, що напруженість психіки залежить від досвіду роботи. Так, на її початку вона завжди висока, що пов’язане зі зміною динамічних стереотипів (сформованих під час навчання, роботи в іншій сфері тощо), незнанням специфіки роботи, острахом помилок, недостатністю ділових якостей. З накопиченням досвіду виникає новий динамічний стереотип: на нові подразники формується відповідна система реакцій, що зберігає затрати нервової енергії й послаблює напруженість.

Окрім того, одні й ті ж чинники впливають на психіку різних людей по різному, залежно від їх мотивації та індивідуально-психологічних особливостей. Відомий психолог С.Л. Рубінштейн писав, що зовнішні причини (впливи) завжди діють на людину опосередковано, через внутрішні умови. Чим вищий рівень мотивації, тим більше особа захищена від негативних впливів. Разом з тим, якщо людині притаманні низька емоційна врівноваженість, вразливість, імпульсивність у діях і вчинках, невпевненість в собі, надмірна потреба в безпеці – це показники низької витривалості до стресу і, відповідно, залежності від чинників, які викликають психологічну напруженість. У цілому можна зазначити, що стабільність щодо впливу негативних чинників знаходиться в прямій залежності від відповідності індивідуально-психологічних якостей вимогам юридичної діяльності. Невідповідність якостей особистості цим вимогам може стати причиною неадекватних дій, які не тільки негативно впливають на ефективність роботи, але й роблять її небезпечною для життя та здоров’я.

Загалом психологічна напруженість може бути трьох рівнів: оптимальна, надмірна, недостатня.

Під оптимальноюнапруженістю слід розуміти такий стан, що активізує психіку, мобілізує її резерви. При цьому не тільки підвищується продуктивність психічних пізнавальних процесів – правильно оцінюється обстановка, вчасно приймаються рішення; загострюються відчуття, підвищується ефективність (готовність) пам’яті та концентрується увага, зменшується залежність від перешкод, зростає рівень спостережливості і впевненість у своїх силах та прагнення подолати труднощі, укріплюється воля – збільшується організованість та усвідомлена готовність йти на ризик, реально оцінюється його ступінь. З’являється “бойовий” настрій, який сприяє ефективності діяльності в цілому.

Надмірна напруженість – відбувається гальмування психічної діяльності та знижується активність психічних процесів. Це призводить до неправильного реагування на зміни в зовнішньому середовищі – послаблюється увага (обсяг, концентрація, переключення), збільшується залежність від перешкод, з’являються „провали” в пам’яті (забувається навіть добре відоме), неправильно оцінюється обстановка, зростає кількість помилок при її ускладненні, рішення приймаються із запізненням; деформуються почуття – з’являється невпевненість у собі, острах, розгубленість, перебільшується небезпека; слабшає воля – особа стає неорганізованою, пасивною, нездатною доводити намічене до кінця; втрачаються навіть давно набуті навички і вміння. Все це призводить до емоційних зривів та серйозних помилок. Надмірна напруженість зовні проявляється в неадекватності міміки й жестикуляції, зміні звичайної динаміки психічної активності, в появі мимовільних проявів фізіологічних реакцій (блідості, тремтінні рук, нетиповій для даної особи експресії голосу тощо), а при тривалій її дії – можливі зміни серцево-судинної діяльності, хворобливий стан, запаморочення і навіть серйозні захворювання.

Рівень напруженості може також бути нижчим від оптимального (наприклад, внаслідок первісної адаптації до умов діяльності недостатньо досвідчений працівник втрачає почуття обережності, невиправдано ризикує, у нього з’являється самовпевненість), що не менш небезпечно, ніж надмірна пильність.

Таким чином, наявність специфічних для юридичної діяльності психологічних особливостей дає нам змогу надати визначення самостійного напряму юридичної психології – “Психологія юридичної діяльності”. Психологія юридичної діяльності – це галузь науково-практичного знання про психологічні закономірності діяльності у сфері правозастосовних і правоохоронних відносин, відносин у зв’язку з судочинством, та заснованих на їх пізнанні вимогах до особистості фахівця-юриста.

Важливе місце в цьому визначенні займають психологічні закономірності. Під закономірностями у гносеології розуміється суттєвий, сталий, загальний, необхідний і повторюваний зв’язок між явищами природи, суспільства і мисленням. У відповідності з цим предметом психології юридичної діяльності є суттєві, сталі, загальні, необхідні і повторювані психологічні взаємозв’язки в галузі юридичної праці. Розкриття цих закономірностей не слід ототожнювати з простим використанням вже відомих положень психологічної науки. Застосування психологічних знань у тому чи іншому виді людської діяльності ще не складає самостійного напряму науки. Знання психології необхідні в багатьох видах діяльності, і якщо виходити лише з цього критерію, то можна виділити безліч психологічних наук. Право на самостійне існування мають лише ті дисципліни, що вивчають специфічні, тільки їм притаманні закономірності. Це повною мірою стосується й психології юридичної діяльності.

Можна виділити такі основні її проблеми:

1) закономірності впливу психіки суб’єктів на успішність їх діяльності. Слід відзначити, що залежності між психічними явищами і успішністю діяльності потребують свого вивчення і кількісного виразу. Для розкриття цих закономірностей недостатньо виділити особливості особистості, що впливають на продуктивність роботи того чи іншого суб’єкта, необхідно визначити, якою мірою вони повинні бути виражені, щоб він ефективно здійснював професійні функції. Так, спостережливість, емоційна стабільність, творче мислення та інші властивості повинні бути притаманні оперативному працівнику, слідчому і експерту-криміналісту, прокурору і адвокату, але якісні та кількісні їх значення мають різнитися;

2) закономірності впливу юридичної діяльності на психіку її суб’єктів. Такий вплив може бути як позитивним, так і негативним. З одного боку, відбувається адаптація до особливостей роботи, набуваються необхідні знання, формуються вміння і навички, виникають нові позитивні якості, людина стає фахівцем своєї справи, з іншого – можливі небажані зміни психіки суб’єктів, аж до виникнення професійної деформації та появи психічних новоутворень.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Якими основними та допоміжними різновидами представлена психологічна структура юридичної діяльності?

2. З яких елементів та етапів складається планування юридичної діяльності?

3. Назвіть елементи комунікативної дiяльностi, пізнання яких дозволяє бiльш повно вивчати особливостi комунікації в конкретній галузі.

4. Якими особливостями здiйснення юридичної працi визначається необхiднiсть організаційної діяльності?

5. Назвіть види профілактичного впливу та охарактеризуйте їх основні групи.

6. Охарактеризуйте психологічні чинники, які слід враховувати при здійсненні засвідчувальної діяльності.

7. Які особливості притаманні юридичній діяльності як представнику „критичних” професій?

8. Визначте чинники психологічного характеру, притаманні юридичній діяльності як взаємодiї в системі „людина – право”.

9. Охарактеризуйте постійно діючі чинники, що зумовлюють виникнення у суб’єкта юридичної діяльності специфічних станів психологічної напруженості.

10. Дайте визначення психології юридичної діяльності як самостійного напряму юридичної психології.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. Учебник. Харьков, 2002.

2. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія. Підручник. К., 2004.

3. Бедь В.В. Юридична психологія. Навчальний посібник. К., 2002.

4. Еникеев М.И. Юридическая психология. Учебник для вузов. М., 2003.

5. Васильев В.Л. Юридическая психология. Учебник. М., 2003.

6. Шиханцов Г.Г. Юридическая психология. М., 2003.

7. Прикладная юридическая психология // Под. ред. А.М. Столяренко. М., 2001.

8. Энциклопедия юридической психологии. // Под ред. А.М.Столяренко. М., 2003.

Дата добавления: 2014-11-16