Тема 13. Міжнародні інвестиції

Міжнародні інвестиції

Мета: Пояснити суть причини і види міжнародних інвестицій, відобразити правила міжнародного руху капіталу, формування оцінки інвестиційної привабливості та охарактеризувати рейтингові підходи оцінки інвестиційної привабливості.

Час: 80 хв. Метод: Лекція Місце: Навчальна аудиторія

ПЛАН

Навчальні питання:Час викладу

Вступ…….………………………………………………...……………5хв

1. Суть, причини і види міжнародних інвестицій………………….10 хв.

2. Міжнародний рух капіталу спільне

підприємництво, транснаціональні компанії……………………10 хв.

3.Формування, оцінка і порівняння інвестиційної

привабливості та ризику території в системі

міжнародної економіки……………………………………………..10 хв.

4. Формування ІПРР та показники її оцінки………………………..10 хв.

5. Аналіз рейтингових підходів і оцінка інвестиційної

привабливості регіону………………………………………………10 хв.

6. Оцінка ІПРР як нового ринку……………………………………...10 хв.

Заключна частина……………………………………………..……15 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

Джерела і література: 3,7,14,17,20,22,31,32,34,35,38,39,40.

1. Суть, причини і види міжнародних інвестицій

Під інвестиціями розуміють усі види активів, вкладених у господарську діяльність для отримання доходу. За економічним визначенням інвестиції — це витрати суб'єктів господарської діяльності на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та пов'язані з цим зміни обо ротного капіталу. Інвестиції поділяються на внутрішні й зовнішні Внутрішні інвестиції стосуються юридичних і фізичних осіб одніс держави, які використовуються ними на території своєї країни підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Зовнішні (іноземні) інвестиції — це фінансові активи або матеріалів кошти, які експортуються юридичними або фізичними особами однієї країни і вкладаються у бізнес на території іншої країни.

Причин, які спонукають власників капіталу до його вивезення за кордон, є декілька. Найважливішим мотивом для іноземного інвестування є можливість отримання значно більшого прибутку за кордоном на однакову величину вкладеного капіталу, ніж у власній країні. Цьому сприяють різні умови, а саме: дешеві сировинні ресурси і робоча сила, податкові пільги, відсутність жорсткої конкуренції з боку місцевого бізнесу, лояльність країни, яка створює привабливий інвестиційний клімат для іноземного капіталу. Другою важливою причиною іноземних інвестицій за кордоном є те, що вони мають незаконне джерело походження на території своєї країни. Для того щоб захистити «тіньовий» капітал від кримінального переслідування з боку своєї держави, його часто вкладають у бізнес на території інших країн, де нікого не цікавить джерело його походження. Іншою досить поширеною причиною іноземних капіталовкладень є проникнення на ринки інших країн, які недо­статньо насичені певною продукцією, і закріплення на них. Ця продукція буде вироблена при допомозі іноземних інвестицій, але матиме місцеве походження, яке звільнить її від митних та інших бар'єрів і зробить досить конкурентоздатною на цьому ринку.

Іноземні інвестиції поділяються на прямі та портфельні. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) — це підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує йому контроль над бізнесом, у який він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю, прийнята у розмірі 25 %.

За рахунок прямих інвестицій за кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді дочірньої компанії, асоційованої компанії, відділення або в інших формах. Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компанія, що має статус юридичної особи з власним балансом. Контроль за нею здійснює банківська компанія, яка володіє основною частиною її акцій або всім її капі­талом. Асоційована компанія відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить значна, але не основна частина акцій. Відділення не є самостійними компаніями і повністю належать батьківській фірмі. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу, в яких іноземному інвестору може належати будь-яка частина акцій.

До прямих іноземних інвестицій належать як початкові придбання інвестором власності за кордоном, так і всі наступні операції між інвестором і фірмою, у яку вкладено капітал. Характерною ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ді­лових стосунків між інвесторами та підприємствами, за яких інвес­тор має значний вплив на рішення, які приймає підприємство.

Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном у цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують контролю за об'єктом інвестування. Такими цінними паперами можуть бути акції, облігації, векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти.

Портфельні інвестиції є більш характерні для приватного капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери можуть, швидко бути перетворені на готівку. Цей вид інвестицій набув поширення у міжнародному бізнесі на початку 90-х років XX ст. В найрозвиненіших країнах обсяг міжнародних операцій з цінними паперами зріс у цей період з 10 до 100 % за вартісною оцінкою щодо ВНП.

2. Міжнародний рух капіталу спільне підприємництво, транснаціональні компанії

Для забезпечення активного міжнародного руху капіталів, гармонізації економічної політики країн — учасниць міжнародних економічних зв'язків значне поширення набуває спільне підприємництво у різних формах (створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом). Розви­ток світової економіки у XXI ст. характеризується тенденцією до інтенсивного розширення міжнародної підприємницької діяльнос­ті, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємовигідну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Практика свідчить, що базовим чинником сучасної активізації та розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є прагматичне розуміння факту потреби щодо збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, можливостей використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, динерсифікації виробничо-господарської діяльності підприємницьких структур вже в рамках функціонування міжнародної економіки.

Вважається, що міжнародне спільне підприємство (МСП) — це організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сфері інвестування, управління, виробництва продукції чи надання послуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків тощо. Спільне підприємство — підприємство, статутний капітал якого формується шляхом об'єднання майна його засновників (серед них можуть бути й іноземні юридичні особи та громадяни). Засновники спільно провадять господарську діяльність, керують виробництвом, розподіляють прибутки. Зокрема, в рамках України вважається, що підприємство з Іноземними інвестиціями — це створене відповідно до законодавства України підприємство будь-якої організаційно-правової форми, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не меншяк 10 %.

Виходячи з того, що інвестор значною мірою контролює діяльність зарубіжного афілійованого підприємства, пряме інвестування стає набагато складнішим від портфельного. Підконтрольна філія часто отримує доступ до управлінського досвіду, торговельних і технологічних секретів, здобуває право використовувати торговельну марку материнської компанії. Інвестор при цьому дістає достатні важелі впливу на управління підприємством-нерезидентом.

Прямі іноземні інвестиції (ПП) мають три основні компоненти:

• акційний капітал — купівля інвестором акцій підприємства в іншій країні;

• реінвестовані доходи — пряма частка доходів інвестора (пропорційно до прямої акційної участі), що не розподілені як дивіденди філіями, чи доходи, що не переказані до материнської фірми;

• внутрішньофірмові позики, або внутрішньофірмові боргові трансакції — це коротко- чи довгострокові позики, що надаються один одному прямими інвесторами (материнськими компаніями та їхніми філіями).

Слід зазначити, що розрізняють також і неакційні форми інвестування. Так, інвестори можуть отримувати частку в управлінні іншим суб'єктом підприємницької діяльності не тільки шляхом придбання певної акційної частки. З цією метою використовуються також і такі дії, як субпідрядництво, франчайзинг, управлінські контракти, ліцензування тощо.

Аналіз даних щодо світової тенденції інвестицій свідчить про нарощування міжнародного руху капіталів у вигляді прямих інозе­них інвестицій. Зокрема, у 2004 році світовий обсяг ПП виріс на 6 % і досягнув 612 млрд. дол. США. У країнах Південно-Східної Європи та Співдружності Незалежних Держав (СНД) він досяг ре­кордного за останні роки рівня —- 35 млрд. дол. США.

У групу Південно-Східної Європи і СНД включені 19 держав -Албанія, Македонія, Румунія, Сербія і Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Хорватія і Болгарія, а також 12 пострадянських держав. У цілому приплив ПІІ збільшився в 16 країнах регіону і скоротився тільки в трьох.

Особливо швидкий ріст ПII був відзначений у п'ятьох країнах регіону — Азербайджані, Болгарії, Казахстані, Румуни і Російській Федерації. Росія зуміла залучити прямих іноземних інвестицій на суму 10 млрд. дол. США. Це на 3 млрд. більше, ніж у 2003 році.

Водночас іноземні інвестиції в промислово розвинені країни скоротилися на 16 % порівняно з попереднім роком, коли він склав 380 млрд. дол. США. Хоча, у 2004 році відновився потік капіталу в напрямку Великої Британії і США — країн, що традиційно залучають найбільший обсяг іноземних інвестицій. США навіть обігнали в цьому Китай і знову перетворилися на світового лідера за обсягом притягнутих прямих іноземних інвестицій.

Потік іноземних інвестицій у країни Азії і Тихоокеанського регіону досяг 166 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з 2003 роком на 55 %. Більш привабливими для інвесторів є країни Латинської Америки і Карибського басейну. У 2004 році там упер­ше за останні п'ять років потоки інвестицій зросли на 37 %, досягнувши 69 млрд. дол. США.

У цілому експерти припускають, що потоки прямих світових іноземних інвестицій у середньостроковій перспективі будуть рости.

Водночас загальний обсяг ПП в економіку України виріс за 2005 рік на 81 %, або на рекордну суму — 7,328 млрд. дол. США порівняно зі збільшенням на 1,559 млрд. дол. США за 2004 рік.

За даними Державного комітету статистики України, на 1 січня 2006 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, залучених за 15 років незалежності України, досяг 16,375 млрд. дол. США, або 349 дол. США на душу населення порівняно з 177 дол. США на 1 січня 2005 року.

Лідерами за обсягами вкладених інвестицій на 1 січня 2006 року стали інвестори, зареєстровані в Німеччині: 5,505 млрд. дол. США.

Серед регіонів найбільші обсяги іноземного капіталу були вкладені в м. Київ — 3 619,053 млн. дол. США, Дніпропетровську область — І 717,165 млн. і Одеську область — 594,938 млн. дол. США.

Найбільші обсяги інвестицій в Україні на 1 січня 2006 року були зафіксовані в оптовій торгівлі і посередництві в торгівлі — 1771,4 млн. дол., у металургії й обробці металів — 1 232,3 млн. дол., харчовій промисловості і переробці сільськогосподарських про­дуктів — 1169,3 млн. дол.

Зазначимо, що стимулююча мотивація формування і функціонування МСП як форми реалізації стратегії виходу на внутрішній та зовнішній ринки обумовлюється:

1) зниженням питомих інвестиційних ресурсів та підприємницького ризику;

2) розвитком підприємницького потенціалу конкретного суб'єкта господарювання;

3) реалізацією переваг меншої вартості основних чинників ви­робництва і, насамперед, можливістю активізації маркетингу та започаткування нових каналів збуту товарів, можливістю проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринків.

Зокрема, в Україні вже намітилися певні тенденції щодо розвитку МСП. Експертні оцінки свідчать, що пріоритетними серед них доцільно вважати:

• активізацію, що постійно зростає, кількісного формування різнопрофільних спільних підприємств з частковим чи повним іноземним капіталом;

• переважання партнерів із промислово розвинених країн, що пояснюється передовсім стратегічною орієнтацією таких держав, достатністю й мобільністю їхнього капіталу експортного спрямування;

• створення спільних підприємств переважно на двосторонній основі та для здійснення промислової діяльності;

• водночас, надто обережне ставлення іноземних партнерів до вкладання великих за обсягом інвестицій у спільне підприємництво за браком надійних гарантій їхнього правового захисту;

• відносно активніша участь у заснуванні МСП малих зарубіжних фірм (компаній), що віддають перевагу швидкій віддачі невеликих інвестицій або комерційному зиску від разових операцій;

• зосередження МСП передовсім у науково-технічних і виробничо-промислових центрах (регіонах) України, що не завжди відповідає засадам рівномірності розвитку територій.

З метою розширення та розвитку спільного підприємництва активно використовуються різноманітні важелі регулювання, які ї сприяють:

• стимулюванню прогресивних структурних змін в економіці, і зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності в. т.ч. і створенню сприятливих умов для інтеграції економіки держави в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинених країн;

• здійснення захисту економічних інтересів держави в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

• надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб'єктам підприємницької діяльності, які є в державі.

Слід зазначити, що крім участі безпосередньо держави у процесі інтернаціоналізації підприємств вона додатково координується за участю різних міжнародних організацій. Так, до основних міжнародних організацій фінансово-економічного спрямування, що здійснюють відповідну сукупність функцій стосовно регулю­вання спільного підприємництва, належать:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку — МБРР (спеціалізована установа ООН, основною метою діяльності якої є надання позик і кредитів країнам — членам ООН);

Міжнародна фінансова корпорація — МФК (філія Міжнародного банку реконструкції і розвитку для інвестування приватного сектора економіки).

З моменту свого заснування у 1956 році МФК інвестувала понад 26,7 млрд. дол. США власних коштів, мобілізувала біля 17,9 млрд. дол. США корпора­тивних фінансових ресурсів із залученням 2264 компаній у 132 держави, які розвиваються;

Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій — БАГГІ (філія Міжнародного банку реконструкції і розвитку для полегшення притоку приватних інвестицій шляхом пропонування інвесторам довготермінових страхових гарантій політичного ризику, тобто гарантії від ризику, який пов'язаний з експроп­ріацією, зміною валюти, війною та громадянською напруже­ністю). Гарантії даного агентства сприяли залученню біля 33 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій у 69 держав, які розвиваються;

• Європейський банк реконструкції та розвитку — ЄБРР (філія МБРР з обслуговування країн Європи);

• Банк міжнародних розрахунків — БМР (сприяння співпраці центральних банків країн світу і здійснення міжнародних фі­нансових операцій);

• Міжнародний валютний фонд — МВФ (сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютних операцій, надання коштів у іноземній валюті);

• Рада ООН з промислового розвитку — ЮШДО (сприяння все бічному розвитку виробничої сфери країн —- членів ООН). Сучасне регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється на трьох рівнях: національному, міжнародному і наднаціональному.

Так, на міжнародному рівні регулюються:

1) ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з'явитися після укладання угоди або підписання договору; зазна чення тих юридичних осіб, які вважаються національним'¹ суб'єктами господарювання країни — учасниці відповідні угоди);

2) умови імпорту й заохочення іноземного капіталу (політика «відкритих дверей» держав — партнерів у спільній підприєницькій діяльності; зобов'язання країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій);

3) порядок переказування коштів (фіксація країною базування остатніх гарантій щодо безперешкодного переказувані коштів у встановлені терміни);

4) питання розв'язання суперечок господарського та фінансового характеру (незначних — компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає; складніших — Міжнародним центром врегулювання інвестиційних суперечок);

5) стандартні норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи і норми, яких мають дотримувати іноземні підприємці та які сприяють формуванню позитивного іміджу зарубіжного партнера у приймаючої сторони).

Зазначимо, що характерною ознакою сучасної світової економіки стає стрімкий процес транснаціоналізації, який полягає в переплетенні різних міжнародних господарських структур. У цьому процесі основною рушійною силою виступають транснаціональні корпорації.

Транснаціональні корпорації (ТНК) — це корпорації, виробнича і торговельно-збутова діяльність яких винесена за межі національної держави, які активно використовують об'єктивні тенденції міжнародного поділу праці і зростаючі процеси щодо інтернаціоналізації світу, які сприяють установленню нових схем у всесвітньому поділі праці.

Сьогодні ТНК — це міжнародні суб'єкти, які господарюють і переважно забезпечують інтеграцію в галузевому розрізі. Саме тому транснаціоналізацію часто називають інтернаціоналізацією всередину.

3.Формування, оцінка і порівняння інвестиційної привабливості та ризику території в системі міжнародної економіки

Динамічні зміни, які проходять у міжнародній економіці на початку XXI ст., відчутно зачіпають розвиток економічних систем практично всіх держав. Особливо це позначається на темпах формування ефективних систем держав Східної Європи, на стан економіки яких впливає погреба у прискореному проведенні структурних та технологічних змін, а це вимагає залучення значних інвестиційних ресурсів, насамперед через підвищення рівня інвестиційної привабливості території. Економічним індикатором ефективності цих процесів є темп зміни валового внутрішнього продукту. Скажімо, аналіз стану з ВВП свідчить як про стабілізаційні процеси в економіках одних держав, так і про тенденцію подальшого спаду ВВП в інших.

Зокрема, сучасний стан з формуванням ефективного інвестиційно-інноваційного середовища в Україні є таким, що власна обмеженість в інвестиційних ресурсах розтягує процес формування її ринкової економіки. Об'єктивно, результативність інвестування безпосередньо залежить від дієвості заходів у напрямі підвищення сприятливості інвестиційного клімату. Сучасні економічні реформи, спрямованість на становлення принципів макроекономічної стабілізації, комплексна приватизація, розвиток схем приватної власності й господарювання та лібералізація ринку створюють в Україні фундаментальні засади щодо подальшого покращання інвестиційного клімату. В державі цілеспрямовано усуваються бюрократичні перепони на шляху процесу інвестування та знижуються інвестиційні ризики, обумовлені перехідним періодом. Так, за законодавством України вкладені інвестиції не підлягають націоналізації чи реквізиції й гарантують іноземному інвестору право на негайне й безперешкодне отриманим його прибутків. Наявна тенденція на зростання переваг тих іноземних ТНК, які прийшли на український ринок першими. Водночас високий рівень зношеності основних фондів, наростання частки застарілого технологічного обладнання, недостатнє ресурсне забезпечення процесу технічного переозброєння та реконструкції підприємств суттєво актуалізують проблему формування інвестиційного клімату України.

Об'єктивно, на різних рівнях управління як держави так і регіонів здійснюються відповідні кроки щодо сприятливості інвестиційного клімату, зокрема, налагоджується механізм функціонування системи пільг для інвесторів. Практично інвестиційний клімат стає індикатором стану економічної безпеки держави, оскільки через його забезпечення нарощується потік додаткових фінансових надходжень у різні галузі господарства, зростає підприємницька активність, формується більш високий рівень конкурентоздатності вітчизняної продукції.

Інвестиційний клімат — це багатофакторна система цілеспрямованих вчинків та дій, яка свідомо формується на державному та регіональному рівнях в інтересах ширшого залучення на конкрет­ну територію додаткових ресурсів, як у грошовій так і в матеріальній формах.

Інвестиційний клімат — це комплекс політичних, соціальних, інноваційних, інфраструктурних елементів, які наявні наданій території та володіють в своєму сумарному прояві синергетичним ефектом. Останнє у формульному вигляді можна записати так:

виходячи з умови, що а.є А,А=(а„а₂..., а), де ІК_Л — інвестиційний клімат території;

а. — окремий елемент системи ІК_Л;

IE. — окремийй інвестиційний елемент.

Інвестиційний клімат — це внутрішня атмосфера (енергетика), яка сформована на конкретній території, виходячи з пріоритету за­лучення додаткових фінансових ресурсів, і впливає на позицію ін­вестора щодо прийняття рішення в інвестування об'єктів даної те­риторії. Формування сприятливого інвестиційного клімату держави обумовлює можливості щодо прискореного бачення її майбутнього.

Логічним результатом дієвості інвестиційного клімату є досягнення визначених цілей інвестування. Водночас слід зазначити, що активність різних територіальних інституцій у бік формування, на їх думку, ще сприятливішого інвестиційного клімату не завжди адекватно супроводжується зростанням інвестиційних потоків. За рахунок спрямованості на покращання даного клімату можливо лише сподіватися, що ймовірність досягнення мети інвестування в необхідних розмірах буде вищою.

Результативність інвестиційного клімату для конкретної території проявляється у двох аспектах: економічному та соціальному. В економічному — через зростання (спад) макроекономічних показників, насамперед ВВП на душу населення та експортних потужностей. Що ж до соціального, то його проявом є зниження соціальних ризиків, зростання заробітної плати, а значить — і ку­півельної спроможності населення території.

Слід зазначити, що інвестиційний клімат володіє й мультиплікативним ефектом, коли вкладання інвестицій у розвиток однієї галузі економіки території призводить, через зростання її прибутковості, до задіювання інших галузей (підприємств) і, в цілому, можливостей збільшення інвестиційних вкладень і в них.

Інвестиційний клімат території володіє й принципом конкурентоздатності. Об'єктивно, що інвестор, за інших рівних умов, буде вкладати інвестиції саме в територію з порівняно вищими ознаками конкурентоздатності, тобто саме там, де потенційна окупність інвестиційних вкладень буде швидшою.

Поряд із тим є обставини, коли навіть низький рівень інвестиційного клімату не зупиняє процес інвестиційних вкладень у територію. Зокрема, останнє можливе при відкритті великих покладів енергетичних ресурсів. У цьому випадку, незважаючи на фактори інвестиційного ризику, відчуття потенційної вигоди в інвесторів переважає над доцільністю врахування суперечносте й в інвестиційному кліматі.

Стан інвестиційного клімату залежить і від специфіки реалізації в державі базових основ забезпечення економічних свобод громадян, яких є шість, а саме:

• володіти власністю;

• заробляти на життя;

• займатися підприємництвом;

• інвестувати зароблені кошти в бізнес;

• вести міжнародну торгівлю;

• брати участь в усіх сферах ринкової економіки.

Так, держави, де рівень зазначених свобод є забезпеченим, володіють 80 % світового багатства, і об'єктивно, що останнє активно впливає і на стан їх інвестиційного клімату. За міжнародною класифікацією всі країни світу можливо поділити на чотири групи щодо забезпечення зазначених свобод, а саме: 1) вільні; 2) частково вільні; 3) майже не вільні; 4) не вільні.

Україна входить до третьої групи, що безпосередньо впливає на імідж держави щодо сприятливості інвестиційного клімату серед потенційних інвесторів.

Зазначимо, що в Україні в останні роки характерне зростання інвестиційних вкладень.

Важливим фактором, що впливає на збалансованість фінансової системи та забезпечує динамічне зростання ВВП держави, є влучення й ефективне використання внутрішніх (вітчизняних) та зовнішніх інвестицій. Темпи залучення зазначених інвестицій суттю залежать від стану інвестиційної привабливості та ризику конкретної території. Зокрема відомо, що, за оцінками експертів, для проведення відчутних структурних змін в Україні необхідно задіяти понад 40 млрд. дол. США. Практично ж залучено на початок 2006 року близько 16,4 млрд. дол. США. Аналіз такої розбіжності в потребах та реальних обсягах інвестування свідчить про доцільність в подальшому уточненні як нормативно-законодавчої пази держави, так і власне методології оцінки інвестиційної привабливості та ризику регіону як частини території окремої держави. Такі розбіжності в темпах залучень також відчутно звужують і реальні можливості щодо збалансованості фінансової системи.

Традиційно інвестиційна привабливість та ризик регіону (IПРР) пов'язуються з розглядом і аналізом значної кількості фак­торів та статистичних показників (агрегованих і похідних), що ві­ці >бражають дану територію у статиці та динаміці, виходячи з по­треби взаємопов'язування інтересів як її розвитку, так і інтересів Оезпосередніх інвесторів.

4. Формування ІПРР та показники її оцінки

Основою для формування ІПРР є законодавчо обумовлени'¹ інвестиційний клімат, який конкретно регламентує й гаранту⁴' правила господарської діяльності інвестиційним суб'єктам, як і проводять дану діяльність на означеній території, виходячи, насамперед, з пріоритетних напрямів її розвитку.

У цілому при оцінці ШРР необхідно використовувати пока'* ники, які характеризують:

• мінерально-сировинний стан; в виробничий потенціал;

• тенденції в економічному розвитку;

• освітній рівень населення;

• економіко-географічне розташування території;

• рівень розвитку інфраструктури;

• наявність та розвиток ринкових інституцій;

• купівельну спроможність населення;

• тенденції у впровадження досягнень НТП;

• стан екологічної ситуації та охорони довкілля;

• рівень криміногенності та його динаміку;

• питому вагу безробіття та стан соціальної напруженості;

• політичну стабільність органів місцевої влади;

• нормативну базу регіонального рівня щодо сприяння інвестиціям;

• гарантовані можливості та застави.

Зазначимо, що в сучасних економіко-статистичних теоріях щодо ІПРР, а значить і в їх статистичних показниках не задіяно ще один аспект привабливості, а саме: взаємну зацікавленість сторін — регіона й інвестора. Регіональні органи влади у цьому ви­падку мають робити цілеспрямовані кроки назустріч потенційним інвесторам, особливо коли їх інвестиції суттєво впливатимуть на розвиток регіону, забезпечуючи більші надходження у місцевий бюджет. Тобто у цьому варіанті можливі додаткові пільги до тих, які надаються на державному рівні.

Об'єктивно в ІПРР складається так, що все, що регіональні органи влади можуть зробити для зміцнення стабільності в регіоні та прогнозованості щодо ризиків, чинить відчутний вплив на імідж регіону, тобто його інвестиційну привабливість.

Відкритість території як фактор інвестиційної привабливості регіону. Важливе значення для інвестиційної привабливості має відкритість території. Зазначимо, що зазначене питання в системному вигляді ще не розглядалося як у вітчизняних, так в і зарубіжних наукових публікаціях. На нашу думку, відкритість території стоїть у ряді стимулюючих територіальних факторів для інвестора. Відкритість території, якщо її вміло регулювати, може бути додатковим ефективним фактором керованості інвестиційними ресурсами й бути вагомим економічним важелем її інвестиційної привабливості. Відкритість території об'єктивно сприяє інвестиційній привабливості, що необхідно враховувати як інвестору, так і державним інституціям. Останнє важливо при проведенні різних законодавчих та супроводжуючих їх структурних змін, особливо коли така відкритість може йти не на користь розвитку вітчизняного виробництва, тобто вітчизняного товаровиробника. Через те, що напрями залучення інвестицій не завжди співпадають з інтересами розвитку конкретної території, інвестиційні процеси регулюються за допомогою економічних важелів та системи податкових пільг, які й лежать в основі відкритості території.

В цілому необхідно враховувати інвестиційну привабливість регіону через інтереси зовнішніх і внутрішніх інвесторів. Зовнішні інтереси відбивають інвестиційну привабливість території з боку інвесторів поза її межами. Початковим проявом є, зокрема, приїзд у державу, поряд з політичними діячами державного чи регіонально­го рівнів, груп інвесторів, які вже на місці уточнюють всі аспекти привабливості території щодо інвестування, включаючи й фактор відкритості, та узгоджують їх, виходячи з інтересів розвитку власного бізнесу і, власне, своєї держави. Внутрішні інтереси визначають інвестиційну привабливість території для суб'єктів господарської діяльності та окремих інвесторів даного регіону і можуть бути домінуючими, виходячи з того, що саме ці інвестори найчіткіше розуміють специфіку розвитку регіону та своє місце в ньому.

Інвестиційна привабливість регіону через систему відкритої території також не завжди може співпадати з інтересами держаки або міжнародних інституцій, особливо ж це відчутно при накладанні ембарго, санкцій. Підсумовуючи, зазначимо, що на інвестиційну привабливість території мають закономірний вплив політична ситуація, зовнішні економічні фактори щодо перебудови ринків виробництва та збуту продукції і послуг, а також поява ефективних альтернативних видів продукції або ринків збуту.

Водночас інвестиційна привабливість території ще не знайшла належного відображення у статистичних даних — наявні лише показники її сумарного відбиття. Водночас, наприклад, чисельність інвестиційних програм та проектів, хід виконання окремих етапів не подаються у зведеному вигляді у статистичних публікаціях регіонального рівня, що не сприяє посиленню ознак відкритості території, а отже — її привабливості.

Серед дійових додаткових чинників, які характеризують відкритість та сприятливість інвесторам з боку регіональних органів влади, слід виділити:

• пропонування інвесторам невикористовуваних виробничих площ з їх інфраструктурою;

• формування системи гарантій, включаючи й створення гарантійного інвестиційного фонду з виділенням його наповнюваності окремим рядком у бюджеті даного регіону;

• зниження ставок податку у місцевий бюджет тощо.

Підсумовуючи вищенаведене, можливо стверджувати наступне:

1) ІПРР — система переваг, гарантій та важелів (економічних, соціальних, фінансових, податкових, сировинних, майнових тощо), які впроваджено на даній території, що не суперечать законодавству держави, та створена в інтересах розвитку регіону й захисту прав конкретного інвестора.

2) ІПРР — інтегральна характеристика даної території, яка включає в себе наявний інвестиційний клімат, тенденції розвитку інвестиційної інфраструктури, можливості залучення й використання інвестиційних ресурсів, а також інші фактори, що безпосередньо чи опосередковано впливають на ефективність (віддачу) вкладених інвестицій та знижують інвестиційні ризики.

5. Аналіз рейтингових підходів і оцінка інвестиційної привабливості регіону

Нині найбільше поширення щодо оцінки інвестиційної привабливості і ризику території набули системи, які базуються на рейтингових підходах. Саме до них належать рейтинги: Institutional Investor, Euromoney, Business Environment Rosk Index (BERI).

Зокрема, рейтинг Institutional Investor дозволяє проводити оцінку кредитоспроможності конкретної держави, тобто можливості держави щодо використання інвестицій та вчасного розраху­нку за надані кредити. Зазначена оцінка здійснюється за участю експертів 100 провідних банків світу.

Інший рейтинг, Euromoney, проводиться через аналіз таких груп статистичних показників — індикаторів:

• ринкових —40 %;

• кредитних — 20 %;

• політико-економічних (включають у себе: політичний ризик, економічне становище та прогноз економічного розвитку) — 40 %. У рейтингу BERI здійснюється оцінка таких показників: політичної стабільності, ставлення до зарубіжних інвестицій, націоналізації, девальвації, темпів економічного зростання, заробітної плати, продуктивності праці, інфраструктури, параметрів коротко- і довготермінового кредитування, платіжного балансу тощо.

В основу специфічних статистичних показників — провідних індикаторів закладено принцип випередження. Виходячи з цього, провідні індикатори — це показники, або їх динамічні ряди, що змі­нюються в тому ж напрямі, що й спостережувальний статистичний показник, але випереджають його за часом.

Базуючись на цьому методі, для оцінки інвестиційної привабливості регіону можна виділяти статистичні показники, які будуть інтегрально характеризувати його. Зокрема, одним із базових показників — індикаторів інвестиційної привабливості регіону с життєвий рівень його населення, а він, у свою чергу, випереджає показник зростання попиту.

У такій постановці при оцінці інвестиційної привабливості регіону (ІПР) як ринкового потенціалу обумовлюється інтегральний показник — індикатор купівельної спроможності населення регіону. Оцінка при цьому здійснюється за середньозваженим інтегральним показником індикатором у вигляді трьох базових показників ринкового потенціалу регіону, а саме:

• кількості споживаючих одиниць;

• купівельної спроможності цих споживаючих одиниць;

• готовності цих споживаючих одиниць до витрат.

Оцінка ІПР для цього варіанту відбувається через розрахунок потенціалу ринкового попиту у грошовій формі за формулою:

де п — чисельність покупців даного виду товару у даному регіоні;

g - кількість здійснених купівельних операцій покупцем за досліджуваний період часу;

р — середня ціна даного виду товару.

Зазначимо, що при оцінці інвестиційної привабливості регіонального ринку у цьому методі необхідно враховувати специфіку товарів довготривалого користування, а саме:

• обсяг наявного у споживача парку досліджуваного товару довготривалого користування;

•,з розподіл цього парку за термінами використання (тобто врахування ефекту фізичного, економічного та психологічного старіння);

• темп заміни товару;

• можливість появи нових альтернатив заміни.

Для визначення інтегрального показника ІПР у певних межах можливо застосовувати стандартні показники — індикатори купівельної спроможності населення регіону у вигляді

де К—% загальної чисельності жителів даного регіону;

R.— % сумарного доходу даної території;

V.— % роздрібного продажу в регіоні.

Практично у цьому випадку І_шр = ІКС_Г.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що метод провідних індикаторів може бути вагомим при розрахунку інтегрального показника ІПР в напрямі визначення його потенційної місткості для товарних потоків, а значить — бути додатковим гарантом щодо отримання прибутку від вкладених інвестицій.

Проведення оцінки за методом провідних індикаторів потребує додаткових вибіркових статистичних досліджень за можливостями реалізації кожного виду товару. Це позитивно впли­ває на оптимальне розуміння вигідності для інвестора вкладання інвестицій саме в даний регіон, тобто пріоритетності вибору даного регіону щодо інвестування. Зокрема, статистична оцінка обсягів продаж чаю в областях України свідчить, що інвестиційна привабливість східних областей щодо споживання чаю є вищою від західних, де традиційно більше зорієнтовані на споживання кавових напоїв. Такі обставини стають вагомим підґрунтям для позитивного рішення інвесторів стосовно інвестування в даний товар при виборі конкретного регіону. Зокрема, в остан­ньому випадку, інвестиційна привабливість західних областей України щодо інвестування в кавові напої є вищою порівняно зі східними регіонами.

Слід зазначити, що методологія провідних індикаторів, як і самі показники привабливості конкретного регіону, має закладатися в інвестиційні проекти, посилюючи тим самим їх приваблиість, а в сумарному випадку — розширювати надходження інвестицій у регіон.

6. Оцінка ІПРР як нового ринку

У багатьох випадках привабливість для інвестора полягає у відкритті нових ринків щодо виробництва та реалізації певних видів продукції або послуг. З цією метою оцінка ШРР здійснюється за пропонованою схемою:

1) виходячи із розрахунку потреби та чисельності населення, визначається обсяг нового ринку щодо певних товарних груп, зокрема для споживчої сфери — це показники виробництва та реалізації:

• молочної продукції;

• хлібобулочних виробів;

• взуття тощо;

2) здійснюється прогнозування темпів росту ринку, базуючись на статистичних даних щодо середньорічних темпів зміни показників промислового, сільськогосподарського виробництв та сфери послуг;

3) розраховується потенційна інтенсивність розвитку ринку через врахування частки ВВП на душу населення, рівня витрат населення на особисте споживання;

4) визначається місткість регіонального ринкового споживання, з урахуванням розподілу категорій населення за рівнем отримуваних доходів;

5) оцінюються статистичні показники, що характеризують ін­фраструктуру нового ринку:

• питома вага засобів зв'язку на душу населення;

• питома вага асфальтових доріг та їх густина;

• питома вага парку вантажних автомобілів

• співвідношення чисельності населення та обсягу гуртової торгівлі тощо;

6) оцінюється сприйнятливість ринку до імпортної експансії — середньорічний темп зміни імпорту в даному регіоні за останні п'ять років;

7) враховуються фактори, що характеризують економічну відкритість:

• інвестиційна політика в державі та регіоні;

• рівень державних витрат у функціонуванні регіону;

• контроль за заробітною платою та цінами;

• забезпечення прав власності тощо.

Використання статистичних показників та їх систематизація на основі даної схеми дозволяє визначити інвестиційну привабливість регіону як нового ринку й знизити фактори інвестиційного ризику.

Дата добавления: 2014-12-10