Сприймання дошкільниками людей

Сприймання людини людиною формується у дитини з їїрозвитком, зміною потреби у спілкуванні, пізнанні, праці. Цей психічний соціально-перцептивний процес активно розвивається уже у немовлячому і ранньому дитинстві.

Необхідним актом прояву і задоволення найважливішої соціальної потреби — потреби в спілкуванні — є сприймання дитиною людини. Саме у спілкуванні з дорослим інтен­сивно розвивається сприймання його дитиною. Розвиток (спілкування з дорослим, зміна його змісту допомагає дошкільнику розрізняти зовнішність людей, всебічно сприйма­ти їх, виокремлювати їхні суттєві особливості і функції.

Сприйманню людини сприяє оволодіння малюка нови­ми видами діяльності (особливо колективними), розши­рення кола спілкування, виникнення позаситуативно-особистісного спілкування. Активною формою відображення дошкільником людини є гра, у якій він відтворює образи рідних людей, стосунки між ними. Про особливості відоб­раження дитиною людей свідчить її зображувальна твор­чість. Люди, яких зображує дитина, особливості розкрит­тя їхніх образів дають підстави для висновків про ставлен­ня до них, надання переваги їхнім якостям тощо.

Найяскравішу позитивну оцінку діти дають дорослим, до яких відчувають довіру, прихильність. Залежить вона і від статусу дитини. За даними досліджень, діти з високим статусом у групі частіше від інших позитивно оцінюють вихователя за ознакою особистого ставлення педагога до них. Становище у групі однолітків позначається і у сприй­манні дітьми одне одного: чим вище становище дитини у групі, тим вище оцінюють її однолітки, і навпаки.

Суттєве значення у сприйманні людей дітьми має і характер взаємин дошкільників. Оцінюючи симпатичних ш дітей, називають переважно їхні позитивні якості: уміння гратися, доброту, товариськість, не агресивність, праце-любство, здібності, охайність тощо. Дітей, які не виклика­ють симпатії, характеризують, як правило, негативно. Най­частіше дошкільники називають такі їх негативні якості, як жадібність, неохайність, неслухняність, відсутність знань, умінь, здібностей («погано відповідає на занятті», «не вміє малювати», «б'ється», «погано грається» тощо).

По завершенню дошкільного віку діти при сприйманні й оцінюванні людей майже не використовують безпосеред­нє ставлення до них, разом із загальною позитивною характеристикою можуть відзначити і їхні негативні якості.

У взаємооцінці дошкільників спостерігаються і статеві відмінності. Оцінюючи дівчаток за позитивного до них ставлення, представники обох статей відзначають у них більше позитивних якостей, ніж при оцінюванні хлопчи­ків, яким також симпатизують. Характеризуючи хлопчи­ків, за негативного до них ставлення, дівчатка перелічу­ють більше негативних якостей, ніж таких якостей у дів­чаток, до яких теж негативно ставляться.

Різні якості людини дошкільники усвідомлюють, адек­ватно оцінюють не однаково: фізичні якості, можливості однолітка сприймають і оцінюють правильніше, ніж мо­ральні.

Сприймання дитиною людини весь час змінюється. Оцінні судження про людей молодшого дошкільника недиференційовані, нестійкі, мінливі, ситуативні. З часом вони стають повнішими, розгорнутішими, адекватнішими, охоплюють не лише зовнішні, фізичні дані, а й особистісні, внутрішні якості.

Сприймання дошкільниками батьків зумовлене їхньою рольовою ідентифікацією з батьками. 5-річні діти намага­ються засвоїти ідентичну їхній статі поведінку за допомо­гою прийняття ролі, носієм якої бачать маму чи тата. Хлопчики найсильніше ідентифікують себе з батьками у 5—7 років, дівчатка — у 3—8. Успішність ідентифікації за­лежить від компетентності, авторитету тата (мами) в уяв­леннях дітей, наявності у сім'ї ідентичного їхній статі пред­ставника прабатьківської сім'ї (дідуся — у хлопчиків і ба­бусі — у дівчаток). Ідентифікація пов'язана з теплими взаєминами з батьками іншої статі: наприклад, хлопчики частіше ідентифікують себе з татом, якщо не бояться пока­рання матері. Непоодинокі дослідження спростовують твердження З.Фройда, що батько аналогічно не є для дити­ни об'єктом заздрості і ворожості, а навпаки — об'єктом першості.

Здатність побачити і оцінити особистісні якості людей допомагає дитині сприймати і героїв художніх творів.

У розвитку соціальної перцепції дитини провідну роль відіграє дорослий, який допомагає їй краще зрозуміти людей, впливає на формування поглядів, еталонів, послуговуючись якими, дошкільники оцінюють дії, поведінку тих, з ким мають справу, коригують себе. При цьому мають значення поведінка, зовнішній вигляд самого дорослого, його взаємини в особистому мікросередовищі.

Отже, сенсорні можливості дитини формуються у про цесі життєдіяльності. Органічною передумовою сенсорного розвитку є дозрівання аналізаторів. Однак для цього ли­ше їх готовності недостатньо, потрібен і сенсорний досвід, без чого неможливий розвиток орієнтування у властивос­тях і відношеннях предметів дійсності.

Розвиток відчуттів і сприймання взаємозв'язаний із за­гальним рівнем розумового розвитку дитини, оволодінням нею мовленням. Особливе значення у розвитку сенсорики має засвоєння дитиною суспільного сенсорного досвіду, опанування діями сприймання, удосконалення їх.

У дошкільному віці починають формуватися основи ху­дожнього сприймання, рівень якого залежить від здатності дитини зрозуміти зображене, проникнути у його суть, сприйняти емоційно, співпереживати з героями твору.

Активно розвивається у цей період і соціальна пер­цепція дитини: дошкільники вчаться розрізняти зовніш­ність людей, повніше, глибше сприймати у всіх вимірах, що залежить від їхніх міжособистісних взаємин, поло­ження серед них, відвікових, індивідуальних особливос­тей тощо.

Важлива роль у розвитку сенсорики дитини належить дорослим, які допомагають дітям оволодіти виробленою людством системою сенсорних еталонів, формувати перцептивні вміння, розвинути сенсорні можливості у проце­сі наповнення діяльності змістом.

Дата добавления: 2014-12-16