Концепція А.Тойнбі

Основна ідея цієї школи - показати вирішальний вплив расового чинника на історичне і культурний розвиток. На думку представників даної школи, раси не рівні між собою, що обумовлює нерівність створюваних ними цінностей. Вся поведінка людей детерміновано біологічним походженням, расові змішання шкідливі, тому що вони завдають шкоди розвитку культури. Основні представники: Жозеф Гобіно, Людвіг Вольтман, Жорж Лапуж.

Наймолодша і одна з найвпливовіших сучасних шкіл. Всі процеси, що відбуваються в культурі, розглядаються представниками даної школи як чисто комунікаційні. Культура розуміється як певна знакова система, створена людиною в силу властивої тільки йому здатності до символізації, а через неї - і до взаємної інформації. Основні представники: Фердинанд де Соссюр, Ернст Кассірер, Клод Леві-Стросс.

Головними особливостями суспільно-історичної школи є органицизм культур (у кожній культурі є періоди народження, зростання, розквіту, занепаду і загибелі), поділ на типології, локальність, відсутність єдиної лінії культур.

Школи в культурології

Суспільно-історична школа

Суспільно-історична школа має найбільш давні, "класичні" традиції і сходить до Канту, Гегелю і Гумбольдту, групуючи навколо себе переважно істориків і філософів, в тому числі і релігійних. Її представниками вважають іноді: в Західній Європі були Шпенглер і Тойнбі, а в Росії - Н. Я. Данилевський.

Символічна школа

Соціологічна школа

У центрі культурологічного уваги представників даної школи знаходиться саме суспільство, його структура і соціальні інститути. Визначальна ідея даної школи полягає в тому, що культура є продукт суспільний. Основні представники: Томас Еліот, Питирим Сорокін, Альфред Вебер.

Расово-антропологічна школа

74.Розвиток історії укр.культури як наукової дисципліни

Кожний народ – наче неповторний образ, створений митцем за допомогою фарб і натхнення. Художників два – природа і життя, а сам процес творення виступає як розвиток національної культури. Культура нації є мірилом цивілізованості народу і водночас своєрідним генетичним зв’язком поколінь. Протягом усього свого існування народ нагромаджує життєвий досвід, що виливається у створену ним систему культурних цінностей, яка постійно доповнюється і збагачується. Процес створення і передавання всього найкращого в культурі є своєрідною психологічною потребою нації.

Культура українського народу розвивалась у руслі світового культурного процесу. Українці творили, базуючись на успадкованому від своїх предків і перейнятому від інших народів, передавали своїм нащадкам, а також усьому світові, вже як власний дар у скарбницю світової культури.

Відкритість, здатність сприймати, пристосовувати, перетворювати й українізувати різноманітні культурні впливи, що їх відчував український народ протягом усіх віків своєї історії, є однією з особливостей і сильних сторін нашої культури. Феномен її проявився ще й у тому, що двічі змогла вона відродитись в умовах колоніального гніту і втрати культурної еліти нації. Свою роль відіграли сила духу та добірний культурний генофонд народу.

Сотні років перебувала українська культура в тіні російської, польської та інших культур, а тому здавалась декому якоюсь вторинною, похідною, провінційною. Культурні процеси гальмувала і відсутність власної державності, бо не діяли державні механізми забезпечення вільного розвитку національної культури, не існувало державної політики підтримки культурних обмінів з іншими народами. Тоталітарний колоніальний режим сковував вільну думку, нищив духовний світ людини і самобутність нації, убивав сам дух творчості, без чого був неможливим культурний поступ.

Здобуття Україною незалежності створює сприятливі умови Для розвитку української культури, відкриває перед нею нові Перспективи. Розгортаються процеси національно-культурного відродження. Одним із проявів його є зростання інтересу до історії української культури.

На жаль, розвиток культури на Україні й досі залишається сферою, недостатньо опрацьованою в науковому плані, хоча перші спроби подати її історію припадають ще на середину XIX ст. Практично у громадській думці та культурознавчих дисциплінах у ті часи йшла боротьба двох протилежних доктрин. Згідно з першою, українська культура самобутня, зі своїми традиціями і специфічними особливостями формування та розвитку. Згідно з другою, українська культура розвивалася в системі російської, а тому і розвиток її повністю визначався цим фактором.

Зусилля прогресивних українських діячів науки, літератури, мистецтва, істориків культури були спрямовані на обгрунтування й утвердження першої доктрини. Відповідну роль відіграв і момент політичний: необхідні були вагомі аргументи для доведення права українців на самостійність, національну і державну незалежність. Перші публікації подібного спрямування, як правило, невеликі за обсягом і є розвідками про окремі особливості української культури, поглядом на той чи інший аспект її розвитку. Серед найбільш ранніх слід виділити праці П. Куліша, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Драгоманова, І. Нечуя-Левицького та інших.

Одним з головних стимулів своєї подвижницької праці Пантелеймон Куліш (1819-1897) вважав збереження національних традицій, розвиток української мови та культури, утвердження почуття національної самосвідомості, наповнення духовного арсеналу нації культурними здобутками світової цивілізації. Він глибоко усвідомлював, що без розбудови національної культури неможливо виробити й елементарні форми державності. Де брати душевні сили, натхнення і терпіння для вкрай необхідної культурно-просвітницької роботи? Як об’єднати розколоте, збайдужіле, розчароване українське громадянство навколо ідеї українського національно-культурного відродження? Такі злободенні питання ставив перед своїми сучасниками П. Куліш. І зробив для цього немало. На думку П. Куліша, його найбільший творчий успіх – двотомна збірка фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси». А були ж ще український буквар і читанка «Граматка», двотомна монографія «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя», роман «Чорна рада», переклад українською мовою «Біблії» та величезна кількість наукових праць, котрі не втратили актуальності і сьогодні. Високу оцінку нащадків дістала культурологічна діяльність П. Куліша. М. Зеров назвав його «піонером культури на Україні», М. Хвильовий – справжнім європейцем, що наблизився до типу західного інтелігента, а І. Франко – «знатним на свій час організатором духовної праці».

Конце́пція «ви́клик — ві́дгук» сформульована А. Дж. Тойнбі у праці з 12 томів «Дослідження історії (англ.)» (1934–1961 рр.). Сутність концепції полягає у тому, що виникнення цивілізацій пов'язане з появою певного виклику історичної ситуації і адекватним відгуком на нього. Такий виклик спонукає до росту цивілізацій. Відповіддю на виклик суспільство вирішує поставлену перед ним задачу і цим переводить себе у більш високий, досконалий стан. Неможливість адекватної реакції на виклик означає деградацію суспільства.
Сутність понять «виклик» та «відгук»

Виклик — фундаментальна проблема, з якою стикається цивілізація впродовж свого життєвого процесу. А відгук показує як цивілізація справляється з даною проблемою, яке вирішення вона їй знаходить, як ведуть себе люди, коли історична ситуація ставить під загрозу саме їх існування. Найчастіше виклик — це зовнішній стимул розвитку цивілізації, а відгук — внутрішній. Виклики цивілізації кидає як природне, так і соціальне середовище.

Види стимулів:

1стимул природного середовища:

2стимул безплідної землі;

3стимул нової землі.

4стимул оточення:

5стимул неочікуваних ударів (озброєних інтервенцій зі сторони інших держав, повстань і т. д.);

6стимул тиску («форпостного» існування міст, країн чи народів в умовах постійної загрози ззовні, наприклад, зі 7сторони варварів);

8стимул ущемлення (бідність, расова, класова чи релігійна дискримінація).

Занадто сприятливі природні та соціальні умови є ворожими для цивілізації: «чим сприятливіше оточення, тим слабший стимул для зародження цивілізації». Відповідно традиційна думка про те, що сприятливі кліматичні та географічні умови сприяють суспільному розвитку, на думку А. Тойнбі, виявляється невірною.

Дата добавления: 2014-12-16