Понятие, предмет и метод гражданского права. 2 страница

2) у підприємств, що виробляють і реалізують підакцизні товари, також може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату акцизного збору. Це пояснюється тим, що оподаткований оборот, який ураховується для обчислення акцизного збору, визначається за фактом відвантаження підакцизних товарів. Коли станеться затримка в оплаті відвантаженої продукції, може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату збору. Така ситуація частіше трапляється за щоденної та подекадної сплати податку;

3) якщо оплата покупцями підакцизних товарів здійснюється авансом або одночасно з відвантаженням продукції постачальником, іммобілізації оборотних коштів у постачальника на сплату акцизного збору може і не статися. Більше того, за подекадної та місячної сплати податку постачальник певний час використовуватиме у власному обороті частину акцизного збору, що підлягає перерахуванню в бюджет.

Негативний вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств податку «акцизний збір» (як і інших непрямих податків) матиме місце тоді, коли встановлення або підвищення ставок податку супроводжується підвищенням цін, обмежує обсяг виробництва і реалізації товарів, призводить до нагромадження нереалізованих товарів.

Пільги щодо акцизного збору. На фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання справляють вплив пільги, надані стосовно акцизного збору.

1. Акцизний збір не справляється в разі реалізації підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту. Ця пільга підвищує конкуренто­спроможність відповідних товарів на зарубіжних ринках, сприяє збільшенню надходжень валютних ресурсів.

2. Не обкладаються акцизним збором обороти з реалізації підакцизних товарів для виробництва інших підакцизних товарів. У цьому разі виключається можливість подвійного оподаткування.

3. Не підлягає обкладанню акцизним збором реалізація легкових автомобілів спеціального призначення.

4. Не оподатковується оборот з реалізації спирту етилового для виготовлення лікарських засобів і ветеринарних препаратів.

5. Встановлені певні пільги щодо справлення акцизного збору в спеціальних економічних зонах, визначених відповідними законами України.

9. Податок на додану вартість

Податок на додану вартість (ПДВ) домінує серед непрямих податків, що надходять до бюджету. Тобто це податок, який виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Як уже зазначалось вище, особливість ПДВ полягає в тім, що саме він справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання та на їхній фінансовий стан.

Слід звернути увагу, що варіант обчислення ПДВ, який застосовується в Україні, допускає оподаткування перенесеної вартості, а також подвійне оподаткування. Це зумовлено тим, що ставки ПДВ установлюються на оподаткований оборот, який включає вартість матеріальних витрат (перенесену вартість), а також попередньо включені у вартість товарів (робіт, послуг) податки.

Податок на додану вартість був уведений в Україні з 1 січня 1992 р. згідно із Законом України «Про податок на добавлену вартість» від 20 грудня 1991 р. Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість», що почав діяти з 1993 р., було підписано 26 грудня 1992 р. З урахуванням доповнень і змін, що вносилися в наступних періодах, указаний декрет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом 1993—1997 рр. (до 1 жовтня 1997 р.).

З 1 жовтня 1997 р. порядок обчислення і сплати ПДВ регла­ментується Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. На жаль, податкове законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним. Так, тільки з часу прийняття вказаного Закону і до введення його в дію було прийнято чотири закони, які вносили зміни щодо ПДВ.

Виходячи з чинних законодавчих актів, розглянемо порядок обчислення і сплати ПДВ, механізм його впливу на фінансово-господарську діяльність підприємств.

Платники податку. Платниками податку в бюджет є суб’єкти господарської діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Об’єкт оподаткування. Об’єктом оподаткування є такі операції, здійснювані платниками податку, суб’єктами господарювання:

— продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);

— завезення (пересилання) товарів на митну територію України, виконання робіт (послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг) на митній території України; завезення (пересилання) майна згідно з договорами оренди (лізингу), застави, іпотеки;

— вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Отже, об’єктом оподаткування є операції, зв’язані з продажем товарів (робіт, послуг) усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.

Слід звернути увагу, що законодавчо визначено поняття продажу товарів (робіт, послуг). Продаж товарів — це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, іншими цивільно-правовими договорами та передбачають передачу права власності на товари за компенсацію, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не є продажем операції з передачі товарів згідно з договорами комісії (консигнації), поруки, відповідального зберігання, довірчого управління, оренди (лізингу) та інших громадянсько-правових договорів, що не передбачають передачу права власності на товари іншій особі.

Продаж послуг (робіт) — це будь-які операції цивільно-пра­вового характеру з надання послуг (робіт) з передачею права користування або розпоряджання товарами, у тім числі нематеріальними активами, за компенсацію, а також операції з безкоштовного надання послуг. Продаж послуг (результатів робіт) включає надання права користування або розпоряджання товарами згідно з договорами оренди (лізингу), продажу, ліцензування, установлених законом способів передачі права інтелектуальної власності.

Не вважаються об’єктами оподаткування такі операції, здійснювані суб’єктами господарювання:

— випуск, розміщення і продаж цінних паперів, емітованих суб’єктами підприємницької діяльності, а також деривативів;

— обмін цінних паперів на інші цінні папери, депозитарна, реєстраторська та клірингова діяльність з цінними паперами;

— передача майна в оренду і його повернення після закінчення терміну договору оренди, сплата орендних платежів відповідно до договорів фінансової оренди;

— надання послуг зі страхування й перестрахування, із соціального та пенсійного страхування;

— обіг валютних цінностей;

— надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, за кредитними і депозитними договорами;

— виплата заробітної плати, інших грошових виплат, дивідендів;

— надання брокерських, дилерських послуг з укладанням контрак­тів на торгівлю цінними паперами і деривативами на ринку цінних паперів;

— передача основних фондів у формі внесків у статутні фонди юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права.

База оподаткування. База оподаткування для нарахування ПДВ залежить від сфери та виду діяльності суб’єкта господарювання. Розглянемо можливі варіанти визначення бази оподаткування.

База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів (робіт, послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір та інші загальнодержавні податки і збори.

Сьогодні в практиці роботи суб’єктів господарювання поширені бартерні операції і натуральні виплати в рахунок оплати праці фізичним особам. У такому разі база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни вказаних операцій, але не нижче за звичайну ціну.

Звичайна ціна — ціна реалізації товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суми нарахованих (сплачених) відсотків, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, котрі не пов’язані з продавцем за звичайних умов ведення господарської діяльності.

Для товарів, які ввозяться на митну територію України, база оподаткування включає митну вартість, ввізне мито, акцизний збір.

Лекція 5

Тема: Обігові кошти

План

1. Поняття обігових коштів

2. Необхідність та сутність нормування оборотних коштів

3. Метод прямого розрахунку потреби в оборотних коштах

4. Розрахунок нормативу оборотних коштів економічним методом.

1. Поняття обігових коштів.

Діяльність суб’єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперерв­ного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути пере­творені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою:

Г — Т... В... Т' — Г',

де Г — кошти, що авансуються; Т — предмети праці (товар); В — виробництво; Т' — готова продукція (товар); Г' — кошти, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г' = Г + DГ, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім числі фінансових).

Рис.4. Склад і розміщення оборотних коштів

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис. 5.1).

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства. Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва й обігу. При цьому підприємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.

2. Необхідність та сутність нормування оборотних коштів

Визначення потреби в оборотних коштах є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює складову поточних ак­тивів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та біз­нес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показ­ники, створюючи цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську ді­яльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

• умови постачання підприємств товарно-матеріальними цін­ностями: кількість постачальників, строки поставки, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

• організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

• умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх місцезнаходження, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

У разі відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підпри­ємство отримуватиме прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і забор­гованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до накопичування надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму еко­номії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період — рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається про­веденням таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів. Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчислюється у днях, відсотках чи гривнях. Норми у днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матері­альних цінностей. У разі великої номенклатури таких цінностей розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісно) не менше 70—80% загальних витрат за статтею в цілому.

2. Норма одноденного витрачання коштів визначається із ко­шторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на під­приємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У се­зонних галузях промисловості одноденне витрачання визначаєть­ся на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва.

Визначаючи одноденні витрати для обчислення обсягів незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції для роз­рахунку беруть її виробничу собівартість.

3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних ви­трат у грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуван­ням нормативів за окремими статтями.

5. Кінцевий етап нормування — визначення норм та нормати­вів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготов­ляється продукція.

Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, як­що суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.

Підприємствам надано право самостійно розраховувати нормативи оборотних коштів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1993 року № 279 «Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття» Міністерством економіки разом з Міністерством фінам сів схвалено «Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей».

3. Метод прямого розрахунку потреби в оборотних коштах

На практиці використовується два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку передбачає розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Цей метод дає змогу зробити розрахунки індивідуальних і су­купного нормативів. До індивідуальних належать нормативи оборотних коштів: у виробничих запасах (сировина, основні і до­поміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети); у незаверше­ному виробництві і напівфабрикатах власного виробництва; у витратах майбутніх періодів; у готовій продукції.

Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпе­чення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сиро­вина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів щодо цих запасів рекомендується визначати за формулою:

Н = Ов *N

де Н — норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів, тис. грн;

0в — одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрика­ті, тис. грн;

N — норма оборотних коштів, днів.

Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробницт­во IV кварталу планового року, без урахування поворотних від­ходів діленням їх суми на 90.

Норма оборотних коштів (у днях) включає такі елементи: транспортний запас; підготовчий запас; технологічний запас; по­мічний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.

Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та ча­сом пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовід­правником і обробки банками за місцем знаходження постачаль­ника і споживача. За наявності кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як се­редньозважена величина.

Підготовчий запас — це час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів, проведення аналізу.

Технологічний запас включає час на підготовчі операції (су­шіння лісоматеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матері­алів), якщо вони не є складовою виробничого циклу. Норма тех­нологічного запасу визначається конкретними умовами роботи кожного підприємства і тривалістю підготовчих операцій.

Поточний запас — норма оборотних коштів у частині поточного запасу, що залежить від частоти та ритмічності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві. Що частіше вони над­ходять на адресу споживача, то меншим буде поточний запас.

Інтервал поставок визначається на підставі договорів із поста­чальниками або з фактичних даних про надходження за попере­дній період. Поточний запас рекомендується брати в розмірі 50 % середнього інтервалу між поставками.

Гарантійний (страховий) запас створюється з метою запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні: порушення умов поста­чання або затримки вантажу в дорозі; зміни постачальником строків відвантаження в межах, що допускаються особливими умовами постачання чи договором. Норма оборотних коштів на страховий запас установлюється, як правило, в межах 50 % поточного запасу.

В окремих випадках, пов'язаних із підвищеним ризиком несво­єчасного надходження матеріалів, норму оборотних коштів у час­тині страхового запасу окремих видів матеріалів можна збільшити на понад 50 % норми оборотних коштів на поточний запас.

До виробничих запасів входять також допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини й малоцінні швидкозношувані пре­дмети, які беруть участь у створенні нової вартості і теж потре­бують визначення оптимальної потреби в них.

Норматив оборотних коштів для допоміжних матеріалів розраховується множенням норми на величину одноденного їх витрачання за кошторисом витрат на виробництво. Норми за ви­дами і групами допоміжних матеріалів розраховуються в такому самому порядку, як і для основних матеріалів.

Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для техно­логічних цілей, так і для господарських потреб виробництва. Ве­личина нормативу оборотних коштів на цю статтю визначається за методом, аналогічним методу розрахунку нормативу оборот­них коштів на основні матеріали.

Розраховуючи одноденне витрачання за статтею «Паливо», із кошторису витрат на виробництво необхідно виключити вартість газового палива і додати витрати палива в непромислових госпо­дарствах, якщо ці витрати не були враховані в кошторисі витрат на основне виробництво.

Норматив оборотних коштів для тари визначається мно­женням норми, вираженої в гривнях (на 1000 грн товарної проду­кції), на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році.

Норматив на запасні частини для ремонтів машин, устат­кування і транспортних засобів визначається з урахуванням їх­ньої вартості за початковою оцінкою і норми оборотних коштів.

Норма оборотних коштів визначається в гривнях на 1000 грн вартості устаткування і транспортних засобів.

Норматив оборотних коштів на запасні частини в плановому році визначається множенням середньорічної вартості виробни­чого, силового обладнання і транспортних засобів, передбачених планом, на норму оборотних коштів на запасні частини.

Норматив для малоцінних та швидкозношуваних предме­тів залежить від складу цієї статті: малоцінний і швидкозношу­ваний господарський інвентар; спеціальний одяг і спеціальне взуття; спеціальний інструмент і спеціальні пристосування; змін­не обладнання; виробнича тара. Малоцінні та швидкозношувані предмети служать, як правило, менше одного року.

Потреба в оборотних коштах розраховується для створення запасів на складі та в експлуатації. У зв'язку з тим, що вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які перебувають в експлуатації, відображається в обліку за мінусом зносу, то, ви­значаючи норматив, беруть у рахунок 50 % їхньої повної вартос­ті. Решта вартості списується на собівартість продукції під час передавання зі складу в експлуатацію. Для визначення нормативу оборотних коштів на складі малоцінні та швидкозношувані пре­дмети враховуються за їхньою повною вартістю.

Норматив оборотних коштів для незавершеного виробни­цтва визначається за формулою:

Н = О_в • Д • К,

де О_в — одноденні витрати за планом IV кварталу, тис. грн;

Д — тривалість виробничого циклу, днів;

К — коефіцієнт зростання витрат.

Норма оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається множенням тривалості виробничого циклу на коефіці­єнт зростання витрат.

Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі планового рогу на 90.

Коефіцієнт зростання витрат характеризує рівень готовності виробів у незавершеному виробництві, тобто відношення витрат у незавершеному виробництві до всієї собівартості готової про­дукції. Послідовність і темпи зростання витрат у різних виробни­цтвах різні. Вони залежать від особливостей продукції, що виро­бляється, технології та організації виробництва. Що більше витрат припадає на перші дні циклу, то вищим є коефіцієнт зрос­тання витрат і більшим — норматив оборотних коштів.

Обчислення коефіцієнта зростання витрат залежить від розпо­ділу витрат протягом виробничого циклу. За рівномірного розподілу витрат коефіцієнт зростання витрат (К) визначається з формули:

К = А+0,5Б / А+Б

це А — витрати, які здійснюються одноразово на початку вироб­ничого циклу;

Б — наступні витрати, які включаються в собівартість продукції.

До одноразових витрат належать витрати сировини, матеріалів, які надходять до виробництва із самого початку виробничого циклу.

До наступних витрат відносять усі інші витрати — на заробіт­ну плату, амортизаційні відрахування, електроенергію тощо.

Витрати майбутніх періодів включають здійснені в даному плановому періоді такі виробничі витрати, що їх буде віднесено на собівартість продукції, котра випускатиметься в наступні пе­ріоди. До них належать витрати, пов'язані з підготовкою нових виробництв і нових видів продукції, якщо вони не фінансуються із фонду розвитку виробництв.

Норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів визначається за формулою:

Н = Со + В_п — В_в,

де Н — норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів;

Со — сума коштів, які вкладено в ці витрати на початок за планованого періоду (за відрахуванням отриманих банківських кредитів);

В_п — витрати, що проводяться в плановому році і передбачені відповідними кошторисами;

В_в — витрати, які включаються в собівартість продукції за­планованого року та передбачені кошторисом виробництва.

Норматив оборотних коштів для готової продукції (Н) визначається за формулою:

Н ⁼ Овп *Nг.п.

де Овп — одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю, грн;

Nг.п — норма запасу оборотних коштів для готової продукції, днів.

До готової продукції належать вироби, завершені виробницт­вом, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або прийняті замовником відповідно до затвердженого порядку приймання продукції.

Норма запасу оборотних коштів для готової продукції обчис­люється в днях і включає час на комплектування виробів для поставки, упаковку продукції, на оформлення і здачу платіжних документів у банк.

У разі великої номенклатури продукції, що випускається, нор­ма оборотних коштів для готової продукції на складі може бути визначена як середньозважена для груп продукції, які включають не менше 70—80 % запланованого випуску готової продукції. Розрахована за цими даними середня норма оборотних коштів поширюється на всю готову продукцію на складі.

4. Розрахунок нормативу оборотних коштів економічним методом

Визначення потреби в оборотних коштах прямим ме­тодом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період і не передбачають раптових змін асортименту продукції, технології виробництва, умов постачання та збуту. Через це обчислений ме­тодом прямого розрахунку норматив потребує щорічного коригу­вання з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обо­роту оборотних коштів. Для корекції використовується економіч­ний метод розрахунку.

Особливість визначення потреби в оборотних коштах еконо­мічним методом полягає в тім, що норматив на поточний рік ді­лять на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, по­купні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних кош­тів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробниц­тво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (неви­робничий норматив).

Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді.

Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50 % від зростання виробничої програми.

Отримана загальна сума нормативу зменшується на суму кош­тів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення оборотності оборотних коштів. На відміну від методу прямого розрахунку, який є досить тру­домістким, економічний метод не потребує виконання складних розрахунків.

Метод прямого розрахунку застосовується на нових підприєм­ствах, а також тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів для виявлення або непотрібних, надлишкових, нелік­відних виробничих запасів, або резервів скорочення тривалості виробничого циклу, або причин накопичення готової продукції на складах. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах. Економічний метод, доцільно також використовувати на рівні галузевих міністерств. відомств, виробничих об'єднань у процесі перспективного планування чи прогнозування.

Дата добавления: 2014-12-16