Методи управління проблемними кредитами банку

З метою мінімізації збитків від кредитної діяльності та забезпечення належного рівня якості кредитного портфе­ля банки мають здійснювати управління проблемними кредитами.

Оскільки, кожний банк має у своєму портфелі проблем­ні кредити, головним питанням є встановлення допусти­мого для банку рівня таких кредитів у загальній вартості кредитного портфеля. Для зарубіжних банків прийнятни­ми є такі значення показників: частка списаних кредитів у загальному обсязі виданих — 0,25—0,75 %; частка про­строчених кредитів (понад 90 днів) у загальному обсязі ви­даних — 0,5—3 %. Якщо останній показник сягає рівня 7 %, то становище банку визначається як кризове¹.

Як свідчить вітчизняна банківська практика, допусти­мий рівень проблемних кредитів у кредитному портфелі становить 5 %. Перевищення частки проблемних кредитів у кредитному портфелі у більш ніж 10 % свідчить про по­чаток кризи в діяльності банку.

Методи управління проблемними кредитами можна по­ділити на такі, що спрямовані на розробку спільного з по­зичальником плану заходів щодо погашення заборгова­ності за кредитом (договірне списання коштів з рахунку, реструктуризація заборгованості за кредитом, переуступлення права вимоги, згода на переведення боргу, рефі­нансування заборгованості за кредитом), та такі, що спрямовані на погашення заборгованості в результаті прове­дення претензійно-позовної роботи (звернення стягнення на заставлене майно, стягнення заборгованості з гарантів і поручителів, стягнення заборгованості з позичальника у судовому порядку, порушення справи про банкрутство).

Керівництво банку вибирає конкретний метод управ­ління з урахуванням характеру та причин виникнення проблемного кредиту. Найбільш прийнятним варіантом вважається такий, що дає змогу погасити заборгованість за кредитом у повному обсязі з мінімальними витратами банку на проведення процедури стягнення заборгованості за кредитом.

Про умови договірного списання коштів банк домов­ляється з позичальником, що і зазначається у кредитній угоді. Договірне списання коштів з поточного або депозит­ного рахунку здійснюється за дорученням платника і за­стосовується у випадку неотримання суми відсотків або основної суми боргу за кредитом у встановлений у договорі строк. Договірне списання здійснюється за умови наяв­ності коштів на рахунку позичальника і є найбільш деше­вим методом управління проблемним кредитом.

Реструктуризація заборгованості за кредитом є уго­дою позичальника з кредитором, якою передбачено засто­сування нової схеми погашення боргу у зв'язку з неспро­можністю боржника виконати раніше взяті на себе фі­нансові зобов'язання.

Реструктуризація проводиться у випадку виникнення тимчасових труднощів у діяльності позичальника з метою максимізації ймовірності повного погашення ним забор­гованості за кредитом. Заходи реструктуризації наведено нарис. 10.6.

За наявності простроченої заборгованості за кредитом банк зобов'язаний оцінити реальні перспективи повернен­ня коштів і провести добровільну роботу з позичальником з приводу погашення заборгованості. Банк за згодою з по­зичальником має право внести зміни в умови кредитного договору в частині рівня відсоткової ставки, а також пе­ріодичності сплати відсотків і суми заборгованості за кре­дитом. У цьому випадку укладається додаткова (модифі­кована) угода з позичальником.

Наприклад, якщо затримка платежу за кредитом зумов­лена об'єктивними причинами, то банк переносить строк погашення кредиту на пізнішу дату (пролонгує кредит), при цьому збільшується ставка відсотка за кредитом від­повідно до умов кредитного договору (як правило, ставка за кредитом збільшується в 1,5—2 рази).

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА КРЕДИТОМ
		Пролонгація кредиту
		Перегляд умов кредитного договору та укладання нового
		Тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу

Рис. 10.6. Заходи реструктуризації заборгованості за кре­дитом

За домовленістю з позичальником модифікована угода може містити й інші умови:

— скорочення позичальником нерентабельних видів ді­яльності;

— припинення інвестування в устаткування і будівлі;

— скорочення заробітної плати;

— присутність представника банку в раді директорів підприємства та ін.

Протягом усього періоду реструктуризації банк має ре­тельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент змінити попередні домовленості з позичаль­ником.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як переуступлення права вимоги та переведення боргу.

Оскільки ст. 512 Цивільного кодексу України дозволяє зміну кредитора в період дії зобов'язань, банк може переуступити права вимоги зобов'язання за кредитом іншій особі. Переуступлення права вимоги полягає у продажу банком заборгованості за кредитом третій стороні (новому кредитору) на підставі укладеного між банком і новим кредитором договору уступки права вимоги та умови спла­ти останнім суми відступленої вимоги. Умови договору пе­реуступлення права вимоги можуть передбачати порядок сплати вартості відступленої вимоги в розстрочку за умо­ви забезпечення зобов'язань нового кредитора заставою ліквідного майна або іншим видом забезпечення. Залежно від фінансового стану позичальника, класифікації креди­ту й економічної доцільності для банку продаж боргу мож­ливий з дисконтом. Укладання договору переуступлення вимоги не передбачає отримання згоди позичальника. За рахунок продажу кредитів банк має змогу повністю або частково повернути кошти, надані в кредит позичальнику.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу за згодою банку-кредитора боржник за кредитом може бути замінений іншою особою. Така операція називається переведенням боргу й оформлюється тристоронньою угодою між первин­ним боржником, новим боржником і банком-кредитором. В угоді визначаються сума боргу, підстави його виникнен­ня, умови забезпечення та відповідальність сторін. При підписанні угоди про переведення боргу новий договір за­безпечення за кредитом може укладатися, а може і не укла­датися, якщо поручитель або заставодавець погодиться за­безпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Заходи щодо переуступлення права вимоги та переве­дення боргу дають змогу:

1. вивільнити ресурси для фінансування більш прибут­кових активів за рахунок продажу активів з низькою при­бутковістю;

2. поліпшити якість банківських активів в цілому та кредитного портфеля зокрема.

Рефінансування заборгованості за кредитом полягає в наданні позичальнику нового кредиту для погашення за­боргованості за чинним кредитним договором. Рефінансу­вання може здійснюватися банком стосовно позичальни­ка, що має позитивну кредитну історію, задовільний фі­нансовий стан, але внаслідок браку власних коштів не може здійснити повне погашення заборгованості у визна­чений кредитним договором строк.

У випадку, якщо можливостей для погашення простро­ченої заборгованості позичальником не виявлено, банк про­водить ліквідацію проблемної заборгованості в рамках претензійно-позовної роботи, яка передбачає можливість звернення кредитора до суду з позовом (заявою) про стяг­нення заборгованості з боржника, звернення стягнення на заставлене за кредитом майно або порушення справи про банкрутство позичальника. У випадку, якщо забезпечен­ням за кредитом є гарантія або поручительство, банк стя­гує суму заборгованості з гаранта чи поручителя.

Ліквідація проблемного кредиту є крайнім заходом з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчас­но не вжив відповідних заходів, спрямованих на мініміза­цію втрат від кредитної операції.

Права звернення стягнення на предмет застави банк-заставодержатель набуває у випадку непогашення позичаль­ником заборгованості за кредитом у встановлений строк. Якщо заставою є майно позичальника, то відповідно до ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду. Якщо предметом застави є два або більше прав, стягнення може бути звернене на всі ці права або на будь-яке з прав на ви­бір заставодержателя.

Якщо договір застави нотаріально посвідченний, то, перш ніж звернутися до суду зі зверненням стягнення на предмет застави, банк має отримати у нотаріуса виконавчий надпис. За умови задоволення вимог банку-кредитора щодо звер­нення стягнення на предмет застави або на інше майно позичальника банк звертається до виконавчої служби, яка виконує рішення суду — стягує майно і передає його банку-кредитору. Про це складається акт приймання-передачі майна і його відносять на баланс банку-кредитора. Реаліза­ція предмета застави, на який звернене стягнення, прова­диться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Процедура ре­алізації предмета застави з публічних торгів встановлюєть­ся чинним законодавством. Початкова ціна предмета заста­ви для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом.

Якщо стягнення майна з боржника за якихось обставин неможливе або суми, вирученої від продажу майна, зама­ло для погашення заборгованості, банк може звернутися до суду з метою стягнення заборгованості з позичальника або порушення справи про його банкрутство. У разі пози­тивного рішення суду заборгованість з позичальника стя­гується за допомогою примусового списання коштів з ра­хунку позичальника відповідно до ст. 1071 Цивільного ко­дексу України.

При порушенні справи про банкрутство за рішенням суду створюється ліквідаційна комісія, розглядаються претензії всіх кредиторів у встановленому законодавством порядку та визначається черговість задоволення їх позовів за рахунок проданих активів підприємства-боржника.

Процедура банкрутства передбачає продаж підприєм­ства-боржника як цілісного діючого комплексу або шляхом розподілу та продажу частинами. Процес ліквідації пози­чальника триває досить довго і у деяких випадках банки повертають суму заборгованості лише через 2—3 роки.

Якщо частина заборгованості за кредитом залишилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних кредитором від продажу майна боржника, переданого у заставу, або за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгованості за креди­том, банк має право відшкодувати її за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. При цьому банки зобо­в'язані продовжувати претензійно-позовну роботу з клієн­тами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резерву під нестандартну заборгованість, протягом строку позовної давності.

Процедура ліквідації належить до дорогих методів управління проблемними кредитами з погляду часових і фінансових витрат банку. Тому краще проводити політи­ку з управління проблемними кредитами, спрямовану на їх уникнення, але, на жаль, у реальному житті досягнути цього практично неможливо.

У зарубіжних банках велика увага приділяється органі­зації роботи з проблемними кредитами, створюються спе­ціалізовані підрозділи — департаменти, відділи, сектори. Відокремлення повноважень і відповідальності у роботі з проблемними кредитами від функції кредитування допо­магає уникнути можливих зіткнень інтересів у конкрет­ного кредитного працівника. Робота з проблемними кре­дитами вимагає від працівників банку високої кваліфіка­ції та спеціальної підготовки, наприклад, володіння психо­логічними прийомами, практичний досвід роботи в екстре­мальних умовах тощо.

Дата добавления: 2014-11-18