Понятие, предмет и метод гражданского права. 5 страница

2. Нормативний – на основі певних фінансових норм визначається потреба у фінансових ресурсах. Такими норативами є ставки податків, зборів, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів, відсотки по кредитах.

3. Розрахунково – аналітичний – передбачає складання фінансового плану на підставі аналізу фактичних фінансових показників.

4. Оптимізація планових рішень – полягає в розробці варіантів планових розрахунків для вибору найбільш оптимального. До основних планових рішень можна віднести: максимум прибутку, економіч фінансових ресурсів, економія поточних витрат, мінімум вкладення капіталу.

Процес фінансового планування складається з таких етапів:

- аналіз фінансової ситуації;

- розроблення загальної фінансової стратегії;

- складання поточних фінансових планів;

- коригування, узгодження і конкретизація фінансового плану;

- розроблення оперативних фінансових планів

- контроль за заплановими показниками

Лекція 9

Тема: Фінансова санація підприємства

1. Фінансова криза на підприємстві

2. Економічна сутність санації підприємств

3. Менеджмент фінансової санації підприємства

4. Випадки, коли приймається рішення про фінансову санацію підприємств

1. Фінансова криза на підприємстві

Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

1. спад кон'юнктури в економіці в цілому;

2. зменшення купівельної спроможності населення;

3. значний рівень інфляції;

4. нестабільність господарського та податкового законодавства;

5. нестабільність фінансового та валютного ринків;

6. посилення конкуренції в галузі;

7. криза окремої галузі;

8. сезонні коливання;

9. посилення монополізму на ринку;

10. дискримінація підприємства органами влади та управління;

11. політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);

12. конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:

· Низька якість менеджменту.

· Дефіцити в організаційній структурі.

· Низький рівень кваліфікації персоналу.

· Недоліки у виробничій сфері.

· Прорахунки в галузі постачання.

· Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

· Прорахунки в інвестиційній політиці.

· Брак інновацій та раціоналізаторства.

· Дефіцити у фінансуванні.

· Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище.

Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

· утрата клієнтів та покупців готової продукції;

· зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

· неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

· зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;

· збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

· виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;

· зростання тиску на ціни;

· суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Виділяють такі види криз:

· стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

· криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);

· криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

2. Економічна сутність санації підприємств

Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання.

Згідно із Законом України "Про банкрутство" 1992 p., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація - це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності. Досудова санація - система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.

Власне тлумачення поняття "санація" має і Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації - це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень. У Законі України "Про страхування" є ще одне, досить оригінальне трактування терміна "санація". Згідно з ним, примусова санація страхової компанії передбачає:

· проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

· установлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

· установлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

· прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

3. Менеджмент фінансової санації підприємства

У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:

1. Розробка плану санації.

2. Санаційний аудит.

3. Менеджмент санації.

Як правило, розробкою санаційної концепції та плану санації, з доручення власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної та з функціональної.

З інституціональної позиції до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, яких уповноважено власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично керувати підприємством на період його оздоровлення. Досить часто до банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління.

З функціональної позиції менеджмент санації - це система ан-тикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентне повторюються при досягненні певних стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

а) постановка цілей;

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема - фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е)контроль;

є) аналіз відхилень.

Важливою складовою організації дійового менеджменту санації є запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб. Треба зауважити, що не існує стандартних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання.

4. Випадки, коли приймається рішення про фінансову санацію підприємств

Рішення про проведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, - коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.

3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій, арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність", установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не відновилася платоспроможність підприємства, то заставо держатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти пропозиції щодо його фінансової санації.

7. З ініціативи Національного Банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "При банки та банківську діяльність".

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бердар М. М. Фінанси підприємств: навч. посіб. / М. Бердар. – К.: ЦНЛ, 2010. – 296 с.

2. Непочатенко О. О. Фінанси підприємств: навч. посіб. / О. Непочатенко. – К.: ЦНЛ, 2011. – 328 с.

3. Шило В. П. Фінанси підприємств. За модульною системою навчання: теоретико-практ. посіб. / Шило В. П., Ільїна С. І. – К.: Кондор, 2011. – 328 с.

4. Біла О. Г. Фінанси підприємства: посіб. / О. Біла. – К.: Кондор, 2011. – 384 с.

5.

Допоміжна

1. Онисько С.М. Фінанси підприємств / С. Онисько, П. Марич. – Київ, 2006.

2. Потій В.В. Фінанси підприємств: тести, задачі, методичні рекомендації / В. Потій.– Київ, 2005.

3. Поддєрьогін А.М.Фінанси підприємств / А. Поддерьогін.- К.: КНЕУ, 2006.- 571 с.

Предмет:

1) имущественные отношения двух видов:

• товарно-денежные имущественные отношения, это обмен на основе принципа эквивалентности и возмездности;

• иные отношения, основанные на равенстве участников, носящие безвозмездный хар-р и не обладающие
эквивалентностью

2) личные неимущественные отношения, связанные с
имущественными

3) личные неимущественные отношения, не связанные
с имущественными отношениями, поскольку иное не вытекает из существа этих отношений

ГП — это сов-сть правовых норм,
регулирующих товарно-денежные и иные имущественные
отношения м/у самостоятельными и равноправными
лицами, связанные с имущественными личные неимущественные отношения и иные личные неимущественные отношения, не связанные с имущественными, поскольку
иное не вытекает из существа личного неимущественного
отношения.

Метод —система юридических приемов, способов, средств, используемых для регулирования гражданских отношений.

К осн. и наиболее важным чертам метода ГП относятся:

• равенство участников гражданских правоотношений;

• автономия воли (участники гражданских правоотношений приобретают и осуществляют свои гражданские
права своей волей и в своих интересах;

• диспозитивность гражданских норм;

• особый порядок защиты гражданских прав (гражданские права защищаются судом по инициативе лица, право
которого нарушено, путем воздействия не на личность, а
на имущественную сферу должника).

Дата добавления: 2014-12-16