Людина як біологічний та соціальний суб'єкт

План

1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки.

2. Будова та властивості аналізаторів. Закон Вебера-Фехнера.

3. Поняття про працездатність та надійність.

-1-

Об'єктом вивчення БЖД є людина. Крім того, людина є одним з компонентів системи „людина - навколишнє середовище". Саме тому вивчення людини займає значне місце в курсі БЖД.

Значення терміну „людина" багатогранне, про що свідчить різноманітність наук, які вивчають людину: філософія, психологія, економіка, історія, соціологія.

У найзагальнішому розумінні термін „людина" вказує на належність до біологічного виду людина розумна (Ноmо sаріеns). Тому людина, як частина природи, є, перш за все, біологічним суб'єктом, маючи численні риси подібності із тваринним світом:

- Склад речовини;
- будова організму;

- наявність рудиментарних органів, тощо.

Але людина якісно відрізняється від тварин, маючи такі ознаки: і. Характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці, відсутність суцільного волосяного покриву тощо);

2. Високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і
перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

3. Свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього
світу, так і своєї особистої природи;

4. Мислення та мова, які з'явились в результаті трудової суспільної
діяльності.

Якщо тварина живе в природі, то людина - в соціумі. Соціум - це особливий спосіб життя особливих істот - людей.

Найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське - суспільним, соціальним, як життєдіяльність.

Ще однією характерною ознакою людини є її психіка-внутрішній духовний світ людини - її воля, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.

Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому, людський індивід - це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка с основою до виникнення нового якісного ступеня - особистості.

Особистість - це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

-2-

Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів чуття, чи аналізаторів.

Аналізатори -це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.

Розрізняють 8 аналізаторів: руховий, зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний (тактильний або дотиковий), вестибулярний (відповідає за координацію рухів), вісцеральний (аналізатор внутрішніх органів).

Кожен аналізатор складається із рецептора (утвір, що сприймає інформацію, яка надходить до аналізатора), провідних нервових шляхів та відповідної ділянки кори головного мозку.

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні психофізіологічні властивості:

1. Надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників.

2. Наявність абсолютної та диференційної меж чутливості.

3. Спроможність до адаптації.

4. Спроможність тренування.

5. Спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії
подразника.

6. Перебування у взаємодії один з одним.

Аналізатори характеризуються абсолютною та диференційною межами чутливості до подразнення.

Абсолютна межа чутливості має верхній та нижній рівні. Нижня абсолютна межа - це мінімальна величина подразника, що викликає чутливість. Верхня абсолютна межа - максимально допустима величина подразника, що не викликає в людини біль.

Диференційна межа чутливості визначається найменшою величиною подразника, яка дає можливість відчути його зміну.

Між чутливістю аналізатора та силою подразника існує взаємозв'язок, який вперше був описаний законом Вебера-Фехнера (фізіолог А.Вебер, фізик Г.Фехнер).

Суть його полягає в тому, що величина чутливості змінюється повільніше, ніж сила подразника. Згідно із цим законом:

Е = К 1g S + С, де

Е- інтенсивність чутливості;

S- Інтенсивність подразника;

К та С- константи.

Графічно суть даного закону можна зобразити таким чином.

Під працездатністю людини розуміють можливість її виконувати роботу з необхідною якістю та в установлений час. Працездатність людини залежить як від зовнішніх так і від внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів належать:

- кількість та форма отриманої інформації;

- зручність робочого місця;

- характер взаємовідносин в колективі;

- вплив факторів середовища існування.
До внутрішніх факторів належать:

- рівень підготовки людини;

- тренованість людини;

- емоційна стійкість.

У процесі роботи людина переживає різні функціональні стани, які зумовлюють різні рівні її працездатності. Виділяють 4 фази працездатності: пристосування до праці, стійкої працездатності, субкомпенсації, втоми. Тривалість усіх фаз та усього циклу роботи залежить від рівня підготовки людини до роботи.

І.Фаза пристосування до праці -це час, протягом якого людина адаптується до майбутніх умов праці.

2. Фаза стійкої працездатності характеризується найвищою якістю праці при оптимальних рівнях функціонування фізіологічних систем організму.

З.Фаза субкомпесації розглядається як початок розвитку втоми, але працездатність знаходиться на попередньому високому рівні.

4. Фаза втоми характеризується чітко вираженим зниженням якості роботи при подальшому погіршенні функціонального стану людини.

Надійність людини характеризується безпомилковістю, готовністю та своєчасністю виконання дорученої роботи.

Лекція № 4 Тема:

Дата добавления: 2014-11-08