Контроль фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства контролюється шляхом визначення певних груп аналітичних показників, які дають змогу ревізору оцінити фінансовий і майновий стан підприємства, прибутковість його діяльності та спроможність виконати свої зобов’язання перед державою та іншими підприємствами, установами, організаціями. Коло питань, що розглядаються під час такої перевірки, залежить від об’єкта, що ревізується, та цілей ревізії. Фінансовий стан підприємства перевіряється, як правило, у рамках комплексної ревізії підприємницьких структур, спрямованої на всебічну оцінку їхньої виробничої та фінансово-гос­подарської діяльності. Цей процес може бути зображений у вигляді схеми (рис. 3.1).

Послідовність і напрями контролю:

1. Загальна оцінка фінансового стану підприємства визначається методичними прийомами фінансового аналізу за даними балансів на початок року і на кінець звітних кварталів. Спочатку ревізор попередньо оцінює фінансовий стан ревізованого підприємства. Особлива увага приділяється вивченню так званих «хворих» статей балансу: збитків минулих років і звітного року (рядок 350 «Непокритий збиток»), дебіторської заборгованості, не сплаченої вчасно (рядок 162 «Резерв сумнівних боргів»), сум за статтями 050 «Довгострокова дебіторська заборгованість» і 050 «Інші оборотні активи» тощо.

На підставі порівняльного аналітичного балансу, який складається шляхом об’єднання в окремі групи однорідних статей, визначаються показники фінансової стабільності, прибутковості, платоспроможності.

Методичні прийоми контролю
Аналітичне групування показників балансу та приведення їх до порів­нянного вигляду	Тематичні обстеження наявності власних і позичених джерел коштів	Прийоми аналітичних і структурних групувань показників зобов’язань поточних активів	Узагальнення даних про причини складного фінансового стану
Структурне групування показників майна і джерел його утворення	Групування і порівняння даних балансу та звіту про фінансові результати	Систематизація даних у вигляді аналітичних таблиць за термінами виникнення заборгованості	Порівняння наявних власних оборотних коштів з їхніми нормативами й обсягами іммобілізації
Прийоми аналізу обсягів платіжних зобов’язань і поточних активів	Розрахунково-аналітичні методи визначення показників оборотності оборотних коштів	Оцінка динаміки і складу дебіторської і кредиторської заборгованості	Аналіз кореспонденцій рахунків і тематичні обстеження даних про використання оборотних коштів не за призначенням
Балансові зіставлення показників власних і позичених джерел коштів	Балансовий і розрахунковий методи визначення показників фінансової стійкості	Оцінка співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості	Узагальнення результатів контролю у вигляді аналітичних таблиць, графіків (діаграм)

Рис. 3.1. Схема процесу контролю фінансового стану

Фінансова стабільність – це спроможність підприємства здійснювати свою підприємницьку діяльність стабільно завдяки фінансовому забезпеченню власними та залученими засобами.

Платоспроможність підприємства – це можливість у практичній ситуації, що склалася, погасити всі свої зобов’язання перед кредиторами (банками, бюджетом, постачальниками тощо).

Контроль фінансового стану починається з визначення платоспроможності підприємства. Ревізору слід мати на увазі, що до платоспроможного належить підприємство, у якого сума поточних активів (матеріальні запаси, грошові кошти, дебіторська заборгованість за реалізовану продукцію, виконані роботи і послуги) перевищує поточні зобов’язання або дорівнює їм (креди­торська заборгованість за товари, роботи, послуги та за розрахунками з бюджетом, з позабюджетних платежів, страхування тощо). Оцінка платоспроможності здійснюється на підставі структурних аналітичних групувань показників балансу на початок року та кінець звітних кварталів і застосування прийомів аналізу обсягів платіжних зобов’язань та поточних активів. Виявлені фак­ти перевищення першочергових платіжних зобов’язань над платіжними засобами свідчать про напруженість фінансового стану ревізованого підприємства. Важливим показником платоспроможності підприємства є рівень ліквідності.

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати свої активи на грошові кошти для покриття необхідних платежів, зумовлених фінансово-господарською діяльністю.

Дослідження стану ліквідності поточних активів (особливо виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продук­ції і товарів, частина яких може бути неліквідною, наприклад, у зв’язку з відсутністю попиту на ринку збуту), а також оцінка динаміки показника оборотного капіталу допомагають ревізорові детально вивчити платоспроможність підприємства в короткостроковій перспективі. Так, виходячи зі змін обсягів оборотного капіталу, можна виявити підвищення або заниження рівня платоспроможності ревізованого підприємства. За допомогою аналітичного прийому балансового зіставлення показників легкореалізованих активів (коштів і дебіторської заборгованості) та поточних зобов’язань оцінюється можливість повернення підприємством короткострокових боргів.

Стабільність фінансового стану підприємства характеризують структура й обсяги джерел коштів (власних і позичених), які вкладено в майно підприємства. Вивчення складу власного капіталу, його рівня, а також структури залучених позикових коштів дає можливість отримати інформацію про розширення або звуження діяльності підприємства. Аналізуючи зміни показників джерел формування майна, ревізор звертає увагу на те, яка частка вартості майна підприємства покривалась за рахунок власних оборотних коштів, а також на зміни їхньої величини і структури.

2. Перевірка наявності та використання власних оборотних коштів. Наявність власних оборотних коштів перевіряється методами тематичних обстежень і техніко-економічних розрахунків даних балансу станом на початок року та ревізованих звітних кварталів. Результати порівняння підсумкових даних першого, другого та третього розділів пасиву з підсумком першого розділу активу балансу дають змогу ревізору оцінити покриття норматив­них запасів підприємства власними джерелами коштів, а також стан збереження його власних оборотних коштів. Основними причинами зменшення власних оборотних коштів можуть бути збитки минулих років і поточного року, низький рівень прибутковості підприємницької діяльності через спад обсягів виробництва та попиту покупців. Причиною зміни власних оборотних коштів є також збільшення зобов’язань за кредитами й позиками.

Ревізору слід ураховувати, що оптимальна структура фінансових ресурсів підприємства формується лише в частині необоротних активів за рахунок власних джерел коштів, а в частині оборот­них – за рахунок кредитів банку. Але треба мати на увазі, якщо проценти за банківський кредит перевищують середній прибуток з 1 грн. поточних активів, підприємству вигідніше нарощувати власний капітал.

Використання власних оборотних коштів оцінюється із застосуванням способів групування і порівняння даних фінансової звіт­ності (балансу та звіту про фінансові результати) на підставі розрахунку коефіцієнтів оборотності, тривалості одного обороту і завантаження коштів в обороті.

Коефіцієнт оборотності – кількість оборотів, що здійснюється оборотними коштами протягом певного періоду (кварталу, року).

Тривалість одного обороту в днях – кількість днів, протягом яких оборотні кошти проходять усі стадії кругообігу.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті показує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації продукції, робіт (послуг).

Порівняння цих показників станом на початок року та в розрізі ревізованих звітних кварталів року дає змогу ревізору виявити динаміку зростання (зменшення) коефіцієнтів оборотності й заван­таження коштів в обороті, а також визначити ступінь негативного впливу на зменшення обсягів реалізації продукції таких чинників, як стан виробничих запасів і готової продукції, необґрун­товане зростання обсягів незавершеного виробництва, дебіторської заборгованості покупців тощо. «Зростаюча» динаміка коефіцієнта завантаження коштів в обороті може свідчити про збільшення залишків запасів, затримку реалізації продукції, робіт (послуг) і, у кінцевому підсумку, про уповільнення обороту оборотних коштів та неефективне їхнє використання. Прискорення оборотності оборотних коштів поліпшує фінансовий стан підприємства, є найважливішою умовою економії та їхнього раціонального використання, але в процесі контролю ревізору слід мати на увазі, що інколи низький показник оборотності є виправданим (наприклад, у випадках очікуваного підвищення цін на сиро­вину та матеріали). Якщо при порівнянні темпів зростання вироб­ничих запасів із темпами зростання продажу перший показник перевищуватиме другий, то це свідчить про напружений фінансовий стан ревізованого підприємства.

Під час перевірки фінансового стану за цим напрямом вивчається стан розрахунків за довгостроковими і короткостроковими кредитами банків. Дані про наявність у підприємства позичкових коштів відображаються в розділах III і IV пасиву балансу, а в поточному обліку – у журналі № 2 чи в машинограмі цього облікового регістру за рахунками 50 і 60. Там само ведеться їхній аналітичний облік у розрізі видів позичок, строків їхнього погашення, об’єктів кредитування та банків, які надали позички. За допомогою балансового методу, прийому порівняння і розрахунку коефіцієнтів фінансової стійкості ревізор визначає рівень плати за користування довгостроковими і короткостроковими позичками банків та перевіряє обґрунтованість методів оцінки вартості застави майна і цільове використання таких кредитних ресурсів (за наявності в ревізованого підприємства пролонгованих і прострочених позичок).

3. Перевірка дотримання розрахунково-платіжної дисципліни здійснюється для виявлення причин низької платоспроможності підприємства. Із застосуванням прийомів аналітичних і структурних групувань даних балансу та журналів № 1, 3 і відомостей до них вивчається стан розрахунково-платіжної дисципліни підприємства. Ретельно досліджується динаміка складу кредиторської і дебіторської заборгованості, особливо неправомірної заборгованості, з термінами оплати, що минули, а також організація розрахунків з покупцями, оскільки від неї залежать обсяги реалізації продукції, стан дебіторської заборгованості, надходження оплати грошовими коштами. Важливою є оцінка співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості. Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди свідчить про нестійкий фінансовий стан ревізованого підприємства і тому загрожує його платоспроможності в довгостроковій перспективі. Причиною значного збільшення кредиторської заборгованості проти дебіторської може стати погіршення стосунків із клієнтами, зменшення кількості покупців продукції тощо.

Подаючи інформацію про стан дебіторської і кредиторської заборгованості, динаміку та структуру запасів і витрат у вигляді додатків до акта ревізії зі складу розділів III і IV пасиву балансу, доцільно виділити неплатежі, а саме позички, не погашені вчасно, платіжні вимоги постачальників, не оплачені своєчасно, недоплати в бюджет тощо. Подальшому детальному вивченню підлягають причини порушення платіжної дисципліни (відвантажен­ня продукції покупцям, які вже мають заборгованість перед підприємством, некоректне надання знижок на реалізовану продукцію, наявність претензій покупців щодо якості продукції, термінів виконання та інших умов господарських договорів).

Ревізор звертає увагу на тимчасове завантаження оборотних коштів у позаоборотні (іммобілізовані) активи, що негативно впливає на стан розрахунково-платіжної дисципліни (зайві внески коштів у бюджет у зв’язку із завищенням авансових платежів, застосуванням штрафних економічних санкцій, здійсненням капітальних і довгострокових фінансових інвестицій за недостатності або відсутності власних і довгострокових позичених коштів тощо).

4. Узагальнення результатів контролю фінансового стану підприємства. Систематизуючи матеріали контролю про фінансовий стан підприємства, ревізор повинен узагальнити причини напруженого фінансового стану, показати такі важливі показники фінансової діяльності, як використання оборотних коштів не за призначенням, вилучення їх з обороту, нестача оборотних коштів.

Про використання оборотних коштів не за призначенням свідчить наявність сум фактичної іммобілізації цієї частини оборотних коштів з виробничого процесу.

Іммобілізація оборотних коштів – це вилучення частини поточних активів на придбання необоротних активів, неліквідних запасів і кредитування витрат, не перекритих власними джерелами та коштами цільового фінансування.

Цей показник визначається в разі наявності в ревізованому звітному періоді об’єктів капітального будівництва, придбаних (виготовлених) основних засобів, неліквідних запасів товарно-матеріальних цінностей, простроченої заборгованості за відвантажені товари, не оплачені вчасно покупцями тощо (методи тематичного обстеження й аналізу кореспонденцій рахунків). Потім здійснюється порівняння сум іммобілізованих оборотних коштів, виділених за даними бухгалтерського обліку зі складу розділів I і II активу балансу, з вільним залишком невикористаного прибут­ку та інших власних коштів, цільових надходжень і асигнувань.

Нестача власних оборотних коштів на певну звітну дату визначається методом порівняння наявності власних оборотних коштів з їхнім нормативом та обсягами іммобілізації оборотних коштів станом на початок року та в розрізі квартальних звітних дат. При цьому ревізору слід ураховувати, що утворення понаднормативних оборотних коштів також негативно впливає на фінансовий стан ревізованого підприємства, оскільки призводить до «перетягування» коштів з позапланових джерел, зростання кредиторської заборгованості.

Таким чином, контроль фінансового стану підприємства здійс­нюється передусім із застосуванням розрахунково-аналітичних методичних прийомів і методів документального контролю операцій, які стосуються наявності, руху оборотних коштів, для оцін­ки обґрунтованості їхнього вилучення з обороту та визначення конкретних причин напруженого фінансового стану і винних службових осіб.

Фінансовий стан підприємства, незалежно від його форми власності, має важливе значення для здійснення розрахунків з бюджетом як платника податків.

Результати контролю фінансового стану узагальнюються у вигляді аналітичних таблиць, де систематизується інформація за тер­мінами виникнення кредиторської і дебіторської заборгованості, дані про структуру й обсяги джерел формування оборотних коштів, стан розрахунків з бюджетом та за довгостроковими і короткостроковими позичками банків тощо. На підставі узагальнення наведених у таблицях даних ревізор робить висновок щодо фінансової стабільності ревізованого підприємства та його можливості своєчасно та повністю розраховуватися за своїми зобо­в’я­заннями перед державою й іншими підприємствами, устано­вами, організаціями. Завершуючи контроль з питань даного роз­ділу, ревізор за участю керівних спеціалістів підприємства роз­робляє конкретні пропозиції щодо усунення причин допущених недоліків, поліпшення стану розрахунково-платіжної дисципліни, стабілізації фінансового стану підприємства.

Дата добавления: 2014-11-29