Управління в органах внутрішніх справ за особливих (екстремальних) умов 1 страница

РОЗДІЛ VII

VII.1. Поняття і класифікація особливих (екстремальних) умов

Щоденна практична діяльність органів внутрішніх справ по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю має різнобічний, багатогранний характер і завжди залежить від змін конкретної ситуації, а вони, як правило, відбуваються непрогнозовано і непередбачувано.

Раптові зміни й ускладнення ситуації викликаються виникненням різних надзвичайних умов, які можуть мати місце на окремих об'єктах, в населених пунктах, районах і областях, а також у певних регіонах і навіть на території всієї держави. Органи внутрішніх справ зобов'язані кваліфіковано діяти як у звичайних, так і в особливих (екстремальних) умовах. Такі умови можуть виникнути при стихійних лихах, аваріях і катастрофах, епідеміях та епізоотіях, масових порушеннях громадського порядку, внаслідок скоєння особливо небезпечних злочинів, що носять винятковий характер, або ж при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства.

За особливих умов порушується звичайний ритм життя населення окремих районів чи міст, можлива загроза для здоров'я та життя багатьох людей, виникають великі матеріальні збитки, дезорганізується робота державних установ, транспорту, зв'язку, загострюється соціальна напруженість, зростає рівень злочинності та інших порушень громадського порядку. Органи внутрішніх справ повинні бути готовими до виконання додаткових спеціальних завдань, до роботи з великими моральними і фізичними на вантаженнями і в більш складних умовах. Особливі умови можуть викликатись соціальними явищами суто криміногенного характеру, якими можуть бути дії озброєних злочинців, втеча групи особливо небезпечних злочинців, захоплення заручників, повітряного чи морського транспортного судна, масові безладдя в громадських місцях, непокора і дезорганізація роботи в установах виконання покарань та інші, а також явищами соціального характеру і некриміногенного характеру, якими є масові неорганізовані виступи самодіяльних організацій, масові політичні, спортивні, культурні та інші заходи, що дестабілізують громадський порядок на певній території чи в цілому населеному пункті. Крім явищ соціальних до виникнення екстремальних ситуацій, що охоплюються поняттям особливих умов, можуть призвести також:

а) аномальні явища природного характеру з тяжкими наслідками (повінь, землетрус, обвали і зсуви, бурі, смерчі, урагани, снігові замети і лавини, ожеледиця, масові лісові, торфяні, степові та інші пожежі);

б) аномальні явища біологічного характеру (епідемії, епізоотії, масові отруєння, розповсюдження шкідників сільського та лісового господарства, які мають характер стихійного лиха);

в) аномальні явища техногенного походження (катастрофи, великі аварії, пожежі на підприємствах і в житлових масивах, вибухи на хімічних підприємствах, газонафтопроводах та ін.).

Особливі умови виникають також у надзвичайний та в воєнний час, коли органи внутрішніх справ виконують специфічні завдання у сфері цивільної оборони і військово-мобілізаційної підготовки, а також за деяких інших ситуацій.

В особливих умовах надзвичайно ускладнюється оперативна обстановка, яка вимагає від органів внутрішніх справ інших прийомів і методів вирішення службових завдань, підвищення якості управління, посилення матеріально-технічного забезпечення. Особливого значення набувають рівень дисципліни та організованості, належний стан зв'язку та обміну інформацією, здатність до мобілізації всіх ресурсів органів внутрішніх справ, забезпечення їх взаємодії з органами влади та іншими правоохоронними структурами. Професіоналізм, організованість, рішучі дії, вміння діяти з дотриманням законності забезпечують ефективність зусиль органів внутрішніх справ в охороні громадського порядку за особливих умов. Успішне вирішення службових завдань при цьому досягається шляхом застосування комплексних заходів щодо охорони правопорядку й боротьби зі злочинністю і безпосередньо залежить від організації управління силами й засобами органів внутрішніх справ.

Особливим умовам, що викликані соціальними явищами криміногенного характеру, як правило, передують активні дії особи (групи осіб), що грубо порушують установлені правила поведінки, створюють загрозу життю та здоров'ю людей. Стихійні лиха (повінь, обвали, смерчі, урагани та інше) також створюють реальну загрозу життю населення, спричиняють великі збитки народному господарству, паралізують діяльність транспорту і зв'язку. При стихійних лихах виникають сприятливі умови для скоєння злочинів і різних інших правопорушень.

Велику загрозу для безпеки людей і тяжкі наслідки викликають явища техногенного походження (катастрофи, вибухи, пожежі) та явища біологічного характеру (епідемії та епізоотії).

Класифікація особливих (екстремальних) умов має практичну і теоретичну значимість. Кожен з виділених типів особливих умов має свій ступінь громадської небезпеки. Залежно від цього начальник органу внутрішніх справ приймає управлінські рішення щодо захисту населення, попередження та ліквідації шкідливих наслідків, організації взаємодії з органами влади, іншими правоохоронними структурами. І в цьому практичне значення класифікації. Її теоретичне значення полягає в тому, що вона до зволяє науково обґрунтувати різні види особливих умов, їх ознаки і деталі, вивчити причини їх виникнення, можливі шляхи запобігання їх появі, заздалегідь розробити най більш оптимальні прийоми і методи управління органами внутрішніх справ під час виникнення таких умов.

У нормативних актах МВС України та у спеціальній літературі особливі умови характеризуються по різному: як особливі, надзвичайні, екстремальні. Необхідно зауважити, що ці поняття мають різний зміст. Під екстремальними умовами слід розуміти такі надзвичайні обставини, які можуть спричинити катастрофічні наслідки і є винятковими за рівнем своєї небезпеки для життя громадян, працівників органів внутрішніх справ, занадто ускладнюють умови виконання службових обов'язків, вимагають не гайних, рішучих, адекватних дій не тільки органів внутрішніх справ, а часто і органів державної влади. У цілому ж особливі або надзвичайні умови вимагають від органів внутрішніх справ специфічного режиму роботи, вжиття додаткових заходів щодо охорони громадського порядку, але, як правило, не становлять для громадської безпеки суттєвої загрози у разі їх вчасної локалізації та ліквідації.

У зв'язку з цим причини виникнення особливих умов відносно діяльності органів внутрішніх справ можна поділити на об'єктивні, які не залежать від органів внутрішніх справ, і суб'єктивні, які виникли внаслідок незадовільної їх діяльності.

У залежності від поширеності дії можна розрізняти особливі умови місцевого, регіонального і державного значення. Особливі умови місцевого значення можуть мати місце в окремому населеному пункті, в мікрорайоні, вони не створюють небезпеки для регіону чи країни в цілому. В особливих умовах місцевого значення може успішно дія ти районний відділ внутрішніх справ з приданими йому силами і засобами. Особливі умови регіонального значення є такими, що можуть поширюватися на територію області та суміжні території, становлять небезпеку для населення регіону, завдають значної шкоди матеріальним цінностям, вимагають великих зусиль від правоохоронних органів і органів влади в усуненні їх наслідків (повінь у Закарпатті в 1992, 1993 рр., влітку 2004 на Херсонщині). Особливі (екстремальні) умови державного значення хоча й мають своє локальне місце виникнення й розповсюдження, але отримують загальнодержавний статус за наслідками (аварія в 1986 р. на Чорнобильській АЕС з відомими катастрофічними наслідками, епідемія холери на півдні України в 1994 і 1995 рр., вибухи складів артилерійського озброєння під Мелітополем 2004-2006 рр.).

За часом виникнення особливі умови можуть бути прогнозованими (очікуваними) і непрогнозованими (непередбачуваними). Цілий ряд явищ соціального походження (і криміногенного, і некриміногенного характеру), явищ природнього і біологічного походження на підставі аналізу інформації, наукових спостережень, вивчення закономірностей природи можна передбачити і спрогнозувати відповідний розвиток подій. Це дає можливість органу внутрішніх справ заздалегідь підготуватися шляхом тренувань, навчань, накопичення сил і засобів до виконання обов'язків в особливих умовах.

Непередбачувані особливі умови завжди виникають раптово, вони мають, як правило, екстремальний характер і є серйозним випробуванням готовності органів внутрішніх справ до діяльності в надзвичайних умовах. При цьому де які науковці розрізняють три типи фактору раптовості.

«Перший тип – очікувана подія відома, управлінське рішення, яке повинно бути реалізовано при його появі, відпрацьовано і готове. Невідомий лиш час події.

Другий тип – очікувана подія відома лиш в загальних рисах, а тому необхідне управлінське рішення підготувати практично неможливо. Час виникнення події так само невідомий.

Третій тип – невідомий не тільки час виникнення, а й характер самої події, що створює надзвичайно велику невизначеність відносно того, як діяти в обстановці раптовості»[69].

В органах внутрішніх справ розробляються спеціальні типові плани дій на випадок великих пожеж, масових заворушень, оборони особливо важливих об'єктів, повинні тощо. Однак слід пам'ятати, що перелік і класифікація особливих умов не можуть бути вичерпними. Крім того, одні й ті ж явища можуть мати різне походження і залежно від ситуації відноситись до тієї чи іншої групи в класифікації. Так, наприклад, велика пожежа, що виникла внаслідок посухи в лісовому масиві, буде віднесена до явищ природного характеру, пожежа, що виникла в житловому масиві внаслідок підпалу, до соціальних явищ криміногенного характеру, а пожежа на газородовищі до явищ техногенного походження.

Особливі та екстремальні ситуації можуть виникнути не тільки в діяльності цілого органу внутрішніх справ, але і в практичній роботі окремого працівника чи групи працівників. Внаслідок загострення криміногенної обстановки, зростання злочинності в її найбільш агресивних формах, частішими стали випадки виникнення екстремальних ситуацій, коли життю або здоров'ю працівника органів внутрішніх справ загрожує реальна небезпека. Найбільш часто екстремальні ситуації виникають під час припинення хуліганства чи інших правопорушень, що мають місце на вулицях або в громадських місцях, при розгляді побутових конфліктів, затриманні злочинців, у процесі доставляння правопорушника в орган міліції або під час складання документів у його присутності. Більшість таких випадків мала місце, коли працівник був наодинці із правопорушника ми, не очікував агресії і уважно не спостерігав за поведінкою порушника, підходив до правопорушника чи дозволяв тому підійти до себе на відстань, яка давала можливість вчинити напад, відволікався на інші дії, втрачав пильність, потрапляв у злочинну засідку, проявляв нерішучість у застосуванні зброї, хоч і мав для того підстави.

Готуючи орган внутрішніх справ до діяльності в особливих умовах, керівник має забезпечити підготовку до дій в таких умовах як колективу в цілому, так і окремих його працівників. Але їх робота в основному зводиться до одного – передачі інформації із добових зведень у засоби масової інформації. Там, де зв’язки з трудовими колективами, громадськими організаціями практично втрачено, набагато складніша оперативна обстановка, працівникам органів внутрішніх справ важче виконувати свої обов’язки.

Відчувається великий дефіцит у спеціалістах, які володіють методикою розв’язання конфліктів (особливо з населенням), стресових ситуацій, рекреаційної діяльності, соціальної реабілітації, здатних професійно розібратись у соціальних і психологічних проблемах органів внутрішніх справ і формувати позитивну громадську думку про їх діяльність.

Необхідно також більш предметно відмежувати нормативну базу діяльності підрозділів з виховної і соціально-психологічної роботи, і завдання, функції і компетенції, форми і методи взаємодії з іншими службами при організації соціально-психологічної роботи в органах внутрішніх справ.

Колегія МВС України в останніх рішеннях з питань роботи з персоналом вимагає формування у працівників органів внутрішніх справ бажання бути зразком у дотриманні законності, дисципліни, професійному виконанні обов’язків щодо захисту прав і свобод громадянина, держави і суспільства, бути патріотом своєї Батьківщини. Активізація соціальної роботи, здійснення її на наукових засадах і буде сприяти виконанню цього завдання, дотримання присяги працівника органів внутрішніх справ і правил поведінки, встановлених Кодексом честі працівника органів внутрішніх справ.

VII.2. Характеристика управління органами внутрішніх справ за особливих умов

Здійснення процесу управління в органах внутрішніх справ за особливих умов залежить від причин їх виникнення, розповсюдженості, наслідків і завдань, які необхідно виконати. МВС України постійно вживає заходи щодо удосконалення діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах. Проводяться навчання з керівним складом УМВС в областях і великих містах, науково-практичні конференції та семінари з проблем охорони громадського порядку і удосконалення законодавства, розроблено рекомендації щодо організації підготовки персоналу до дій в особливих умовах, виданий відповідний наказ МВС. Але ця проблема залишається актуальною, оскільки на практиці постійно відбуваються зміни в керівному складі, оновлюється персонал органів внутрішніх справ, а в процесі виконання типових планів діяльності органів внутрішніх справ за особливих умов залишається багато недоліків, змінюються й самі причини, що можуть викликати особливі умови служби.

До діяльності в особливих умовах орган внутрішніх справ готується заздалегідь. З урахуванням оперативної обстановки, наявної інформації, політичних, економічних, соціальних умов, географічного положення, інших обставин наперед визначаються місця і час можливого виникнення подій і явищ, які можуть викликати особливі умови. Якщо можна спрогнозувати настання і розвиток особливих умов, або вони є очікуваними, розробляються типові спеціальні плани, відповідно до яких здійснюється підготовка персоналу і необхідного матеріально технічного забезпечення органу внутрішніх справ. Для того, щоб типові плани по управлінню органами внутрішніх справ за особливих умов відповідали своєму призначенню, слід розробляти їх під конкретні цілі, наприклад: типовий план «Повінь» для місцевостей, де вони регулярно мають місце; «Пожежа» для населених пунктів із вогненебезпечними об'єктами; «Визволення» на випадок захоплення заручників чи захоплення особливо важливого об'єкту; «Розшук» з метою розшуку і затримання озброєних, особливо небезпечних злочинців, що можуть з'явитись на території обслуговування. Суміщення різних завдань в одному типовому плані не є доцільним. Можуть бути розроблені також інші цільові плани. У таких планах визначаються наявні сили та засоби, склад зведеного загону, додаткові сили та засоби, резерви, варіанти посиленого несення служби строки підвищеної або бойової готовності задіяного персоналу, схема зв'язку, конкретні виконавці та їх обов'язки, календарний графік виконання заходів на той чи інший варі ант розвитку надзвичайних подій. До плану додаються оперативні карти, схеми збору персоналу по тривозі, основні та запасні місця дислокації, порядок взаємодії з іншими правоохоронними органами. У плані вказуються також підстави й порядок введення плану в дію. Заздалегідь розроблені у вигляді планів проектів управлінські рішення, випробувані на практичних заняттях з персоналом і максимально наближені до реальної оперативної обстановки, є запорукою ефективної діяльності органів внутрішніх справ за особливих умов. Типові плани багаторазового використання дають можливість економити час при розробці управлінських рішень, виборі оптимальних варіантів і порядку персоналу до діяльності в особливих умовах.

Особлива увага приділяється психологічній підготовці особового складу, спеціальній фізичній і професійній натренованості та загартованості. При високій загальній підготовленості персоналу до дій в особливих умовах навіть їх раптове, непрогнозоване виникнення не поставить орган внутрішніх справ у складне становище. Підготовка типового плану на випадок особливих умов, на приклад, організація розшукових заходів при появі озброєної злочинної групи, вимагає від керівника певного досвіду, знання особливостей місцевості, аналізу оперативної обстановки та інших обставин.

Як правило, розробка типового плану проходить у чотири етапи: 1) підготовчий; 2) безпосередньої розробки плану; 3) його узгодження, корегування і затвердження; 4) доведення до виконавців.

На підготовчому етапі начальник органу внутрішніх справ з'ясовує цілі й завдання планування, вивчає законодавчі й нормативні акти, вказівки й рекомендації Міністерства внутрішніх справ з даної проблеми, досвід інших органів (збирає інформацію про подібні події та явища, які мали місце раніше, наслідки, реагування на них в минулому та способи запобігання таким ситуаціям). Начальник органу (суб'єкт управління) дає доручення зібрати пропозиції керівників підлеглих підрозділів щодо конкретних заходів, маршрутів, контрольних пунктів, місць розташування оперативних груп, закріплення транспорту, виконавців. З'ясовуються форми участі інших органів, якщо план зачіпає їх компетенцію, наприклад, порядок евакуації населення.

На другому етапі визначається структура плану, перелік його позицій, склад оперативного штабу, його функціональні обов'язки, склад оперативних груп, порядок їх дій, організація контролю, зв'язку, матеріально технічного постачання, готується схема розташування особливо важливих об'єктів, які підлягають охороні, визначається склад і місце розташування резерву.

На третьому етапі проект плану узгоджується з органами влади, іншими правоохоронними структурами, зокрема, з прокуратурою, Службою безпеки, митними і прикордонними підрозділами, військовим гарнізоном, з сусідніми органами внутрішніх справ і вищим керівництвом. У проект плану вносяться не обхідні зміни і доповнення, проводиться його корегування, уточнюються спільні дії. Після цього проект плану доопрацьовується, в остаточному варіанті подається старшому начальнику (начальнику УМВС в області, в місті) для затвердження, якщо це не входить у компетенцію самого розробника типового плану.

На четвертому, заключному етапі план доводиться до виконавців. Начальник на оперативній нараді, на заняттях, інструктажі чи в іншій формі оголошує типовий план як управлінське рішення, знайомить виконавців з їх функціональними обов'язками, що наступлять при введенні плану в дію, ставить додаткові завдання щодо організації виконання планових заходів. План тиражується, якщо це необхідно, висипається вищому суб'єкту управління, іншим органам, що мають причетність до його виконання. При цьому зберігається режим таємності, якщо планові за ходи того вимагають.

Таким чином, типовий план становить собою управлінське рішення, призначене для багаторазового застосування в аналогічних ситуаціях, включаючи систематизований перелік невідкладних послідовних дій суб'єкта управління щодо мобілізації особового складу та ефективного використання сил і засобів у зв'язку з виникненням особливих умов.

При настанні особливих умов начальник органу внутрішніх справ повинен зібрати якнайбільше інформації про подію, явище, що стали причиною їх виникнення. З цією метою на місце події направляються: патрульна група, найближчі до місця пригоди працівники міліції, уточнюються обставини події по каналах зв'язку, через місцеві органи влади чи окремих посадових осіб. В окремих випадках на місці події може проводитись спеціальна розвідка. Одночасно здійснюється оповіщення персоналу органу внутрішніх справ і ставляться завдання відповідно до типового плану з урахуванням оперативної ситуації.

Як приклад, розглянемо особливості організації управління органами внутрішніх справ щодо забезпечення громадського порядку в екстремальних екологічних ситуаціях, які виникали останніми роками досить часто. Екстремальні екологічні ситуації виникають здебільшого внаслідок великих виробничих аварій і становлять собою значну потенційну небезпеку для населення та об'єктів народного господарства. Такі виробничі аварії можуть статися з технологічних причин або як результат стихійного лиха. Потенційна небезпека у таких ситуаціях полягає у можливості масових викидів токсичних або сильноотруйних речовин та розповсюдження хмар, їх випадів на великі відстані, у можливостях вибуху та пожежі на виробництві. Перш за все це стосується підприємств хімічної, нафтохімічної, нафто та газопереробної промисловості. До хімічно небезпечних об'єктів можна віднести підприємства лакофарбової, фармацевтичної, харчової промисловості, на яких використовуються аміак, хлор, кислота й інші агресивні сполуки, великі залізничні вантажні вузли, вантажні порти, сховища та продуктопроводи із сильно діючими отруйними речовинами (СДОР), очисні споруди та ін. Територія України перенасичена екологічно небезпечними об'єктами.

У випадку аварії на таких об'єктах, утворюється зона хімічного забруднення, площа якої залежить від ряду факторів (фізико-хімічних властивостей СДОР, умов їх зберігання, метеоумов тощо). У такій ситуації виникає необхідність організації та проведення оповіщення населення, евакозаходів, рятувальних та інших невідкладних робіт. Зазначені дії проводяться комплексно силами підрозділів Міністерства надзвичайних ситуацій, органів внутрішніх справ, санітарно-медичних установ. При особливо тяжких наслідках за рішенням центральних органів влади залучаються військові підрозділи.

Основним завданням органів внутрішніх справ у таких надзвичайних умовах є забезпечення громадського порядку, ефективна боротьба із злочинністю. Персонал склад органів внутрішніх справ бере також активну участь у рятувальних, ремонтно-відновлювальних, інженерно-технічних роботах, допомагаючи службам, для яких ці види робіт є профілюючими. Державтоінспекція, дорожня міліція, патрульно-постова служба, інші підрозділи органів внутрішніх справ виконують в таких умовах також свої суто специфічні завдання.

При управлінні підрозділами органів внутрішніх справ в екстремальних екологічних ситуаціях виникає низка завдань, що вимагають швидкого та точного вирішення. До таких завдань належать: уточнення параметрів можливої зони забруднення, визначення місць виставлення постів оточення, встановлення контрольно-пропускних пунктів, забезпечення руху формувань цивільної оборони та пожежної охорони до місця аварії, розміщення техніки та транспорту, виділення необхідної кількості сил та засобів для охорони майна громадян та матеріальних цінностей, підтримання громадського порядку на місці аварії, в місцях евакуації, захист персоналу від ураження, забезпечення життєдіяльності органу внутрішніх справ, постійна хімічна радіаційна розвідка, збір інформації та інші завдання. Зрозуміло, що вони будуть успішно виконуватись тільки за умови попередньої підготовки органу внутрішніх справ до діяльності в таких чи подібних надзвичайних ситуаціях.

Але найбільш складним і майже постійним завданням для органів внутрішніх справ є знешкодження особливо небезпечних озброєних злочинних угруповань, охорона громадського порядку при масових заворушеннях і безпорядках, припиненні фактів громадської непокори, коли правопорядок порушується значною кількістю людей.

При виникненні особливих умов необхідно вивчити їх причини, розповсюдженість, наслідки, визначитись у ви борі найбільш оптимальних форм реагування. Здійснюючи охорону громадського правопорядку за особливих умов, органи внутрішніх справ використовують такі методи соціального врегулювання, як переконання і примус, зокрема, адміністративне припинення.

Роз'яснювальна робота, як основний метод переконання громадян у необхідності свідомого й добровільного виконання правових вимог, припинення антигромадської поведінки, поряд з профілактичною роботою в трудових колективах і з окремими особами є необхідною умовою послаблення соціальної напруги при масових порушеннях громадського порядку, блокуванні транспортних магістралей, порушеннях порядку при організації й проведенні мітингів, вуличних походів і демонстрацій, злісної непокори вимогам адміністрації в установах виконання покарань. Механізм переконання передбачає сукупність різних засобів, форм і методів впливу на свідомість і поведінку людей. Це й безпосереднє звертання до натовпу з пропозиціями розійтись, припинити протиправну поведінку, не допустити тяжких наслідків, і звернення до лідерів, організаторів правопорушення, і виступи через засоби масової інформації, підготовка й розповсюдження текстів листівок і прокламацій, усунення при чин, які спонукали масові порушення громадського порядку, та інформування про це населення, роз'яснення неминучої відповідальності за допущені або заплановані правопорушення. Правовим переконанням повинні займатись працівники органів внутрішніх справ, які самі добре знають законодавство, відомі учасникам правопорушення, користуються авторитетом і повагою серед населення.

Роз'яснювальна робота може поєднуватися з примусом, коли необхідно взяти під охорону окремі важливі об'єкти, перекрити шляхи можливого пересування учасників правопорушення, блокувати їх місцезнаходження, затримати злісних правопорушників, задокументувати їх протиправну діяльність, встановити їх особистість. Якщо «переконання – це ціла система прийомів та способів з метою втілення у свідомості та реалізації в житті правової та моральної ідеології, принципів правових і моральних норм нашого суспільства», то «примус – це такий метод впливу, при якому на передній план виступає примусове нав'язування волі держави, це зовнішній вплив на поведінку в межах закону і моральних вимог, що ґрунтується на організованій силі і відзначається безперечністю та категоричністю»[70].

Заходи адміністративного припинення – найпоширеніша група адміністративного примусу. Вони можуть застосовуватись як для припинення кримінально караних діянь, так і у випадках скоєння адміністративних правопорушень. Надаючи міліції право на використання таких заходів адміністративного припинення, як застосування зброї, заходів фізичного впливу, спеціальних засобів чинним законодавством передбачено, що вони використовуються виключно для забезпечення громадського порядку, громадської безпеки і боротьби із злочинністю. Аналіз практики свідчить, що ці заходи в багатьох випадках використовуються також для припинення кримінальне караних дій в особливих умовах.

Заходи припинення, що їх здійснюють органи внутрішніх справ за особливих умов, можна розділити на дві групи. Перша – заходи загального призначення, до яких відносяться: вимога працівників міліції припинити протиправні дії, адміністративне затримання, вилучення речей та документів, огляд та ін. До другої належать спеціальні заходи припинення. Рішення про їх застосування приймається у виняткових випадках, коли інакше припинити протиправну поведінку неможливо, тобто коли не дали бажаних на слідків інші засоби адміністративного примусового характеру. Систему цих заходів складають заходи фізичного впливу, використання спеціальних засобів і застосування зброї, тобто вони поєднуються із силовими примусовими діями. Такі заходи можуть застосовуватися, як правило, тільки після попередження про їх використання, при суворому дотриманні вимог законодавства. Навіть якщо органи внутрішніх справ здійснюють охорону громадського правопорядку за особливих умов, дотримання законності є необхідною умовою їх діяльності. Дотримання законності забезпечується систематичним контролем збоку вищих органів управління, прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження, контролем громадськості та засобів масової інформації.

Зважаючи на те, що органи внутрішніх справ діють постійно в складній ситуації, а особливі умови стають майже повсякденною реальністю, кожний працівник повинен чітко знати свої функціональні обов'язки на випадок виникнення надзвичайної ситуації та ретельно їх виконувати. Так, наприклад, черговий відділу органів внутрішніх справ при повідомленні про розбійний груповий напад із застосуванням вогнепальної зброї на касу підприємства, виконує наступні дії:

– попередньо з'ясовує у потерпілих чи свідків точне місце нападу, кому потрібна медична допомога, чи є при кмети злочинців, зброї, інші обставини або дані, що можуть бути використані для розшуку злочинців по «гарячих» слідах, чи охоронялось приміщення каси, попереджає про необхідність збереження обстановки на місці до прибуття працівників міліції;

– направляє на місце пригоди слідчо-оперативну групу в складі слідчого органу внутрішніх справ, працівників карного розшуку, спеціаліста криміналіста, дільничного інспектора, на території якого скоєно злочин, кінолога із службовою собакою;

– дає завдання про охорону місця пригоди і розшук злочинців найближчим до нього постовим і патрульним міліціонерам, патрульному екіпажу, або направляє на місце свого помічника, міліціонера із резерву чи іншого працівника;

– інформує про появу озброєної злочинної групи, прикмети злочинців і зброї патрульних і постових, співробітників служби охорони і державтоінспеції, оперативну службу і службу охорони громадського порядку, дорожньої міліції, транспортних органів і сусідніх органів внутрішніх справ, Службу безпеки, прикордонного контролю;

– викликає на місце пригоди медичних працівників, якщо в цьому є потреба;

– доповідає про отриману інформацію і вжиті заходи керівництву відділу внутрішніх справ, черговому УМВС в області чи місті, інформує прокурора, місцеву владу;

– з'ясовує в працівників, що прибули на місце при годи, наслідки злочину, суму та ознаки викрадених грошей, чи мають злочинці транспорт, їх додаткові прикмети, можливі напрямки пересування;

Дата добавления: 2014-11-28