Співвідношення адміністративної юстиції та адміністративного судочинства

Співвідношення адміністративного та індивідуального акта.

У проекті Адміністративно-процедурного кодексу України (П.4 ч. 1 ст. 2) під адміністративним актом розуміється “рішення (правовий акт, документ, відмітка в документі) індивідуальної дії, прийняте адміністративним органом за результатами розгляду адміністративної справи відповідно до цього Кодексу, спрямоване на створення, зміну чи припинення прав та обов’язків фізичної або юридичної особи (осіб)”.

Ч.2-3 Ст. 86. Адміністративний акт відповідно до законодавства оформляється наказом, постановою, розпорядженням або рішенням адміністративного органу, підписується уповноваженою посадовою особою та скріплюється печаткою або в інший спосіб, передбачений законодавством.

З поняття випливають характерні риси адміністративного акту, до яких можна віднести:

) виступає як правовий акт індивідуальної дії;

) є результатом розгляду адміністративної справи;

) приймається в порядку, передбаченому Адміністративно-процедурним кодексом;

) спрямований на створення, зміну чи припинення прав та обов’язків фізичної або юридичної особи (осіб).

Німецькими вченими акцентується увага та трьох суттєвих ознаках адміністративного акта:

) регулювання окремого випадку - ця ознака дозволяє відмежувати адміністративний акт від акта нормативного;

) є рішенням, що охоплює два моменти: волевиявлення відомства стосовно громадянина чи певної речі та обґрунтування прав і (чи) обов’язків для громадянина чи відносно певної речі;

) зовнішня дія адміністративного акта полягає в тому, що він здійснює безпосередній правовий вплив “назовні”, тобто маються на увазі відносини між державою і громадянами.

Обраний як німецьким, так і українським адміністративним правом підхід дозволяє відмежувати адміністративний акт не лише від актів нормативних, але і від інших індивідуальних актів органів влади загалом і державного управління зокрема. До таких індивідуальних актів органів державного управління відносять акти, які видаються в межах установчої чи кадрової процедур і отримують назву внутрішньо чи зовнішньо організаційні: щодо утворення, реорганізації чи ліквідації підпорядкованих органів чи їх структурних підрозділів, призначення на посади керівників і заступників органів влади та ін.

Адміністративна юстиція – розгляд судами скарг громадян на акти посадових осіб та органів виконавчої влади, тобто правосуддя в адміністративних справах. Адміністративне судочинство відрізняється від адміністративної юстиції за своєю процедурою, що повинна бути адміністративною й мати свою специфічність у зв’язку з цим. Суди в порядку, встановленому нормами адміністративного права, є органами, що притягають до відповідальності, а не захищають.

Панова І. В. проводить розмежування таких понять як адміністративна юстиція й адміністративне судочинство за декількома підставами:

- за суб'єктами – адміністративна юстиція здійснюється судами загальної юрисдикції і конституційним судом, захищає права і свободи громадян у той час як адміністративне судочинство відправляється суддями, які накладають адміністративне стягнення, притягають до адміністративної відповідальності;

- за процесуальними розходженнями – в адміністративній юстиції суд виступає як орган захисту прав громадян, а в адміністративному судочинстві суд - це караючий орган, що залучає до відповідальності;

- за категоріями розглянутих справ – за правилами адміністративної юстиції розглядаються суперечки про право по скаргах громадян на акти посадових осіб, а в адміністративному судочинстві розглядаються справи про адміністративні правопорушення.

Таким чином, адміністративне судочинство – це лише судове провадження у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, що не може не викликати заперечень.

На наш погляд, співвідношення адміністративного судочинства та адміністративної юстиції можна визначити як співвідношення процесуального та матеріального поняття. Тобто, адміністративне судочинство являє собою процесуальний вираз адміністративної юстиції.

Адміністративне судочинство є складовою адміністративної юстиції.

Адміністративна юстиція

Адміністративне судочинство

Зміст інституту адміністративної юстиції передбачає відповідне провадження в адміністративних судах, де у визначеному законом процесуальному порядку здійснюється розгляд адміністративних спорів окремої категорії. Забезпечення гарантій суб’єктивних прав громадян у відносинах з адміністративними органами є обов’язком правової держави, що обумовлює необхідність створення адміністративної юстиції в Україні, яка б, з одного боку, захищала суб’єктивні права громадян, а з іншого – за допомогою судової практики забезпечувала законність діяльності органів державної влади. Під адміністративною юстицією, як правило, розуміють особливий вид правосуддя, метою якого є здійснення розгляду скарг громадян, їхніх об’єднань, інших фізичних і юридичних осіб на незаконні дії чи бездіяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування (адміністративних органів), їх посадових і службових осіб, які завдають позивачам матеріальних чи (та) моральних збитків. До юрисдикції цих судів згідно з КАСУ віднесено: ) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності; ) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; ) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; ) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом, за винятком звернень про накладення стягнень за адміністративні проступки; ) інші публічно-правові спори у випадках, встановлених цим Кодексом.

Регулюється Кодексом адміністративного судочинства України (КАСУ, 2005). Діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України[1]. Змістом адміністративного судочинства є відправлення правосуддя в адміністративних справах шляхом розв'язання публічно-правових спорів. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, за винятком окремо встановлених випадків[2]. Порівняно з цивільним та господарським судочинством діяльність адміністративних судів має бути заснована на дещо інших принципах. Також розроблено проект Адміністративного процесуального кодексу України (АПКУ). Однією з важливих особливостей адміністративного судочинства спостерігається під час надання доказів. Так, відповідно до положень Кодексу суд може запропонувати надати додаткові докази. Суд сприяє в реалізації цього обов’язку і витребовує необхідні докази. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Запровадження такого механізму, безумовно, сприятиме забезпеченню захисту особи, якій в даних категоріях справ доводиться протистояти адміністративному апарату. Також однією з новацій проекту Кодексу є положення щодо надання правової допомоги Суд повністю або частково звільняє особу від оплати правової допомоги і забезпечує надання правової допомоги у випадках та порядку, встановлених законом, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги. Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. На останок варто наголосити, що після набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України буде створена законодавча база для діяльності системи адміністративних судів, що передбачено Законом України „Про судоустрій України".